Драма невиліковно хворих людей полягає в тім, що вони живуть в період «вже ні і ще ні»: і повноцінного життя немає, і Бог ще не забирає їх до себе... Залишається непевний час для пе­реосмислення і прийняття недуги як неминучої дійсності. Найстрашніше у такому випадку є на­віть не хвороба, а погляд хворої людини на свій стан, адже якими очима вона дивиться на свою хворобу, такий і буде перебіг страждання. Якщо невиліковно хворий християнин бачитиме сенс своїх терпінь, а його віра нагадуватиме йому, що після смерті ставимо лиш кому, а не крапку, як це робить світ, то насправді кінець його страж­дань стане початком життя в усій його повноті. А любов і дружня підтримка братів і сестер по­двоїть ефект «духовного самолікування».

МІСІЙНИЙ: Щоб відзначення Всесвітнього дня місій посилило серед Божого народу євангелізаційний запал і підтримку місійної діяльності через молитву і матеріальну допомогу найбільш убогим Церквам.

За словами Святішого Отця Бенедикта XVI, «вселенська місія поєднує всіх, все й завжди. Євангеліє не є ексклюзивною власністю тих, хто його прийняв, воно є даром, яким треба ділитися, радісною звісткою, яку треба пере­давати іншим. І цей дар-зобов'язання дові­рений не лише декотрим, але всім хрещеним, які є «родом вибраним... народом святим, на­родом Божим» (1 Пт. 2,9), щоб вони могли зві­щати його величні діла». Бажанням Папи є те, щоб людство побачило і було свідоме свого християнського покликання, яке не зводить­ся до моментів (християнство «час від часу»), і яке не є долею випадку, але щоб діяльність всіх хрещених людей стала місійною за своєю природою, щоб була способом життя. Відзна­чення Дня Місій має за мету стимулювати до конкретних кроків допомоги й підтримки най­більш убогим Церквам.

МІСЦЕВИЙ: Щоб жителі гірських сіл усвідомили загрозу, яку несе вирубування лісів і забруднення річок, і старалися зберігати природу - Божий дар - чистою.

Втративши за останні 40 років значну час­тину лісового покриву, Українські Карпати нездатні утримувати вологу. Вода швидко стікає в долини, створюючи масштабні еколо­гічні лиха, вважають українські екологи. Вони зазначають, що сусідні з Україною Польща, Словаччина та Румунія вже усвідомили цю не­безпеку й припинили промислове вирубання лісу в Татрах і Карпатах. Натомість в Україні ліс вирубується від початку 60-х років минулого століття. Екологи покладають відповідаль­ність на структуру Держлісгоспу, який поєднує функції промислової заготівлі та збереження лісів. Вони рекомендують уряду передати ці функції різним відомствам, аби забезпечити ефективний контроль за вирубанням лісу. З точки зору богослов'я і християнської моралі, людина отримала від Бога в розумне посідан­ня великий дар, яким є природа, а тому кожен гірський житель, який називає себе христия­нином, має обов'язок берегти флору як Божий дар і думати, як будуть жити його нащадки, по якій землі ходитимуть і яким повітрям дихати­муть у майбутньому.

ПОКРОВИТЕЛЬ НА ЖОВТЕНЬ

СВ. ФРАНЦИСК З АСИЖА, 17 жовтня

Франциск з Асижа (1182- 1226) був сином багатого купця. За юнацьких років вів безтурботне життя, мріяв про лицарську славу, охоче брав участь у битві асижан з мешканцями сусіднього міста Перуджії у 1202 році, що ста­ло причиною його ув'язнення після того, як він потрапив у полон. Повернувшись хворий додому, пережив перелом й велику душевну переміну. Покінчив з тим усім, що до того часу було змістом його життя, і віддався цілковито Богові. Почувши доручення від Розп'ятого Христа: «Франциску, йди і відбудуй мій дім, бо весь впаде в руїні!», він від­новив своїми руками кілька знищених церков у околицях Асижа. А позбувшись всього, що мав, а навіть власний одяг віддавши батькові, Франциск почав жити як пустельник. В 1208 році в невеликому храмі Матері Божої Ангельської, що його називали також Порціункула (іт. Porciuncula), роз­ташованому поблизу Асижа, він усвідомив собі, що Бог кличе його до духовної відно­ви Церкви. Дорогою ж до цієї віднови повинно було стати життя Євангелієм в убогості і проголошенні Доброї Новини на зразок Христа й апостолів. Одягнений у грубу рясу, під­перезану шнурком, він почав проповідувати Боже Слово. При цьому він не занедбу­вав служіння хворим прока­зою, які найбільше в той час страждали й були покинуті суспільством. Залишаючись певний час сам, часто незро­зумілий і висміюваний, став притягувати своєю особою багато сердець, які шукали Бога. Згодом до нього почали приєднуватись щораз чис­ленніші послідовники, а також і послідовниці. Таким чином Франциск став засновником трьох орденів: Братів Менших (1209), Сестер Кларисок (1211) і Терціярів (1221). Творив спіль­ноти не тільки духовних осіб, але також світських людей.

Св. Франциск не прийняв Таїнства Священства, був рукоположений лише у диякони.

Вів місії в Італії і за її межами. В 1219 році був у Єрусалимі, де християни боролися з му­сульманами за Святу Землю. Франциск, керуючись Єван­гелієм, хотів навертати не мечем, а словом і прикладом. Прагнув відвернути хресто­носців від пролиття крові, проте його не слухали. Після програної християнами битви під Даметтою Франциск одер­жав дозвіл на те, щоб піти до табору противника, де його прийняв султан з пошаною як Божого мужа.

У різдвяну ніч 1223 року, пе­ребуваючи на молитві на горі Альверня, святий отримав стигмати, тобто рани, що на­гадують про Христову муку.

Помер 3 жовтня 1226 року в Порціункулі. Два роки пізні­ше його канонізували.

Св. Франциск залишив по собі кільканадцять різних тво­рів, а серед них Правило для Ордену Братів Менших і слав­нозвісну «Сонячну пісню».

В 1980 році Іван Павло II проголосив його покровите­лем екологів, які піклуються про охорону природного се­редовища.

Св. Франциск користуєть­ся загальновизнаною пова­гою, симпатією й любов'ю не тільки серед католиків, але також серед інших визнань і навіть нехристиян. Без нього в сьогоднішньому світі було б менше любові, віри і надії на милосердя Творця.

о. Христофор ГАНИНЕЦЬ, ЧСВВ

charnetskyj.org.ua