Загальний: Щоб Господь дав мир регіонам, які найбільше страждають від насилля та воєн.
Чому чиновники не хочуть миру? Так, саме чиновники, або надлюди чи нелюди, тому що створені на образ і подобу Божу прості люди хочуть миру – вони не вникають. Україна й Ізраїль – дві держави де тривають найважчі бої, де вмирають діти, де втрачають сенс життя батьки, де військових не встигають ховати, де вороги стають їжею бродячих собак… XXI століття…
Три з десятьох заповідей, які міністр пропаганди Йозеф Геббельс, у свій час, придумав для фашистів, містили заклик до вбивства.
Перед входом радянських військ до Берліна він разом з дружиною покінчили життя самогубством, умертвивши перед тим п’ятьох своїх дітей, вважаючи, що без соціал-націоналізму життя не буде… Ідеологія, політика, релігія і власні амбіції – це причини воєн.
Так вважають син лідера терористів “Хамасу, який перейшов на сторону Ізраїля завдяки вірі в Бога, й дочка російського окупанта, якій соромно дивитися в дзеркало… І накінець – наша ненька Україна… Всю “кашу заварив”, насправді, Янукович.
І ті, хто віддавав голос за гречку. Україна мала стати Білорусією – плани зруйнував Майдан, на Сході мали настати хаос і підтримка сепаратизму – прийшло прозріння жителів Донбасу й впровадження АТО.
Поки Україна, як Давид, з Богом, Бог не відхилиться від нас – рано чи пізно ми переможемо “голіята”.
Настане мир, але залишиться ненависть до “брата”, який підступно з допомогою “геббельсів” зомбував півсвіту й відбирав людські життя – і це все з благословення посередника між Богом і людьми…
Люди, в яких руки в крові, не можуть спокійно спати і чекати старості – совість не дає… Шкода душ, які були створені для неба…
Відспівуючи полеглих героїв по різних куточках нашої держави, просімо у Бога для них місця без болю і печалі, для себе – терпеливості і миру, переосмислюймо своє життя, своє ставлення до патріотизму, не ображаймося, а робім висновки, допомагаймо і любімо братів і сестер сходу, які невинні, що народилися там і що ними ніхто не займався, і змагаймо, щоб на полі бою – у нашому серці – перемагало завжди тільки добро, яке ніколи не призводить до війни…
Місійний: Щоб Всесвітній День місій дарував кожному віруючому запал і рішучість, щоб нести Євангеліє всьому світу.
Проголошення Євангелія – це постійний обов’язок і важлива частина життя учнів Христа, що оживляє все життя Церкви.
«Місіонерське завзяття – очевидна ознака зрілості церковної громади» (Бенедикт XVI, Verbum Domini, 95).
Другий Ватиканський Собор особливо підкреслює, що місіонерське завдання розширення кордонів віри належить кожному хрещеному і всім християнським спільнотам:
«Оскільки ж Народ Божий живе в спільнотах, насамперед єпархіальних і парафіяльних, і в деякому сенсі стає видимим через них, їм теж належить свідчити про Христа перед народами» (Ad Gentes, 37).
Тому кожна спільнота покликана виконати доручення, яке ввірив апостолам Ісус, – бути Його «свідками в Єрусалимі і в усій Юдеї та Самарії і аж до краю землі» (Діян. 1:8), і це не щось другорядне, але сутнісний аспект християнського життя: всі ми покликані ходити вулицями світу, як каже Папа Франциск, з нашими братами і сестрами, проповідуючи, засвідчуючи нашу віру в Христа, стаючи глашатаями Доброї Новини.
“Я закликаю єпископів, священиків, пресвітерські і пастирські ради, кожну людину і кожну групу, всіх, хто відповідальний в Церкві за визначення чіткої позиції стосовно місіонерського виміру в освітніх і пастирських програмах, до розуміння, що їх апостольський обов’язок не є повним, поки він не містить у собі наміру свідчити про Христа перед націями і перед усіма людьми.
Цей місіонерський аспект – не просто програмний вимір християнства, але також і парадигма, що має вплив на всі аспекти християнського життя”, – наголошує Святіший Отець.
Місцевий: Щоб жителі всіх регіонів України прагнули осягнути мир у країні та остаточне взаємне примирення між людьми. http://www.misionar.info
Покровитель: первомучениця Текля, 7 жовтня.
Свята Текля народилася у багатій язичницькій родині і походила з Іконії у Малій Азії. Вона була надзвичайно вродливою, розумною і красномовною. До Христової віри навернулася під впливом проповіді св. апостола Павла. Після св. Хрещення посвятила своє дівицтво Господеві. Згодом була ув'язнена, витерпіла чимало мук, з яких вийшла неушкодженою. Коли поганський суддя випустив Теклю на волю, вона поселилася в горах Селевкії і там у молитві й пості дожила до 90 років.
Наша Церква величає її як "первомученицю й рівноапостольну". В одній давній молитві до св. Теклі читаємо: "Ти, свята Текле, отримала від Ісуса потрійний вінець дівицтва, мучеництва і учительства; ти годувала св. апостола Павла у в'язниці і всю спадщину роздала убогим; ти, що ані важкими муками, ані намовами не відреклася святої віри; ти, коли була вже на вогнищі, знаком святого хреста стягнула велику зливу і загасила вогонь; тобі й голодні леви і гадюки та змії нічого не вдіяли, бо чудом Божої ласки вони тебе не торкнули, захорони мене від ворога моєї душі". http://catholicnews.org.ua
