Ця жінка свій духовний шлях розпочала в Індії
з п’ятьма рупіями в кишені, а закінчила його
у світовому визнанні. Передусім, очевидно, тому,
що ця блаженна монахиня чи не першою
глибоко відчула найбільшу й найстрашнішу хворобу
сучасної людини: «Це не проказа, не рак,
а
самотність, усвідомлення того, що тебе покинули. Люди, які не пізнали,
що таке любов, радість, яким бракує нормальних людських стосунків, —
страждають найбільше». І своїм служінням найменшим світу цього вона
показала, як можна цю недугу долати.
Покликання і чин
Мати Тереза — Агнес-Гонджа Бояджіу — народилася в
Скоп’є, столиці Македонії, й була наймолодшою в албанській родині. Мати
виховала Агнес у католицькому дусі, за свідченнями біографів, дівчинку
змалку захоплювали розповіді про місіонерів. У 12 років вона вирішила
присвятити своє життя релігії. У 18 років Агнес покинула домівку і
вступила до монашого ордену «ірландські сестри Лорето». Згодом подалася
до Індії, де стала послушницею монастиря Дарджілінг у Гімалаях. В 1931
році прийняла першу обітницю монахині, обравши собі ім‘я Тереза на честь
монахині-кармелітки Терези з Лізьє, покровительки місіонерів, а через
шість років — досмертну обітницю чистоти. Наступні 20 літ мати Тереза
викладала в жіночій школі Святої Марії в східній частині Калькутти. і
хоча їй подобалося навчати дітей, вона дедалі більше переймалася
бідністю, яка її оточувала. В 1946 році вона отримала дозвіл допомагати
бідним та знедоленим Калькутти. Через три роки сестра Тереза відкрила
перший дім нового Чину місіонерок Любові. Через рік разом із
співсестрами заснувала в Калькутті Дім для вмираючих під опікою
Непорочного Серця Марії. Змістом її життя стало піклування, за її
власними словами, «про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих,
прокажених, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не
піклується, про людей, які стали тягарем для громади й від яких усі
відсахуються». І в цьому вона знаходить своє призначення і сенс монашого
служіння: «Коли я торкаюся людського тіла в смороді, — знаю, що
торкаюся тіла Христа, яким я приймаю Його у святому Причасті під
виглядом хліба. Звідси я беру силу і відвагу».
Дім чистого серця
В 1952 році мати Тереза відкрила перший притулок
для людей при смерті у приміщенні, яке їй надало місто Калькутта. За
допомогою індійських властей вона перетворила покинутий індуїстський
храм у притулок для помираючих, де бідним надається безплатний догляд
перед смертю. Вона перейменувала храм у Дім чистого серця (нірмал
хрідей). Люди, які потрапляли туди, отримували медичну допомогу й могли
померти з гідністю й дотриманням ритуалів їхньої віри: мусульманам
читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, а християни отримували
соборування. Незабаром монахиня відкрила притулок для тих, хто страждає
на проказу. Доброчинні місії відкривають в Калькутті кілька клінік,
забезпечуючи їх ліками, бинтами і їжею. Коли місії почали збирати дедалі
більше безпритульних дітей, то мати Тереза відчула необхідність
створити спеціальний притулок для них. У 1955 році вона відкрила Дитячий
будинок Непорочного Серця. Незабаром орден став приваблювати все більше
добровольців і доброчинців, тож до початку 60-х він відкрив притулки
для бездомних дітей і прокажених по всій Індії. А в скорому часі мати
Тереза розширила його діяльність на багато країн Азії, Африки, Європи й
Америки, включно із США.
Коли впала «залізна завіса», мати Тереза
поширила свою діяльність на комуністичні країни. Почувши про Чорнобиль,
вона приїхала в Україну допомогти постраждалим від радіоактивного
опромінення. За її задумом, у Києві 1986 року постав Дім місіонерок
Любові. Під кінець життя вона повернулася на батьківщину, відкривши
Братський будинок місії доброчинності в албанській столиці Тірані. В
березні 1997 року залишила пост керівника місій, а 5 вересня мати
Тереза відійшла до Господа. Перед похованням її тіло лежало в соборі
Святого Томаса цілий тиждень. Її в останній земній мандрівці
супроводжував весь індійський уряд, в такий спосіб дякуючи матері Терезі
за її служіння бідним людям усіх релігій.
Визнання і послідовники
Всесвітньо відомою мати Тереза стала на початку 70-х
завдяки документальному фільму «Щось красиве для Бога», який зняв
Мальком Маррерідж, котрий тоді й сам пережив духовний злам і навернувся
до католицизму. В 1971 році Папа Павло VI нагородив матір Терезу першою
премією миру імені Папи іоанна XXIII; в 1972 році вона отримала премію
Джавахарлала Неру і щойно засновану Темплтонську премію за прогрес у
релігії; в 1976 році вона отримала нагороду Pacem in Terris; в 1979 —
Нобелівську премію миру «за діяльність у допомозі потребуючій людині».
Через шість років по смерті, 14 жовтня 2003 року, Іван-Павло II
проголосив матір Терезу блаженною.
Сьогодні монаший чин, який
заснувала в Калькутті Мати Тереза, має жіночу й чоловічу гілки: «Сестри
місіонерки Любові» та «Брати місіонери Любові», а число його членів
налічує 4 000 сестер-монахинь, 300 братів-монахів і близько 100 000
волонтерів, які працюють у 700 домах милосердя в 123 країнах світу.
Монахи і монахині доглядають за біженцями, сліпими, безпомічними,
перестарілими, алкоголіками, хворими на СНІД, бідними й бездомними,
допомагають жертвам потопів, епідемій та голоду.
Думки матері Терези
на щодень
Пропонуємо нашим читачам дрібку щоденних
молитовних роздумів на квітень із книжки думок і висловлювань матері
Терези з Калькутти. Подана форма молитовних розважань на щодень має
давню традицію в західному християнстві, і, припускаємо, що це буде
також цікаво та принесе духовний пожиток віруючим і невіруючим у нашому
краї. В часі Великого посту, коли по-особливому відчутний голод на
розуміння та співчуття у людських взаєминах, маємо надію, що думки
блаженної матері Терези з Калькутти принесуть розраду і підтримку
багатьом християнам.
Нагадаємо, що книжка «Думки матері Терези на
щодень» вийшла малим накладом в івано-франківському видавництві
«Гостинець» 2006 р., а переклад її здійснила Ірина Шумада.
* Якщо ми день за днем будемо вдосконалюватись у
виконанні наших духовних обов’язків, Ісус поступово дозволятиме нам
щораз ближчу приязнь із Ним, а тоді навіть поза часом, присвяченим для
молитви, ми легко усвідомлюватимемо Його святу присутність. А старанне
вправляння у пізнанні постійної Божої присутності — як під час праці,
так і в хвилини відпочинку — буде нагороджено ще більшою кількістю ласк.
Мусимо старатися жити лише з Ісусом у святилищі нашого серця.
*
Якщо ми гаряче прагнемо святості, наше життя повинно бути наповнене
молитвою і самопожертвою. Найлегша форма самопожертви — підкорення наших
тілесних інстинктів. Тож слід вправлятися у внутрішньому умертвінні, а
також у тілесній покуті. Чи щедрі ми для Бога в нашому умертвінні?
* Мета духовних вправ — поглиблення знань про
Бога й любові до Нього, самоочищення, реформування й переміна життя
згідно з тим зразком, яким є Ісус Христос. Це час ще глибшої внутрішньої
тиші, ще палкішої молитви, особливої покути й інтенсивнішої духовної
активності. Йдеться швидше не про оглядання назад на наші досягнення й
поразки в минулому, а про погляд у майбутнє, котре повинно
характеризуватися щораз більшою ревністю у наслідуванні нашого Господа.
* Роблю те, чого бракує страстям Христовим (пор.
Кол. 1, 24). Дуже важко зрозуміти, що зв’язує нашу покуту і страждання
Ісуса Христа. Ми повинні безупинно прямувати ісусовими слідами і, в
певному розумінні, розпинати наше тіло. Хоча наші терпіння ніколи не
дорівняються до страждань святих і мучеників.
* Пам’ятаймо, що страсті Христові завжди
закінчуються радістю Воскресіння, тому коли відчуваєш у своєму серці
Ісусові страждання, знай, що мусить настати Воскресіння, мусить заясніти
радість Великодня. Не дозволь, щоб смуток так заволодів тобою, що ти
забудеш про радість Христового Воскресіння.
* Нехай тебе супроводжує радість Христового
Воскресіння, нехай вона переповнить твою душу. Добрий Бог сам себе
пожертвував нам. Радість звістує ангел у Вифлеємі. ісус у своєму земному
житті хотів ділитися радістю з апостолами: «Щоб була у вас моя радість і
щоб ваша радість була повна» (Йо. 15, 11). Слово «радість» було девізом
перших християн. Як часто св. Павло повторює: «Радуйтеся завжди у
Господі; знову кажу: радуйтеся!» (Флп. 4, 4). Дякуючи за велику ласку
хрещення, священик мовить до новоохрещеного: «Щоб ти служив Церкві з
радістю».
* Великдень — одне з особливо шанованих нашим
згромадженням свят, свято радості — радості Бога. Не дозвольмо, аби
що-небудь збурило наш спокій і настільки переповнило смутком чи
знеохотою, аби внаслідок того ми могли б утратити радість Воскресіння.
* Нехай радість нашого воскреслого Спасителя обдарує
нас наснагою до праці, нехай буде дорогою, що веде до Отця, провідним
світлом і хлібом життя.
* Нехай Ісусові радість і любов завжди перебувають з
вами, у вас і між вами, аж поки всі станемо правдивими свідками любові
Отця до світу: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав»
(Йо. З, 16). І ми любімо Бога так сильно, щоб могли віддаватись Йому,
служити одне одному та Його вбогим.
* Ісус вибрав нас для себе, ми належимо Йому. Тож
нехай не покидає нас це сильне переконання і не дозвольмо, аби що-небудь
бодай найменшою мірою відділило нас від цієї належності... від цієї
любові.
У чому полягає довіра до Божого Провидіння? У
міцній і живій вірі, що Бог може нам допомогти й неодмінно прийде з
допомогою. Те, що Він може допомогти, не підлягає сумнівам, бо Він
всемогутній. Те, що Він охоче допоможе, — очевидне, бо обіцяє нам це в
багатьох місцях Святого Письма, а Бог несхитно вірний своїм обіцянкам.
Христос заохочує нас до абсолютної довіри словами: «Тому й кажу вам:
Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, — і буде вам
так» (Мр. 11, 24). Тому апостол Петро також велить нам віддати всі
турботи Богові, котрий піклується про нас. Як же міг би Він про нас не
турбуватися, коли послав нам свого Сина і разом з Ним обдарував нас
усім, що нам потрібно. Св. Августин говорить: «Як можеш сумніватися в
тому, що Бог обдарує тебе добром, коли Він захотів прийняти заради тебе
зло?».
www.galychyna.if.ua
