Дисбактеріоз – кількісне (зниження вмісту корисної і підвищення патогенної мікрофлори) і якісне (зміна біологічних властивостей кишкової флори, послаблення виконання корисних функцій і підвищення токсичності) зміни кишкової мікрофлори.
За даними сучасних епідеміологічних досліджень, дисбактеріозами кишечнику в тому чи іншому ступені страждає 90% населення планети. Це пов’язано, перш за все, з нераціональним харчуванням, стресами, зниженням імунної реактивності організму, екологічними і фізико-хімічними факторами зовнішнього середовища, неоправданим і безконтрольним вживанням лікарських препаратів, що впливають на мікрофлору організму. Встановлено, що після перенесеної гострої кишкової інфекції при відсутності адекватної терапії дисбіотичні зміни у кишечнику зберігаються не менше 2-3 років.
Особливо часто дисбактеріоз кишечнику спостерігається у дітей першого року життя (70-80%) і новонароджених (80-100%). У віці старше року дисбактеріоз знаходять у 60-70% дітей, у здорових дітей старше 3 років – у 30-50% випадків. При цьому у більшості дітей відсутні якісь клінічні прояви захворювання.
Основний склад і функції нормальної кишкової мікрофлори
Травний тракт людини є середовищем існування великої кількості мікроорганізмів, кількісний і якісний склад яких відрізняється в різних відділах ШКТ. Найбільша кількість мікрофлори відмічається у товстому кишечнику, де в нормі зустрічаються три групи мікроорганізмів: біфідобактерії і бактероїди (основна група), молочнокислі бактерії і штами кишкової палички (супутня група), стафілококи, гриби, протей (залишкова група). В нормі склад мікрофлори у дорослої людини достатньо стабільний і характеризується певним співвідношенням між її окремими представниками.
Тимчасові порушення мікрофлори можуть виникати в залежності від особливостей харчування, умов життя людини.
Мікрофлора травного тракту відноситься до факторів неспецифічного захисту організму.
Антирахітична (сприяє всмоктуванню кальцію і вітаміну D).
Імунна (активація імунної системи, синтез імуноглобулінів, інтерферону).
Між мікробний антагонізм.
Основні фактори розвитку дисбактеріозу
Екзогенні:
промислові отрути;
порушення санітарно-гігієнічних норм в побуті і на виробництві;
іонізуюче випромінювання;
кліматичні і географічні фактори;
хірургічні втручання на органах шлунково-кишкового тракту.
Ендогенні:
імунні порушення;
стресові стани;
неінфекційні захворювання ШКТ (патологія кишечнику і жовчного міхура, пептична виразка і інше);
інфекційні захворювання;
цукровий діабет;
ревматичні хвороби;
голодування;
нераціональне харчування;
похилий і старечий вік;
нераціональне вживання лікарських препаратів.
Крім вище перелічених, у дітей факторами розвитку дисбактеріозу також можуть бути:
анатомічні порушення;
харчова алергія;
погрішності у харчуванні;
антибактеріальна терапія (в тому числі – раціональна).
Клінічні прояви дисбактеріозу різноманітні і в більшості визначаються ступенем порушення нормального біоценозу. У ряду хворих якісь прояви дисбактеріозу можуть бути відсутніми, однак частіше всього є наступні характерні скарги:
не стабільний стілець (запор, пронос або чередування запорів і проносів);
розпирання і бурчання живота;
біль у нижній половині живота, що зменшується після відходження газів;
нудота, відригування, гіркота у роті.
Крім того, в результаті тривалого дисбактеріозу виникає цілий ряд патологічних станів, а саме:
астеноневротичний синдром (обумовлений гіповітамінозом і інтоксикацією);
анемія;
гіпопротеінемія;
остеомаляція;
зниження маси тіла;
гіповітаміноз (в основному жиророзчинних вітамінів).
У дітей раннього віку при розвитку дисбактеріозу спостерігається зригування, блювання, зниження темпів наростання маси тіла, неспокій, порушення сну. Стілець може бути великим, рідким або подібним на кашу, пінним, зеленуватим з кислим або з запахом гнилі. Болі у животі носять нападоподібний характер, проявляються через 2-3 години після їди і супроводжуються розпиранням живота, позивами до дефекації.
Основні принципи лікування дисбактеріозу кишечнику
Лікування дисбактеріозу кишечнику комплексне. Воно направлене на усунення причини, що викликала дисбактеріоз, елімінацію патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів і відновлення нормальної мікрофлори товстої кишки. Останнє досягається за допомогою препаратів, які отримали назву «пробіотики».
Амбулаторне лікування можливе тільки при латентній (компенсованій) формі кишкового дисбактеріозу. Не слід призначати його самостійно – необхідно провести мікробіологічне дослідження фекалій і обов’язково проконсультуватися з лікарем.
Не медикаментозне лікування дисбактеріозу кишечнику
Основане на раціональній дієтотерапії, яка повинна бути повноцінною, хімічно, механічно і термічно безпечною і направлена на:
забезпечення повноцінного харчування;
поліпшення функціонального стану кишечнику і інших органів травної системи;
стимуляцію процесів регенерації і підвищення імунітету.
При дисбактеріозі показане нежирне відварне м’ясо, риба, каші (гречана, вівсяна, рисова), нежирний сир, білий черствий хліб, фрукти і овочі у великій кількості (як продукти, що містять харчові волокна).
При діареї хворим на дисбактеріоз рекомендується тимчасово виключити чорний хліб, цільне молоко, сирі овочі і фрукти, жирні і гострі приправи. Раціонально вживати рисові і вівсяні супи, каші, киселі, запіканки із варених овочів, соки із моркви, чорної смородини, айви, гранату.
При запорі в дієту хворих на дисбактеріоз слід включати продукти, що багаті на харчові волокна і які проявляють послаблюючу дію – хліб з висівками, овочеві вінігрети, гречану кашу, кефір, сирі овочі і соки, кислі фрукти, високомінералізовані мінеральні води.
При вираженому метеоризмі обмежують вживання бобових, капусти, продуктів з високим вмістом глюкози – мед, повидло, цукерки, виноград. Рекомендується збільшити вміст в харчовому раціоні вареного м’яса і риби.
У дітей доцільно використання традиційних кисломолочних продуктів і спеціальних кисломолочних адаптованих сумішей, за хімічним складом наближених до жіночого молока – «АГУ-1», «АГУ-2», ацидофільна «Малютка», «Біфілін». Для дітей більш старшого віку призначені неадаптовані молочні молочнокислі суміші – «Ацидолак», «Біолокт», «Біфілін-М», «Лактобактерин», «Біокефір», «Біфідокефір», йогурти.
Медикаментозне лікування дисбактеріозу кишечнику
При компенсованому дисбактеріозі для нормалізації мікрофлори і гальмуванню росту патогенних і умовно-патогенних мікробів використовуються пробіотики, що містять компоненти або продукти життєдіяльності більше 20 видів мікроорганізмів.
Пробіотики (еубіотики) – ліофільно висушені живі ослаблені штами нормальної мікрофлори кишечнику, які після прийму всередину заселяють кишечник. Оживаючи у кишечнику бактерії продукують оцтову і молочну кислоти, створюючи в ньому кисле середовище, що пригнічує мікроорганізми (клостридії, протей, бактероїди), які сприяють гниттю і газоутворенню; продукують антибактеріальні речовини, що гальмують ділення різних умовно-патогенних бактерій і збудників кишкових інфекцій (сальмонели, шигели і інші).
Пребіотики призначають не в якості замісної терапії, а як засоби, що забезпечують умови для відновлення нормальної мікрофлори.
Пробіотики застосовуються як для лікування, так і для профілактики дисбактеріозу, особливо у дітей.
Препарати пробіотиків:
Лінекс – не слід запивати гарячими напоями і застосовувати одночасно з алкоголем. При вживанні натще слід запивати невеликою кількістю рідини. При вживанні у маленьких дітей можна розкрити капсулу Лінекса і перемішати її вміст з чайною ложкою рідини (чай, вода, сік).
Біоспорин – не допустимо розчинення препарату гарячою водою і тривале зберігання в розчиненому вигляді.
Колібактерин – не допустимо розчинення препарату гарячою водою і тривале зберігання в розчиненому вигляді.
Хілак – не рекомендується вживати препарат з молоком і молочними продуктами. Вживання препарату можливе до і під час їжі з невеликою кількістю води. Не допустиме одночасне застосування Хілаку з антацидами.
Хілак форте – такі ж рекомендації, як і при вживанні Хілаку.
Пребіотики. До пребіотиків відносяться інгредієнти їжі, що не перетравлюються і які сприяють поліпшенню здоров’я за рахунок вибіркової стимуляції росту і\або метаболічної активності одної або декількох груп бактерій, що існують у товстій кишці. Щоб компонент їжі був класифікований як пребіотик, він не повинен підлягати гідролізу травними ферментами людини, не повинен абсорбуватися в верхніх відділах травного тракту, однак повинен бути селективним субстратом для росту і метаболічної активації одного виду або певної групи мікроорганізмів, що заселяють товстий кишечник, призводячи до нормалізації їх співвідношення. Інгредієнти харчування, які відповідають цим вимогам, є низькомолекулярними вуглеводами. Властивості пребіотиків найбільш виражені у фруктозоолігосахари-дах (ФОС), інуліні, галактоолігосахаридах (ГОС), лактулозі, лактитолі. Пребіотики знаходяться в молочних продуктах, кукурудзяних пластівцях, крупах, хлібі, цибулі, артишку, аспарагусі, бананах і в багатьох інших продуктах.
Регулярне використання продуктів, що містять молочнокислі, біфідобактерії, харчові волокна і натуральні антиоксиданти, сприяють підтримці здоров’я, пом’якшують вплив небажаних факторів зовнішнього середовища, сприяють збільшенню тривалості життя.
