1. Небезпечність байдужості
У великій небезпеці перебувають ті душі, які не переймаються повсякденними гріхами і таким чином примиряються з духовною холодністю, не думаючи навіть про те, щоб визволитися з цього. Тут не йде мова про повсякденні гріхи, які поповнюємо через звичайну людську слабість, тобто такі як: непотрібні слова, різні внутрішні хвилювання тощо, тут мовиться про ті щоденні гріхи, які попов¬нюємо цілком добровільно, особливо, коли їх повторюємо. Св. Тереза з Авіля записала: "Нехай Господь Бог охоронить нас від гріха, від якого ми втратимо уважність”. А отець Альварес говорив: "Ті незначні сварки, вияви неприязні, надмірна цікавість, вияви нетерпеливості, брак стриманості не вбивають душі, однак роблять її такою слабкою, що як трапиться якась важка спокуса, вона не матиме сили, щоб їй протистояти й очевидно впаде”. Отож повсякденні гріхи, з однієї сторони, ослабляють душу, а з другої, позбавляють її Божої помочі, адже вірним є те, що Бог є скупим для тих, хто не є щедрим у став¬ленні до Нього. "Хто скупо сіє, скупо буде жати” (2 Кор. 9, 6). Цих гріхів насам¬перед повинна боятися душа, яка отримала особливі ласки від Бога. Отож найбільше повинна боятися їх тоді, коли приймають різкі форми, як під час при¬ступів амбіцій, жадності, неприязні чи невпорядкованого почуття, спричиненого якоюсь особою. Душам, які перебувають під впливом таких пристрастей, нерідко здається те, що й азартним гравцям, які, зазнавши багато поразок, урешті промов¬ляють: "Ставлю все”, – і втрачають усе, що ще мали. Бідною є душа, яка перебу¬ває під впливом якоїсь земної пристрасті, бо пристрасть нас засліплює і не дозво¬ляє досягти того, що насправді чинимо.
Отож перейдімо до практичних роз¬важань, що ми повинні чинити, щоби виз¬волитися з нещасного стану духовної бай¬дужості.
2. Як боротися з байдужістю?
Потрібно, по-перше, мати тверде прагнення звільнитися від цього стану. Добре прагнення приносить полегшення в праці й дає силу, щоб іти вперед. Будьмо твердо переконані в тому, що хто на шля¬ху до Господа не просувається вперед, той завжди відступає, а безперервно відступаючи, врешті впаде у прірву.
По-друге, стараймося пізнати, яка вада є в нас найголовнішою й атакує неспо¬ді¬вано: гнів, амбіції, невпорядковані по¬чуття до осіб або речей. Тверда, рішуча воля, з Божою допомогою, може подо¬лати все.
По-третє, слід усунути нагоду до такого типу гріхів, у протилежному випад¬ку всі наші постанови завершаться нічим.
І врешті, по-четверте, не слід дові¬ряти своїм силам, а безперервно моли¬тися до Бога з довірою, щоби допомагав нам у небезпеках і звільнив від тих спокус, під впливом яких ми б могли поповнити гріх. Тут, власне, йдеться, про відому молитву: "І не введи нас у спокусу” (Лк. 4, 9). Це є обітниця Бога, яку Він не може не виконати. Тому завжди потрібно моли¬тися, молитися завжди. Я безперервно повторюватиму, що потрібно молитися, потрібно завжди молитися: "Боже мій, допоможи мені, поспіши мені на допо¬могу”.
Св. Альфонс Марія де Ліґуорі
