Була в Римі одна жінка вельможна на ім'я Аглаїда, донька батька славного на ім'я Акакій, що був раніше антипатом того ж града Риму. Вона була молода літами, гарна з лиця, багата через ті великі маєтки, що по батьках залишилися, і вільне від чоловіка законного мала життя. Провадила в любодіянні і гріхах дні свої, природною немічної плоті пристрастю переможена. Мала ж у себе раба вірного, що наглядав за домом і за цілим маєтком її, на ім'я Боніфатій, юного і гарного на вигляд. З ним плотську свою здійснювала похіть, жила нечисто, не соромлячись. Це здається тому, що незабаром возвіститься їхня блаженна і чудесна переміна. Хай же хваленим святим Божим і гріхи їхні попередні не замовчуються, щоб явилося: не всі з юности були добрі і праведні, але, і розтлінну (иншим подібну) природу маючи, покаянням істинним і доброю зміною, великими доброчинствами і славними святинею, як же бачимо, ставали, щоб і ми решта не впадали у відчай через гріхи свої, але до швидкого пробудилися воскресіння, знаючи, що можна після гріхів святими стати, з Божою допомогою, якщо лише самі захочемо.

І справді гарна є та повість і серце розвеселяє: в ній же славиться, що безнадійний грішник святим, ще ж і мучеником, буває, як же цей Боніфатій, що спершу в нечистоті валявся і п'яницею був, потім же Імени Господнього ісповідником, і доблести подвижником, і страждальцем славним виявився. У час же любопристрасного свого життя ще й гріха рабом був, проте мав і добрі риси деякі, достойні похвали: до бідних був милостивий, до подорожніх прихильний, до тих, хто потерпав у бідах, співчутливий. Одних милостиво обдаровував, иншим же люб'язно давав спочинок, а тим співчутливо допомагав. Мав же завжди в голові своїй бажання виправити колись життя своє — і про це часто перед Богом зітхав, щоб звільнитися з диявольських сітей і бути паном над похотями своїми і пристрастями. Не зневажив же Господь творіння Свого і не залишив такого почасти добродійного чоловіка у злих грузнути похотях, не допустив більше, щоб милосердні його діла нечистими бруднилися гріхами, але благоволив і влаштував йому, що погані справи омив пролиттям власної своєї крови і її багрянцем, ніби царською багряницею, прикрасив його душу — і вінцем мученицьким увінчаний був. Як же трапилося, почуймо. У той час ще було гоніння на християн, і глибока та ідольська пітьма весь Схід облягла, і багато вірних за Христа було мучено і вбито. Прийшла ж пані його Аглаїді спасенна думка, і якесь сильне і нездоланне бажання серця їй прийшло, щоб мати в домі своєму мученицькі мощі. І тому, що не мислила нікого зі слуг собі вірнішого і до допомоги в тому сумліннішого, ніж Боніфатій, його прикликала, сповіщаючи йому своє бажання, і, взявши його осібно, казала: "Знай, брате, якими осквернилися гріхами, але не турбуємося про майбутнє, як маємо стати перед Страшним Божим Судом і тяжкі за ділами прийняти муки. Чула ж я від одного мужа благочестивого, що якщо хтось має в себе мощі тих, хто постраждав за Христа, і шанує їх, як може, той велику до спасіння допомогу знаходить, і в домі його гріх не примножується, ще й винагороди вічної сподобиться, того ж, що і святі мученики, насититься блаженства. Багато ж і нині, як кажуть, в добрі за Христа подвиги входять і, тіла свої на рани віддавши, мученицький вінець приймають. Ти-бо послужи мені в цьому, настане-бо час. коли виявиш, яку любов насправді до мене маєш. Іди швидко в ті краї, де ж про гоніння і муки християн чути, і постарайся принести мені когось зі святих мучеників мощі, щоб чесно в себе ми поклали і церкву йому збудували, і будемо його мати завжди собі за охоронця і захисника і перед Богом завжди заступника". Коли вона це сказала, Боніфатій з радістю взявся за наказане йому діло і готовий був у таку дорогу. Дала ж йому пані багато золота, бо неможливо було нікому тіл мученицьких инакше взяти, якщо не дарами і великим золотом: нечестиві кати, бачивши велику християн до мученицьких мощів любов і ревність, не давали їх задармо, але продавали за ціну велику і з того великі стягали собі достатки. Багато-бо золота Боніфатій від господині взяв: і на викуплення мученицьких мощів, і на подання бідним милостині. Приготував же і різні пахощі, і плащаниці, і все, що до чесного святих тіл огортання належить. Взяв же і рабів немало господині своєї, а своїх приятелів, і коней, і вже рушив в дорогу. Виходячи з дому, сказав господині своїй, сміючись: "Що буде, пані, коли не зможу знайти десь якогось мученика? І якщо моє тіло, за Христа замучене, до тебе принесуть, чи приймеш його в честі?" Вона ж, засміявшись, п'яницею і грішником його назвавши, наказувати йому почала, кажучи: "Не на глум нині час, брате, але на благоговіння. Належить тобі дуже берегти себе в дорозі від всілякого безчинства і глуму, чесно і благочинно все почати і в покорі подорожувати, і в повстримності. Знай-бо, кому послужити маєш, — мощам святих; їх же не лише торкнутися, але й поглянути на них не є ми достойні. Іди в мирі, Бог же, що образ раба прийняв і пролив за нас кров Свою, хай пошле ангела Свого з тобою, не пам'ятаючи гріхів наших, і хай скерує похід твій і повернення добре і щасливе".

Боніфатій же, настанову господині своєї в серці своєму склавши, пішов у дорогу, прославляючи подумки те, чого мав торкатися, осквернені маючи гріхами руки. Жалів про раніше вчинені нечистоти, і почав постити, і не їсти м'яса, ані не пити вина, молився ж старанно і часто, прийшов у страх Божий, бо страх Божий батьком є уважности, а уважність — мати внутрішнього спокою. Той же породжує совість, яка робить таке, що душа, ніби ж у якійсь воді чистій і несколоченій, свою бачить некрасу — і так народжуються початки і коріння покаяння. Ось Боніфатій насаджував у собі покаянне коріння, почавши з Божого страху і від уважности до себе, і розглядання своєї совісти. І ясно проявилося в ньому бажання досконалого життя від посту його, і повстримности, і молитов безперестанних. Коли ж досягнув країв Азійських, в преславніший, що в Килії, град Тарс увійшов: у ньому ж тоді в царство Диоклитіянове і Максиміянове мучені були святі. Залишивши рабів з кіньми в гостинниці, звелів їм від труду відпочити, сам же зразу, ані пороху з дороги не обтрусивши, пішов побачити тих, що чув, мучених. Прийшовши на майдан, бачив велику кількість людей зібраних, що дивилися на катування. Бачив же і святих, яких всіляко мучили, їм же одне, для всіх однакове звинувачення висувалося — християнська віра і благочестиве життя. Не однакові ж накладалися муки: один-бо висів стрімголов, знизу ж запалений був під ним вогонь; инший натягнений на чотири сторони і до чотирьох стовпів прив'язаний. Инший пилою розпиляний лежав, иншого ж руки катів і гостра зброя розшматовували. Одному очі виколювали, а иншому відтинали частини тіла. Иншого на кіл настромили — і від землі піднятий стояв, і проходив кіл до шиї. Иншому ж кості ламали і дробили. А по инших видно було, що мають руки і ноги відсічені — як клуби по землі валялися. І у всіх же було єдине терпіння мужнє, і видно на лицях їхніх було веселість духовну, бо, Божою зміцнені благодаттю, перетерпіли нестерпне для природи людської. Те бачивши і належно роздивившись, то мученицькій дивуючись мужності, то собі того ж вінця бажаючи, блаженний Боніфатій увесь божественної сповнився ревности і, ставши посеред позорища і всім явивши себе, мучеників, їх же було двадцять, по одному обняв. Тоді, щоб усі чули, велегласно сказав: "Великий є Бог християнський, великий є, допомагаючи рабам Своїм і в таких їх зміцнюючи муках". Те сказавши, знову прих" лявся до мучеників, з великою любов'ю цілуючи їхні ноги. А тих, що не мали ніг, ті частини тіла, що залишилися, до грудей тулив, блаженними їх називаючи, бо, коротко та мужньо перетерпівши, зразу отримають вічну відраду, і спокій, і радість безконечну. За себе молився, щоб бути їм товаришем у тому ж подвизі і причасником вінців, що їх мають від подвигоположника Христа отримати. Звернув же весь народ на нього очі свої, і найбільше суддя, що сидів на судищі і мучив святих страстотерпців. Він бачив чоловіка подорожнього і незнайомого, питався, хто він і звідки? І зразу взяти і представити його собі звелівши, хто він, питав. Святий же відповів: "Християнином є". Суддя ж ім'я його і звідки він, довідатися хотів і про те питався. Сказав святий: "Найперше ім'я моє, яким же дуже люблю називатися, — християнин, прийшов нині сюди з Риму. Якщо ж і те ім'я довідатися хочеш, яким мене батьки назвали, — Боніфатій звуся". Суддя ж сказав: "Приступи-бо, о Боніфатію, поки я не розтерзав плоті твоєї і костей, і принеси жертву богам великим, щоб про великі блага для себе подбати, і богів умилостивити, і від мук, які тобі мають бути, позбутися, і багатьма від нас збагатитися дарами". На це Боніфатій: "Навіть відповідати на слова твої я не повинен, проте скажу, що багато разів казав: християнином є. І це лише почуєш від мене. Якщо ж цього чути від мене не можеш, роби зі мною, що хочеш". Коли це йому сказав, зразу суддя звелів, оголивши, стрімголов повісити його і сильно бити. І битий був святий люто, що і плоть його відпадала, і кості оголювалися. Він же ніби не чув болю, не зважав на рани, яких йому завдавали, але до святих мучеників звертав очі свої, їхні страждання за приклад собі маючи, і дружністю инших утішався, що сподобився разом з ними за Христа страждати. Після цього кат трохи послабити йому муки звелів, знову словами вмовляти пробував: "Це, — казав, — о Боніфатію, початок мук, які повинні нарозумити тебе, щоби ти краще вибрав. Попробувавши нестерпного болю, помилуй себе, окаянний, і, приступивши, принеси жертви, инакше зразу сильніше і лютіше страждати почнеш". Святий же відповідав: "Нащо мені неподобне наказуєш, о безумче, я ані чути не можу згадування богів твоїх, а ти мені велиш принести жертву їм". Розгнівався ж знову суддя, звелів гострі тростини за нігті його в руки і ноги забивати. Святий же, очі і розум до Небес возвівши, мовчав, терпівши. Тоді суддя инше вигадав люте катування. Звелів розтопити олово і влити в уста святого. Коли розтоплювалося олово, святий, руки догори піднісши, молився, кажучи: "Господи мій, Ісусе Христе, що зробив мене міцнішим від минулих мук, будь і нині зі мною, полегшуючи мені біль, це єдина моя втіха. І відкрито покажи, що допомагаєш мені перемогти сатану і суддю цього неправедного, — заради Тебе, як Сам знаєш, страждаю". Це промовивши, просив святих, щоб допомогли своїми молитвами перетерпіти йому страшну ту муку. І, приступивши, кати розкрили йому уста залізними знаряддями і влили олово в гортань його — проте не зашкодило те святому. Люди ж, бачивши таку лютість і катування, здригнулися, і почався неспокій, возвали: "Великий Ти. Боже християнський, Великий Ти, царю Христе, всі віруємо в Тебе, Господи". Так всі воззивали, до ідольського храму, що був поблизу обернулися, хотіли розвалити його. На суддю ж кричали і камінням в нього метали — убити його хотіли. Суддя, вставши зі судилища, втік до дому свого, осоромлений, Боніфатія ж під вартою тримати звелів.

На ранок, коли неспокій затих і бунт людський ущух, знову на судищі суддя сів і, святого Боніфатія поставивши перед собою, ганьбив ім'я Христове, і з того, що розп'ятий був Христос, насміхався. Святий же не міг чути богохульства на Господа свого, багато проти судді сказав дошкульних слів, навзаєм насміхався з бездушних їхніх богів і докоряв сліпотою і безумством тим, що поклоняються їм. І зрушив знову суддю на лють, і знову казан смоли кат розварив, вкинув у нього мученика святого, але Господь раба святого не залишив; раптом зійшовши, ангел оросив мученика в казані. Смола ж розлилася, зайнявся вогонь великий навколо і, багатьох нечестивих, що стояли навколо, досягнувши, попалив. А святий вийшов здоровий, жодної ж від вогню і смоли не мав шкоди. Тоді кат, бачачи Христову силу і боячись, щоб сам не постраждав, звелів зразу мечем посікти Боніфатія. Взявши ж його, воїни на усічення вивели. Святий же, попросивши на молитву час, звернувся на схід і молився, кажучи: "Господи, Господи, Боже, хай зійде на мене милість Твоя, і нині будь мені помічником, щоб не перегородив мені шляху в повітрі ворог мій через гріхи мої, у безумстві вчинені. Але прийми душу мою в мирі і вчини мене з тими, що пролили за Тебе кров свою і віру до кінця зберегли. Чесною ж Тобі кров'ю зібране стадо людей Твоїх, Христе, мені рідних, вибави від всілякого нечестя і блуду язичницького, бо благословенний єси і перебуваєш вовіки". Так помолившись, схилив під меч голову і усічений був. І потекло з рани з кров'ю молоко. Це бачивши, невірні навернулися до Христа числом п'ятсот і п'ятдесят і, плюнувши на мерзотних ідолів, до вірних пристали. Таким був кінець Боніфатія святого, і те, що, ішовши з дому в дорогу, перед господинею своєю сказав сміючись, те виявилося правдою, слово стало ділом. Товариші ж його і раби Аглаїди, які прийшли з ним на пошук мощів, сиділи в гостинниці, не знаючи нічого з того, що було, але чекаючи Боніфатія. Бачивши, що не повертається до вечора, дивувалися. І цілу ніч, так і наступного дня його не бачивши, почали думати і говорити собі про нього погано [як же потім самі зізналися]: думали, що десь упився і з блудницями затримався. "Це, — казали, сміючись, — Боніфатій наш ось так на пошук мощів святих прийшов" . Але і на другу ніч, і на третій день бачили, що не повертається до них, нічого не розуміли і почали шукати його: по цілому граді ходили і питалися. Випадково ж, або, краще сказати, з Божого провидіння, зустріли чоловіка, що був братом коментарисія, котрий записував на суді випробування мучеників і смертні на них вироки, — його спитали, чи не бачив він одного чоловіка подорожнього, що сюди прийшов. Він же сказав, що вчора якийсь подорожній муж на позорищі важко за Христа постраждав, на смерть засуджений був і мечем посічений. "Не знаю-бо, — казав, — чи це той, якого шукаєте, проте скажіть, який він з вигляду?" Вони ж описали зовнішність Боніфатієву, що невисокий на зріст, жовте волосся, й инший лиця його вигляд оповіли. Чоловік же той сказав їм: "Справді той, якого ви шукаєте". Але ті не йняли віри, кажучи: "Не знаєш, чоловіче, того, кого ми шукаємо". І, розмовляючи між собою, згадували, насміхаючись, попередні Боніфатієві звичаї і казали: "Хіба п'яниця і перелюбник за Христа страждати буде?" Але брат коментарисієвий твердив, кажучи, що такого подобою, як вони кажуть, чоловіка учора і третього дня на суді випробовували. "Зрештою, що вам заважає іти і подивитися на труп його, який лежить там, де посічений був?" Пішли-бо услід за чоловіком тим і прийшли на місце посічення, де ж і сторожа військова стояла: тіл мученицьких, щоб не викрали християни, стерегли. Показав же той, що йшов спереду, їм посіченого мученика і сказав: "Чи не цей є, кого шукаєте?" Вони, коли побачили тіло святого, зразу впізнавати товариша почали. А найбільше, коли голову його, що лежала окремо, взявши, до тіла приклали, тоді зовсім впізнали, що Боніфатій це, і здивувалися вельми, разом же і посоромилися за те, що погано про нього думали і говорили. І боялися, аби нещастя якесь не трапилося з ними за те, що обмовляли святого і з життя його насміхалися, не відаючи сердечних його помислів і доброї волі.

Дивилися вони на лице святого і з жахом дивувалися, бачивши, як помалу відкрив очі свої святий, дивлячись на них з любов'ю, як до друзів своїх, усміхався устами і лицем світився, ніби говорив і ніби прощав їм їхні щодо нього прогрішення. Вони ж ще більше налякалися і утішилися, гарячі сльози з очей випустили і плакали над ним: "Не пам'ятай, — казали, — рабе Христовий, нашого беззаконня, що неправедно осуджували життя твоє і безумно насміхалися з тебе". Тоді, давши нечестивцям п'ятсот золотих, взяли тіло і голову Боніфатія святого і, пахощами помастивши, обвили чистими, на те приготованими, плащаницями. І, в ковчег вклавши, поверталися до себе, свого везучи мученика господині своїй. Коли наближалися до Риму, ангел Господній явився Аглаїді у видінні, говорячи: "Прийми того, хто був колись слугою тобі, нині ж братом є нашим і співслужителем. Прийми того, що рабом тобі був, нині ж — пан твій, і благочестиво вшановуй його, бо є охоронцем душі твоєї і захисником життя твого". Вона ж, вставши налякана, взяла декого з церковних клириків, мужів чесних, і вийшла назустріч святому мученикові Боніфатію. І того ж, що спершу посилала в дорогу як раба, того повернення прийняла в дім свій, як пана свого, — чесно, з багатьма радісними сльозами. І згадала пророцтво святого, що, йшовши в дорогу, прорік. І дякувала Богові, Який те влаштував, що Боніфатій святий за свої та її прогрішення став жертвою, приємною Господеві. Тоді на полі своєму, що містилося від Риму за п'ятдесят стадій, збудувалася церкву пречудову в ім'я святого мученика Боніфатія і внесла в неї чесні мощі його з великою честю. Багато чуд здійснювалося мучениковими молитвами, бо черпали зцілення хворі, і біси проганялися з людей, й отримували прохане своє багато людей, що молилися біля гробу того святого. Після цього і сама блаженна Аглаїда, роздавши весь маєток свій жебракам і убогим, зреклася світу і, проживши п'ятнадцять років у великому покаянні, упокоїлася в Господі. І була покладена біля святого мученика Боніфатія при гробі його. Так ця двійця, чудесно змінивши попереднє своє життя, добрий кінець здобула. Один кров'ю омив гріхи свої і вінця мученицького сподобився, друга ж сльозами і суворим життям очистилася від скверни своєї і стала оправданою і непорочною перед Господом нашим Ісусом Христом, Йому ж слава навіки. Амінь.