На батькiвщинi Степана Бандери смiються з вигадок росiйського телебачення i в дружбi живуть з росiянами ...Прийдуть "бандерiвцi", почнуть розстрiлювати тих, хто говорить росiйською. А ще заборонять святкувати "день победы". А ще не братимуть не роботу тих, хто не знає напам'ять бiографiї Бандери. Не вiрите? То послухайте i почитайте росiйську пресу. Ключове слово тут -- "бандеровцы-нацисты". Або ще так "бендеровцы-фашисты".

Така полiтика Путiна: мусолити у ЗМI "бандеровцы-бандиты" доти, доки все це не осяде у людському мозку отрутою й мiцно зцементує там ненависть i злобу одного слов'янського народу до iншого. Це така собi гра: по-сучасному -- iнформацiйна вiйна. Головний гравець не скупиться. Платить за гру пiд умовною назвою "бандеровец-бандит" грошима, ракетами, найманцями. На кону надто ласий шмат -- Україна. Тут багатi землi й дешева робсила. Путiн хоче виграти. I поки живуть мiфи, що їх створили його пропагандисти, у нього є шанси. А де мали б бути прототипи його мiфiв, як не в селi Старий Угринiв? Саме там до 1933 року жив священик Андрiй Бандера з дiтьми. Тут народився i Степан, другий iз семи дiтей священика. Якщо "бандерiвцi" iснують у природi, то тут, у Старому Угриновi, вони повиннi бути, як кажуть, хрестоматiйними. Саме вони мали б найбiльше ненавидiти "москалiв" i бути готовi вбивати їх. Що ж, їдьмо подивiмося.

ТАМ ЛЮДИ ДОБРI

...Старий Угринiв на Iвано-Франкiвщинi -- село невелике, душ зо триста. Душа - це людина. "Бандерiвцями" нiхто нiкого тут не називає, а все ото -- душi та й душi. Село не багате, але й не жебрацьке. Хати люди будують добротнi. Здавна так заведено. Бiля кожної -- сад i добрий паркан. Бузок та калина пiд вiкном. I ще квiтники: троянди, чорнобривцi, мальви, хризантеми -- все, майже як у пiснi. Хат на подвiр'ї зазвичай двi, одна з них -- лiтня кухня. В нiй готують їжу свиням, курям, телятi, щоб у хатi не смiтити. -- Багатi ми, дiтоньки, нинi. Йой, Господи, якi ж ми багатi: хлiб на столi є, одежi повна шафа, килими на стiнах i на пiдлозi, й ноги не босi, -- так кажуть старi люди про своє село. Досi морозiв бояться. Як гнали пiсля вiйни село до Сибiру -- у жiнок ноги голi були. Одягаються в буднiй день, як у селi -- недорого, все щоб тепло i зручно. У недiлю жiнки пов'язують хустини бiлесенькi, чоловiки черевики начищають i всi у сорочинах вишитих -- та й до церкви. -- Це ще вiд отця Андрiя Бандери повелося: у недiлю до церкви вiд малого до старого -- всi мають йти. Так нашi бабусi, дiди-прадiди ходили. Так i ми: дзвони забамкали -- кидай все, бери дитину малу за руку i до церковки, -- усмiхаються староугринiвськi "душi". Церковка в Старому Угриновi стара. Ще парох Андрiй, тато Степана Бандери, тут Службу Божу вiдправляв. Мiсцевi кажуть: отець Бандера їх все на мудре наставляв. I дiтей своїх у строгостi виховував. А було у священика Бандери, або, як тут, на заходi України, часто називають священнослужителiв -- пароха, три сини i чотири доньки. Наймолодша доня отця Андрiя померла немовлятком, майже водночас iз дружиною Мирославою. Як i маму, Миросею назвали дитя. Рано парох Бандера овдовiв. Дуже рано. Але так i не оженився вдруге. Сам дiточок ростив. Всiм дав вищу освiту. До книжки дiти Бандери були привченi змалечку. Як i до роботи. Отець Андрiй тримав корови, мав пасiку, засiвав землi. Господарем був. -- Любили i старого Бандеру, любили i молодого, сина його Степана. Та що там казати -- всiх дiтей Бандери любили. Вони самi грамотнi були i сiльських дiтей грамоти та культури навчали, -- баба Настя витягує хустинку з кишенi, витирає очi. -- Де би-м думала, що до такого доживу: такий молодий народ гинутиме за такого варгача. Вiн що, батон золотий хапнув i втiк з дамов. А нам по тисячi, що ми так тяжко в колгоспi робили, i ото той варгач наробив: молодь, цвiт самий гине, -- знову плаче. "Тисяча" -- то пенсiя, "варгач" -- то екс-президент Янукович. "Цвiтом, що гине" -- у селi Бандери називають всiх молодих людей, котрих вбито в Києвi на Майданi та на сходi України. Селяни зi Старого Угринова не хочуть вiрити в те, що нинi вiдбувається на сходi України. Але реальнiсть вона така, як є. -- Там люди добрi. Ми до них на буряки й соняшник їздили i в 60-х, i в 70-х роках. Лише з поїзда, а там вже усмiхаються до нас, як до давнiх знайомих: "Бандерiвцi" приїхали". -- Без зла, без агресiї нас схiдняки "бандерiвцями" називали. Навпаки: добро в голосi було, -- згадують земляки пароха Бандери свої "буряковi екскурсiї" iз заходу на схiд України за Союзу. -- А вперше я почула слово "бандерiвка" у 1946-ім. На вулицi бавилася, бачу, вiйськовi йдуть. Бiжу до хати, кричу: "Мамо, совiти!". А вони вже хату оточили, автоматами скрiзь солому протикають, думали, що я так побiгла швидко, щоб наших хлопцiв-повстанцiв попередити. Як зайшли вони в хату, один на мене пальцем i каже: "Бандеровко мала, ти нас обдурила", -- згадує Марiя. До 80-ки жiнцi з iменем Богородицi вже, як до сусiдського городу.

"ЯК ВМРУ, ТО ФАЙНО МЕНЕ ЗБЕРIТЬ"

З часу, як жив у селi священик Бандера з дружиною i дiточками дрiбними, що як мак при дорозi, змiнилося не так уже й багато. Яблука родять у садах так, як i 80 лiт тому. I молодята на весiлля людей кличуть у вишиванках. У невiсти й дружок, також "бандерiвок", бо ж всi отут -- "бандерiвцi", ще й голiвки вiночками з польового цвiту заквiтчанi, а за спиною стрiчки кольоровi. -- У порозi привiтаються: "Слава Iсусу", а тодi молода в пояс вклониться i благословення просить. Тричi так, -- розповiдають земляки Степана Бандери про своє життя. Ото нашi традицiї -- це саме те, "бандерiвське", яким нечеснi полiтики з Кремля росiян лякають. З давнiх-давен у Старому Угриновi було заведено, втiм як i в бiльшостi сiл Захiдної України, просити на весiлля з хати в хату. Обминали хiба хати зрадникiв. "Iудiв" -- по-тутешньому. I такi були. Й тодi, коли жив парох Бандера з дiтьми, i нинi вони є. -- Тюремник! Два рази був у тюрмi, а вони його на президента поклали! А дивися, що вiн наробив з людьми?! -- сердяться староугринiвцi на Януковича. А було, що на виборах i їхнi селяни за нього голоси вiддавали. По 500 гривень брали за таке, зiзнаються. Весiлля гуляють всiм селом за одним столом тут i досi. Щоб не зганьбитися перед сусiдом та родиною, роздобувають весiльнi грошi на заробiтках. Хто в Португалiї камiння вергає, хто в Iспанiї чи Iталiї старих пань доглядає. В селi з роботи -- хiба музей Бандери. Багато землякiв Степана Бандери їздять на заробiтки i до Росiї. На багатих москвичiв там працюють. Кремлiвським чиновникам будують "межигiр'я". Все, як за Сталiна, тiльки замiсть сталiнських дач тепер там путiнськi вiлли. Втiм нема поганого, щоб на добре не вийшло, чи, як кажуть росiяни, "нету худа без добра". Рокiв двадцять тому один сiльський "бандерiвець" привiз собi з московських заробiткiв... дружину. Юленькою росiянку в "бандерiвськiм" селi кличуть. Медсестричка вона. Спершу росiйською розмовляла, люди звикли, а Юленька й сама незчулася, як на українську мову перейшла. Люблять росiянку Юлю в "бандерiвськiм" селi, а нинi й шкодують дуже: чоловiка свого, "бандерiвця", росiянка Юленька поховала недавно, дiти осиротiли. Як здохне в кого корова, люди збирають грошi гуртом на нову. "А що ж, страховку дадуть 800 гривень, а корова коштує -- 8000. А як дiти малi, що, гинь?" -- ось такi вони, "бандерiвцi". Кажуть, горня молока є, курка яйце знесе, земля бульбину вродить -- жити можна. Сир i сметану возять на базар. То головний дохiд, крiм пенсiї. На воротах тут вiночки плетенi, всерединi -- хрест. То такi обереги. Вiд ока недоброго, вiд бiди всiлякої. Вiшають тi вiночки на Водохреще й знiмають через рiк. Староугринiвцi вiрять, що їх оберiг вiджене всю нечисть вiд родинного гнiзда. I росiянка Лiля вiшає такий вiночок, i баба Нiна. Нiна також росiянка. I її, як Юлю, привiз собi з Росiї за жiнку староугринiвський "бандерiвець". То ще у 60-х роках було. Iсторiя українця-"бандерiвця" та дiвчини-росiянки проста, як i все тут, у "бандерiвському" селi: служив хлопець у вiйську, закохався у мiсцеву дiвчину та й привiз собi її додому як дружину. Росiянку Нiну ноги болять так само, як i вкраїнських Настунь та Марусь. На колгоспних роботах здоров'я втрачали однаково. Донька росiянки Нiни працює у музеї Степана Бандери, дослiджує нелегку долю сина українського священика. А свого коханого "бандерiвця" Нiна давно поховала. Мiсце на цвинтарi бiля чоловiка, за звичаєм українським, залишила. Рiдною земля бандерiвська їй давно стала. Тут, у Старому Угриновi, не зважають на те, якої ти нацiональностi, аби людиною чесною був. Росiян шкодують щиро, особливо старшi "бандерiвцi". -- Бiднi люди там, у Росiї. Бiднi й нашi, бiднi на сходi, лякають їх ото нами, кажуть "бандерiвцi" ми, кажуть, що ми бандити, а вони й вiрять в таке, -- скрушно хитає головою Настуня. Бубликова -- бабусю так ще кличуть. Зi старих тут вже самi бабусi, а дiдiв по Смертельницi та додому. Смертельниця -- то вулиця на цвинтар. -- Тi, хто наговорює на нас рiзне, бояться Бандеру. Та й не Бандеру -- самi себе вони бояться, слабi дуже на страх. Сильна людина так не робить, -- по-своєму тлумачать iнформацiйну вiйну.

Є ЛЮДИ, Є -- ЛЮДИСЬКА

У 1950 роцi взимку плакало "бандерiвське" село. Тодi iз села до Сибiру забрали 52 родини. В одну нiч. -- Везли нас товарняком довго. Люди помирали дорогою. То їх конвой за руки-ноги й через вiкно. Привезли нас у Росiю, в тайгу: немає нi їсти, нi пити. Воду брали в ямцi, де кiнь наступив, й отак рятувалися. Братик мого чоловiка 10 лiт мав, на ноги впав, не ходить, а я сил не маю, щоб його на руках носити, -- то вже баба Параска свою "бандерiвську" голгофу згадує. -- Чи ж на росiян зло маєте? -- запитую стареньку. -- Господи, а за що ж менi на росiян зло мати? Якби не росiянин, наглядачем над нами в тайзi був, то нашого хлопчика поховали б. Вiн забрав його на лiкування й повернув нам здорового, ходячого, -- Марiя, донька Параски пригощає мене млинцем. Такими пригощали мене колись i в глибинцi Росiї, лише там їх "блiнами" називали. Марiю Параска народила в Росiї. I сина там народила. А наймолодший синочок i досi там. Помер вiн маленьким. -- Є люди, а є -- людиська. Й серед росiян є рiзнi: однi рятували, iншi катували, -- згадує Параска. Червонячка її ще кличуть. Так Параска -- Меленюк, але в селi багато однакових прiзвищ, то люди, щоб не плутатися, й називають ще "по-вуличному". Параска замовкає. Спогади її важкi. Селяни iз села, де народився Степан Бандера, не мають нi хвостiв, нi тавра на чолi, нi якихось iнших, спецiальних, "бандерiвських" вiдзнак. Хiба долi покалiченi. I серця повнi любовi до людей. А допоки Путiн цементує у головах мiльйонiв мiф "бандерiвцi-бандити-фашисти", у Луганську та на Донеччинi гинуть люди. Українцi i росiяни. Обдуренi, помирають, так i не знаючи, що на заходi України є село Старий Угринiв, де живуть люди, якi щиро просять у Бога життя -- однаково для українця i росiянина. З руками, на грудях складеними, перед iконами Богородицi та Iсуса, що у рушниках вишитих на стiнi, стоять "бандерiвки" i "бандерiвцi" навколiшки й у молитвi ранiшнiй i вечiрнiй просять: "Господи, дай Українi миру!"

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Старий Угринiв, газета "Експрес"