Відступник і зрадник Христа Юда опівночі привів озброєних жовнірів до Оливного городу, щоб піймати Ісуса, Який там молився. Христос вийшов назустріч цій юрбі і з повною свободою духа став докоряти архієрейським післанцям: "Ви прийшли сюди як на облаву на якогось розбійника із зброєю, дрючками і шнурами, щоби мене зловити. Адже я навчав при вас щоденно у святині, чому ви там не піднесли на мене своїх рук? Ви тепер в пітьмі ночі вибрали для себе годину". А вони всі мовчали, бо відчували, що їх діло нечисте, злодійське, розбійницьке.

Тоді Христос дав добровільно зв'язати собі руки та зі спокоєм переносив усі наруги і зневаги від жовнірів та архієрейських слуг. Вони шарпали Його на всі боки, били кулаками і палицями, а також лихословили. По дорозі Ісус упав кілька разів на землю і поранив собі ноги.
Зійшовши з Оливної гори, вони проходили долиною Йосафата під самим Єрусалимом, тою долиною, на котрій при кінці світа відбудеться Страшний суд.
Нині безбожний світ бореться проти Христа і Його Церкви, але прийде колись той останній день, що всі люди воскреснуть з гробів, стануть слухняно на своє місце, де кого поставлять ангели, і з тривогою будуть очікувати появи Ісуса Христа, Який зійде в славі на небесних хмарах і буде судити всіх людей. Тоді Христос проголосить найсправедливіший і невідкличний вирок, який вирішить долю всіх людей на всю вічність. Тоді осудить і тих жовнірів, і передусім зрадника Юду, а також слуг, що тепер ведуть зв'язаного Ісуса цією долиною Йосафата.
Христос дав Себе зв'язати, і тим покутує за кожну розв'язність, оскільки ми не хочемо зв'язати себе Божими й церковними заповідями та легковажно їх переступаємо. О, ліпше тепер, на короткий час земного життя взяти добровільно на себе ці Божі в'язи, аніж за життя свавільно топтати Божий закон, а колись поневолі стати в долині Йосафата в кайданах гріхів і з тими кайданами піти у вічні пекольні муки!
Дякуємо Тобі, Ісусе Христе, що Ти дозволив зв'язати Себе і тим вислужив нам помічну волю, і ми поволі розриваємо в'язи злих нихилів та навичок своєї природи і стараємося жити богоугодно.
Зв'язаного Ісуса привели до дому архієрея Анни. Він хотів провести вступне слідство в справі Христових учнів і Його науки. Але це не був безсторонній суддя, що досліджує правду, лише такий злобний фарисей, як і всі інші його однодумці. Він навіть не наказав розв'язати Ісуса на суді, як того вимагав закон, і змовчав, коли при нім дуже тяжко і несправедливо зневажали Ісуса.
Архієрей запитав, котрі є Його учні і яка Його наука. Христос змовчав про учнів, щоби не наражати їх на переслідування. Зрештою, в ті хвилини Він не міг нічого доброго про них сказати, бо всі розбіглися: Юда зрадив Його, а Петро тричі відрікся Його на архієрейському подвір'ї.
Отже, ця мовчанка Ісуса вчить нас стриманості в бесіді, щоб не порушувати доброї слави ближніх обмовою і не виявляти легковажно чогось такого, що може принести іншим велику шкоду на маєтку, здоров’ї чи особистій свободі.
На питання архієрея про науку Христос відповів: «Я вчив все публічно в божницях і в храмі, де збирався нарід, і ніколи не таємно. Тому питай не мене, а тих, що слухали, бо вони добре пам’ятають, як я навчав!». Ця відповідь Христа була справедлива. Христос не боявся за свою науку, бо тисячі людей слухали Його і всі говорили з подивом, що досі ніхто не навчав так, як Він навчає. Рівно ж судейська практика вимагає, щоби свідками доказувати вину оскарженому, а не примушувати Його оскаржувати себе самого.
Як в часах Христа люди загально говорили, що ніхто не навчав так, як Він навчає, так і до нині є правдою, що один є наш учитель — Христос. Тим часом у світі появляються все нові «учителі», що голосять свої вигадки і на свій лад беруться упорядкувати людське життя. Та замість обіцяного добра і щастя спадає на народи щораз більша нужда, злидні, море сліз і терпінь. Подай нині, Ісусе, народам ту ласку, щоби завернули з блудних доріг і знову віднайшли дорогу предвічної Божої правди, щоб упорядкували особисте і громадське життя згідно з Божими заповідями, бо лише тоді повернеться на землю спокій, справедливість, добробут і радість життя.
Архієрей був дуже невдоволений з відповіді Христа, яка змушувала його шукати свідків проти Ісуса. Один слуга, що стояв поблизу Христа, хотів прислужитися архієреєві і з цілої сили вдарив Ісуса по лиці та сказав: «Ти так відповідаєш архієреєві?!». З Христових уст потекла кров. Архієрей не покарав злочинного слугу, що так тяжко і несправедливо зневажав Ісуса, але ще злобною усмішкою виявив своє вдоволення з того беззаконного вчинку. Тоді Христос Сам був змушений стати в обороні своєї честі і права та відозвався до слуги: «Якщо я зле сказав, то поправ мене, а коли добре, то чому б’єш мене?» Але всі мовчали, і та мовчанка засуджувала їх злочин.
Чому  Христос допустив,  що  Його прилюдно зневажали, б’ючи по лиці? Допустив це на спокутування за наші гріхи прилюдної зневаги честі і слави ближніх образливими словами, насмішками, обмовами і очорненнями. Від таких зневаг завжди кровавиться зболіле людське серце. Тому й потекла Найсвятіша Кров з уст Ісуса. Стримуймося від подібних зневаг ближніх і не будьмо надмірно вразливі, коли хтось порушить нашу честь прилюдно. За прикладом Христа відповідаймо спокійно, не ганьбімо, не прозиваймо, не проклинаймо обмовника. Спокійна відповідь може Його спам’ятати, а терпке слово ще більше озлобить. Терпким словом принизимо себе до рівня нашого противника, а за це спокійною відповіддю заховаємо свою гідність і здобудемо бодай мовчазне визнання права і правди за нами. Амінь. 1949 р.
Блаженний мученик Симеон ЛУКАЧ.
(Друкується за книгою: Через терни — до зірок. — Нова Зоря, 2010, — 364 с.)