Покровитель: преп. Єфрем Сирін.

Відомим був ще за життя св. Єфрем як великий учитель,' проповідник, поет, пояснювач Святого Письма й оборонець Христової віри. З сирійських отців його єдиного вшановують усі християни. Католики вважають його святим Учителем Церкви, а різні сирійські церкви називають його "арфою Святого Духа" і в своїх богослужбах використовують його духовні науки, гомілії і пісні. Св. Єфрем не був дуже вченим мужем, але, вивчаючи Святе Письмо, дійшов до глибокого розуміння Божих таємниць.
Св. Василій Великий говорив про св. Єфрема як про "славного сирійця, месопотамця, добре обізнаною з усім тим, що правдиве". А св. Єронім у своєму описі великих християн­ських письменників згадує його ось якими словами: "Єфрем, диякон церкви в Едессі, написав багато творів по-сирійськи і став таким відомим, що його писання прилюдно читають по деяких церквах після Святого Письма. Твір св. Єфрема про Святого Духа свідчить про високий геній того мужа". Св. Єфрему ми завдячуємо введення в церковні богослужби набожних пісень як визна­чальної ознаки церковного боговеличання й признаного засобу навчання релігійних правд. Цей звичай з Едесси незабаром перейняли всі схід­ні церкви, а поступово і за­хідні.Народився св. Єфрем на початку IV віку в сирійській Нисибії, що була тоді під владою римлян. Його батьки були християнами. Таку віст­ку подають деякі життєписці на основі слів, що їх написав сам Єфрем. "Я народився на дорозі правди, хоч моє дитин­ство не розуміло великої тієї справи. Від своїх предків-хліборобів я навчився пізнавати Христа; мої батьки залишили мені у спадщину Господній страх. Я бачив сусідів, що жили дуже побожно. Я чув про тих багатьох мучеників, що загинули за Христа. Мої батьки були ісповідниками перед суддею, я — родич мучеників". Однак інша версія така: батьки св. Єфрема були поганами. Довідавшись про навернення Єфрема до Християн­ської віри, прогнали його з хати. На 18 році життя він прий­няв св. Тайну Хрищення і тоді став учнем св. Якова, нисибійського єпископа, з яким він був 325 року на Соборі в Нікеї. Після смерті св. Якова Єфрем був наближеним до трьох наступних владик, мабуть, як наставник славної єпископської школи в Нисибії. У той час перебув він три перські облоги міста Нисибії, які описав пізніше у вірші. Після смерті Юліана Відступника імператор Йовіан уклав з персами невигідний мир. Християни покинули місто Нисибію, з ними пішов і св. Єфрем, який після короткого перебування у різних місцевостях поселився в печері серед скель міста Едесси. Там вів св. Єфрем дуже суворе життя, їв ячмінний хліб і городину, спав на голій землі; там написав він більшу частину своїх духовних творів.
Вигляд святого Єфрема був справді аскетичний. Був він малого росту, лисий, без бороди. Його одягом була полатану. одежа болотяного кольору. При згадці про останній суд потоки сліз пливли з його очей. "Плакати для Єфрема, — писав Григорій Ніський, — було те саме, що для інших дихати повітрям; вдень і вночі були сльози на його очах". Та ще більшим було його уповання на Бога, в усіх ділах і думках виривалися з його серця й уст слова св. псалма: "Коли кладуся на спочинок, твоя любов до людей, Господи, приходить мені на гадку, і я встаю серед ночі, щоб дякувати Тобі. Та згадка про гріхи лякає мене і я починаю лити сльози; я міг би навіть упасти духом, якщо б не поспішили скріпити мене напівмертвого — розбійник, митар, грішниця, хананейська жінка, самарянка й інші". Був він дуже вбогим: Єфрем не мав ніколи ні золота, ні срібла, ні торби відповідно до слів доброго вчителя Христа: "Не збирайте собі скарбів на землі". Будучи від природи схильним до гніву, він зумів стати таким лагідним, що його називали "мужем спокою". Одного разу, після кількаденного посту, попросив св. Єфрем свого учня принести йому страву. Учень ніс миску так необережно, що вона впала й розбилася. Святий усміхнувся і сказав: "Не хотіла миска зі стравою прийти до мене, то я піду до неї". Потім сів над черепками і спокійно спожив розсипану по землі їжу.
Усі життєписці св. Єфрема згадують, що коли Святий перший раз прийшов до міста Едесси, то зустрів жінку, яка прала в річці білизну. Коли вона почала надто сміливо задивлятися на нього, св. Єфрем застеріг її, щоб опустила стидливо очі до землі. "Ні, це ти маєш дивитися в землю, бо ти з неї взятий; щодо мене, то це цілком нормально, щоб я дивилася на тебе, бо з тебе (чоловіка) я була створена". Єфремові сподобалася її відповідь, і він сказав голосно: "Якщо жінки в цьому місті такі розумні, то які ж мусять тут бути чоловіки!" Іншим разом, коли Святий прийшов зі своєї печери до міста, напроти його вікна стала грішна жінка й питалася, чого йому бракує. "Бракує мені цегли й вапна, щоб замуру­вати те вікно й не дивитися на тебе," — відповів Святий.
Хоч головною його домівкою була печера, та, однак, св. Єфрем не був затворником, а займався всіма церковними справами в Едессі, яке він назвав містом благословення та де він мав великий вплив. Там він часто проповідував, а коли говорив про другий прихід Христа і страшний суд, народ так плакав, що ридання заглушували його слова. Він писав: "Вставши якось дуже рано, підніс я очі на небо, що славою освітило землю. І я сказав з подивом: "Якщо зорі так сяють, то чи не засяють невимовним світлом Спасителя праведні й святі, що сповняють Божу волю". Та ледве я згадав про при­хід Господа, як стряхнулися мої кості, затріпотіли душа й тіло, я заплакав з сердечним болем і промовив з тихим зітхан­ням: "Яким предстану я, грішний, у той страшний час? Як стану перед престолом страшного Судді? Як стати мені біля досконалих? Як мені, безплідному, потрапити в ряди тих, що принесли плоди праведності? Що робитиму, коли Святі в небесній палаті будуть впізнавати один одного? Хто впізнає мене? Мученики покажуть свої рани, подвижники — свою чесноту, а що я покажу, крім лінощів і недбайливості?"
Пізніше, коли слава його святості рознеслася дуже далеко, одного разу під час роздумування про смерть і суд св. Єфрем розплакався, кажучи до своїх учнів: "Боюсь, мої брати, щоб ті, які сьогодні звуть мене блаженним, не сміялися колись з мене, як побачать мене у вічному вогні. Бо я знаю своє лінив­ство!" Коли хотіли призначити його єпископом, він навмисне вдав божевільного, щоб уникнути високої єпископської честі. У своїй покорі св. Єфрем відмовлявся від усяких вищих духовних свячень і аж у пізніші роки його життя висвятив його єпископ Едесси на диякона. З того часу його так і нази­вали — диякон Єфрем. Та є в його творах такі висловлювання, які вказують на те, що він був висвячений на священика.
Св. Єфрем проповідував Боже слово з такою ревністю, що найбільші грішники наверталися, і свята віра так укрі­пилася, що навіть імператор Юліан Відступник не наважився переслідувати там нікого за віру. А єретиків перемагав не тільки проповідями, проголошеними по церквах, а й викри­вальними статтями, якими укріплював правдивих християн. Коли єретики під час своїх відправ використовували вірші і тим потягали за собою людей, то св. Єфрем почав складати духовні пісні, що їх співали по правовірних церквах жіночі хори. Ті пісні мали великий успіх і спричинилися до укріп­лення правдивої віри. Життєписці св. Єфрема зазначають, що за своє життя він поборював аж дев'ять різних єресей, що розбивали єдність Христової Церкви.
Близько 370 року вибрався св. Єфрем у дорогу з Едесси до Каппадокійської Кесарії відвідати св. Василія Великого, про якого він чув багато доброго. Він побачив у видінні вогненного стовпа, що сягав від землі аж до неба і почув голос: "Єфреме, Єфреме! Як цей стовп, такий є св. Василій!" Крім того, бачив він на плечі св. Василія голуба. Прийшовши до Кесарії на свято Богоявлення, застав він св. Василія у церкві в оточенні численного духівництва. Єфремові здалося, що св. Василій купається в пустій славі, тому подумав собі: "Шкода мого труду, бо чи цей міг би бути тим вогненним стовпом?" Але як тільки св. Василій почав проповідувати, переконався св. Єфрем, що слова з уст св. Василія виходили, як вогонь, і спалювали всяке зло. Здивований тим, сказав: "Направду, великий є Василій, направду він є вогненним стовпом, направду Святий Дух промовляє його устами!" Св. Василій пізнав тоді внутрішнім просвіченням, що св. Єфрем є в церкві і запросив його до себе на розмову; згодом хотів також висвятити на священика. Однак св. Єфрем у своїй великій покорі й глибокій пошані до Пресвятої Євхаристійної Жертви ніколи не смів відправляти Служби Божої.
Повернувшись до Едесси зимою 372—373 року, св. Єфрем застав там великий голод. Багачі не хотіли давати пожертв для вбогих, виправдовуючись тим, що нема надійної людини, якій би можна було довірити розподіл харчів й грошей. Тоді тією справою зайнявся сам Єфрем. Він зібрав стільки грошей і харчів, що наділив усіх потребуючих; крім того, придбав 300 нош для хворих. Про це написав один його життєписець так: "Бог дав йому нагоду здобути вінок на схилі життя".
Коли минув голод й настав урожайний рік, св. Єфрем вернувся до своєї печери і там за місяць помер. Можливо, цю смерть прискорила виснажлива праця під час рятування голодуючих. Перед своїм кінцем він просив, щоб його поховали там, де ховають чужинців, бо грішник не вартий великого похорону. Зате просив молитов, а тих, що бажали справити йому багатий похорон, закликав пам'ятати ліпше про вбогих. Помер близько 373 року. Є відомості, що він жив довше — до 378—379 року.
Св. Єфрем написав багато творів, у яких пояснював Святе Письмо Старого й Нового Заповітів, викривав фальшиві вчення різних єретиків, викладав правдиву науку Христової Церкви. Твори писав як прозові, так і у віршованій формі, з яких найцікавіші — "Нісибійські пісні". 72 церковні пісні св. Єфрема й досі співають у сирійських церквах. Його роздуми про великі таємниці відкуплення людського роду й муку Спаситля — дуже глибокі. Особливо цінним засвідченням покори і взагалі характеру святого є його твір "Заповіт".

Ми, українці, також користаємо з цінної спадщини, яку нам залишив св. Єфрем. Його дуже гарну молитву проказує­мо з поклонами впродовж Великого Посту: "Господи і Владико життя мого, дух млявості, недбайливості, владолюб­ства і пустослів'я віджени від мене; дух же доброчесності і смиренномудрія, терпіння і любові даруй мені, недостойному рабові твоєму. Так, Господи Царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо ти благословен єси навіки віків. Амінь".
Мощі св. Єфрема спочивають у церкві нез'єдинених вірмен в Урфі, колишній Едессі. Учителем св. Христової Церкви проголосив св. Єфрема Папа Бенедикт XV 1920 року.