Покровитель: cвяті Рівноапостольні Володимир і Ольга.
Як і всі погани,
київський князь Володимир (958-1015) нічим добрим не вирізнявся. У нього
був свій закон і своя мораль, свої стосунки з людьми близькими й
далекими. З близькими він воював за владу, бо принцип був «або я, або
мене». Далеких розглядав як потенційних підвладних. Жінок мав стільки,
як добрий турецький султан. Тільки «офіційних» шестеро. А ще гареми по
300 жінок, у трьох містах. Одна з жінок, Рогнеда, стала його дружиною,
бувши згвалтованою на батькових очах…
Потім князь Володимир став християнином. Віра не була йому невідома, бо
ж, зрештою, цей онук святої княгині Ольги не був сліпий, глухий і
нерозумний. Довколишні держави ставали християнськими. Але вчення про
Христа було якесь геть дивне – ну добре, хтось там мене спас від чогось,
а я тепер маю позбавитися всіх розваг, поважати свою жінку, служити
ближнім?? Та ж я князь, а не підлеглий!
Однак будування держави продовжувалося. Хоча сам Володимир був
незаконнонароджений, від служниці Малуші, однак із допомогою
скандинавських «родичів» Рюриковичів посів Київський престіл, а потім
став як завойовувати, так і політично одружуватися. І зрештою, навівши
лад аж по самий Херсонес, він дійшов у своїй державно-політичній
діяльності безпосередньо до Константинополя, де забажав одружитися з
Анною Порфірогенетою, дочкою візантійського імператора Романа ІІ, аби
набути надійне політичне становище.
Умовою одруження з язичником стало хрещення.
Чи став Володимир Великий християнином у катехетичному сенсі? Його
хрещення Русі було цілком подібне до його княження: усіх хрестити,
натовпами заганяти у воду, ідолів порубати й викинути, я сказав – і так
має бути, я князь. Довгі роки по тому хрещенні численні місіонери
намагалися донести до душ людських суть Доброї Новини, яка мала їх
звільнити, а була нав’язана…
Однак Володимир усе ж таки увійшов в історію як Хреститель Русі. Велика
княгиня Ольга, його бабця, була досить жорсткою правителькою, але до
питань віри ставилась інакше, і хрещення на наші землі не принесла
«вогнем і мечем». Можливо, в Бога були свої плани щодо слов’ян, які раз
по раз загрузали в усобицях і воліли мати кожен свого ідола?..
А може, певною мірою ця фігура дана кожному з мешканців колишньої Русі,
нині «окраїни», аби згадали, хто стоїть в основах нашої держави. Він
таки справді був «володи-миром», володарював, а не промовчував, коли в
нього відбирали престіл. А хрестившись, став Василем – «базилевсом»,
священним, християнським імператором. Як підлеглим велів прийняти «віру
цареградську», так і сам не залишився осторонь: язичницьких дружин
відпустив, гаремів позбувся, зайнявся будуванням церков та шкіл, жорстко
обмежив застосування смертної кари, був щедрий до бідних і вбогих,
запрошував численних місіонерів (східних і західних), зокрема, чимало
допоміг св.Боніфацію в його місіонерській подорожі до печенігів.
Язичницьке життя ніколи не минає безслідно. От і св.Володимир помер під
час воєнного походу проти одного зі своїх синів, який так само, як
колись батько, по-язичницьки, через смерть рвався до влади. За гріхи
мусиш дати відповідь, що потім, що інколи й за життя. Князь Володимир на
смертному одрі роздав свої особисті володіння. Скільки нинішніх
правителів усвідомлюють, що означає бути християнами?/ CREDO
Візантійський імператор був зачарований красою і розумом 60-річної
княгині і запропонував їй вийти за нього заміж. Відмовитися було не
можна: це могло спричинити за собою розрив дипломатичних і торгових
відносин Русі та Візантії, але й погоджуватися Ольга не хотіла. І, як і
колись з древлянами, вирішила піти на хитрість. Перед весіллям вона
попросила охрестити її (адже християнський імператор не міг узяти в
дружини язичницю), причому хрещеним батьком був обраний сам Костянтин.
Питання про шлюб виявився закритим: імператор не міг узяти в дружини
власну хресну дочку. Залишається тільки здогадуватися, як міг імператор
випустити з поля зору цей важливий догматичний момент.
Хрещення Ольги мало не тільки особисте,
але й державне значення. Русь символічно стали вважати дочкою Візантії
(адже і Ольга стала хрещеницею візантійського імператора), а це поклало
початок більш тісним взаєминам держав. Багато людей, наслідуючи княгиню,
прийняли православ'я. Син Ольги Святослав відмовився від хрещення,
пояснивши, що воїни з його дружини, які вклонялися язичницьким богам,
будуть сміятися і втратять повагу до князя, віруючому в розп'ятого
Христа. Зате онук Ольги Володимир не тільки прийняв православ'я, а й
охрестив Русь. І причина цього - виховання, дане йому бабусею Ольгою.
Княгиня померла 11 (24 н. Ст.) Липня 969 року, причастившись Святих
Христових Таїн. На її прохання Святослав поховав матір за християнським
звичаєм у київському храмі святителя Миколая. Тіло княгині залишалося
нетлінним, і її онук Володимир переніс мощі святої в Десятинний храм
Успіння Пресвятої Богородиці. Монах Яків пише, що в труні було віконце,
через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу
монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит
Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці
Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII
ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але місце
нікому не відоме. / http://kyrios.org.ua
