Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! 27 вересня Свята Церква відзначає празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Історія цього великого християнського свята вельми повчальна і цікава.

Коли Господь наш Ісус Христос помер на хресті і Його пречисте Тіло зняли з хреста і поховали Йосиф з Ариматеї і Нико­дим, святий хрест зали­шився в руках юдеїв. Оскільки набли­жався пра­зник Пасхи, юдеї, аби в цей час нічого їм не на-гадувало про Розп'ятого, поспішили прибрати і захо­вати св. хрест. Згідно з пере­данням, вони закопали його на Гол­гофті разом з іншими хре­стами розбійників, що були розп'яті з Ісусом Хри­стом. І Хрест Христовий, ця най­більша святиня Церкви, майже три століття ле­жав у землі. В такий спосіб Боже Провидіння оберіга­ло його від наруги невірних. І лише коли пересліду­вання християн припинилися і Церква Христова затріумфувала над ворогами, зволив Господь відкрити свій животворний хрест, для того аби вірні могли поклонятися йому і почитати цю "печать Бога Живого" (Од. 7, 2), "бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому і щоб через нього примирити з Собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров'ю Його хреста" (Кл. 1, 19-20). А відбулося це так.

На початку IV ст. римською державою управляли два імператори: в Італії на престолі перебував Максентій, а в Галлії, Британії та Іспанії Константин. Жорстокий Максентій переслідував не тільки хри­стиян, але й грабував та убивав поган. Констан­тин же відзначався лагідним характером і хоч також був поганином, проте шану­вав християн за їхнє святе жи­ття і за прикладом сво­го батька Констанція був до них добрим і справедли­вим. Жорстокість Максен­тія на­решті вже настільки на­бридла римлянам, що вони таємно послали по­сланців до Константина з проха­нням прибути до Ри­ма і визволити їх від лютого тирана. Марно Констан­тин намагався опам'ятати Ма­ксентія, щоб той пере­став гнобити народ; Максентій не тільки не послухав тих братніх слів, але став ще більше мучити своїх підда­них, а 312 р. навіть оголосив війну Кон­стантинові. Сили у Константина були слабшими, ніж сили його противника, і він знав, що сам не зможе пере­могти неприятеля. У цей важкий час випро­бування спало Константинові на думку, що багато з колишніх царів і полководців, покладаючи свою надію на багатьох богів, нерідко обманюва­лися у своїх сподіваннях і зазнавали поразки, а що батько його, який упродовж усього життя почитав єдиного Всевишнього Бога, знаходив у Ньому спасителя свого царства. І тоді Констан­тин звернувся у молитві за допомогою до християнського Бога. Незабаром після цього на небі в білий день з'явився знак хреста Го­споднього, що був мовби складений із зірок. Він сяяв ясніше від сонця, і на ньому було написано: "Цим переможеш". Це чудесне об'явлення хреста бачили на небі також і всі воїни, і дивувалися вони вельми, що б це могло означати. Багато хто став боятися, гадаючи, що то знамення їх погибелі і невдалого закінчення війни, адже для поган хрест, на якому розпинали розбійників, означав нещастя і смерть. Не розумів того і сам імператор Константин. Але цієї ж ночі у сні з'явився йому Ісус Христос зі знаменом, на якому був зображе­ний хрест, і сказав: "Зроби таке саме знамено і повели нести його перед своїми полками - і ти переможеш не тільки Максентія, але й усіх своїх ворогів". Прокинувшись, імператор розповів свій сон полководцям, наказав зробити знамено чесного хреста з золота і коштовного каміння, а воїнам велів позначити знаком хреста зброю, шоломи і щити. Невдовзі військо Максентія зустрілося з військом Константина і приготу­валося до битви. Константин наказав нести знамено з хрестом перед полками, і битва розпочалася. Максентій був переможений і загинув у річці Тибр під час переправи з військом через міст. Кон­стантин ввійшов у Рим під загальну неймовірну радість його мешканців. На згадку про цю перемогу він поставив на високій колоні величавий хрест із написом: "Оцим спасительним знаменом це місто було визволене з-під ярма мучителя".

Не один раз і пізніше імператор Константин та його воїни зазнавали на собі чудесної сили і допомоги хреста. Де він появлявся, там вороги утікали, а переможці переслідували їх. Особливо яскраво проявилося це в боротьбі імператора Константина зі скіфами та візантійцями. Тоді йому також з'явився на небі цей знак, силою якого він переміг своїх ворогів. Остаточно переко­навшись у чудотворній силі хреста, Константин заборонив кару розп'яттям на хресті, свої знамена і зброю прикрасив цим знаком і неза­баром, утвердившись у правдивій вірі Христовій, повалив усі поганські храми і надав християнській релігії повну свободу в усій римській державі.

З вдячності за отримані перемоги і чудесні вияви Божої помочі вирішив Константин побу­дувати храм в Єрусалимі на місці, де був розп'ятий Господь наш Ісус Христос, щоб зробити його центром загального почитання. І тут йому на допомогу прийшла його мати цариця Олена. 326 р. вона приїхала в Єрусалим, щоб уклонитися святим місцям і віднайти хрест, на якому Спаситель приніс Себе в жертву за гріхи світу. Але знайти місце, де був покладений хрест Господній, було нелегко. Юдеї ретельно засипали його землею, щоб не дати доступу християнам до св. хреста. Пізніше з ненависті до християн погани також намагалися затерти ті місця, які були дорогі християнському серцю. Ще у II ст. після Р. Х. римський імператор Андріан велів засипати камінням священні для християн місця розп'яття, поховання і воскресіння Ісуса Христа. Печера з хрестом Господнім була завалена землею, прикрита камінням, а над нею звели поганський храм. Після тривалих і безуспішних старань цариця Олена покликала юдеїв і зажадала від них вказати місце, де їхні предки закопали хрест Господній. Юдеї в один голос твердили, що їм це місце невідоме. Аж коли Олена пригрозила їм смертю, вони вказали на одного старця на ім'я Юда, який, за їхніми словами, знає про те місце від свого батька. Юда довго не хотів видавати своєї таємниці. Цариця наказала вкинути його в глибоку яму. Кара подіяла: Юда вказав нарешті на місце під одним будинком.

То був поганський храм, під яким мала бути схована дорогоцінна для християн пам'ятка. За наказом цариці храм було розібрано, патріарх єрусалимський розпочав молитву, а робітники взялися розкопувати землю, якою злоба поган покрила Голгофту на місці мук нашого Господа.

Після тривалої праці із землі проступили край каменя Гробу Господнього і місце, "що зветься Череп" (Лк. 23, 33) у східній частині, а поблизу було знайдено три хрести, терновий вінець і цвяхи. Оскільки все ж табличку з написом єврейською, грецькою та латинською мовами "Ісус Назарянин, Цар Юдейський" було знайдено окремо від хрестів, тому ніхто не міг знати, котрий із них є Господнім. Тоді Сам Бог чудом вказав на хрест, на якому був розп'ятий Спаситель. Саме в той час, коли цариця Олена і патріарх Макарій, схилившись над хрестами, роздумували, котрий з них міг належати Господові, повз них несли покійника, щоб поховати. Патріарх, за натхне­нням Святого Духа, зупинив цю жалобну процесію і велів прикласти один за одним три хрести до тіла померлого. Як тільки на нього поклали хрест Господній, мертвий ожив. Свята Олена, патріарх і всі присутні, побачивши це, попадали на коліна, з радістю і побожністю вклонились і стали цілувати животворящий хрест Господній.

На цю вістку незабаром багато юдеїв і поган, бачачи чудо воскресіння мертвого хрестом Господнім, повірили в Христа і охрестилися. Охрестився і Юда, який вказав місце, де був захований хрест Господній. При хрещенні йому було надане ім'я Киріяк. Пізніше він став єрусалимським патріархом і за панування царя Юліана Відступника загинув мученицькою смертю за Христа.

Св. цариця Олена зберегла частинки хреста Господнього, а також і цвяхи від нього, а решту, поклавши у срібний кивот, передала на зберігання патріархові Макарію для майбутніх поколінь християн. По всіх святих місцях у Єрусалимі вона веліла будувати церкви, а в першу чергу храм Воскресіння Господа Ісуса Христа на тому місці, де були знайдені святий гріб і чесний хрест Христовий. Побудувавши там 18 церков і прикра­сивши їх, цариця Олена повернулася до Візантії.

Відтоді хрест, який досі був відомий як знаряддя мук і смерті, став символом і знаком торжества й перемоги християн над поганством, а почитання животворящого хреста Господнього поширилося від IV ст. на всі кінці світу. Про це засвідчили Отці тих часів: Василій Великий, Амврозій Медіолянський, Йоан Золотоуст, Кирило Єрусалимський та інші.

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього належить до числа 12 найбільших християнських свят. Цей день почитають суворим постом і обов'язковим відвідуванням Св. Літургії. Всі побожні християни цього дня сумують за своїми гріхами, які стали причиною мук і смерті Господа нашого Ісуса Христа. На традиційних парафіях УГКЦ відбува­ються багатолюдні Хресні дороги з несенням попереду процесії великого дерев'яного хреста і спі­вом страсних пісень. Цьому животворящому хресту вірні поклоняються у храмах упродовж дев'яти днів.

Історія людства тисячократно засвідчила силу і велич Господнього хреста. Проте в усі віки не бракувало його гонителів і хулителів. Бо хрест - "глупота для юдеїв і поган", як сказав апостол, а ті, що люблять і розуміють хрест, ним спасаються. Для християн - це не просто знак чи символ, а закон життя: ми знаємо, що хреста не оминути, і віримо, що пройшовши з ним свій земний шлях у покорі, смиренні, любові, терпе­ливості й вірності Господнім заповідям, заслу­жимо колись на небо.

Проте сьогодні людство легковажно, а то й вороже відкидає хрест, все частіше поборює його за намовою одвічних злих сил і собі на погибель. Ось хроніка святотатств лише цього 2012 року Божого на наших і поблизьких теренах:

21 лютого кілька учасниць панк-гурту PUSSY RIOT, заховавши обличчя під масками, осквернили храм Христа-Спасителя в Москві;

У ніч з 7 на 8 липня невідомі вандали на Черкащині вирвали хрест з каплиці УГКЦ та пошкодили фігуру Богородиці;

16 серпня в Івано-Франківську поглумилися над скульптурою Пречистої Діви Марії, відрі­завши їй голову (це вже п'ята з черги наруга над нею за останні кілька років);

17 серпня активістки жіночого руху FEMEN у білий день бензопилою спиляли хрест у центрі Києва, який був встановлений у пам'ять жертв, закатованих більшовицьким режимом неподалік колишнього Жовтневого палацу (тепер Між­народний центр культури і мистецтв);

Невдовзі після цього серія актів вандалізму проти християнських символів прокотилася по Росії.

Ми пам'ятаємо сумний вересень 2010 року Божого на нашій традиційній парафії Свв. Верховних Апп. Петра й Павла. Повертаючись раннім ранком з нічної адорації у першу п'ятницю місяця, люди побачили в центрі мікрорайону підступно й цинічно зруйнований хрест із Розп'яттям Господа нашого Ісуса Христа. Повалений, розтрощений хрест лежав на землі, на одному з його рамен чітко виднівся відбиток чийогось взуття... По Господньому хрестові топталися, його зневажали з люттю в серці! У відповідь на цей злочин на парафії відбувся багатолюдний акт винагородження за зневагу - профанацію, вчинену супроти Христового Хреста, а також за зневаги, нанесені Христові в Україні і в цілому світі.

Феміністки поводяться зухвало й виклично, відчуваючи за собою могутніх покровителів. Так, наприклад, у ток-шоу "Пусть говорят" на ТРК "Україна" 7-8 вересня ц. р. вони зневажали духовних осіб, звертаючись до них на "ти", і взагалі почувалися героїнями дня. А прес-секретар МВС України п. Поліщук не посоромився розпи­сатися там у своєму безсиллі: на них, бачте, тиснуть, аби вони ні в якому разі не відкрили справи проти цих "дівчат". А хто тисне - так і не сказав... Самі ж ці "героїні" зізнаються, що мають впливових спонсорів, тому й залюбки роз'їжджають Європою, демонструючи в цнотливих українських віночках свою готовність до зневажання християнських цінностей.

Перед лицем ненависті, якою сьогодні захли­нається невдячний, засліплений злобою і мамоною світ, ми, християни, обіймімо хреста, міцніше пригорнімося до нього, любімо, адоруймо його, надіймось на нього. У своїй книжці "Животворя­щий Хрест Господній" (циклі реко­лекційних наук для монахів, а заодно й вірних) блаженної пам'яті отець Василь Зінько, ЧСВВ, бачачи тяжку пособорову ситуацію в рідній Церкві, намагався піднести красу і велич Хреста в житті христи­янина-католика. На с. 51 він, зо­крема, пише: "Ми повинні робити те, що робили учителі, яких зігнали москалі 1924 року, які зни­щили хрест на могилі Шевченка і інавгурували монумент. Кусни­ки хреста були порозкидані по канівській горі. А учителі збирали і ще дробили на кусники і як дорогі мощі забирали собі на пам'ятку. Ціле життя Ісуса подібне до тої гори, і в ній є порозкидані хрестики, щоб їх збирати не зі смутком, як це робили вчителі, але з радістю і ними окрашувати наше щоденне християнське життя".

А в іншому місці цієї книжечки цей щирий вболівальник за Св. Традицію нагадує: "Хрест - це символ надії, а вона усовершенствується молитвою". Ревна молитва може вдосконалити наше розуміння хреста, а хрест зміцнить надію. Св. Тереза від Дитятка-Ісуса, закликаючи не боятися терпінь, наголошувала, що грішники частіше й щиріше навертаються терпінням, аніж блискучими проповідями. Тільки хрест Господній спасе нас від ворожої неволі сьогодні і завжди. Тому, як закликає св. Катерина Сієнська, "хай дерево хреста буде посаджене в нашому серці і душі, щоб ми стали подібними до Розп'ятого". Тільки терпінням християнин може найбільше уподібнитися до свого Спасителя. Дуже важливо сьогодні, як і в усі часи переслідувань християн, поводитися так, як навчає святий Йоан Золо­тоуст: "Коли тебе поганин спитає: "Чи ти віриш у хрест Розп'ятого?" - не червоній, не опускай очей додолу, але випростайся, глянь сміливо йому в очі й веселим лицем скажи: "Так, я йому поклоняюся! Бо хрест - це слава наша й похвала!" З цим і живімо.

Слава Ісусу Христу!

о. Василь КОВПАК, СБССЙ

saintjosaphat.org /Дзвін з Фатіми/2012 рік/№ 5 (64), Вересень - Жовтень