Бачу за необхідне розглянути детальніше це поняття.

Слово «толерантність» походить від лат. tolerantia – терпіння. Тож визначимо, що означає слово «терпіння». Мною було знайдено такі тлумачення:

1. Здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо.

2. Здатність довго й наполегливо робити що-небудь, займатися чимось.

3. розм. Те саме, що страждання.

Зрозуміло, одна річ буде, коли ти терпиш біль, щоб стати сильнішим і витривалішим, а зовсім інша – терпіти гноблення, яке з людини робить безхребетну істоту.

Отож,  базуючись на номінальному визначенні поняття, можна припусти одразу, що суть терміну не така вже і чудова, як нам здається, але не будемо на цьому зупинятися, тому йдемо далі. Розглянемо «Декларацію принципів толерантності».

У преамбулі читаємо: «відчуваючи занепокоєння у зв'язку з актами нетерпимості, насильства, тероризму, ксенофобії, агресивного націоналізму, расизму, антисемітизму, відчуження, маргіналізації та дискримінації щодо національних, етнічних, релігійних і мовних меншин, біженців, робітників-мігрантів, іммігрантів та соціальне найменш захищених груп у суспільстві…»

Використано неймовірну кількість  багатозначних термінів,так  що трактувати даний текст просто не має сенсу, оскільки під ними можна розуміти все, що хочеш. Відсутність конкретики у всьому своєму абсолюті.

У статті 1 роз’яснено поняття толерантності.

1.1 Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність - це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

1.2 Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

1.3 Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (у тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини.

1.4 Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими. Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим.

Велика кількість гарних слів і ніякої конкретики. Та й, у решті-решт, б’ють не по паспорту, як то кажуть, б’ють по морді.

Але стаття 3 «Соціальні аспекти»  містить таке:

3.1 Толерантність особливо важлива в сучасному світі, який характеризується глобалізацією економіки і зростаючою мобільністю, швидким розвитком комунікації, інтеграції та взаємозалежності, великомасштабними міграційними процесами і переміщенням населення, урбанізацією і трансформуванням соціальних моделей.

Хм… Відразу виникає думка, чому не враховано, що когось не приваблює глобалізація, інтеграція, міграція.  На цій стадії  вже можна відкинути толерантність, як щось необхідне, оскільки є люди, які не хочуть миритися з таким станом речей.

Та найцікавіше у цьому пункті:

3.3 У Декларації ЮНЕСКО про раси та расові забобони проголошується, що слід вживати необхідних заходів з метою забезпечення рівності у праві на гідність та інших правах окремих осіб і груп людей. У цьому зв'язку особливу увагу слід зосередити на найменш соціально захищених групах, які перебувають у несприятливих соціальних чи економічних умовах, для того щоб надати їм правового та соціального захисту, зокрема в житлових питаннях та питаннях зайнятості, охорони здоров'я, забезпечити повагу до самобутності їхньої культури та цінностей, сприяти їхньому соціальному і професійному зростанню та інтеграції, зокрема засобами освіти.

А за більшість вже не дбаємо, за людей, чиї предки жили на цій землі незлічену кількість років і які змалечку трудились на ній. На мій погляд, це явна дискримінація більшості.  Українці, які ледве зводять кінці з кінцями, виходять на задній план, тому що приїхав хтось з-за кордону і ним треба опікуватися більше, бо бач він інший і його тут не розуміють. Питання: Навіщо тоді  сюди пхатися, як тут так зле ?!  Якщо вже приїхав, то пристосовуйся до умов, які творить більшість.

Тягло О. В у своїй праці «Толерантність у сучасному світі: досвід міждисциплінарного дослідження» стверджує: "Від терпимості як негативно-забарвленої вимушено пасивної реакції на "інше" – через, якнайменше, нейтральне сприйняття та захист "іншого" в законом окреслених рамках – до свідомого надання слабкому "іншому" певних переваг: ось вже осягнуті людством метаморфози толерантності".

Свідомо надавати іншому переваг, щоб потім тобі ж сіли на голову?! Ні, я – проти, свого права я не віддам і край. Де-юре ми надали право олігархічній меншості на чолі  з Януковичем керувати нами. Щастя від цього, крім них,  ніхто не відчуває.

Ось що говорять сучасні політики про толерантність, зокрема Девід Кемерон сказав такі речі:  «Толерантність, заснована на невтручанні в справи тих, хто відкидає західні цінності, себе не виправдала» і «Те, що я збираюсь сказати, взято з британського досвіду, але в цьому є спільні уроки для нас усіх. У Великобританії є молоді люди, яких важко ідентифікувати з традиційним ісламом. Але цих людей важко ідентифікувати і з Великобританією, оскільки ми самі дозволили послаблення нашої ідентичності. Згідно з політикою державного мультикультуралізму, ми заохочуємо різні культури жити окремо один від одного і в стороні від мейнстріму. Наші спроби прищепити їм наш світогляд провалилися. Ми навіть терпіли всі ці культурні спільноти всупереч нашим інтересам і нашим цінностям».

У Голландії лідер «Християнсько-демократичного заклику» заявив, що "Нідерланди стали занадто розмитими”.

Ніколя Саркозі про політику мультикультуралізму: «Моя відповідь така: Так, безсумнівно, це провал».

Заява Ангели Меркель в жовтні 2010 р.: «Політика мультикультуралізму провалилася».

Вони вже починають розуміти, що зробили. Головне, щоб це не було запізно.  Нація не є сильною, її представники перестають відчувати оту  кровну і духовну спорідненість. Перестають бачити себе продовженням предків і розуміти, що буде  ще майбутнє покоління і перед ними всіма доведеться відповідати.  Пам’ятайте Шевченка, що є «мертві, живі і ненароджені». І ви колись були отими ненародженими, зараз є живі, а потім будете мертві. І тільки від вас залежить, яким буде завтра.

Але в нас в Україні є такі особи, які все ще цього не збагнули.

27 лютого 2012 Лі Тернер посол Великобританії в Україні:  «…Ми у Великій Британії на 100% такі самі європейці, як і жителі будь-яких країн Європи. Толерантність до людей різних рас, як і різної сексуальної орієнтації, – це ключовий елемент європейської культури..»

Гомосексуалізм. Я не розумію, як це можна взагалі сприймати за нормальне явище?! Як можна оправдовувати це збочення?! Зрозуміло, що поки в Україні немає аж такої явної показовості таких стосунків, то, можливо,  й тому люди ще повністю не усвідомили, що воно являє собою насправді. Щоправда,  перші кроки для того, щоб українці цього не цуралися вже давно зроблені.  Газетні статті, де стверджується, що такі люди нормальні, їм теж, виявляється, важко жити з такою бідою, бо вони ніколи не зможуть мати дітей, скажімо так, природнім шляхом. Їм не тяжко жити  - у них просто дурка в голові, яка лікується у психіатрії або просто фізично-роз’яснювальними роботами. Насправді, йде руйнування традиційних  сімейних цінностей. Просто скажу так: уявіть собі таку ситуацію, коли ви розказуєте дитині про одруження принца і Попелюшки чи ще щось у тому дусі, а тут вона бачить, наприклад, як цілуються дві жінки чи два чоловіка  - чесно кажучи, не знаю, що в її маленькій голівоньці виникне, але мене б це збентежило, як мінімум. Та й чому більшість має приймати те, що витворила хвора меншість.

Архиєпископ Фултон Джон Шін  стверджує: "Америка, кажуть, страждає від нетолерантності. Це не так. Вона страждає від толерантності: толерантності до правди і неправди, істини і хиби, чесноти і гріха, Христа і хаосу…". Справді, тепер все перекрутили. Правду писав Д. Донцов у праці «Дороговказ Григорія Сковороди нашій сучасності»: « В діалозі між Архистратигом Михаїлом і Сатаною — переказує Сковорода, як Михаїл надався на диявола за те, що той свою „отрую ізблював на дім Божий", Сатана відповів: „Не личить небесних воїнств Архистратигу бути сварливу, но тиху, кротку..." Але Михаїл відказав: „О, змію! Змягчив єси слова твої більше єлея, але є вони стрілами. Не тобі розуміти, що благовременний гнів — це є любов Божія, а безвременна милость — твоє серце!" (Диявола). Від диявола говорить той, хто проповідує ласку і милость — проти того, чи тих, хто йде руйнувати Правду і її храм. Гнів — є правдива зброя на такого! Не байдужість, не толєранція, — а активний спротив!»

В Україні  є такий проект, як "Толерантність на уроках історії України".  Один із співорганізаторів, Георгій Касьянов стверджує, що  «часто зустрічається слово «ляхи», а козацтво — це наше все (так написали вчителі); поляки, татари та турки викликають лише негативні емоції, а українці — тільки позитивні. Коли йдеться про росіян, немає прямих указівок на негатив, але в підтексті постійно вони відчуваються».  Приїхали називається… То що тепер відмовитись від власної історії і перекрутити її, бо про це, бач, говорити нетолерантно. Така наша історія, якою вона була, такою і подавайте. Такий був час, такі етноніми вживалися. І що поганого, що представники твоєї нації викликають позитивні емоції. Більших дурниць не чула. Зрозуміло, що я не підтримую в даному випадку Д. Донцова, що « є нації, є боротьба між ними, є націоналізм», бо власне далеко не в цьому суть націоналізму. Та зараз не будемо розглядати трансформаційні процеси українського націоналізму. Одним словом, я за дружні стосунки між націями, які, вибачте за грубість, не передбачають стрибати одне до одного в ліжко чи диктувати свої правила іншим на їхній землі. Я не хочу, щоб моє країна мала такі проблеми як Франція, де корінні французи вже становлять меншість і темношкіре населення вже починає утісняти їх.

Інцидент з Гайтаною, який викликав такий резонанс, що  Кличко ляпнув як корова на асфальт: «"Україна для українців" – це не наша ідеологія, і ми її ніколи не сприймемо.» Просто немає слів, то вже виявляється чорношкіра Гайтана наша, а слова відомого пропагндиста ідей незалежності України Міхновського вже не наші.  Дожилися, називається…

Кожна нація має захищати свою честь і гідність – це її природнє право. Україна для українців, як і Єгипет для єгиптян, Франція для французів і так далі, не буду все перелічувати. Десь правду написали брати Капранови: «От і просуває хтось потрошку такий проект: нехай українці їдуть працювати в Португалію, а на їх місце можна завезти китайців. Китайці невибагливі, дешевші та слухняні – і на виборах не голосують, і за вила не візьмуться. Тому створюються максимально несприятливі умови для роботи українців в Україні і спрощується виїзд».  Людина сама має усвідомити себе частинкою тієї нації, до якої вона належить кровно і духовно, і дбати за її розвиток.  На жаль, тепершня економічна  і політична ситуація у світі змушує людей покидати свої домівки, тому представники інших національносте вимушені їхати за кордон, але свідомі не забувають хто вони,  як і розуміють, що  не на своїй землі проживають. При цьому вони шанують нас і наші тридиції,  часом навіть активніше беруть участь у захисті прав і свобод українців, ніж самі  українці. Але це твердження торкається тільки свідомих елементів.

Щодо питання етнонімів – знову ж кожна нація повинна вирішувати для себе сама. Хочуть українці називати росіян – москалями, можуть називати, але треба розуміти, що росіянии теж тоді можуть називати українців  як собі захочуть.

І наостанок хотілося б додати, що кожна людина має прагнути до чогось довершеного. Тарас Шевченко, якого всі так люблять і поважають, писав у знаменитому вірші «Розрита могила»:

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати.

Ніякої толерантності до людей, які продають свою землю і гноблять свою націю.

Тож, зробіть своїй нації послугу – будьте не толерантними.

Федорович Наталя

ia-prometei.org.ua