«Дозволь мені проповідувати любов не словами, але прикладом мого життя,
силою, надихаючим впливом моїх справ, що показують всю глибину любові,
яка палає у моєму серці» (Молитва Матері Терези).
Мати Тереза вставала о 3.30 ранку. Після Святої Меси та легкого сніданку
починалося служіння. Протягом дня вона виконувала ту ж роботу, що й
інші сестри, навіть прибирала в туалеті, коли приходила її черга. Часто
вона працювала весь день, не зупиняючись, щоб перепочити або утамувати
спрагу. Тих, до кого поспішала Мати Тереза, вона називала «мої люди».
Надихаючи всіх своїм ентузіазмом, вона постійно знаходила нові й нові
способи допомогти страждаючим. Так одного разу, на борту літака, під час
обіду, вона звернулася до пасажирів з проханням передати їй, що
залишилися недоторканими після їжі: хліб, печиво, страви. «Це для моїх
будинків, - пояснила вона, - велике вам спасибі за допомогу! »
Вона вірила в людей. Вона вірила, що людина створена для любові і добра,
створена, щоб бути щасливою і дарувати щастя іншим. Мати Тереза
безмежно любила людей. Своїм життям вона показала, що любов робить дива.
Вона показала, що людська душа прекрасна, душа кожного з нас. Вона
захоплювалася людьми, вчилася у них, використовувала будь-яку
можливість, щоб послужити їм. «Для мене кожна людина в світі є
унікальною. Кожна є надзвичайно важливою» - ці слова показують глибину
любові Матері Терези до людей, бо з глибини серця говорять уста.
Мала, худорлява, усміхнена бабуся. Проникливий погляд, щасливе обличчя,
працьовиті, непропорційно великі натруджені селянські руки. В її
присутності співбесідники відчували себе осмисленою частиною творіння -
вона променисто і розумно дивилася в обличчя світу, дивилася вам в очі,
вибачаючись, що вимушена поспішати. Не говорила слів про Бога щомиті,
але про Нього свідчила. Вона радісно робила те, що опинилося за межами
людських інтересів, говорила, що нікому нічого не потрібного. Для
потребуючих говорила - «ТИ не один».
Індія - країна, максимально пристосована для християнського подвигу. Її
жителі бідні, схильні до страшних хвороб, сповідують те, що Церквою
сприймається з неприхованою неприязню. 38-річна добре влаштована
католицька монахиня, здійснюючи чергову звітну поїздку, усвідомила, що з
надійних стін монастиря їй доведеться піти у хащі. Рішення прийшло до
неї в потягу, який віз її в туберкульозну лікарню, - підозрілим був
туберкульоз.
Неймовірна албанська старенька влаштувала великі клініки, які їздять по
всьому світу і надають допомогу прокаженим. Близько 50 тисяч людей
опікуються стараннями її помічниць. Вона організувала першу клініку для
заражених СНІДом. Вона створила притулки для хворих у Гарлемі. Вона
встигала скрізь, а світ з подивом відзначав, що після чергового
інфаркту, малярії та інших хвороб її діяльність тільки розширювалася.
Мати Тереза не давала інтерв'ю. Вона знала - часу обмаль, її чекають. Їй
дарували неймовірні машини - вона продавала їх і на отримані гроші
будувала госпіталь. Їй жертвували, журналісти хитро запитували:
«Морально чи брати гроші з рук диктаторів? Папаша Дювальє виписав чек
... ». Монахиня посміхалася і відповідала: «Не варто звертати уваги на
те, що хто скаже. Треба просто робити свою справу».
Відкинувши особисті інтереси, слухати те, що тобі дають чути, дивитися
те, що тобі показують, приймати те, що є перед тобою тут і зараз.
Сестер навчають дев'ять років. Кожна повинна підтвердити своє
покликання. Кожна повинна дотримуватися обітниці бідності і обітниці
служіння бідним. Вони не можуть працювати на багатих і брати гроші за
зроблене, якими б мотиваціями це не було продиктовано. Вони повинні
зберігати постійно емоційну рівновагу, зберігати спокій й не відчувати
потреби розповідати й обговорювати пережите і побачене, яким би воно не
було. Вони повинні торкатися до хворих і вміти це робити з любов'ю. Вони
повинні розуміти, що потрібно їхнім підопічним.
Це робота нескінченна, так як хвороби і нещастя незнищенні в людському
роді. Вона безглузда, тому що вмираючі вмирають, жебраки голодують,
алкозалежні повертаються до свого хворобливого упередженням. Навіщо ж?
«... Господи, допоможи мені зрозуміти благо ближнього краще мого
власного. Та й буду я працювати розуміти його, а не шукати у нього
розуміння, Нехай я буду старатися любити його, а не шукати у нього
любові ... »
Так молилась мати Тереза разом з сестрами, так моляться вони тепер, після її смерті.
У 1979 році вона отримала Нобелівську премію. Всю її вона вклала в свою
місію. Як і інші гроші, якими її нагороджували. З нобелівського
лауреатства вона витягла вигоду, починаючи з того моменту як вона стала
нобелівським лауреатом вона могла неголосно, але владно зупиняти війну -
нехай ненадовго, як у Бейруті - тільки на час, необхідний для евакуації
37 дітей із зони вогню, але це було дуже важливо для тих які "вимірюють
серцем".
У віці 87-и років Мати Тереза померла. Після неї залишилося неймовірно
мало - кілька слів, госпіталів та сестри. І мільйони приречених на
смерть.
Історія життя
Мати Тереза народилася 16 серпня 1910 р. у Скоп'є (Югославія) в заможній
сім'ї албанських католиків. При хрещенні, 27 серпня, вона отримала ім'я
Гонжа-Агнеса.
Батьки Агнеси були глибоко віруючими людьми. Кожен вечір сім'я збиралася
на спільну молитву, регулярно брала участь у Святій Месі. Раз на
тиждень мати разом з дітьми відвідувала в місті хворих, відносила
жебракам їжу і одяг. Вона хотіла, щоб її діти були чуйні до людської
недолі і вчилися любити своїх ближніх. Вона часто нагадувала їм: «Вам
пощастило, ви живете в гарному будинку, у вас є їжа, одяг, ви ні в чому
не відчуваєте потреби. Але ви не повинні забувати, що безліч людей
відчуває голод; є діти, яким нічого їсти, нічого одягнути, а коли вони
хворіють, у них немає грошей на лікування ». Агнеса була кращою ученицею
в класі завжди радісна, привітна, готова надати допомогу іншим. Вона
брала активну участь у житті парафії, співала в хорі, грала на гітарі,
писала вірші, парафіяльна спільнота була для неї другою сім'єю. Вона
навіть думала про те, щоб присвятити себе музиці або літературній
діяльності - дівчина була талановита, її роботи друкувалися в місцевій
газеті.
Трагічним переживанням для сім'ї стала раптова смерть батька в 1919 р.
Перші роки після смерті батька були для родини дуже важкими, але мати,
жінка з сильною вірою, вміла долати труднощі. «Мама вчила нас молитися і
допомагати людям, яким важко. Навіть після смерті батька ми були
щасливою родиною. Ми вчилися цінувати молитву і працю, - згадувала Мати
Тереза. - Багато бідних в Скоп'є і його околицях знали наш дім. Ніхто
ніколи не йшов від нас з порожніми руками. Кожен день хтось з нами
обідав, це були бідняки, люди, у яких не було нічого ».
Покликання
Мати Тереза завжди з хвилюванням згадувала той момент, коли вона вперше
відчула покликання до монашого життя: «мені було 12 років, коли в моїй
душі народилося гаряче бажання цілком належати Богові. Я відчула, що
Господь закликає мене до того, щоб я стала монахинею і присвятила все
своє життя Йому. Але тоді я намагалася відкинути від себе ці думки, тому
що не хотіла бути монахинею. І лише набагато пізніше, коли мені було 18
років, я відповіла на заклик Господа ».
Господь Бог бажає привести кожну людину до повноти щастя. Наш земний
шлях - це болісний шлях звільнення від рабства гріха і егоїзму, шлях
«дозрівання» до святості й безкорисливої любові. Для кожної людини
Господь Бог «накреслив» найкращий життєвий шлях, і дуже важливо вміти
під час молитви «прочитати» Божий задум, прийняти його і сміливо піти за
голосом покликання. Агнеса (Мати Тереза) на перших порах намагалася
відігнати від себе думки про чернече життя. Однак вона багато часу
присвячувала молитві та посту, намагаючись розпізнати Божу волю.
Запитавши свого духовного батька\ як знайти упевненість в тому, що Бог
дійсно закликає її, почула відповідь: «Найкращим критерієм є глибока
радість від думки про життєву дорогу, на яку кличе тебе Бог».
У серпні 1928 р. Агнеса відправляється на духовні вправи в Санктуарій
Матері Божої в Летніци, де після декількох днів молитви приймає
остаточне рішення стати місіонеркою і цілком присвятити себе Богу. Цьому
рішенню передувала довга внутрішня боротьба: прихильність до сім'ї,
мрії про власних дітей та будинок ... Але відповівши Христу «так», вона
відчула, як її серце наповнилося невимовною радістю.
Вона написала листа з проханням прийняти її до Згромадження Сестер
Богоматері Лоретанскої в Ірландії, які займалися підготовкою вчительок
для початкових шкіл в Індії. Її прийняли. У вересні 1928 р. Агнеса
вирушила до Дубліна, де почала формацію в постулаті. Разом з чернечою
сукнею вона отримала також і нове ім'я - Марія Тереза Дитятка Ісуса.
Прикладом святості стала для неї св. Тереза з Ліз'є, зарахована до лику
святих у 1925 р. У січні 1929 р. монахиня Марія Тереза вирушила в далеку
подорож до Калькутти. У будинку спільноти в Дарджилінзі вона почала
формацію в новіціяті, а через два роки склала перші чернечі обіти. «Це
були найпрекрасніші дні в моєму житті», - згадувала Мати Тереза.
24 травня 1937 р. вона склала довічні обіти. У цей день Мати Тереза
цілком відала себе в розпорядження свого єдиного Коханого Ісуса Христа,
щоб силою Його любові змінювати світ, перемагаючи будь-яке зло.
Незабаром настоятелька повідомила, що сестра Тереза повинна повернутися
до Калькутти, щоб приступити до обов'язків вчительки географії та
історії у школі ім. Пресвятої Діви Марії. У 1944 р. сестра Тереза стала
директором цієї школи. Учениці її поважали, тому що вона завжди
ставилася до них, як до своїх улюблених дітей, і в той же час вимагала
від них необхідних знань, як любляча мати.
Особлива місія
У вересні 1946 р. сестра Тереза мала брати участь у щорічних чернечих
духовних вправах в Дарджилінзі, в будинку новіціяту, розташованому в
красивому місці біля підніжжя Гімалаїв. Вона їхала туди в переповненому
поїзді, який ішов дуже повільно, зупиняючись на кожній станції. Сестра
Тереза могла бачити натовпи людей, дуже бідних, багато хто з них були
вкрай виснажені і вмирали від голоду. Інтуїція віри, яка випливає з
любові до Ісуса, підказувала їй, що ці найбідніші з бідних були такими ж
улюбленими дітьми Бога, як і її учениці із заможних родин.
Спостерігаючи за матерями, які з величезною ніжністю притискали до себе
дітей, вона розуміла, як сильно страждають ці жінки, бачачи своїх дітей,
які вмирали з голоду. Це глибоко вразило сестру Терезу. По-новому
прозвучали в її серці слова Ісуса: «Те, що ви зробили одному з найменших
братів Моїх цих, те Мені зробили» (Мт. 25, 40). Для неї стало
очевидним, що, вимовляючи вічні обіти, вона дала обітницю самому Ісусу,
який страждає в цих людях. Вона відчула, що зобов'язана подбати про
свого Нареченого, що перебуває в жебраках і страждаючих людях.
«Я відчувала, - через роки писала Мати Тереза, - що Господь чекає, щоб я
добровільно відмовилася від спокійного життя в моєму ордені і вийшла на
вулиці служити жебракам. Це була ясна і чітка вказівка: я повинна була
покинути стіни монастиря, щоб жити серед жебраків. І не просто жебраків.
Він закликав мене служити зневіреним, самим убогим в Калькутті - тим, у
яких не було нікого і нічого, тим, до яких уже ніхто не хоче
наближатися, тому що вони заразні, брудні, на них повно ран; тим, які не
можуть навіть йти просити милостиню, тому що вони голі, у них немає
навіть одягу, щоб прикрити тіло, тим, які вже не можуть їсти, тому що
від виснаження у них немає сил навіть на це, тим, які в знесилені
падають на вулицях, усвідомлюючи, що вмирають; тим, які вже не плачуть,
тому що у них вже немає сліз. Саме таких людей показав мені Ісус під час
цієї подорожі, і Він побажав, щоб я полюбила їх. Богу потрібна була моя
бідність, моя слабкість, моє життя для того, щоб проявити свою любов по
відношенню до наубогіших ...».
Страждання справжньої любові
Мати Тереза часто говорила, що справжня любов невіддільна від
страждання, що «злидні створив не Бог, а я і ти, тому що ми не вміємо
ділитися». Жебраки, яким вона хотіла служити, були найчастіше хворі,
покриті виразками, серед них було багато прокажених. Всі вони
потребували медичної допомоги. Тому Мати Тереза вирішила навчитися
надавати першу допомогу, робити уколи, обробляти рани. Для цього вона
пройшла короткий курс з підготовки медсестер, а після його закінчення
відправилася на вулиці Калькутти. Це було в свято Різдва Христового - в
день, коли Син Божий, втілившись, з'єднався з кожною людською істотою і
кожному надав величезну гідність і нескінченну цінність. Мати Тереза
зав'язала свою діяльність серед самих убогих з найбільш радісною, хоча
для багатьох людей і шокуючою істиною, яку виявив Христос в таємниці
Втілення: в слабкості і вбогості свого тіла кожна людина велика, тому що
вона - дитя Боже.
«Відхід з спільноти сестер-лоретанок, - згадує Мати Тереза, - був для
мене гірким переживанням. У монастирі я жила, не відаючи труднощів.
Ніколи і ні в чому я не відчувала потреби. І ось усе змінилося. Я спала,
де доводилося, на підлозі, в нетрях, де по кутах зшкреблася миші; я їла
те, що їли мої підопічні, і тільки тоді, коли було, що поїсти. Але я
вибрала це життя, щоб в буквальному сенсі втілити в життя Євангеліє,
особливо ці слова Ісуса: "Я був голодний, і ви дали мені їсти; прагнув і
ви напоїли Мене, був мандрівником, і ви прийняли Мене, був нагий, і ви
одягнули Мене, у в'язниці був, і ви прийшли до Мене (Мт. 25, 35-36). У
самих убогих людей Калькутти я любила Ісуса, а коли любиш, то не
відчуваєш страждань або труднощів. Тим більше, що з самого початку у
мене не було часу, щоб нудьгувати. Моїм покликанням було служіння самим
убогим. Я жила, цілком покладаючись на волю Божу, і Господь вів мене. Я
кожну хвилину відчувала Його присутність, бачила Його безпосереднє
втручання в моє життя ».
Місіонерки Любові
На початку 1949 р. до Матері Терези приєдналися перші молоді дівчата,
які бажали присвятити себе служінню вбогим. 7 жовтня 1950 р. Папа Пій
XII затвердив Орден Місіонерок Любові. Найголовніша мета цього ордену -
тамувати спрагу нескінченної любові в людських душах, виражену Христом
під час агонії на хресті, шляхом виконання обітниць чистоти, вбогості та
послуху, шляхом молитви, важкої праці, турботи про спасіння і освячення
самих убогих. «Ми служимо Христу, Якого бачимо в кожному стражденному
злиденному. Якщо ми молимося, то ми віримо. Якщо віримо, то любимо. Якщо
любимо, то служимо, - писала Мати Тереза. - Ми - Місіонерки Любові,
тому що "Бог є Любов". Ми покликані донести убогим і стражденним любов,
якою Бог полюбив їх».
У 1959 р. Місіонерки Любові взяли на себе турботу про прокажених
Калькутти, яких тоді було близько 30 тисяч. Сестри ордену відкрили
амбулаторію для прокажених і заснували так зване Місто Миру - поселення,
де могли жити прокажені разом зі своїми сім'ями. Мати Тереза бачила в
прокажених дітей Божих. Ісус помер на хресті також за них. А завдяки
тому, що ці люди були відзначені таким важким стражданням і жили в таких
жахливих умовах, вони більше, ніж хто-небудь брали участь в таємниці
стражденних мук Ісуса. «Коли я торкаюся до тіла прокаженого, від якого
виходить сморід, я ніби торкаюся до тіла Христа, як і тоді, коли приймаю
Його у Євхаристії. Так, проказа - це дуже важка, болісна хвороба, але
вона не така страшна, як почуття, що ти - людина, позбавлена любові,
небажана, покинута всіма », - говорила Мати Тереза.
Хворих потрібно нагодувати, одягнути, їм необхідні дорогі хірургічні
операції, ліки. У сестер Матері Терези нічого немає. Вони живуть так
само, як і їхні підопічні, тобто, як самі убогі. Статут ордену в цьому
відношенні дуже строгий. Згідно з ним сестрам дозволено мати лише
найнеобхідніше: біле сарі, прості сандалії. Кожна з сестер, коли отримує
призначення на нове місце, протягом десяти хвилин готова відправитися в
шлях - всі її пожитки вміщуються у невеликій сумці.
Сестри цілком покладаються на Боже Провидіння. «Кожен день Бог здійснює
для нас справжні дива, - згадувала Мати Тереза. - Ми бачили дуже
конкретні прояви цього. Якби не було цих "повсякденних" чудес, ми просто
не змогли б продовжувати нашу діяльність, не змогли б нічого зробити.
Провидіння кожен день піклується про мене, моїх сестер і наших
підопічних. Робить це через посередництво бізнесменів, державних
установ, підприємств, нафтових корпорацій, влади. Але перш за все -
через маленькі людські пожертвування, які мають лише скромні надбання.
Саме ці пожертви представляють найбільшу цінність, адже для того, щоб їх
внести, людям доводиться від чогось відмовлятися. Завдяки цьому їхній
жест стає справжнім актом любові ».
На сьогоднішній день в 600 місіонерських центрах в 127 країнах працює
понад 4 тисячі місіонерок любові. Сестри допомагають у харчуванні
півмільйону сімей, навчають 20 тисяч дітей та доглядають за 90 тисячами
прокажених.
Мати Тереза померла 5 вересня 1997 р. 13 вересня пряму трансляцію з її
поховання вели найбільші телеканали світу. Її тіло везли вулицями
Калькутти на гарматному лафеті, на якому в свій час везли тіло Махатми
Ганді. Ця маленька, вся в зморшках сестричка з Калькутти, завдяки своїй
повної відданості Христу стала для людей скарбом, так як випромінювала
Любов, яка є єдиною надією для світу.
Незадовго до її смерті один журналіст задав їй питання: «Ви боїтеся
смерті?». Мати Тереза відповіла: «Ні, зовсім не боюся. Померти - значить
повернутися додому. Хіба ви боїтеся повертатися додому до своїх
близьких? Я з нетерпінням очікую смерті, адже тоді я зустріну Ісуса і
всіх людей, яких під час свого земного життя я намагалася обдарувати
любов'ю. Це буде чудова зустріч, хіба не так? ». Коли Мати Тереза
говорила це, її обличчя світилося радістю і спокоєм.
Настанови Матері Терези
- Любіть один одного, як Бог любить кожного з вас: сильною і особливою
любов'ю. Нехай кожен буде милий з іншими; краще робити помилки з
доброзичливістю, ніж дива - без неї.
- Плід тиші є молитва, плід молитви - віра, плід віри - любов, плід кохання - служіння, а плід служіння - мир.
- Якщо ви хочете бути щасливою родиною, якщо ви хочете бути святою родиною, віддайте свої серця любові.
- Бог не створював злиднів; їх створили ми. Перед обличчям Бога ми всі убогі.
- Ми не можемо робити великих справ, лише малі з великою любов'ю. Я вірю в малі справи, саме в них наша сила.
- Не дозволяй собі засмучуватися невдачею, якщо ти зробив все, що міг.
- У цьому секрет добра: спочатку воно слабке, але всемогутнім стає в
кінці. Зло, навпаки, всемогутнє спочатку, але слабшає з часом.
- Будьте вдячні!.. Якщо ви цінуєте все, що дає вам Бог, Він не залишить вас.
Живіть
Слова цього Заклику зустрічають кожного, хто входить до Будинку матері
Терези, відкритий нею для хворих з важкими і невиліковними хворобами. Ці
слова - це чудодійні заклинання, що дають надію; це сокровенна молитва,
яка допомагає стражденному; це є заповіт, звернений до кожного з нас.
Життя - це можливість, скористайся нею.
Життя - це краса, захоплюйся нею. Життя - це блаженство, вкуси його.
Життя - це мрія, здійсни її.
Життя - це виклик, прийми його.
Життя - це борг твій насущний, виконай його.
Життя - це гра, стань гравцем.
Життя - це багатство, не розтринькай його.
Життя - це майно, бережи його.
Життя - це любов, насолоджуйся нею сповна.
Життя - це таємниця, пізнай її.
Життя - це заповіт, виконай його.
Життя - це пісня, заспівай її до кінця.
Життя - це боротьба, стань борцем.
Життя - це безодня невідомого, спустишся в неї не лякайся.
Життя - це удача, лови цю мить.
Життя - таке прекрасне, не загубити його.
Життя - твоє життя, борись за нього!
Посміхайтеся
Якщо ви в поганому настрої, тому що вас образили або ви отримали погані
новини, скористайтеся силою посмішки. Навіть якщо вас ніхто не бачить,
постарайтеся посміхнутися, щоб показати собі самому, що ви вище всяких
труднощів. Думайте, що ви невразливі, безсмертні, вічні. Подаруйте собі
посмішку, як ви робите це іноді, проходячи повз дзеркало. Навіть якщо
ваша усмішка буде трохи вимученою, це вже початок поліпшення. Як тільки
ви посміхнетеся, ви відчуєте себе в кращому настрої. А в доброму настрої
вам буде легше вирішити всі ваші проблеми. Ви не уявляєте, як багато
доброго здатна дати вам самим і людям, що оточують вас, звичайна
посмішка. Бог допомагає тим, хто всі неприємності й прикрощі зустрічає
не наріканням і скаргами, а радістю і посмішкою. Отримавши від життя
чергового удару, скажіть собі: «Все могло бути набагато гірше» - і
посміхніться ...
Любіть ...
Не бійтеся любити. Відкривайте серце і постарайтеся пробудити в ньому
любов. Для цього потрібно перестати бачити в інших і в собі тільки
недоліки і помилки. Шукайте і знаходьте в людях прекрасне і добре. Це
надихає і нас самих, і інших людей на прояв їх кращих якостей. Люди,
дійсно вміють любити, не ставлячи ніяких умов. Вони вільні висловлювати
любов до всіх людей і навіть любити своїх ворогів ... Любов це
мистецтво, і вона вимагає тренування, так само як надбання будь-якої
навички. Хороші лікарі, музиканти, художники, спортсмени годинами
вправляються, щоб удосконалити свої вміння та здібності. Так само і з
любов'ю. Якщо ми перестанемо любити когось при першому ж ускладненні
відносин, ми не розвинемо в собі вміння любити. Якщо ми не будемо
прикладати зусиль, щоб любити, ми будемо самотні й нещасні.
www.christusimperat.org
