Загальне: щоб людей з обмеженими можливостями огортали любов’ю і необхідною гідною допомогою.
Місійне: щоб християни, натхнені Божим Словом, брали участь у служінні хворим і стражденним.
Місцеве: щоб українське суспільство з великим розумінням ставилося до людей з особливими потребами, хворих та вмираючих.
Покровитель: мучениця Софія, 30 вересня.
Загальний:Щоб людей з обмеженими можливостями огортали любов’ю і необхідною гідною допомогою.
Щоб якось допомогти і піднести на дусі людей з обмеженими можливостями, психологи дають такі поради:
Порада 1: Не треба себе жаліти. Жалість віднімає у вас сили і час, необхідні для інших справ, і не дає взамін нічого, окрім почуття власної неповноцінності і ущербності.
Порада 2: Любіть себе. Найближча і найрідніша людина для вас – це ви самі. Любіть в собі все: свою зовнішність, тіло, розум, почуття. Прокинувшись, подивіться у дзеркало, посміхніться собі, побажайте доброго ранку і гарного дня своєму відображенню.
Порада 3: Не замикайтеся в собі. Багато людей з обмеженими можливостями замикаються в собі, озлобляються на весь світ, вважають, що вони нікому не цікаві і не потрібні, що навколишні не розуміють їх і глузують з них.
Порада 4: Запитайте себе, як ставитися до своїх близьких?
Порада 5: Визначіть, чого ви хочете. Лихо багатьох людей у тому, що вони не знають, чого хочуть.
Порада 6: Ставте перед собою конкретні цілі.
Порада 7: Шукайте невикористані сили і можливості.
Поради легко давати, а перебувати у подібному стані – це драма без щасливого кінця…Хоча іноді саме такі люди перевершують фізично здорових людей у різних важких життєвих ситуаціях.
Потрібно мати багато внутрішньої сили, віри в Бога, в небо, щоб могти радіти кожному дневі і щоб приносити рідним почуття радості від своєї присутності.
А вони у свою чергу завжди це зауважать і не залишаться в боргу – огорнуть любов’ю і гідною допомогою.
Місійний: Щоб християни, натхнені Божим Словом, брали участь в служінні хворим і страждущим.
Ісус Христос сказав: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Ів. 15:13). Це не означає, що нам треба померти, щоб показати свою любов до наших друзів. Ми кладемо свою душу щоразу, коли ставимо потреби когось іншого вище від наших власних.
Назавжди залишиться у нашій пам’яті Мати Тереза яка стала символом служіння хворим і страждущим. Коли одного разу коресподент, побачивши її працю з прокаженими і вмираючими, запитав, як вона так може:
“ Я б це і за мільйон не робив!” –монахиня відповіла: “ І я б це за мільйон не робила” …Саме на таких людях стоїть справжнє християнство і будується Царство Боже на землі. Наше завдання – подивляти і змагати до того, щоб повертати собі образ і подобу Божу.
Місцевий: Щоб українське суспільство з великим розумінням ставилося до людей з особливими потребами, хворих та вмираючих.
Хвора людина відчуває, наскільки вона слабка і безпомічна без ближніх і без Бога. Усі хворі це відчувають: і віруючі в Бога, і невіруючі. Але віруюча людина це розуміє і приймає, а невіруюча – не розуміє і не приймає.
Саме хвора і немічна людина найбільше потребує друзів, Бога і найбільше їх шукає. І якщо друзі, рідні відволікаються часто-густо, то Господь завжди тримає людину за руку, відкривається їй, дає Себе пізнати і зрозуміти.
Так є, що саме через терпіння, приниження, яке терпить хвора людина, вона пізнає Бога.
З Євангелія знаємо, що відповів розслаблений чоловік Христові: «Немаю нікого, пане, щоб мене спустив у купіль, коли зворушиться вода, бо коли я туди приходжу, інший передо мною сходить» (Ів. 5:7).
Це звернення до здорових людей. Такі випадки непоодинокі. Таке часто відбувається і з нами. Ми не бачимо свого ближнього у його нагальній потребі. Це немов є приниженням нашого «я», втручанням в наші особисті справи. Забуваючи, що ми всі ходимо під Богом і Він є Дателем життя нашого.
А насправді, допомагаючи ближньому, ми наче заробляємо собі дивіденди на щасливе майбутнє життя, де Господь зараховує нам милосердя, яке ми підтвердили своїм життям і вчинками.
Не будьмо байдужі до наших ближніх, виявляймо жест співчуття, підтримки, розради, чуйності до їхніх потреб.
Якщо кожен українець і українка вкладуть свою лепту у побудову милосердного і людяного суспільства тоді буде менше смутку і менше покинутих дітей, менше самотніх дідусів і бабусь, які у вікнах виглядають своїх зайнятих дітей…
У II столітті за царювання імператора Адріана (117 – 138 рр.) в Римі жила благочестива вдова Софія (ім’я «Софія» означає «мудрість»).
У неї були три дочки, які носили імена головних християнських чеснот: Віра, Надія і Любов. Будучи глибоко віруючою християнкою, Софія виховала дочок у любові до Бога, навчаючи не прив’язуватися до земних благ.
Чутки про належність до християнства цього сімейства дійшли до імператора, і він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, яка їх виховала. Всі четверо постали перед імператором і, не боячись, сповідали віру в Христа.
Здивований сміливістю юних християнок, імператор відіслав їх до одного язичника, якому наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи виявилися марними, і сестри-християнки не змінили своїх переконань.
Тоді їх знову привели до імператора Адріана, і він почав наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву язичницьким богам.
Але дівчатка з обуренням відкинули його наказ. Тоді розгніваний Адріан велів піддати дітей різним тортурам, після чого їх убили. Святу Софію не піддали тілесним мукам, але прирекли її на ще сильніші душевні муки від розлуки із закатованими дітьми.
Мучениця, поховавши останки своїх дочок, два дні не відходила від їх могили. На третій день Господь послав їй тиху кончину і прийняв її багатостраждальну душу в небесні обителі. Свята Софія, зазнавши за Христа великих душевних мук, разом з дочками зарахована Церквою до лику святих.
Постраждали вони в 137 році. Старшій, Вірі, тоді було 12 років, другій, Надії, – 10, а молодшій, Любові, – лише 9 років. Мощі святих мучениць з 777 року покояться в Ельзасі, в церкві Єшо. Пам’ять – 30 вересня (новий стиль).
http://www.misionar.info
