Дивне збурення викликав нещодавно законопроект комуняки Царькова №8711, яким передбачається криміналізація пропаганди гомосексуалізму. Як кажуть москалі: «С паршивой овци хоть шерсті клок». Здавалось би…

Та різні оборонці «прав людини» підняли скавуляж: «Ґвалт! Хочуть відкинути нас у морок тоталітаризму; гидкий фарисейський закон, несумісний з правами людини; фашисти і т. ін.» Воно і не дивно, люди сидять на ґрантах, рубають «капусту» і нормально себе почувають. Дивно інше – ці люди ще й вважають себе справжніми християнами. Вони ж бо наголошують, що Церква (Тут і далі в позаконфесійному значенні) відділена від держави, натякаючи на те, що Церква не повинна втручатися у законодавчий процес.

Так, Церква дійсно відокремлена від держави, але це не означає, що християнська спільнота повинна бути осторонь. Якщо Церква не займається суспільно-важливими проблемами, то це не Церква, а секта, яка заклопотана вирішенням виключно своїх власних справ і проблем. У другому випадку залишається тільки чекати кінця світу і Суду Божого, сподіваючись на милість Божу. Хоча я не впевнений, чи не запитають мене Там, де я був, коли з моєї країни робили Содом і Гоморру… Або податися у «Свідки Єгови», робити вигляд, що всього цього не існує і взагалі – світ цей від лукавого, та умлівати зі своєї «духовної чистоти». Бо ж світ іде до Апокаліпсису, буде гірше, гірше й гірше, то треба врятувати хоча б своїх – правдиве сектантство!

Політика самоізоляції Церкви – це свідоме зведення себе до ролі статистів у хвості історичних подій. Пакт із ліберальним дияволом про ненапад (який у наш час рівнозначний капітуляції) – його адепти тільки про те і мріяли, щоб християнство залишалося лише в межах стін церкви, а «на вулиці», між людьми діяли світські закони або «ринкові відносини», де все купується і продається, в тому числі і мораль, щоб «права людини» не були обмежені жодними моральними зобов’язаннями ні перед Богом, ні перед ближнім. Хтось намагається виправдати свою пасивність за такого стану речей, паралелями із першохристиянами, бо громада та була доволі закрита. Але ж спільнота перших християн не відгороджувалася від світу, а йшла, навіть під загрозою смерті, проповідувати Слово Боже, в тому числі і язичникам. Якби вони сиділи тихенько, більш-менш спокійно дожили б до старості і ніхто б про них не згадував, а може і нас би не було. Церква проповідує Слово Боже, а не самоізолюється у своїй громаді, бо формально – всі хрещені, але, на жаль, далеко не всі знають, що таке християнство і чого Господь від них хоче.

Але повернемось до наших гомосексуалістських баранів. Виявляється, на думку деяких авторитетних (і не дуже) людей, проблеми не існує! Це все надумано, що це поширення паніки, що ми не Голландія (ага, поляки теж так думали…). Адже інформація взята тільки з мас-медіа та інтернету. Адже ніхто на тому Заході не бував і не бачив, що там відбувається, а навіть якщо хтось і бував, то хіба він авторитет? Та чого далеко ходити на Захід, у нас уже проводять чи намагаються проводити такі ж збоченські шабаші. А деякі «скептики» досі кажуть, що вони на гей-парадах ніколи не бували і живого гея в очі не бачили (це така міфічна істота, яка не кожному являється). За цією ж матеріалістичною логікою – Бога теж ніхто не бачив… І взагалі – це комусь вигідно… То все пінчуки з кучмами перед виборами нагнітають істерію по всьому світу… А в Росії теж відлучені греко-католицькі сектанти влаштовують істерики? А, ну то ж москалі, вони взагалі ніколи правду не кажуть. То тільки фанатики та сектанти говорять про загрозу гомодиктатури. Смішно, але не весело…

Зрозуміло, що комуняк, у яких самих з «цим ділом» не все гаразд, не можна назвати ідейними борцями за християнські чесноти. Сумніваюся, що зРада прийме той закон, гадаю, це чистий піар перед виборами. Заодно і Брюссель з Києвом можна посварити, чим я особливо не переймався би.

Пригадується зауваження великого мислителя: «Поклоніться Богу і станьте проти диявола – і втече від вас» (Яків, гл. 4). Дуже часто двоєдушні роблять перше та не мають відваги на друге, або мають оту останню, але не хочуть того першого. Тому і не можуть відігнати диявола від себе ані від країни своєї.» (Д. Донцов. «За яку революцію?» - з пам’яті.) Я розумію, що це не від хорошого життя, що всі ми люди (слабкі і грішні), але треба принаймні знати, де той гріх.

Здавалося б, сказати: «Просування і узаконення гріха – зло!» Кілька слів, над якими наче і думати нічого… Але ж ні, виявляється, не все так просто… Може, це «комусь вигідно»? А ніхто не замислювався, чи це, часом, не вигідно нам, українцям? Національно-екзистенціальна методологія каже, що для добра справи можна використовувати навіть ворожі чинники. Якщо, наприклад, москалі придумали автомат Калашникова, це ж не означає, що ми повинні його відкидати. А, може, краще не давати ініціативу в руки ворога?! Ми, націоналісти, завжди говоримо те, про що інші бояться навіть думати. Лише через декілька років, коли «півень клюне», і до них починає доходити, що той «нерозсудливий фанатизм» виявляється звичайним прагматизмом, але пізно – м’яч уже на іншій половині поля.

Можна багато говорити про те, кому це вигідно, але очевидно, що ті, кому це НЕ вигідно (в широкому розумінні цього слова), і притупляють чутливість суспільства до цієї проблеми з причин, про які, у кожному окремому випадку, можна тільки здогадуватись. Цікаво, що і дрімучих «оборонців прав людини», і людей, які, здавалось би, з висоти духовно-ідеалістичної площини повинні дивитися на ці речі, об’єднує майже ідентична аргументація. Є над чим замислитися… З позиції християнства закинути ж бо щось важко, а про те, кому це вигідно, теревенити можна довго.

З гуманістами та їхнім «Людині гімн! Людині, а не Богу!» все зрозуміло, але як бути з тими, що вважають себе належними до християнської спільноти? Що це: невігластво, брак інтелекту чи, може, свідома підміна понять? Вихолощення християнства з його «фанатизмом», «однобокістю» і «нетолерантністю» до гріха та перетворення його у рожеву водичку пацифізму, яке всіх любить і з усім мириться. Але ж ясно сказано: «Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога? Отже, хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Яків, гл. 4).

Щоправда, нагнітання цієї проблеми деякою мірою грає на руку збоченцям. Хочемо того чи ні, але ми час від часу змушені про них говорити. Як кажуть у шоу-бізнесі, «поганий піар – це теж піар». Звісно ж, не можна скочуватись до їх примітивного рівня і проводити якісь «анти-гейпаради» чи маніфестації, не оцінивши реальний ступінь загрози, щоб ненароком не зробити содомітам зайвої реклами, але треба, щоб і на їх рівні хтось ефективно протистояв засиллю цієї скверни. До того ж щось не чути цієї проблеми на рівні інтелектуальних еліт. Легше, звичайно, робити вигляд, що проблеми не існує… А вже не можна телевізор увімкнути, щоб не побачити купу гламурних толерантних писків, що нами буквально керують збоченці: що не міністр чи депутат – то педераст чи педофіл, то це, мабуть, уже й нормально? Звісно, можна говорити про недобру конкуренцію та чорний піар, але ж і диму без вогню не буває, та багато хто з можновладців і не приховує свій збочений спосіб життя.

Мені не зустрічалися друковані видання (не беручи до уваги пропагандивні матеріали деяких організацій чи партій націоналістичного спрямування), де проблема гомосексуалізму висвітлюється бодай нейтрально чи наводяться аргументи проти. Натомість скрізь на глянцевих обкладинках блищать випещені в гламурних гримасах обличчя молодих людей, які розповідають про «брак толерантності і любові в нашому суспільстві», і про те, які вони самі білі та пухнасті.

Окрема тема – наводнення нашої країни псевдолітературним мотлохом, а то й відвертим сатанізмом. Час від часу після виступів обуреної громадськості, не без допомоги нетолерантних молодчиків, вдається вилучити з продажу частину цієї розкладової писанини або ліквідувати спроби просунення різної сатанинської скверни на зразок «120 сторінок Содоми». До речі, поцікавтеся, з яких причин презентація цього сатанинського чтива не доїхала до Харкова. Не зауважити посилення, явного чи завуальованого, пропагування збочень у нашому суспільстві не можна, недооцінювати цих процесів – злочинно! Проаналізувавши послідовність та наполегливість просування в наше суспільство цих «сучасних європейських цінностей» (термін, який давно вже став лайкою в консервативних колах), стає очевидним, що це свідома та цілеспрямована деморалізація української нації ворогами людства, які є одночасно і ворогами Того, Хто те людство створив.

Тим, хто стоїть за цим «прогресом», йдеться не просто про розтління душі та демонтаж моральних підвалин – це розмивання уявлень про моральне і неморальне, красиве і потворне, добре і зле з метою знищити механізми спротиву до будь-якої експансії, всіх форм рабства, видимого чи невидимого. Усі ці гей-паради чи спроби їх проведення – лише промацування ґрунту для дальшого впровадження цієї деструктивної політики.

У посттоталітарних країнах, де культивувалася хоч і викривлена, але все ж таки мораль, процеси деморалізації народу наштовхуються на суттєвий спротив. Не останню роль відіграє в цьому відродження духовності після багаторічних атеїстичних переслідувань. На жаль, більшість країн центральної та східної Європи не витримали тесту на духовно-моральну стійкість та пожертвували останню на «вівтар» матеріального добробуту. Не можу засуджувати ті народи та їх еліти, адже красивими гаслами про «права людини», «європейські цінності» та «поступ» їх просто обдурили, як нас зараз намагаються обдурити ніби боротьбою проти насильства в сім’ї для запровадження злочинної ювенальної юстиції. Але ми зобов’язані, спостерігаючи наслідки цієї політики для Заходу, зробити правильні висновки і розпізнати «по плодах їх…» ворогів Бога і людини.

Вся європейська цивілізація сформувалась, здебільшого, довкола одного стрижня – християнської віри. Зводячи християнство з провідного становища на другі-треті позиції та в дусі плюралізму зрівнюючи його з різними «цінностями», Європа втрачає цей формотворчий стрижень, а з ним і саму себе. Мусульмани мають подібний стрижень. Мабуть, завдяки йому москалям не вдається зламати рух опору на Кавказі. Християни такий стрижень втратили і тому Західний світ майже повністю лежить під тріумфуючим копитом нечистого і платить йому данину тим, що втрачає свою ідентичність. Ті ж мусульмани помалу асимілюють Європу. У Харкові все частіше можна зустріти білих жінок, загорнутих у хіджаби (хіджаб - традиційна ісламська жіноча хустка на голову.), і розмовляють вони без акценту.

Велика відповідальність лягає нині на духовенство і наш з вами обов’язок підтримати його у цій боротьбі за душу людини, адже Церква – це не тільки ієрархи, але й громада. Нести світові правдиву Любов, а не те, що гуманісти різних відтінків вкладають у це поняття. Для них любов – це лагідність, поблажливість, це не любов діяльна, глибока. Господь, при всій Його любові до нас, не все дозволяє, не каже: «Робіть, що хочете» (не дає такого права). Сказано ж: «Нову заповідь даю вам: любіть один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Іоана 13:31-34). Та толерантна «любов» – це любов від байдужості, а з байдужості не буває любові, байдужість любов убиває. Ненависть може перейти в любов, як і любов у ненависть, а байдужість тільки руйнує любов. Недарма ж сказано, що літеплих (ні гарячих, ні холодних) не прийме Господь.

Сперечаються там про права, мораль, світогляди, цінності… Християнські цінності – це цінності справжні, а не придумані кимось, хто протиприродні речі намагається протягти як норму. І нічого тут говорити про «світогляд», різні «маю право», бо моральний закон для всіх один! Якщо ти християнин, – відкриваєш Святе Письмо і читаєш, якщо мусульманин – читаєш Коран, якщо юдей – Тору. Але якщо людина – атеїст, безбожник і матеріаліст – вона «має право» бути худобою!

«Пізнайте Істину і Істина зробить вас вільними». (Іоана 8:32) Нехай же вистачить нам снаги пізнати і утверджувати ту Істину, яка приведе нас до свободи, правдивої свободи за будь-яких обставин залишатися Людиною.