Священичі свячення одержав з рук єпископа Г. Хомишина 1911 р. Спершу завідував парафією Підволочиська Скалатського повіту, в 1912 році зголошується на місійну працю серед українців-католиків у Югославії. В 1916 році повертається до Галичини і стає сотрудником на парафії Серники Горішні Рогатинського повіту. У 1919 р. вступає до війська, де призначений польовим духовником Бережанського Коша Української Галицької Армії. Від 1922 р. аж до мученичої смерти 25 березня 1944 р. (спалений у печах табору смерті «Майданек») є парохом повітового міста Перемишляни. Після арешту о.Омеляна аж до його смерти в концтаборі на парафії заступає його син о. Сергій.

Після видання Гітлером ганебного закону, спрямованого на цілковите фізичне знищення євреїв, виконуючи поручення митр. Шептицького, о. Омелян прилюдно та врочисто в своїй церкві в Перемишлянах охрестив усіх євреїв і видав їм українські прізвища. Це був з його боку геройський вчинок, бо ж певним було, що за це його чекає смерть.

За кілька днів чорне гестапівське авто забрало о. Ковча зразу до тюрми у Львові, а опісля відвезли його до дуже страшного табору в Майданеку під Любліном, з якого рідко хто виходив живий. Концтабір «Майданек» був для багатьох людей пеклом на землі, натомість для о. Омеляна це було місце, в якому він народився для неба і в якому відчував присутність Бога. У листі до рідних з-поза табірних дротів пише: «Кожного дня тисячі разів дякую Богові, що Він послав мене сюди. Не просив би Його про більше. Не плачте за мною – радійте зі мною! Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують молитов... Хай Бог помилує їх...».

Бог прийняв жертву о.Омеляна – в’язня №2399.Єврейська рада України присвоїла о. Ковчу звання «Праведника України». А 27 червня 2001 року у Львові о. Омелян беатифікований Папою Іваном Павлом II разом з іншими Слугами Божими УГКЦ, жертвами тоталітарних режимів. 24 квітня 2009 року урочисто проголошений покровителем душпастирів УГКЦ.

22 травня 2009 року прах блаженного священномученикаОмеляна Ковча перенесено до Катедрального собору св. Воскресіння м. Івано-Франківська, де він буде постійно перебувати.

Омелян Ковч тісно пов’язаний з родиною Григорія Бойка. Мій батько Бойко Григорій Костянтинович часто бував в Унівському монастирі (від нашого села Вижняни на Львівщині він знаходився за 7 км). Ми всією сім’єю їздили туди на відпусти, Служби Божі. Отець Ковч бував постійно в монастирській церкві, де ми і познайомились. У нашому селі діяла дочірня церква, в якій декілька раз правив отецьОмелян Ковч. Батько його привозив на Богослужіння. Власне отець Омелян Ковч в 1942 р. разом з батьком привезли на наш хутір двох жидівських дітей (Розу і Валерія), яких ми переховували до липня 1944 року. На жаль, зв’язки з ними з різних причин втрачено. Я добре пам’ятаю, як у 1943 році в нашому селі дев’ять молодих хлопців – членів ОУН – були заарештовані і закриті в церкві св. Юрія. Яку треба було мати сміливість моєму батькові і отцю Ковчу, щоб вночі відкрити церкву і випустити хлопців і кількох євреїв! Однак староста села, якого притисли на допиті, виказав о. Ковча і його разом з моїм батьком було заарештовано. Їх чекала смерть. Але митрополит Андрей Шептицький викупив їх у німців ...

Зараз у Перемишлянах збудовано нову церкву, на якій є пам’ятна дошка Омеляну Ковчу. А в нашому селі Вижняни при вході в церкву золотими буквами написано: «Тут проводив служби Божі за всякі потреби священномученик Блаженний отецьОмелян Ковч».

Недавно в райцентрі Перемишляни появилась вулиця, названа його іменем, а на будинку, де він жив, є меморіальна дошка. В Унівському монастирі покровителю душпастирів УГКЦ Омеляну Ковчу в галереї будівничих монастиря є його портрет і опис праці.

Моя тітка Стефанія Терешко-Процишин (1931 р.н.) так згадує ті часи: „Коли в селі появились німці, я з червоною молочницею (металева банка для молока) після здачі молока в молочарні спішила повідомити сестру Настю (мою маму, уже покійна), яка жила на хуторі, про те, що німці є в селі і щоб єврейських дітей не брали до хати, а добре їх замаскували в оборозі сіна. Середущий із дітей Стефко ніс їм їжу і сторожив можливу появу німців у дворі”.

Лише в нашому селі Вижняни переховували чотири родини євреїв. У повітових містечках Золочів, Перемишляни, Глиняни до Другої світової війни проживало від 20 до 30% євреїв, а загалом у Галичині понад 700 тисяч. І цифра 1500 нагороджених медаллю „Праведник України” є лише частиною з тих, що уже відійшли від нас або скромно виконали свій обов’язок і лишились без нагороди. Варті такої медалі Собор св. Юра у Львові, Унівський монастир тощо.

До речі, два роки тому УГКЦ заснувала відзнаку ім. Омеляна Ковча. Нею нагороджують праведників за їхні героїчні вчинки, жертовність і гуманізм, що єднає людей у міжрелігійному та національному діалозі. Одним з перших її номінантів став шістдесятник, голова Гельсінської спілки, доктор філософських наук Євген Сверстюк.