Покровитель: мучч. Галактіон й Епістима.
У місті Ємесійському у Фінікії був чоловік доброродний, славний та багатий, на ймення Клитофон, мав жінку на ймення Левкипія, дочку єпарха Мемнона. Була вона неплідна і через те велику мала скорботу, оскільки докоряв їй чоловік, іноді докуки та биття терпіла від нього через непліддя своє. Були обоє невірні і трималися еллінського нечестя та вельми прихилялися до Артемідиного капища. У той час володів містом такий собі Секунд Сиріянин, котрий був немилостивий та лютий вельми, і на тих, що вірили в Господа нашого Ісуса Христа, поклав посеред міста на пострах християнам всілякі знаряддя смертні, через те багато ізвірних, боячись гірких мук, ховалися; інші дерзновенно ісповідали Христа, самі себе віддаючи в мучителеві руки і вмирали в ім’я Господа свого.
Був там один інок на ймення Онуфрій; той, щоб не бути пізнаним, що християнин є, покрив іночий свій образ рубищем жебрачим і, переходячи з місця на місце і з дому в дім, наче убогий, випрошував окрушину хліба, і, де міг, там навчав святої віри й навертав душі людські до Бога. І так ходячи, прийшов до Клитофонового дому і, стоячи біля воріт, почав просити хліба. Жінка ж Клитофонова Левкипія, бачачи чоловіка, в рубище одягненого, який хліба просив, послала одну із рабинь, щоб зачинила перед ним двері: була-бо тоді гнівлива, бо бив її в той день чоловік її через неплідність. Інок же потерпів трохи, як це є у звичаї в убогих, стоячи біля воріт і просячи. Помалу, зворушившись, Левкипія повеліла пустити того старця у двір, ввела у дім свій та й дала йому щось на потребу. Старець же, милостиню прийнявши, побачив, що Левкипія зітхнула скрушно від серця, і рече до неї:
“Яка в тебе печаль, пані моя, що так зітхаєш од усього серця?” Вона ж бо мовить до нього: “Бездітна я, старче, і непліддям уражена, через те лютиться і нагінки чинить мені чоловік мій. Багато роздала золота лікарям та волхвам, щоб допомогли мені та й звільнили від непліддя мого, і нема мені жодної від них помочі, але ще й у більшу печаль упадаю”. Старець же запитав її: “Якому Богові служиш?” Вона ж відповіла йому: “Служу великій богині Артеміді”. Старець же мовить: “Через це й неплідна ти, що не уповаєш на Бога, який може дати плода череву твоєму”. Вона ж запитала його: “На якого Бога уповати маю, аби мені дав ту благодать, щоб могла називатися матір’ю дитині?” Старець же відповів: “Уповай на істинного Бога Ісуса Христа і вір у Нього і в безначального Його Отця і в Святого єдиносущного та Животворящого Духа”. Вона ж мовить: “Чи про того Бога кажеш мені, якому служать галілеяни?” Він же говорить: “Про Того віщу тобі. Він-бо створив небо, заснував землю, створив людину і всіляке дихання”. Левкипія ж рече: “Боюся, чоловіче, Секунда-князя: як колись дізнається, то уб’є мене, як багатьох інших, бо всіх, хто вірить тому Богові, про якого ти повідаєш, немилостиво вбиває”. Старець же каже: “Коли князя боїшся, то таємно можеш, віруючи, служити святій Тройці, та ж бо і я боюся погрози мучителевої, таємно служу Богові моєму і сподіваюся спасенним бути Його благодаттю; я ж бо, як мене бачиш, християнин є, і чорноризець, і пресвітер. Змінив же вигляд свій, щоб не пізнали мене, всі-бо мене бачать як одного із мирських убогих, ділом же інок та раб Христовий. Так і ти можеш таємно Христові служити і не позбудешся спасіння свого”. Вона ж рече: “Коли я прийму віру цю, отче, а чоловік мій у невір’ї пробуде, чи не стане віра моя даремна і безнадійна через невірного мужа мого?” Відповів старець: “Прийми тільки знамення Христове, яким є святе хрещення, і віруй в істинного Бога без сумніву, а коли у вірі добре пробудеш, то й сама спасешся й чоловіка свого спасеш, каже-бо Писання: “Чоловік невіруючий освячується дружиною віруючою”.
Коли такими словами утвердив жінку святий старець, каже до нього вона: “Отче, чи можеш дати мені святе хрещення?” Він же рече: “Чи є лишень вода, зараз-бо й час є”. Вона ж наказала дівчатам своїм не оповідати нікому, повеліла налити кадь води, і так блаженно той старець Онуфрій хрестив Левкипію в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і навчив таїн християнських та всіх заповідей. Коли ж хотів відійти, просила його новоохрещена, щоб не забував її, але чесно нехай навідує та навчає її благочестя та молитви.
Коли відійшов од неї старець, почала жінка ніби хворіти, щоб не торкнувся її чоловік до восьми днів, і таким помислом зберегла чистою благодать Святого Духа, яку прийняла при хрещенні. Коли ж сповнилося вісім днів, побачила у видінні Господа Ісуса Христа, пригвождженого на хресті, і здалося їй, що припала до ніг Його та й почула від пречистих уст Його певні втішні слова, що обіцяли звільнити її від непліддя і подати такого сина, що буде страстей Його наслідувачем та Царства Його спільником. Після того видіння Левкипія наповнилася великої духовної втіхи та щирої до Бога любові, і відтоді не відійшла від неї пам’ять страждання Господнього, але завше розумом своїм на розіп’ятого Христа дивилася, і ніби стояв Він перед нею — бачила, як їй уявлялося.
Відтак невдовзі зачалось у череві, про що довідавшись, чоловік її порадів вельми і мовив до неї: “Тепер знаю, що добре вгодила богам, тож дали плода утробі твоїй, ходімо й принесемо їм жертву”. Вона ж, зітхнувши, каже до чоловіка свого: “Не ті боги, до яких кличеш мене, дали мені цей дар, але інший Бог, котрий мені уві сні перед зачаттям явився, Його бачила, що мав Він долоні до дерева прибиті, Той мені дав дар оцей. І коли бажаєш, господине мій, то Йому понесемо жертву хвалення”. Він же мовить до неї: “Той Бог, якого бачила ти, є Богом галілейським, про Нього чув од багатьох, що на дереві розіп’ятий був і дивні чудеса творить”. Сказала до нього жінка:
“Чому ж не віруємо Йому, коли є Він міцний, і сильний, і милосердний до нас, адже втолив бажання серця нашого і звільнив мене від непліддя?” Відповів чоловік: “Чи ж не чула про княжий гнів, що нещадно мучить він та вбиває віруючих у Розіп’ятого?” Жінка ж каже: “А ми таємно будемо вірити в Нього й служити Йому, коли не можна буде явно, і так добре управимо своє життя”. Він же рече до неї: “Немає такого, щоб навчив нас віри тої і наставив нас, яким чином маємо служити доброму тому Богові, якого ти уві сні бачила і від Якого прийняла дар зачаття”. Вона ж бо побачила чоловіка свого за схильного до благочестя, оповіла йому про все, що трапилося з нею, і що християнка вона є і навчена тайн віри від одного інока. Чоловік же, почувши, радий був і запраг хрещення. Коли ж блаженний Онуфрій прийшов до дому їхнього, відвідуючи новоохрещену, вона показала його чоловікові своєму. І хрещений був Клитофон від того старця, і жили новопросвічені у всілякому благочесті та в чесноті, таємно служачи своєму Господеві.
Коли ж прийшов час жінці народити, народився хлопчик, і, закликавши вищезгаданого старця, духовного свого отця та учителя, хрестили дитя, нарікши його ім’ям Галактіон. Пророкував про нього святий старець, кажучи: “Це дитя зненавидить земне життя, небесне ж полюбить”. Як підросло ж дитя, віддали його батьки в навчення книг, і з поміччю Божою невдовзі навчився омиритської вправності, здобув навичок у майстерному добромовленні, збагнув філософську премудрість і астрономію добре пізнав. Коли ж сповнилося йому двадцять і чотири роки і вже блаженна його мати померла, захотів батько його одружити. Знайшов дівчину вельми гарну, на ймення Єпистима, заручив її синові своєму Галактіону як наречену. І відклали шлюб на інший час, а блаженний Галактіон ходив до нареченої своєї на відвідини, але не давав їй звичного цілування, оскільки нехрещена була. Печалилася щодо того Єпистима, тож батько її, бачачи скорботну й дізнавшись про причину печалі, каже до Галактіона: “Чому, хлопче, не даєш звичайного цілування дочці моїй, а своїй нареченій?” Коли не любиш її, то навіщо ти й заручивсь із нею?” Галактіон же нічого не відповідав йому, пішов до дівчини і каже їй на самоті: “Дівчино Єпистимо, чи знаєш, чому не даю тобі цілування?” Вона ж відказує: “Не знаю, пане мій, і печалюся щодо цього вельми”. Галактіон же рече: “Оскільки не є ти християнка, а осквернена нечестивою вірою, через це не хочу доєднуватися до твого нечестя, щоб не опечалити Духа Божого. Але коли хочеш мати любов мою, відкинся ідолів та віруй Богові, Якому я вірую, та й прийми святе хрещення — тоді дам тобі цілування і полюблю, як себе, і наречу тебе дружиною собі, і в нероздільній любові до кінця пробудемо”. Єпистима ж мовить: “Що велиш, пане мій, те учиню, вірю Богові твоєму і хочу хреститися”. Він же каже: “Добре, дівчино мудра, тепер тебе по-справжньому любити починаю, але поки немає, хто б хрестив тебе, бо через люте на християн гоніння гине благочестя: пресвітери та клирики одні вибиті, інші в пустелю втекли. Через це потреба є, щоб я сам тебе хрестив. Візьми-бо білі одежі й піди до ріки Кифос ніби купатися; вийду і я з дому свого ніби в поле прогулятися, і там знайду тебе та й охрещу”. І сталося так: вийшла Єпистима до річки, вийшов і Галактіон, і в Кифосі охрестив наречену свою в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа і навчив її молитися Богові — тоді розійшлися, ніхто не довідався таємниці тієї.
У той час блаженний Галактіон навернув до своєї віри одного із рабів тестя свого і хрестив його, як і наречену свою, ім’я ж тому рабові було Євтоломій, котрий пізніше став чорноризцем і написав це житіє. Єпистима ж після хрещення була в домі своєму, вправляючись у богомисленні та в молитвах, таємно їх чинячи і притаюючи віру свою перед батьком.
Коли після восьми днів прийшов до неї Галактіон, сказала йому: “Дивну річ хочу тобі повідати, пане мій! Відколи прийняла святе хрещення, бачу уві сні вельми гарні палати і в них три лики, які співають: один лик чорноризців, другий лик — дів красних, третій лик — людей добровидих, крилатих та вогняних, і від того дивного видіння і від солодкого їхнього співу вельми веселилося моє серце”. Галактіон же розмислив бачене й почав тлумачити їй так: чорноризці — це ті, що багатство своє покинули, і жінок, і друзів та й пішли за Христом в убогості, в чистоті, в терпінні, тісний та скорботний шлях проходячи. Діви красні — це ті, що також покинули заручених своїх, і батьків, і всіляку світу цього солодощ, і прикраси на одежі, і маєтки, і всіляку марноту та й пішли за Христом. Крилаті ж мужі — це ангели Божі, з ними-бо радуються, співають на небесах і славлять Бога піснями. Єпистима ж рече: “О коли б дав нам Бог із ними співати в лику!” Галактіон відказав: “Коли збережемо дівство наше непорочне і відкинемося від світу, як і ті, то сподобить нас Господь Бог частки тих, котрі догодили Йому”. Єпистима ж мовить: “Коли благословиш, пане мій, готова я берегти дівство своє, але з тобою розлучатися не хочу: коли розлучимося, то як зможемо один з одним завжди радіти?” Рече їй Галактіон: “Дай мені в час цей слово, що збережеш дівство своє і підеш зі мною в іночий образ. Я ж бо не розлучуся з тобою ні в цьому, ні в майбутньому віці”. Вона ж пообіцяла, кажучи: “Як вірую в Господа нашого Ісуса Христа, так обіцяюсь тобі все, що звелиш, учинити, і піду з тобою, куди й коли підеш”. Галактіон мовить: “Подякуймо Богові нашому, що милостиво доглянув нас і прихилив вухо своє до нас, Він нехай утвердить і збереже згоду нашу до кінця”. Тоді сказав до святої Єпистими: “Ось я йду у дім свій і приготуюсь у дорогу, так і ти вчини і роздай убогим, що маєш, роздам і я все, що маю, і третього дня вийдемо разом із домів наших та й підемо, а може, Бог нас наставить. Візьмемо зі собою й раба Євтоломія, добрий-бо чоловік він, — чорноризцем із нами буде”. Так нарадилися святі Галактіон та Єпистима і розійшлися. Потай розділили все, що мали, убогим і, приготувавшись у дорогу, вийшли за погодженням із домів своїх уночі та й пішли купно, взявши зі собою раба Євтоломія.
Ішли десять днів, прийшли до гори, що звалася Пупілон, на ній-бо був монастир, що мав чорноризців числом десять. Віддаля від них стояв монастир жіночий, котрий мав чотири пістниці, вельми постарілі, у них була старшою диякониса одна, чесна і свята життям. І ввійшли Галактіон та Єпистима із Євтоломієм у чоловічий монастир та й поклонилися ігуменові, сказавши йому свою думку, що хочуть іночити з ними. Ігумен же, бачачи в них Боже покликання, прийняв їх і постриг у святий іночий образ. Тоді пані Єпистиму послав до монастиря жіночого — до чотирьох святих пістниць, Га лактіона ж із Євтоломієм залишив у своєму монастирі, повелівши їм усі монастирські послушання проходити за іночим звичаєм. І пробував Галактіон, повинуючись ігуменові та братії і служачи Богові зі всією щирістю. Подвиги його і труди хто почислити може? Ніколи не бачили його бездільним, але чи робив що монастиреві потрібне, чи молився, піст же його був безмірний, часом же і цілий тиждень нічого не їв. Такий цноти та чистоти був оберігач, що в усі літа свого пістництва берігся сторожко, аби не побачити лиця жіночого, і не бачив навіть до часу належного. Не раз йому деякі брати казали: “Брате Галактіоне, піди з нами, щоб побачити святу дияконису, котра дев’яносто літ пробуває в іночому образі, і є вельми на користь усім послухати слів її про спасіння ‘ душі, добророзумна-бо, словом та життям велика, хай побачиш ти й сестру свою Єпистиму”. Він же не бажав, кажучи: “Досить мені, брати, користі од вас, святі отці, сестри ж моєї бачити не хочу аж доти, доки не надійде час, коли мені Господь побачитися з нею повелить”.
Жила й сестра його, блаженна Єпистима, у монастирі своєму при святій дияконисі, як ангел Божий, в подвигах і трудах подібних, і не відставала життям своїм од брата Галактіона, але в усьому йому вподібнювалася — і були обоє як два світильники перед Богом, любов’ю до Нього палаючи; на їхнє життя чеснотливе позирали співіноки, брали користь із того й прославляли Отця Небесного.
Не припинялося у ті літа велике гоніння на християн, і всі принуджені бували приносити жертви ідолам, а хто не бажав приносити їм жертов, тих розшукували на мучення. У той час довідалися деякі із нечестивих ідолопоклонників про іноків, що на тій горі посталися, звістили про них князеві Урсу, і тоді послав князь своїх воїнів схопити всіх чорноризців і привести до нього на судище.
Перед нашестям тих воїнів на монастир свята Єпистима побачила такий сон: уявилося, що стоїть вона в царській палаті вкупі із нареченим своїм та духовним братом блаженним Галактіоном, і якийсь пресвітлий цар вінчає їх вельми гарними вінками. Збудившись від сну, здивувалася баченому, і, коли настав день, послала до ігумена, молячи його, щоб прийшов до неї, бо якесь духовне слово має йому сказати; був звичай не приходити інокиням до чоловічого монастиря, але ігумен, котрий був обом монастирям отцем духовним, той до пістниць приходив, щось у житті їхньому владнуючи та слухаючи сповіді їхні, здійснюючи Божественну Літургію та Божественних таїн причащаючи, відтак знову повертався до свого монастиря. Ігумен же, послання від Єпистими прийнявши, пішов до монастиря святих пістниць, і оповіла Єпистима своє видіння, яке бачила минулої ночі. Ігумен же рече: “Палата — це небесне царство, цар же — це Ісус Христос, Господь і Бог наш, вінці ж знаменують воздаяння за болісті й труди, які ти, дитино моя, і духовний твій брат Галактіон невдовзі приймете. Але спершу маєте багато постраждати і мученицькою померти смертю. Молю ж тебе, дитино моя, не лякайся ані пострашись лютого мучення, не ослабни в болях, знай, що за тимчасові страждання чекає тебе вічне й невимовне добро, що й укупі із братом приймеш із правиці Подвигоположника”. Вона ж, трохи просльозившися, сказала: “Хай буде воля Господня, Той, як Сам хоче, нехай здійснить із нами за Своєю благістю!”
Повернувся ігумен у келію свою, відтак напали на чоловічого монастиря воїни, послані від князя, і всі чорноризці, почувши про їхнє нашестя, втекли, один тільки преподобний Галактіон залишився; його ж бо і знайшли в келії, коли читав Божественне Писання, схопили його, а нікого іншого із братії схопити не змогли, бо всі повтікали, в пустелях та горах добре заховавшись. Тоді і святі пістниці зі святою Єпистимою від своїх келій побігли і ховалися, і всі цілі були, сам тільки достохвальний Галактіон схоплений і, як овеча на заколення, був поволочений до князя на судище й мучення. Преподобна ж Єпистима із іншими дівицями ховалася у горах, відтак почула, що улюбленого її нареченого й брата схоплено нечестивими і на мучення поведено, та й сама те з висоти гори побачила, тож припала до ніг святої диякониси, із плачем кажучи: “Молюся тобі, пані моя, пусти мене, щоб пішла я вслід пана свого Галактіона, це ж бо почула, що схопили його воїни й повели до князя на мучення. І не можу я відлучитися від нього, болить-бо моє серце й бажаю померти із ним за Христа, Господа нашого”. Диякониса ж мовить: “Ні, дитино Єпистимо, не йди за ним, не віддавай себе до рук нечестивих, аби не впала у сіть ворожу, юна-бо ти є, тож боюся за тебе, щоб якось, застрашившись мук, не відкинулася від Христа, — так загубиш дівство своє, і у ніщо підуть усі іночі подвиги твої, й позбудешся спасіння свого”. Свята ж Єпистима каже: “Не можу залишитися жива без пана свого Галактіона; через нього-бо пізнала Христа, Бога мого, істинного Людинолюбця, він мене наставив на шлях спасіння і привів мене до цього іночого образу і до святого із вами співжиття. Його молитви допомагали мені в усіх потребах моїх, він мені наречений, і брат, і учитель, а після Бога отець та оберігач дівства мого. І не потерплю відлучитися від нього ні в цьому віці, ні в майбутньому, але піду й помру разом із ним. Коли він покладе душу свою за істинного Бога, покладу і я, нехай проллється і моя кров із його кров’ю за Творця усіх, і піду з ним, щоб постати перед Царем слави, Якого й уві сні бачила, Котрий і вінчав нас укупі. Пусти-бо мене, мати моя, пусти і молись за мене!” Преподобна диякониса, бачачи її сльози і запалену до Бога та нареченого свого любов, сказала: “Благословенна ти будеш, дочко моя, від Господа, і весь шлях твій буде благословенний, тож хай завершиш страдальче життя своє, як першомучениця Текля. Іди ж бо в блаженну путь, і рука Господня, котра укріплює тебе, буде із тобою!” І так блаженна Єпистима поцілувала духовну матір свою, святу дияконису, і всіх сестер та й подалася швидко вслід за любим своїм братом.
Догнавши воїнів і побачивши святого Галактіона (зв’язаного його вели), закричала йому вслід: “Улюблений мій пане й брате, учителю мій і спасіння мого наставниче, через якого пізнала я Христа, істинного Бога, зачекай мене й не залиш убогої сестри й раби твоєї, візьми мене із собою на мучення, ту, котру вивів ти із зваби ідольської і з усієї марноти світу цього, веди мене до вінця мученичого, як увів ти в подвига іночого; згадай обіцянку свою, якою обіцявся не покидати мене ні в цьому віці, ані в майбутньому!” Воїни повернулися і схопили її, і побачив преподобний Галактіон блаженну Єпистиму, порадів на таке щире її зволення до страждань за Христа Бога і просльозивсь із радості, дякуючи Богові в серці своєму, що дав таке дерзновення сестрі його, і розпалилося серце її полум’ям божественної любові, — тож помолився потай за неї, щоб до кінця укріпити її до подвига страдальчого, аби не застрашилася вона лютого мучення. Зв’язали її воїни із Галактіоном, з ним-бо союзом духовної любові давно була зв’язана, і повели їх до князя. Коли йшли вони дорогою, навчав святий Галактіон святу сестру свою Єпистиму, кажучи: “Дбай, сестро, щоб не звабилась ніякими звабами лукавого світу, не злякайся багатьох мук, мало-бо тут потер пиш, зате вічно вінчані будемо від Господа нашого в світлиці небесній”. Каже йому свята Єпистима: “Слідом твоїм піду, пане мій, і що побачу, як ти чиниш, так і я чинитиму. І вірую Господу нашому, що не має нас залишити, але тебе укріпить і мені, немічній, допоможе, щоб рівні з тобою понесла за Нього муки, — однаково постраждаю й помру й однаково насичуся, коли явиться нам слава Його”. Так бесідуючи поміж себе, дійшли до княжого двору, і вийшов назустріч воїнам один слуга, говорячи: “Велить князь, щоб були стережені ці християни до ранку”. І тримали святих воїни цілу ніч у вузах.
Назавтра сів нечестивий князь на судищі й приведено було перед нього преподобного Галактіона та блаженну Єпистиму. На них позирнув князь і каже: “Хто ви є, чорні?” Святий же Галактіон відповів: “Християни ми є і чорноризці”. Князь же рече: “А хто є Христос?” Відмовляє святий: “Христос є Бог істинний, Котрий створив небо, й землю, й усе, що на них”. Князь мовить: “Коли Христос ваш усе сотворив, то що є наші боги і що сотворили?” Відповідає святий: “Богі ваші є каміння, і дерево, і річ тлінна, і не вони когось сотворили, а їх самих зробила людська рука, ви ж поклоняєтеся ділові рук людських і пошановуєте за богів, їх-бо самих собі від різних речей зробили”. Тоді князь до наближених сказав із гнівом: “Роздягніть огудника того і бийте його жилами міцно!” Коли ж били святого Галактіона, плакала свята Єпистима і докоряла князеві, кажучи: “О немилосердний мучителю, чи не соромишся мучити неповинного раба Божого й уражати ранами таке висушене постом його тіло?”. Мучитель же каже: “Оголіте й цю і бийте її міцніше!” Коли ж безсоромні слуги стягували з неї іночі одежі й оголили її до волосяниці, сказала свята до князя: “Проклятий ти будь, безсоромний мучителю, бо голизни моєї з дитинства ніхто не бачив, а ти велиш голу мене перед усіма людьми поставити! Нехай осліпнуть погані очі ваші, щоб не бачили дівочої голизни моєї!” І тоді за словом святої осліп князь, і всі, що були із ним, осліпли, і шукали кожен руками своїми стіни й провідника, і не було із них жодного, хто б світ бачив. Відтак злякалися усі, закричали, кажучи: “Спаси нас, раба Христова, од тьми цієї, і повіримо у Бога твого!” Свята помолилася Богові, і знову всі прозріли. І повірило п’ятдесят і три душі, одначе князь, хоча й прозрів тілесними очима, але душевними більше осліп, біс-бо йому нашептав, щоб таке чудо не Христу Господу, але марнотним богам своїм причислив, говорячи: “Погудили в умі нашому великих богів наших і через те розгнівалися вони на нас, покаравши трохи, щоб оцнотливилися і щоб не дерзнули огудно щось помислити про нас; цих-бо явних огудників не пощадімо, але відомстімо безчестя богів наших!” І повелів слугам, щоб нагострили тростини і вбили їх за нігті рук та ніг. Коли ж це вчинили, терпіли святі мужньо і кричали: “Христу, єдиному істинному Богові, служимо, а марнотних богів одкидаємо!” Після цього повелів князь відтяти їм руки, вони ж кричали: “Благословенний Господь наш, що руки мої він навчає до бою, пальці мої — до війни”. Милість наша й Пристановище наше, Заступниче наш і Збавителю наш, щоб швидко збавив нас “від рук ворогів наших”. Тоді повелів відсікти їм ноги, а коли це вчинено, закричали: “Воскресни, Господи, допоможи нам і збав імені Твого заради”. Знай, Владико, що, Твоєю любов’ю поранені, пішли за Тобою і йшли шляхом скорботним, нині ж зведи нас у мир, хай стануть ноги наші у дворах Твоїх небесних, де стоять біля Тебе всі, котрі добровгодили Тобі!” І закричали знову, кажучи: “Прокляті хай будуть язичницькі боги і всі, котрі служать їм!” Мучитель же рече: “Чи ще не перестали погані ці ганьбити богів наших? Виріжте їм язики їхні, щоб не гудили більше!” І відрізали їм язики, і замовкли вустами святі сповідники Христові, але серцем не перестали волати до Бога. Тоді мучитель повелів відсікти їм голови і, виволікши обох поза княжий двір, посікти їх, а непоховані тіла їхні покинути.
Вищезгаданий Євтоломій, інок, що був рабом тестя Галактіонового, супістник обох, коли був схоплений Галактіон та свята Єпистима, пішов за ними віддалік, змінивши іночі ризи свої, щоб не бути пізнаним. Він бачив страждання їхні та кончину, взяв потай святі й чесні мощі пана й пані своїх і плакав над ними достатньо, відтак поховав їх чесно і написав добродійне житіє та доблесне страждання їхнє на користь тим, що читають і слухають у славу Бога в Тройці святій славленому Отцю, і Сину, і Святому Духу навіки. Амінь.
Дмитро Туптало, Житія Святих
