Напередодні, без сумніву, доленосних для українського суспільства виборів – можливо, як ніколи до тепер – перед очима українських громадян відкрилася неприваблива картина безпринципності й зіпсутості української еліти. Обливання брудом, спроби підставити конкурента, скинути з себе відповідальність, загорнути себе у привабливу обгортку, – усе це виглядає низько і підло.

На цьому тлі ще загрозливішою виглядає інфантилізм українського загалу, який готовий знову і знову обирати керівництво країни, покладаючись виключно на емоції, власні симпатії та антипатії, замість розуму. Мало хто ставить собі питання, чи той чи інший кандидат на найвищу державну посаду здатен навести лад в країні, оборонити її перед московською агресією, дати раду з економічними проблемами та гарантувати українському суспільству безпеку і розвиток.

Самопожертва і героїзм Небесної Сотні та оборонців народу перед московською агресією і тероризмом у цьому контексті виглядають марною справою порятунку народу, який усе ще ніяк не хоче розлучатися з дитячим бавуньканням лопаткою в пісочниці. І замість того, щоб відповідально взяти власну долю у свої руки, усе ще радо вдається до вибору Пітера Пена – хлопчика, який не хотів дорослішати.

А вже зовсім трагічно виглядає голосна мовчанка кандидатів стосовно біоетичних питань: гендеризму, сексуального виховання, «прав» сексуальних меншин, «прав» на аборт та евтаназіїю, захисту традиційної сім’ї. Але навіть не так мовчанка самих кандидатів, як відверта незацікавленість християнського загалу до цих питань у програмах та переконаннях кандидатів на найвищу посаду в державі. Фактично українським християнам абсолютно все одно, чи очолить українську державу переконаний гендерист, чи переконаний захисник традиційних християнських цінностей. Українські християни, як безмозглі голубки, готові голосувати за кота в мішку, проте зі зміїною жовчю ладні загризти тих, хто їм просто емоційно антипатичний. Така дивна поведінка українського християнського загалу не віщує нічого доброго.

Українські християни, принаймні на теє виглядає, сплять моральним сном. Президент України має право вето на прийняті Верховною Радою закони, і в цьому аспекті він може, хоча б частково, гарантувати проходження законодавчих актів, які б могли на юридичному рівні запроваджувати в Україні норми поведінки, що суперечать християнській моралі. Але виглядає, що християнському загалу байдуже, чи завтра в Україні діятиме, до прикладу, закон, який наддасть більші права гомосексуальним партнерствам на рівні з традиційною сім’єю. Цей просто алярмантний стан суспільства вимагає від християнських провідників переосмислення таких реалій.

Сон розуму породжує чудовиськ, а сон християн – тоталітарних чудовиськ. Християни спали, коли в Італії приходив до влади Муссоліні, хоча Церква голосно застерігала італійських християн перед небезпекою фашизму. Християни Німеччини спали і не звертали уваги на перестороги Церкви стосовно небезпеки націонал-соціалізму. Та й більшовизм прийшов до влади через сон християн Московської імперії.

Сон сучасних християн і українських зокрема загрожує привести до влади тотальний фашистський лібералізм, який забере у християн можливість жити за нормами християнської моралі. І тут вже зараз потрібно бити в усі дзвони, будити приспану християнську совість.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

http://catholicnews.org.ua