26 травня в Парижі пройшла масова, добре організована демонстрація, що об'єднала французів, які виступають проти закону про одностатеві «шлюби», прийнятого у квітні парламентом і підписаного президентом Франції. Влада, налякана розмахом протесту, приховує справжнє число учасників, називаючи цифру в 150 тисяч чоловік, у той час як самі організатори говорять про один мільйон демонстрантів, що набагато ближче до реальності, судячи з переданими засобами масової інформації репортажам з вулиць французької столиці.
Франція стала поки єдиною країною Європи, де нав'язування одностатевих «шлюбів» зустріло реальний і потужний опір суспільства ... Воно об'єднало велике число політичних і релігійних рухів, вперше заявили про себе 15 серпня 2012, незадовго до того, як був запропонований законопроект «Шлюб для всіх». Організуючим ядром руху став колектив «Маніфо для всіх» (Демонстрація для всіх), на чолі якого стоїть католицька активістка Фріжід Баріо. Починаючи з 17 листопада 2012, у Франції проводяться масові демонстрації на підтримку традиційної сім'ї, одна з яких, проведена 24 березня 2013, зібрала 1,4 млн. чоловік. Як підкреслюють спостерігачі, цей протест став найпотужнішим громадським виступом після революційних травневих подій 1968 року. Зараз французькі активісти, що виступають на захист традиційних сімейних і суспільних цінностей, формують широку мережу організацій, проводять роз'яснювальну роботу і готуються до муніципальних виборів.
Однак якщо тверезо оцінювати події, то треба визнати, що при всьому напруженні боротьби вона концентрується поки на тому рівні, який не може вплинути на прийняття рішень. Усвідомлення цього стало, мабуть, причиною самогубства 21 травня 2013 відомого французького письменника й есеїста Домініка Веннера, який сподівався своїм вчинком «пробудити дрімаючу совість» тих, хто руйнує самі основи людської цивілізації. Однак прийняття рішень не залежить і від самих французьких політиків, бо важелі управління знаходяться на верхніх поверхах Європейського союзу.
Сьогодні гомосексуалізм перетворився на Заході в потужну - і вже політичну - силу, яка, набуваючи все більш агресивні форми, нав'язує свою практику на всіх рівнях і в усіх сферах суспільного життя. Просування содомської мафії до висот світової політики здійснювалося непомітно, довгий час її не сприймали всерйоз, розглядаючи як одне з меншин, що не представляють небезпеки. У підсумку, коли, накопичивши потенціал і створивши розгалужену мережу підтримуючих структур, ця мафія вийшла на міжнародну арену, з'ясувалося, що «сексуальна меншість» рветься до того, щоб стати «сексуальною більшістю» і диктувати свої умови іншим.
З моменту затвердження християнства в Римській імперії і аж до ХІХ століття мужеложство на Заході розглядалося як протиприродне збочення і блуд. Відповідно, цивільне право кваліфікувало його як злочин і піддавало кримінальному покаранню. У кінці ХІХ ст. ставлення до цього перекручення пом'якшало, з розряду пороку і караного діяння воно перейшло в розряд психічного захворювання. Радикально ж ситуація змінилася з початком «сексуальної революції» 60-х років ХХ століття, головним результатом якої стало формування «ЛГБТ-спільноти» (лесбіянки, геї, бісексуали і трансгендери), яка заявила про себе як про носія особливого самосвідомості і представника нової субкультури. Під його тиском в 1973 р. Американська психіатрична асоціація виключила гомосексуалізм зі списку психічних захворювань, а в 1990 р. це зробила Всесвітня організація охорони здоров'я.
Іншими словами, збоченство було узаконено і стало розглядатися як один з варіантів норми, як «альтернативний» спосіб життя. Шлюзи виявилися відкриті, і патологія стала поширюватися на Заході з неймовірною швидкістю. «ЛГБТ-спільнота» поставила своїм завданням «зняття з гомосексуальності маркера патології або відхилення» в законодавствах всіх держав, що ми і спостерігаємо, починаючи з 90-х років. Паралельно з цим йшов процес повсюдного скасування покарання за мужеложство, за яке тепер переслідують тільки в деяких країнах Африки та Азії. У Росії відповідна кримінальна стаття була скасована в 1999 р.
У 90-ті роки серед гомосексуалістів виділяється радикальне крило, яке приступило до розробки довготривалої стратегії руйнування природного порядку речей через знищення відмінностей між статями як такими. Всі прояви, пов'язані з біологічними відмінностями між чоловіком і жінкою, були оголошені міфами, а гетеросексуальність - однією з можливих форм поведінки. Мовляв, «соціальна стать» (гендер) повинен визначатися особистим вибором людини і може змінюватися в залежності від потягу. Зміст цієї тези і стали називати «гендерною ідентичністю».
Завоювавши домінуюче положення в «ЛГБТ-спільноті», радикали від педерастії приступили до реалізації світової сексуальної революції, спрямованої на «відчуження» людини від її статі. Вони домоглися того, що поняття «гендер» і «гендерна ідентичність» утвердилися не тільки в соціології, а й у правовій сфері, перетворившись під найменуванням «сексуальна орієнтація» в елемент споруджуваного нового світового сексуального порядку.
А це в свою чергу заклало основи для тотальної ломки суспільних відносин. Справа в тому, що, хоча поняття «соціальна орієнтація» і вважається ширмою для гомосексуалізму, ні в одному з міжнародних документів, ні в одному з національних законодавств вона не конкретизується, так що статус норми можна надати будь-якої соціальної орієнтації. Тобто будь-який сексуальний акт, навіть розглянутий сьогодні як злочинний, але вчинений за «добровільною згодою», може стати узаконеним. Це відноситься і до полігамії, і до поліандрії (многомужество), і до сексуального мультипартнерства, і до бісексуальності, і до інцесту, і, нарешті, до педофілії та зоофілії (причому педофілія буде допущена швидше, ніж зоофілія, в силу згуртованості захисників природи) . Все тепер залежить від ступеня «просунутості» верхів суспільства.
Реабілітація гомосексуалізму призвела до подальшої консолідації збоченців. Не задовольняючись легалізацією, підерасти та інші представники «ЛГБТ-спільноти» зажадали для себе особливого статусу і особливих прав, які дозволили б їм відкрито пропагувати і нав'язувати свій світогляд і свій спосіб життя. Ввівши поняття «сексуальні меншини», яке використовується тепер і в юридичних документах, вони стали виступати не тільки за включення прямої згадки про них у антидискримінаційних законах, але й за прийняття окремих законів про «сексуальні меншини» і навіть за пряму згадку «сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» в статтях конституцій держав.
Сформувавши впливове лобі у міжнародних організаціях, «ЛГБТ-спільнота» домоглася включення в 1993 р. Міжнародної асоціації гомосексуалістів і лесбіянок в число організацій, акредитованих при ООН. У тому ж році Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) у своїх документах стало визначати гомосексуалістів як «особливу соціальну групу», а в 1995 р. ООН внесла порушення прав сексуальних меншин в перелік порушень основних прав людини.
Найбільш послідовним і безкомпромісним захисником прав збоченців став Європейський союз. У 1997 р. в новий Амстердамський договір була внесена поправка, що дає Євросоюзу юридичну підставу для боротьби з дискримінацією на ґрунті сексуальної орієнтації. Заборона на таку дискримінацію була закріплена в 2000 році і в Хартії про основні права громадян Європейського союзу. У 2006 р. Європарламент ухвалив Резолюцію «Про гомофобію в Європі», в якій неприйняття збоченців характеризуються як «ірраціональний страх і огиду до гомосексуальності, лесбійок та геїв, бісексуалів і трансвеститів, засновані на забобонах тих самих, що й расизму, ксенофобії, антисемітизму та сексизму». Причому серед форм, в яких може виявлятися гомофобія, перераховані не тільки переслідування і вбивства, але сповнені ненависті промови, глузування й образи словом. Дійшло до того, що деякі експерти пропонують класифікувати гомофобію як «нетерпимий розлад особистості» в одному ряду з расизмом, і в недалекому майбутньому за це, можливо, будуть поміщати в психіатричну лікарню.
Головну ж увагу содоміти зосередили на пропаганді одностатевих «шлюбів» (спілок), в лоні яких вони могли б виховувати собі подібних. Найбільш люто відстоюють цю лінію Європейський союз та Рада Європи, які проводять в цій області жорсткий політичний курс з опорою на широкий набір юридичних інструментів. Протягом останніх 20 років Європарламент прийняв серію резолюцій, що вимагають визнати законними відносини між гомосексуалістами і дозволити їм всиновлювати і виховувати дітей. Особливо підметушився Європейський суд з прав людини Ради Європи, який затвердив право на недискримінацію в області сексуальної орієнтації, відповідно до чого потрібен особливо серйозний привід, щоб виправдати відмінність у ставленні до одностатевих і не одностатевих пар. Європейський суд не залишив ніякої можливості оцінки цього за державою.
Маючи таку підтримку, «ЛГБТ-спільнота» почала просувати одностатеві союзи, спочатку у вигляді «зареєстрованих партнерств», які сьогодні визнані в 20 країнах, а потім вже у формі «шлюбів», які існують на сьогоднішній день вже в 15 країнах і деяких штатах США і Мексики. Зараз подібні законопроекти перебувають на розгляді в Люксембурзі, Непалі та Парагваї.
У різних країнах ця політика приймається неоднаково. Якщо в одних громадськість вже зомбована настільки, що імунітет втрачено, то в інших це викликає запеклий опір. Прикладом першого є Швейцарія, де закон «Про зареєстроване партнерство», як і більшість інших федеральних законів, набув чинності з волі народу в результаті референдуму: 5 червня 2005 58% громадян Швейцарії визнали право гомосексуальних пар на зареєстроване спільне життя (1) . Прикладом другого стала Франція, де напруження боротьби тільки набирає силу.
Не так драматично, але теж гостро проходило обговорення цього питання в британському парламенті. Як каже депутат Європарламенту від Партії незалежності Великобританії Найджел Фарадж, насправді все вирішував не парламент Англії, а Європейський суд з прав людини. Прем'єр-міністр Девід Кемерон нав'язав цей законопроект всупереч волі своєї партії і волі народу - за вказівкою зі Страсбурга. Тому, до речі, у Франції і в Англії законопроекти і обговорювалися одночасно.
Найджел Фарадж розкрив і більш глибокі задуми Євросоюзу, пов'язані з реалізацією так званої Стокгольмської програми, що передбачає уніфікацію права країн Європи протягом 2010-2014 рр.. (Н.Фарадж припускає, що програма повинна бути затверджена в листопаді цього року). У відповідності зі «Стокгольмської програмою» будь-який цивільний пакт або шлюб, укладений в одній з країн ЄС, буде визнаний законним в інших країнах-членах. Тобто якщо пара гомосексуалістів не має права оформити «шлюб» у себе на батьківщині, вона може це зробити в іншій державі Євросоюзу, і на батьківщині цей «шлюб» будуть зобов'язані розглядати як законний (2).
Те, що відбувається сьогодні в «передовій» Європі, пропонується в якості моделі для всього людства. З початком світової кризи 2008 р. і відкритим проголошенням глобальної елітою необхідності «нового світового порядку» політика утвердження прав содомітів перейшла на новий рівень. По-перше, вона набуває загальносвітовий масштаб, по-друге, захист прав содомітів приймає форму агресивного придушення і витіснення традиційних сімейних і суспільних цінностей під виглядом боротьби з гомофобією.
У 2008 р. вперше в історії ООН з ініціативи Франції, Нідерландів та ще низки держав на 63-й сесії Генеральної асамблеї була прийнята Декларація прав людини в області сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, яку підтримала третина держав: на сьогодні її підписали 68 країн. Наслідком цього стало повсюдне посилення захисту «прав» содомітів, що проявилося у прийнятті нових законів, які передбачають покарання за злочини на ґрунті гомофобії, які визнають одностатеві відносини і спрощують отримання трансгендерами офіційних документів із зазначенням бажаної статі. Для співробітників поліції, в'язниць, вчителів, соціальних працівників та іншого персоналу вже розроблені відповідні програми навчання, а в багатьох школах реалізовані відповідні ініціативи в цьому напрямку.
15 червня 2011 Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію 17/19, що затвердила рівність між людьми незалежно від їх сексуальної орієнтації або їх гендерної ідентичності. Текст, запропонований ПАР, підтриманий 39 країнами і підписаний 86, підтвердив «універсальність людських прав». За цим пішов перша офіційна доповідь ООН з питання про дискримінаційну практику відносно сексуальних меншин (3), підготовлена Управлінням Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ) і винесена на обговорення експертів в Раді в березні 2012 р. Це стало першим обговоренням в рамках органу ООН на подібну тему.
У лютому - березні 2013 р. для розробки загальної стратегії боротьби проти гомофобії та координації зусиль держав трьох континентів пройшли відповідні конференції з прав людини, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Бразилії (Америка), Непалі (Азія) і Франції (Європа) (4) . А 15-16 квітня на міжнародній конференції в Осло, що зібрала 200 представників з 86 країн світу, були підведені підсумки проведеної роботи та розглянуто подальші кроки для зміцнення позицій «ЛГБТ-спільноти» (5).
Содомська мафія, як ракова пухлина, знищує здорові клітини суспільного організму і веде до його загибелі. З раковою хворобою не вступають у діалог, тим більше - не шукають компромісу. Найближчим часом необхідним буде визначення чіткої і ясної моральної позиції, відповідних юридичних інструментів і - без жодного перебільшення - нових політичних форм боротьби, без чого протистояння агресії самопроголошеній «сексуальній більшості» неможливо.
(1) http://www.nashagazeta.ch/node/8095
(2) http://federation-pro-europa-christiana.org/wordpress/promotion-totalitaire-du-mariage-homosexuel-par-le-parlement-europeen/
(3) http://www.franceonu.org/la-france-a-l-onu/dossiers-thematiques/droits-de-l-homme-etat-de-droit/orientation-sexuelle-et-identite/la-france-a-l-onu/dossiers-thematiques/droits-de-l-homme-etat-de-droit/orientation-sexuelle-et-identite/article/orientation-sexuelle-et-identite
(4) http://www.diplomatie.gouv.fr/fr/politique-etrangere-de-la-france/droits-de-l-homme/actualites-et-evenements-sur-le/actualites-2013-sur-le-theme-des/article/conference-sur-les-droits-des
(5) http://www.dirco.gov.za/docs/2013/human-rights0417.html
