Загальне: щоб підтримувався належний економічний розвиток, при якому буде високо цінуватися гідність всіх людей і народів.
Місійне: щоб християни різних конфесій могли йти до єдності, якої прагне Христос.
Місцеве: щоб вірні України плекали здорові релігійні та народні традиції, передаючи їх молодшим поколінням.
Покровитель: мученики Єрмил і Стратонік, 26 січня.
Загальний: За мир. За спільний вклад всіх релігій в турботу про мир
Ми живемо в час, коли війна стала для декого екзотикою: геополітика, через яку страждають прості люди, найновіша зброя, яку потрібно випробувати, влада, з якою можна експериментувати, наслідуючи диктаторів-кровопивць, і, врешті, цинічний спосіб – розважитися, провести час, зробити селфі на фоні трупа, не маючи вартостей вищих, ніж жага крові…
Свого часу Папа Венедикт ХVІ писав, що замовчування суспільної ролі релігії веде до породження несправедливого суспільства, як також вчиняє неможливим утвердження справжнього та тривалого миру.
Це своєрідний закид для тих людей, які мають можливість сказати своє слово про Бога у малому місті чи великій державі. Метою релігійного виховання є привити новим поколінням здатність розпізнавати в ближньому свого брата чи сестру.
Ведучи мову про християнство, всі знають його внесок у розвиток цивілізації, коли щирий пошук Бога привів до більшої пошани гідності людини.
Сьогодні в глобалізованому, позначеному багатоетнічними та багатоконфесійними суспільствами світі великі релігії можуть становити важливий фактор єдності та миру для людства. «Світ потребує Бога.
Потребує моральних та духовних, спільних та загальних цінностей, а релігія може внести цінний вклад в їх шукання, у будування справедливого суспільного устрою на національному та міжнародному рівнях.
Мир є Божим даром і одночасно проектом для здійснення, який ніколи не є повністю завершений», – писав Папа, додаючи, що суспільство, примирене з Богом, є набагато ближчим до миру, який не є просто відсутністю війни, ані плодом військового та економічного домінування, але процесом культурного, морального та духовного піднесення кожної людини та народу.
В цьому змаганні потрібна, насамперед, «моральна зброя», яка додасть сили та авторитетності міжнародному праву. На превеликий жаль, не мають цієї «моральної зброї», навіть деякі духовні лідери світу.
Не було б тисячі жертв наших співвітчизників, якщо б патріарх Кіріл, не допомагав президентові Путіну у грісі проти братнього народу, не було б сотні тисяч вбитих у Сирії, якщо б силу Башара аль-Асада, не підтримували вони обидва.
Тільки наша спільна молитва за мир у світі, за те, щоб кожна релігія дбала про мости між людьми, а не про стіни (Папа Франциск), за їхнє щире покаяння зменшать гнів справедливого Бога, який все бачить, але не прийде «карати палицею»…
Місійний: За покликання до чернечого життя – за радість наслідування Христа і служіння бідним
Всі Чини і Згромадження беззастережно наслідують Христа, але особливої уваги заслуговує покликання святого Франциска.
За словами літописця, «…для людей, які втопились у світі цьому, він став об’єктом великого подиву й прикладом смирення, що навернув їх до виправлення їхнього шляху життєвого і принесення покаяння за гріхи».
Так францисканці підтвердили своє ім’я, яке дав їм засновник, – «мінорити», тобто менші брати, – бо підкорялись усім, перебуваючи у смиренні й стані вбогості, виконуючи обов’язки, які іншим здалися б принизливими. Тома Челанський пише, що «увесь день ті, хто знав яке-небудь ремесло, працювали без відпочинку; приходили вони й до притулків прокажених або в якесь інше місце, щоб усім слугувати з любов’ю та відданістю.
Вони відмовлялись лише від такої служби, на якій їх могли очікувати наклеп і сварки, і робили лише святе і праведне, корисне і почесне, і таким способом подавали усім, з ким вони спілкувалися, приклад смирення і терпіння».
Сам Франциск проводив час у постійних мандрівках італійськими містами і селищами, проголошуючи Царство Боже, проповідуючи мир, навчаючи спасінню й покаянню для очищення від гріхів.
Проте сам Франциск залишався таким же смиренним і суворим до себе, яким і був. Він їв найгіршу їжу, часто спав на голій землі й дотримувався суворих постів. Однак, незважаючи на все це, він був відомий своєю добротою та веселістю і від своїх послідовників вимагав, щоб вони були веселими й приємними в спілкуванні з усіма. Франциск завжди уникав «впливу на маси».
Відомо, що з багатолюдним зібранням він міг говорити, як з однією людиною, а з однією людиною – як з багатьма людьми. Мабуть, доцільно навести цитату Г. К. Честертона, яка найточніше змальовує ставлення Франциска до людей:
«Для нього людина завжди була людиною й не губилася в густому натовпі, як не загубилася б на рівнині. Він поважав усіх, іншими словами, він не тільки любив, він з повагою ставився до кожного.
Своєю винятковою силою він був зобов’язаний тому, що кожен, від Папи до злидаря, від султана в розшитому шатрі до останнього грабіжника у лісі, дивлячись у темні променисті очі, знав і відчував, що Франческо Бернардоне цікавиться саме ним, саме його неповторним життям від колиски й до могили.
Кожен вірив, що саме його він приймає в серце, а не вносить у список, політичний або церковний».
Саме цієї риси, саме такого ставлення до людей бракує деяким особам того чи іншого Чину, Згромадження у наш час і саме про таке наслідування Спасителя потрібно іноді не просто говорити, а “кричати”, щоб покликані стали вибраними…
Місцевий: За християнське проведення Різдвяних свят, особливо у віддалених селах України
Попри те, що багато християнських звичаїв перегукуються з поганськими, які з плином часу стали народними, потрібно пам’ятати і зберігати основний зміст Різдва як події, коли Творець зробив перший реальний і фундаментальний крок до людини, пославши свого єдиного Сина на землю, завданням Якого було внести ясність у розум всіх дітей Божих – хто такий Отець, хто такий Бог, що таке віра, що таке храм і як має жити людина на грішній землі, щоб бути щасливою і повернутися до місця вічної радості.
З народженням Спасителя прийшла благодать Нового Завіту, доповнюючи жорсткі старозавітні закони, але не усуваючи їх.
Святкування цього найбільшого свята має відбуватися так, як у художника, який пише ікону. Його праці передують піст, сповідь, молитва, зібраність у думках і взаємне прощення ближнім.
Тоді ікона промовить і вислухає вірних, які прибігатимуть з молитвою до святого чи до святої, зображених на іконі. Подібно і в кожній праці чи святкуванні ми залишаємо свій образ, знак, слово, жест у тій події, де ми є учасниками.
Іноді наш образ може будувати, навертати, а іноді відлякувати й руйнувати… Зосереджуючись на події у Вифлеємі, усуваймо всі зайві клопоти, які перешкоджають нам читати історію спасіння…
Святий Єрмил жив у IV ст. і був дияконом. Під час правління римського імператора Лікинтія його було ув’язнено за те, що він висміює поганських божків. На суді Єрмил мужньо визнав віру в Христа і рішуче відмовився поклонятися поганським божкам. Після жорстоких катувань його кинули до в’язниці.
Побачивши важкі муки Єрмила, охоронець Стратонік голосно заплакав і мужньо заявив, що є християнином. Тоді Єрмила і Стратоніка повісили на дереві і різали їхні тіла ножами, а потім утопили в Дунаї. Християни знайшли тіла мучеників і з великою пошаною поховали в одному гробі.
http://www.misionar.info/
