Покровитель: св. Василій Великий.

 

Дня першого січня, на початку горожанського року, наша Церква святкує пам'ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, св. Отця нашого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії (329-379). Його особа під кожним оглядом незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ з походження, але й аристократ духа, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, геройської любови Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Французький автор, о. Жан Рівієр, у своїй книжці "Святий Василій — єпископ Кесарії" так окреслює особу нашого св. Отця: "Св. Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Вже його сучасники були дали йому ім'я Великого... Він, аскет з покликання і людина чину зі своєї природи... Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила св. Венедикта на Заході... Він аскет, єпископ, бесідник, учитель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу... У св. Василія життя є в повній гармонії з його наукою, або краще кажучи, його наука це ніщо інше як відбитка його життя".

Тож нічого дивного, що св. Церква заслужено дала йому титул: Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ головно у трьох ділянках свого життя: Він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.

ВЕЛИКИЙ АРХИПАСТИР ЦЕРКВИ
 

Перша знаменна ціха св. Василія як архипастиря це безстрашність у визнаванні й обороні св. віри. В його часах єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валенс (364-379), охрищений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонень єпископів і вірних одинокий Василій важився ставити чоло самому цісареві. Історики записали нам стрічу св. Василія з Модестом, префектом Преторії. Як Валєнс, так і він запеклий аріянин. Він казав спалити з кораблем 88 священиків. Модест кличе св. Василія до себе і принимає його гордо й зухвало. Він навіть не дає йому титулу єпископа. Говорить до св. Василія з криком і грозить йому вигнанням, конфіскатою майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св. Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і не дасться захитали ніякими переконуваннями". І цісар полишив св. Василія у спокої.

 

З глибокої., віри випливала його друга знаменна ціха: жертвенна любов Бога і ближнього. Жертва — це мова любови. У св. Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова помогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заведення, що творили наче осібне місто коло Кесарії і від його імени дістали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, сили і здоров'я він жертвує для добра своїх овечок. Він усякими способами боронить своє стадо перед наступом аріянізму. Його друг, св. Григорій з Назіянзу, про це так каже: "До одних загощує сам, до других когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, напоминає, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує всякі можливі способи спасіння" (Похвальне Слово в честь св. Василія Великого).

 

Св. Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часах це дуже важливий, могучий і майже одинокий чинник у навчанні св. віри. Св. Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, пориваюче. Оповідає св. Єфрем Сирин, який був прийшов до Кесарії відвідати св. Василія і зайшов до церкви, де якраз він проповідав, що бачив білого голуба на рамені св. Василія. І тоді св. Єфрем закликав: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить св. Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любови Бога і ближнього. Він став символом і його духових синів у Василіянському Чині.

Св. Василій Великий мистець і апостол пера. Коротко жив, але багато написав. Його велику духову спадщину творять твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення св. Письма і 366 листів.

ВЕЛИКИЙ ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОНАШОГО ЖИТТЯ
 

Друга ділянка праці, в якій св. Василій показався великим і заблистів як незрівняний організатор і законодавець — це монаше життя. Він навіки записався золотими літерамивісторії монашихспільнот,вісторіїмонаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в цілій Католицькій Церкві. Св. Теодор Студит (759-826) називає св. Василія "батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців". Його мо-наші правила знав і з них користав батько західнього монашества св. Венедикт (480-543). Він у своїх правилах поручає читати Правила св. Василія Великого.

"З усіх прислуг, — каже бритійський дослідник св. Василія, В. Л. Кларк — що їх Василій зділав для справи чернецтва, запровадження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб на нього пам'ятати... Манастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у манастирях стало дійсністю... Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя" (Св. Василій Великий).

У св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, але і спасіння ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза манастирем не є виїмком, а правилом. В нього любов ближнього — це міра любови Божої.

Монаші правила св. Василія це виплив його глибокого знання св. Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного ума. Його правила це властиво св. Євангелія в практиці. Св. Теодор Студит, великий почитатель св. Василія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за св. Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий Митрополит Андрій дає таку оцінку правилам св. Василія: "По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого".

Своїми правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у манастирях, тому деякі історики уважають його за властивого організатора спільного життя, хоч цей титул першого організатора прислуговує св. Пахомієві (+347). Тож нічого дивного, що монаші правила св. Василія перетривали різну долю історії і по сьогоднішній день вони осталися міродатними у східньому чернецтві.

З приходом християнської віри на наші Українські Землі і в нас появляється практика монашого життя. Його основники це два великі подвижники й сини українського народу: св. Антоній (+1073) і св. Теодосій (+1073) Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій ставить устав св. Теодора Студити, що опирається на правилах св. Василія Великого.

Найкращу похвалу для монаших правил св. Василія висказав його великий і духовний син, Митрополит Андрій Шептицький: "На його правилах — каже він — образу-валися святі нашого (це є Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх почислити не можна: від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студити аж до святих Антонія і Теодосія Печерських і св. Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким, відродив нашу Церкву і наш нарід" (Вступ до "Витяг з Правил св. Отця Нашого Василія Великого для інокинь").

Ідеал монаха-апостола в дусі Василіянської традиції знову віджив і заяснів на наших землях з приходом Берестейської Унії. Митрополит В. Рутський і св. Йосафат стають великими обновителями й організаторами монашого життя в нашій уніятській Церкві. На зразок західніх чинів вони переводять повну централізацію наших манастирів, а в основу монашого життя кладуть правила св. Василія Великого. Відтепер праця Василіянського Чину йде передусім у трьох напрямках: праця місійно-душпастирська, виховна у школах і видавнича.

Хоча сьогодні на Рідних Землях червоний московський окупант брутально знищив Василіянський Чин, але він не загинув. Він і сьогодні живе і продовжує традицію місіонерської, виховної та видавничої праці серед наших вірних у різних краях поза Рідними Землями.
 

Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книжці "Грецькі Отці Церкви" каже про св. Василія: "Василій це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духово працює, живе й існує". У св. Василія за його висказом "Монахи це борці за святість". На вступі до своїх Ширших Правил він каже: "А маємо ми, і ви і я, ту саму ціль: святість життя". Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісовість, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього це знаменна риса його характеру. "Коли св. Василій раз на щось рішився, — каже французький автор В. П. Юмберклод — то він ішов до тієї цілі за всяку ціну... Таким він остався на ціле життя... Ця риса його характеру перейшла на його аскезу" (Наука Аскетична св. Василія). А бритийський історик Ф. Фаррар каже: "Василій не належав до тих, щоб робити щонебудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це суцільно"(Життя Святих).

 

Його святість, чесноти й великість оспівує наша Церква у своїх Богослужбах у дні його празника. Тут він прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божественна і священна бджола Христової Церкви", "царська окраса Церкви", "пребагатий скарб наук", "непобідний Трійці поборник", "Ти йшов твердою дорогою чеснот", "твоє слово це хліб ангельський", "невинности чаша", "для монахів взірець чесноти", "світло благочестя", "труба богослов'я".

Св. Церква дуже скоро по його смерти почала почитати його як святого і празнувати день його смерти першого січня. Історик Т. Руфін (+ к. 410), який 18 літ по смерти св. Василія переклав його правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: "я переклав — каже він — монаші правила святого Василія, єпископа Каппадокії, мужа славного зі своєї віри, діл і всякої святости".

Латинська Церква з огляду на празник Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня, в якому то дні він був висвячений на єпископа 370 року. Службу празника св. Василія уложили Анатоль Константинопільський (5 в.), св. Іван Дамаскин і Герман Константинопільський (8 в.).

 

Ось перед нами коротко начеркнена сильветка невмирущої особи св. Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами св. Ап. Павла "наслідуйте мене брати" (Фил. 3, 17) та "будьте моїми послідовниками, як і я Христа (1 Кор.11,1 св. Василій Великий усіх нас кличе, щоб і ми наслідували йот глибоку віру, йогожертвенну і усесторонню любов Бога і ближнього та його велику святість.