Попри те, що всі почуття, які в нас з’являються, морально нейтральні, ми часто не сприймаємо тих, які загалом визнаються негативними. Якби це залежало від нас, то ми б воліли їх ніколи не переживати. Ми б їх найохочіше позбулися. Нерідко соромимося, що зазнаємо їх, чим додатково поглиблюємо в собі почуття провини. Просто нас так виховали або так нас сформувало життя. Ми б віддали багато, аби позбутися цих важких почуттів — вони некомфортні для нас. Підсвідомо шукаємо і йдемо за позитивними почуттями, які дають радість, приємність чи заспокоєння. Але чи так має бути?

Завдяки почуттям ми повніше виражаємо себе, свої прагнення чи те, що нас у цей момент спіткало. Життя без почуттів було би ніяким, пісним і байдужим. Подібно з емоціями. Емоційні стани і почуття немовби творять те, що ми переживаємо. Завдяки емоційній залученості у певні дії чи події ми довше щось пам’ятаємо, глибше переживаємо, або навіть (якщо це вперше) узагалі за щось беремося. Багато що було відкрито чи пізнано саме тому, що в людині «взяли гору» терпеливість, витривалість і рішучість. А ці чесноти не впали з неба, як метеорит: вони постали внаслідок праці над собою та співпраці зі своїми емоціями. Добрий наслідок у нашому житті може мати як гнів,що запалює діяти, так і розчарування — коли стане імпульсом до пошуку нових, інакших розв’язань якоїсь проблеми.

Це правда, що керуватися самими почуттями чи емоціями — свідчить про незрілість і наївність людини; але без цієї сфери людство багато би втратило. Неможливо підрахувати, скільки захоплень та місій побачили світло денне тільки тому, що людину охопили гарячі почуття! Якщо слова можуть виявити про нас правду або її сховати, то почуття нас завжди викривають — їх просто неможливо ошукати. Вони мають величезну силу: «випущені на волю», можуть принести спустошення як тому, від кого виходять, так і тим, до кого скеровані. Натомість ті почуття, які ми можемо зріло виразити чи відповідно їх опанувати, стають дорогоцінним скарбом. Вони становлять фундамент будування зрілих, відповідальних стосунків. Без них людина була б обмежена у своєму вираженні, не могла б будувати тривалих зв’язків, ба навіть можна сміливо ствердити, що була би інвалідом. Тому почуття — це одночасно дар і величезне завдання, яке Бог «розпорядився» нам дати, маючи до нас довіру.

Наступна добра сторона почуттів (увага: всіх почуттів!) — це те, що вони є важливим знаряддям, яке служить шуканню та знаходженню Божої волі. Їх брак дуже сильно би ускладнював (якщо б узагалі не робив неможливим) духовне розпізнання. Почуття у розпізнанні становлять щось на кшталт червоної лампочки, яка спалахує у відповідну мить. Аби ступити на шлях шукання і знаходження Господа Бога у своєму житті, потрібно крім аналізу своїх думок та зовнішніх ситуацій (т. зв. стимулів), уміти розпізнавати і називати свої почуття та емоційні стани. Без цього просування життям та шукання Бога буде подібне до плавання кораблем без стерна або до їзди автомобілем без керма — далеко не заїдеш.

Отож можна сміливо сказати, що почуття це величезний дар, але вже самі роздуми над ними, над тим, що я з ними роблю, — це завдання, причому немале. Ми не маємо впливу на те, яке саме почуття й коли з’явиться в нас. Але несемо відповідальність за те, що ми з ним зробимо: чи будемо його «роздувати», чи розпізнавати, чи тлумити в собі. Тому набагато важливіше, як я «хазяйную» почуттями, що з’являються (особливо небажаними), ніж те, які вони. Тому варто свідомо керувати своїми почуттями та емоціями, щоб ми не дізнавалися від оточуючих про те, як ми самі насправді почуваємося: «Тобі, певно, хтось сьогодні добряче на ногу наступив?»

Отже — до діла!