Сильвестрова ніч (з 31-го грудня на 1-ше січня) в Кельні, коли банди мусульманських «біженців» грабували і ґвалтували німкень, стала тим поворотним моментом, який засвідчив, що Стара Європа[1] таки перебуває під прямою загрозою радикального ісламу. Але та ніч також показала й усе лицемірство й непослідовність ліволіберального дискурсу, який став панівним у свідомості не тільки політиків Старої Європи, але й її обивателя.

У ліберальній, демократичній, мультикультурній, толерантній, політкоректній країні й поліція, і влада, і ЗМІ старалися замовчати не тільки масштаб події, але й саму подію, ніби нічого взагалі не відбулося. І зрозуміло чому: те, що сталося – найкраще свідчення провалу ліволіберальної ідеї, яку європейцям пробують втовкти в голови понад 20 років.

Це черговий прояв банкрутства ідеології, яка, з одного боку, бореться за «права» меншин – релігійних, сексуальних, світоглядних, а з іншого – висуває цілком фашистський лозунг: «нульова толерантність до нетолерантності». Ідеології, яка бореться за «право» на аборт, на одностатеві шлюби, на евтаназію. Ідеології, яка заперечує народам право на їхню самобутність. Ідеології, яка кожного, хто твердить, що існує об’єктивна істина, проголошує фашистом, мракобісом, відсталим. Ідеології, яка під маскою толерантності й боротьби за людські права, забирає право християнам вільно сповідувати свою віру і жити згідно з нею, яка під тією ж маскою просуває махровий антисемітизм у формі бойкоту держави Ізраїль. Ідеології, яка підтримує палестинський тероризм і закриває очі на ісламський геноцид християн на Близькому Сході.

Після Ночі розбитого скла 1938 р., коли німецькі нацисти громили єврейські магазини, палили синагоги, вбивали євреїв та розпочали масову депортацію єврейського народу в табори смерті, Європа усе ще жила ілюзією, що нацизм залишиться тільки в кордонах Німеччини. Так тепер, навіть після Сильвестрової ночі, Стара Європа усе ще перебуває в полоні ілюзій. Пам’ятаємо, що було після Ночі розбито скла…

Європу не цікавить, що геноцид християн на Близькому Сході – наслідок її, Європи, бездіяльності. Європу не дивує, що колони «біженців» із Сирії та Близького Сходу, які залили Німеччину, складаються мало не на 90% з молодих чоловіків. Європа не бачить, що у німецьких таборах біженців мусульмани переслідують християн. Не бачить, бо хоче закривати на це очі, щоб далі жити без Бога і пропихати агресивний секуляризм.

У цьому стані, в якому перебуває зараз Європа, є і вина християн. Адже християнство Старої Європи, стараючись сподобатися світові, часто-густо пристосовувалось до ліволіберальних ідей, відходячи від Євангелія, підмінюючи його новомодними теоріями і принципами, втрачаючи живу силу слова Божого. Чого тільки варті протестантські «шлюби» для одностатевих пар чи заяви кардинала Маркса і його прихильників.

Можливо, зростання ісламського тероризму в Старій Європі змусить її все ж таки згадати про своє християнське коріння.

Але то Стара Європа. Нова ж Європа[2] не збирається здаватися. Тут християнство усе ще має вплив на суспільну думку, а й народи не готові відрікатися своєї віросповідної та національної ідентичності. Тут ліволіберальний дискурс усе ще не став панівним, хоча секуляризм помітно надгриз і ці суспільства. Тому в Європи ще є на що сподіватися. Чим закінчиться нове протистояння Європи з ісламом, важко передбачати, але те, що воно загострюється, річ сама собою очевидна. Як і очевидним є той факт, що ісламські радикали в європейських ліволібералах мають відданих союзників.

Лівий дискурс, чи у його націонал-соціалістичній формі, чи в марксистській, завжди був доволі антисемітським явищем, адже євреї один з тих небагатьох народів, у яких віросповідна і національна приналежність практично повністю перекривають одна другу. Лівацтво завжди агресивно вороже ставилось до християнства й юдаїзму. А з часів так званої Великої французької революції лівацтво неодноразово показало свою схильність до атеїзму або поганства. Тому й сучасна його ненависть до християнства та юдаїзму не дивна. Дивною може видаватися толерантність до ісламу. Проте не варто забувати, що людям притаманно вважати ворога своїх ворогів своїм союзником, очевидно саме таким антихристиянським та антиюдейським союзником європейське лівацтво зараз бачить іслам.

На цьому тлі нове порозуміння між християнством та юдейством вселяє надію. Адже вони походять з того самого Аврамового кореня, мають спільні Святі Книги. А щобільше, нещодавно відвідуючи Римську синагогу Святіший Отець Франциск той генетичний зв'язок християнства з юдаїзмом, поставив, як конститутивний елемент християнської ідентичності. «Християни, щоб могти самі себе зрозуміти, не можуть не посилатися на єврейське коріння, а Церква, хоч і сповідує спасіння через віру в Христа, визнає невідкличність Старого Союзу та постійної і вірної любові Бога до Ізраїлю», – сказав Папа. І це вже не односторонні крок християн до порозуміння. Минулого року 25 ортодоксальних равинів проголосили Декларацію про те, що вони вважають християнство плодом Божої волі й даром для народів. Це не може не давати надії. Шанс у Європи усе ще є. Головне його не змарнувати.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

[1]Стара Європа – європейські країни, які не належали до соціалістичного блоку.

[2]Нова Європа – посткомуністичні країни, які стали членами ЄС.

http://catholicnews.org.ua