Як і у всіх інших країнах Євросоюзу у Франції послідовно проводиться антирелігійна, в першу чергу антихристиянська політика. Причини цього очевидні - християнство, на думку керівництва ЄС несе загрозу ідеям євроінтеграції, оскільки суперечить новим "європейським цінностям". Таким, наприклад, як одностатеві "шлюби" або система тотального контролю.

Під прапорами толерантності та політкоректності християн послідовно прагнуть витіснити з усіх сфер суспільного життя - зі школи, армії, пенітенціарних закладів, органів влади. Навіть з вулиць європейських міст намагаються прибрати різдвяні ялинки, які, мовляв, ображають почуття іудеїв і мусульман. У багатьох країнах ЄС під забороною опинилися навіть хресні ходи. Так, наприклад в Дрездені не дозволили проведення хресної ходи навіть в пам'ять жертв варварських бомбардувань, які стерли місто в 1945 році з лиця землі.

Але це не все, християни безперервно піддаються шельмування через ЗМІ, їх звинувачують у всіляких гріхах, у фанатизмі і мракобіссі. У європейських містах розвішують антихристиянську рекламу.

Але нещодавні події у Франції, коли по всій країні пройшли масові акції протесту проти одностатевих "шлюбів" і скасування в офіційних документах понять "батько" і "мати", показали, що, незважаючи на всі зусилля "євроінтеграторів", християнські цінності все ще продовжують грати для французів значну роль.

І ось влада Франції оголосила, що має намір розформувати релігійні спільноти "члени яких демонструють ознаки фанатизму", зокрема католиків традиціоналістів.

ЗМІ повідомляють, що на поліцію тепер покладено завдання з виявлення "клерикалів, які представляють собою потенційну загрозу безпеці країни".

Звичайно у багатьох виникає питання, а яку таку загрозу безпеці країни можуть представляти католики - традиціоналісти, які є законослухняними громадянами, справно сплачують податки, що віддають "Кесарю - кесареве", патріотично налаштовані?

Щоб переконати громадськість в небезпеці християн, телебачення багаторазово показує епізод, коли дорогу маршу протесту намагалися перекрити напівголі українські ексгібіціоністки з "Femen" обписані богозневажними нецензурними висловлюваннями і в головних уборах католицьких черниць, викрикуючи лайливі кричалки, образливі для християн. Тоді молоді люди з католицької групи Civitas розігнали провокаторш, і тепер це показують як доказ агресивності християн і їх небезпеки для суспільства.

Однак ця натяжка надто очевидна, і тому влада стверджує, що підготовлювані репресії будуть звернені не тільки проти християн, а й взагалі проти всіх "релігійних екстремістів", зокрема проти салафітів. Було оголошено, що влада Франції має намір депортувати з країни радикально налаштованих імамів - іммігрантів.

На прес -конференції глава МВС Франції Мануель Вальс заявляв, що ці заходи викликані посиленням радикального ісламізму і, зокрема, кривавою бійнею, вчиненою в березні цього року "тулузьким стрільцем" Мухммадом Мірою, жертвами якого стали четверо євреїв і троє солдатів.

Однак ніхто зі спостерігачів не сумнівається, що це не більше ніж привід, тим більше що заява була зроблена через два дні після того, як президент країни Франсуа Олланд оголосив про створення спеціального агентства, покликаного стежити за дотриманням принципу відокремлення Церкви від держави у Франції - отакого аналога совєтської Ради у справах релігій, до компетенції якого боротьба з ваххабизмом, який ніколи не був поєднаним з французькою державою, не може входити за визначенням.

Тим більше, що Мануель Вальс особливо підкреслив, що дані заходи будуть застосовані не тільки щодо мусульман - салафітів, але також і щодо груп типу Civitas та організації Товариство святого Пія X, що об'єднало католиків - традиціоналістів, які не визнали рішення Другого Ватиканського собору.

Можна навіть не сумніватися, що вся боротьба з салафітами завершитися депортацією кількох найоскаженіліших проповідників. Якісь більш серйозні кроки, якщо навіть хтось спробує їх зробити, викличуть жорстку реакцію ЄС, і будуть негайно заблоковані.

Інша річ - християни. Очевидно, що розгортається довготривала і продумана кампанія з повного витіснення з громадського життя тих, хто бажає бути послідовниками Христа не тільки за назвою, а й на ділі, і жити у відповідності з Божими заповідями і своєю совістю. Проти них починається юридичне переслідування, справжні гоніння, їх будуть заганяти в підпілля. Представляючи в якості альтернативи "осудних" і "адекватних " "християн", які вінчають педерастів, і готові виконати все, що від них вимагатиме влада, євроінтегратори , або Антидиффамаціонна ліга…

Олексій Ніколаєв

У Франції опублікували статистику злочинів проти християн

У Парижі під час зустрічі учасників Генерального альянсу проти расизму і за повагу французької та християнської ідентичності ( L'AGRIF ) прозвучали дані щодо кількості акцій ворожості по відношенню до християн у період з 1 січня по 30 вересня 2013 року. Статистику представив директор організації L'Observatoire de la Christianophobie ("Інформаційний центр з християнофобії") Даніель Аміш.

За інформацією порталу, який реєструє і описує випадки християнофобії, у Франції за перші дев'ять місяців цього року зафіксовано:

- 109 публічних образ християн, блюзнірських акцій, випадків вандалізму або знищення християнської символіки;

- 70 випадків профанації та актів вандалізму на території місць відправлення культу;

- 25 випадків профанації і вандалізму на християнських кладовищах;

- 17 спроб підпалу і пожеж у місцях відправлення культу;

- 8 нападів на священиків і ченців ;

- 6 хакерських атак на католицькі сайти ;

- 4 вторгнення до храмів під час мес і переривання богослужінь.

Крім того, французькі чиновники озвучили чергову пропозицію щодо реформи календаря свят.

Державна організація L'Observatoire de la sécularisation ("Інформаційний центр з секуляризму") виступила з пропозицією скасувати два вихідних дні, відведені для християнських свят, і замінити їх іудейським і мусульманським.

Ідея була запропонована антропологом Дуней Бузар, нещодавно призначеної в обсерваторію прем'єр -міністром Жаном Марком Айро. Бузар вважає, що заміна християнських свят на іудейський Йом Кіпур і мусульманський Ураза - Байрам допоможе "нейтралізувати радикальний іслам і дати символічне місце іудейським і мусульманським святам" .

Реакція з боку християн і мусульман не змусила себе чекати. Зокрема, президент L'Observatoire de l'islamophobie («Інформаційний центр проти ісламофобії» ) Абдалла Зекрі заявив, що не потрібно "роздягати Петра , щоб одягнути Мухаммеда".

Більшість католиків США за папу Франциска, одностатеві шлюби і жіноче священство

Більшість католиків США, які відвідують Месу щотижня і можуть вважатися глибоко воцерковленими людьми, тим не менш, підтримують одностатевий "шлюб" і висвячення жінок у священний сан, згідно з дослідженням, проведеним Університетом Quinnipiac, дані якого були опубліковані 4 жовтня і цитуються агентством CWN.

Згідно з даними дослідження, 53% католиків, які ходять на Месу щотижня, і 65% католиків, які відвідують Месу трохи рідше, підтримували б введення в своїх штатах закону, який дозволив би одностатевим парам вступати в "шлюб". На підтримку даної міри більш схильні виступати католики у віці 18-49 років (64%), ніж літні, у віці 50-64 років (62%) або старше 65 (46%). Однак і серед останніх частка ліберально налаштованих осіб дуже велика.

За даними дослідження, 72% жінок - католичок підтримують одностатевий "шлюб ", у той час як серед чоловіків за нього виступають 49 %.

Дані дослідження також показують, що 52 % католиків, які відвідують Месу щотижня, і 66 % тих, хто буває на Месі рідше, схвалюють висвячення жінок у священний сан. Підтримка жіночого духовенства більш сильна серед католиків у віці старше 65 років (68%), у віці 50-64 років за жіноче священство виступають 64 %, у віці 18-49 років - 57%. Серед жінок прихильників жіночого священства більше лише на 2%, ніж серед чоловіків.

Згідно з даними опитування, 53 % американців вважають, що аборт повинен бути узаконений в більшості або в усіх випадках. 61 % католиків, які ходять на Месу щотижня, вважають, що аборт повинен бути визнаний незаконним у більшості або у всіх випадках. 64 % католиків, які відвідують Месу менш часто, вважають, що аборт повинен бути узаконений в більшості або всіх випадках. Серед жінок противників аборту лише на 2 % більше, ніж серед чоловіків.

Водночас 93 % католиків, які ходять на Месу щотижня, і 85 % католиків, які бувають на Месі рідше, мають хорошу або дуже хорошу думку про Папу Римського Франциска.

Окрім геїв Папа Франциск називає своїми братами ще й мусульман

Колишній представник Ватикану в Лізі арабських держав (ЛАД) архієпископ Майкл Фітцджеральд закликав звернути увагу на офіційні висловлювання Папи Франциска, в яких він називає мусульман «братами», пише Katolik.ru.

В інтерв'ю газеті La Stampa архієпископ Майкл Фітцджеральд пояснив, що використання слова «брати» має особливе значення, так як деякі християни, і в тому числі Папа Бенедикт XVI, використовували і використовують це слово тільки відносно християн.

Архієпископ Фітцджеральд упевнений, що використання даного терміну Папою Франциском щодо мусульман - це величезний крок вперед у відносинах між християнами і мусульманами. Архієпископ не забув відзначити, що Папа Іван Павло II також використовував слово «брати» з тим же змістом, що і Папа Франциск .

Архієпископ Фітцджеральд був призначений главою Папської ради з міжрелігійного діалогу Папою Іоанном Павлом II у 2002. Він став першим високопосадовцем, чиє призначення підтвердив Папа Бенедикт XVI.

З 2006 року він також був апостольським нунцієм в Єгипті та представником Ватикану в Лізі арабських країн. Архієпископ Фітцджеральд пішов у відставку в 2012 році незабаром після того, як йому виповнилося 75 років (pravoslavie.ru)

Нагадаємо, що кілька місяців тому Папа римський Франциск у своєму інтерв’ю, яке він дав у літаку під час повернення з Бразилії, обговорюючи тему ставлення Католицької Церкви до гомосексуалістів, заявив, що «ми повинні бути братами».

Світові ЗМІ побачили різке пом’якшення  у позиціях римського понтифіка до проблеми гомосексуалізму, а пізніші заяви папи також були розцінені більшістю світових ЗМІ, як лібералізація в ставленні католицизму також до питання абортів, контрацепції та розлучень.

Щоправда, частина католицьких журналістів і коментаторів, особливо в країнах, де в свідомості більшості людей досі переважають традиційні цінності, і подібні заяви папи можуть привести до непередбачуваних наслідків всередині Католицької Церкви, не вбачають у резонансних коментарях глави Католицької Церкви жодної розбіжності із тим, чого ця Церква навчала їх і раніше, та з обуренням відкидають твердження про геїзацію відкритої позиції Ватикану.

Папа римський Іван Павло ІІ цілує Коран (Священну книга мусульман, яка категорично заперечує святу Трійцю, Божество Господа Ісуса Христа, Його смерть на хресті, воскресіння, Богосинівство...)

Інші спостерігачі відзначають, що подібна розбіжність у сприйнятті останніх заяв нового Папи римського, закладена в самих відповідях понтифіка, який був сформований у лавах ордена Єзуїтів. Тобто, в одному і тому ж самому коментарі присутнє подвійне значення – ліберальне, або модерністське, яке з успіхом можуть впевнено поширювати західні ліберальні ЗМІ, і традиційне, на яке можуть посилатися, зокрема, католицькі ЗМІ в країнах, де більшість католиків, ще не готові пересісти в потяг церковного лібералізму (який вирушив в дорогу з часу завершення Другого Ватиканського Собору, і з кожним роком набирає нових обертів).

Папа Франциск вклоняється на зустрічі із королевою Іорданії Ранією аль-Абдулою 

Нагадаємо також, що своїм "дорогим братом", або просто "братом" називає ісламських муфтіїв і Московський Патріарх РПЦ Кирил (Гундяєв).

Патріарх РПЦ МП Кирил (Гундяєв) нагороджує муфтія Талгата Таджуддіна

Православна Церква не заперечує хорошого ставлення до людей будь-якої релігії чи національності, пам'ятаючи заповідь Господню, про любов навіть до ворогів. Проте, слідуючи вченню Священного Писання  та Святих отців, виключає компроміс і двояке ставлення до питань догматів віри та зберігає чистоту віри, заперечуючи будь-який релігійний синкретизм, (що розцінюється в Біблії та Переданні, як духовний блуд). Також не сприймає поблажливого ставлення до гріха, особливо з тієї категорії, яку Священне Писання неодноразово називає "гидотою" (Буття 19:1-13; Левит 18:22; Римлян 1:26-27; 1 Коринтян 6:9).

У католицьку церкву я вже не повернуся

Папа римський Франциск лише зміцнив мене в моєму рішенні піти.

Неважко зрозуміти, чому людям так подобається папа Франциск. Після даного ним минулого тижня сенсаційного інтерв'ю багато хто заговорив про те, що Франциск з його добротою і рішучістю відвести догму на другий план є саме тією людиною, яка зуміє повернути в лоно церкви численних католиків, що відпали від неї.

Можливо. Але я колишній католик, і слова Франциска лише зміцнили мене в моєму рішенні покинути католицьку церкву і не похитнули його.

Двадцять з невеликим років тому, коли я в зрілому віці вирішив стати католиком, мені здалося правильним звернутися за настановами в університетський церковний прихід, оскільки я вважав, що там якість проповідей буде вище. Після трьох місяців керованого богопізнання і нескінченних нотацій про те, що Бог є любов, я припинив цю справу.

Я згоден - Бог є любов. Але це нічого не говорить мені про те, що він очікує від мене в тому випадку, якщо я стану католиком. Крім того, я чотири роки розглядав можливість повернутися до християнської віри моєї юності. Коли я в зрілому віці зробив перший крок до повернення в лоно церкви, я знайшов дуже багатьох добрих людей, які говорили мені, що Бог - це любов, однак ніколи не закликали мене змінити моє життя.

А що ж потрібно було міняти? Багато чого. Мені було зрозуміло, що я зіпсований і надламаний, і я був готовий відвернутися від своїх руйнівних гріхів, ставши новою людиною. Єдине, від чого я не бажав відмовлятися, це від своєї сексуальної свободи, яка є моїм невід'ємним правом як американського громадянина з народження. Однак я розумів, що не віддавши повністю свою волю в руки Господа, мені буде важко повернутися до віри. До того часу я почав з великим побоюванням ставитися до своїх відмовок. Перейти в католицтво з умовою (що церква не буде докучати мені з приводу мого сексуального життя) - це на кшталт спроби знайти в релігії психологічну розраду і комфорт, не приносячи при цьому ніяких жертв.

Але в університетському католицькому приході мені було сказано, що Бог любить мене таким, який я є, і що нічого більше мені робити не треба. Якось раз вже в кінці всього цього процесу до мене дійшло, що вся наша група в підсумку прийме католицьку віру, не маючи при цьому ніякого поняття про те, чому вчить католицька церква. Я втік, і роком пізніше мене прийняли в лоно церкви вже в іншому приході.

Якщо про католицьку церкву ви дізнаєтеся тільки з газет, вас чекає потрясіння, коли ви потрапите туди. Засоби масової інформації говорять про американський католицизм як про церкву, яка стурбована тільки сексом і абортами. Але це далеко не так. Я був правовірним католиком впродовж 13 років, регулярно ходив на месу і був членом кількох парафій у п'яти містах нашої країни. Мені вистачить пальців однієї руки, щоб порахувати кількість пастирських настанов на тему аборту і сексу в тому чи іншому вигляді. Швидше, ці проповіді носили лікувально - оздоровчий характер і завжди нагадували нудотну нотацію з різними варіаціями на тему «Бог є любов».

Ну так, так воно і є. Однак недільні проповіді цим і обмежуються. Класичне католицьке богослов'я зупиняється на парадоксі любові і суду Всевишнього. Як показує Данте у своїй «Божественній комедії», любов Господа - це його суд, яким він судить тих, хто його відкидає. Ісус в Євангелії проявляє співчуття до грішників, яких відкидають суворі охоронці віри; але він також говорить, що вони повинні виправити своє життя і «більше не грішити».

Може, мене засмутило те, що священики відмовляються читати проповіді про суд Божий замість проповідей про його милосердя? Ні в якому разі. Розчарування у мене викликало те, що вони взагалі не хочуть читати проповіді про суд Божий. А це все одно що читати проповіді про Христа без хреста. Я знав, з яких глибин гріха рятуюся, і мені здавалося неправильним ставитися до його вражаючого всепрощення як до звичайної люб'язності. Як йдеться в одній пісні реггі, «всі хочуть потрапити в рай, але ніхто не хоче помирати».

У своїй останній книзі про англіканство «Our Church» (Наша церква) філософ Роджер Скрутон (Roger Scruton) пише, що найбільша проблема сучасного світу це «втрата звички каятися». Якщо говорити в цілому, то як мені здається, американська католицька церква не виявляє особливого інтересу до покаяння, тому що у неї немає особливого інтересу до реальності і сутності гріха. Ідея про те, що католицька церква - це одержима думкою про гріх і прихильна до суворого додержання норм теплиця, звідкись повинна була з'явитися. Але на думку таких як я католиків, які народилися в кінці 1960 - х, настільки обмежене і жалюгідне уявлення про церкву цілком могло з'явитися ще в давнину.

Сучасна епоха глобального католицизму почалася в 1959 році, коли новообраний папа Іван XXIII спробував «відчинити вікна»  затхлої старої церкви назустріч сучасному світу, скликавши Другий Ватиканський собор. Через три роки у своєму зверненні до цього собору харизматичний і добродушний папа закликав до «нового підйому, нової радості і ясності розуму в беззастережному прийнятті всіма християнської віри у всій її цілісності» без компромісів щодо її догматів. У відкриті вікна влетів лютий дух нового часу, змітаючи практично все на своєму шляху. У наступні десятиліття стався крах католицького катехізису і католицької строгості. Так званий «дух Другого Ватиканського собору», що став помилковим тлумаченням його істинного вчення, перетворився на виправдання багатьох наступних безчинств і злодіянь.

У 2002 році, коли в країні вибухнув сексуальний скандал за участю духовенства, стала зрозуміла вся глибина церковного гниття і розпаду. Всі ці блаженні розмови і заяви типу «не судіть, і не судимі будете» були лише фасадом, що прикривав «гидоту» в церкві, як скаже потім кардинал Йозеф Ратцингер, що став пізніше папою Бенедиктом XVI. Багато американських ієрархів використовували безцінну християнську мову любові і прощення для того, щоб прикрити власну непристойну наготу мантією фальшивої пристойності і милосердя.

У цей болісний період десятирічної давності обурення і лють від того, що я та інші журналісти з'ясували про моральне розкладання церкви, похитнули мою віру в католицьке християнство. Це було боляче, ніби кат вириває у тебе нігті кліщами. І справа була скоріше не у злочинах, а в небажанні ієрархів церкви покаятися, у відсутності у Ватикану прагнення закликати цих людей до відповіді. Я тоді подумав: якщо церковна влада не в змозі проявити справедливість і милосердя до жертв своїх власних священиків і єпископів, то як вона може вірити в ті догмати, які проповідує?

Все це виставляє несерйозність американської церкви в певному світлі. Коли вибухнув цей скандал, я в попільну середу вирушив на месу в свій затишний прихід в передмісті, і там почув, як священик у своїй проповіді називає Великий піст часом, коли ми всі повинні ще більше любити себе.

Якщо й існує якийсь конкретний момент, коли я перестав бути католиком, то це саме він. Я два роки намагався втриматися, думаючи, що усунувши силогізми і непрості питання зі своєї голови, зумію зберегти твердість. Але все було марно. До того часу я став батьком, і мені не хотілося виховувати своїх дітей у церкві, де сентиментальність і самовдоволення є сенсом християнського життя. Я порахував, що виховувати дітей у такій церкві небезпечно. Не через те, що вони можуть стати жертвами жадібних хижаків, а тому що моральна мета американської церкви, як і моральна мета занепадницького постхристиянського суспільства, в якому вона живе, полягає не в тому, щоб ми помирати для себе, щоб жити у Христі, як того вимагає Новий Завіт, а в тому, щоб ми вчилися більше любити себе .

Один з моїх улюблених героїв -католиків Фленнері О'Коннор (Flannery O'Connor) якось вимовив знамениту фразу: «Борись з часом так само завзято, як він бореться з тобою. Люди не усвідомлюють, наскільки дорога релігія. Вони думають, що віра це велика тепла ковдра, хоча насправді це тяжкий хрест». Американський католицизм навіть не намагався боротися з часом. Швидше, він став для нього легкою здобиччю. «Бог є любов» - це не маніфест, який звільнив нас, в'язнів, від наших гріхів і відчаю. Швидше, це заяложена фраза і банальність, що дозволяє нам вірити в те, що похіть, жадібність, злість і інші гріхи, з якими я боровся щодня, треба не зневажати і долати, а приховувати в річці слащавих і нудотних проповідей.

Нарешті я зламався. Втрата католицької віри стала для мене найбільшим болем, який я коли-небудь відчував. Хоча я захоплююся папою Франциском і розумію, чому католики ставляться до нього з таким захопленням, його інтерв'ю змусило мене зрозуміти одну просту річ. Та корисна, хоча й незавершена робота з відродження церкви після насильства революції, яку виконали Іван Павло II і Бенедикт XVI, піде прахом. Я згоден майже з усім, що сказав минулого тижня у своєму інтерв'ю папа. Внутрішньо я аплодую тому, як він піддає суворій критиці запеклих догматиків, які позбавляють людей цілющих ліків церкви. Але у мене є побоювання, що його милосердні слова будуть сприйняті не як знак любові, а як дозвіл. «Дух папи Франциска» прийде на зміну «духу Другого Ватиканського собору» в якості логічного обґрунтування, яким люди скористаються для того, щоб ігнорувати важке вчення віри. А якщо так, то папа Франциск стане точно таким же, як і його попередник Папа Іван XXIII: милою людиною, але трагічною постаттю.

У своєму інтерв'ю папа скористався метафорою, яку часто бере на озброєння східне православ'я. Він назвав церкву «польовим госпіталем», де ходячі поранені можуть проходити лікування. Він правий , але важливо бачити відмінності між тими ліками. Анестезія втамовує біль, але саму хворобу вона не виліковує .

Безумовно, ідеальної церкви не буває, але в православ'ї, яке рішуче протистоїть слащавості моралістичного деїзму, настільки характерному для американського християнства, я відшукав рівновагу , яка зцілює душу. Минулої неділі священик в нашій сільській руській православної церкві говорив про любов, радість, покаяннія і всепрощення - у всіх їх вимірах. Звертаючись до батьків, він закликав нас проявляти милосердя, доброту і великодушність до наших дітей. Але він також попередив, що неприпустимо думати про любов так, ніби ми повинні давати дітям все те, чого вони хочуть, а не те, що їм потрібно.

«Давати їм те, чого вони хочуть, нам легше і простіше, - сказав священик. - Але ми повинні любити своїх дітей досить сильно, щоб підносити їм важкі уроки і примушувати їх до добра».

Це вірно. І я захоплююся цим проповідником , тому що він любить своїх парафіян досить сильно, щоб підносити їм важкі уроки, відвертати від посередності і примушувати до добра. Католицькі священики такого ж складу розуму і спрямованості, як і мій православний пастир - а я знаю багатьох таких людей - кажуть мені: сигналізуючи своїй американській пастві, що Бог є любов, а інше неважливо, Його Святість суттєво ускладнив їх місію. Але це вже не моя проблема.

Род Дреєр (Rod Dreher)