Святий Бруно народився в Кельні близько 1030 року. Ще юнаком він залишив
батьківщину і відбув до Франції для навчання в одному з центрів
тодішньої європейської науки - Реймській школі.
Приблизно у віці двадцяти п'яти років Бруно отримав докторський ступінь,
був висвячений на священика, став каноніком Кафедрального Собору, а
через рік - ректором університету. Виконуючи свій пастирський обов'язок і
борг вченого, Бруно був щирим прихильником клюнійскої церковної
реформи, носієм ідей якої став Папа св. Григорій VII.
Основні пункти цієї реформи були спрямовані на викорінення вад, які на
той час були поширені в монастирях, а саме - затвердження суворого
монашого Правила, в основі якого були аскеза і слухняність, заборона
симонії, введення обов'язкового целібату для священиків, проголошення
незалежності монастирів зокрема і всієї Церкви в цілому від будь-яких
світських володарів. У боротьбі за реалізацію цієї реформи святий Бруно
навіть домігся зміщення архиєпископа Реймського, який опирався ідеям
клюнійцев. Сталося це так.
У 1075 р. Бруно був призначений канцлером Реймської дієцезії, на чолі
якої стояв друг Бруно - єпископ Жерве. Проте невдовзі на зміну побожному
Жерве прийшов жорстокий і гордовитий аристократ Манасія Гурней. Бруно
не знайшов спільної мови з цим явно випадковим на єпископській катедрі
людиною. Вважаючи його образ правління неприйнятним, Бруно ініціював
собор у Отон (Autun), який оголосив Гурнея позбавленим влади. Єпископ
відповів жорстокими переслідуваннями, і Бруно був змушений покинути межі
Реймса. Але у 1080 році, зляканий бунтом городян, Манасія втік до
імператора Генріха IV, затятого супротивника Папи Григорія VII, і
майбутній святий зміг повернутися в рідне місто.
Між тим Бруно все більше і більше обтяжувався життям в миру. Його душа
схилялася до самотнього життя, цілком присвяченого одному лише Богові.
Єпископська кафедра Реймса була запропонована Бруно, однак він
відмовився і з двома супутниками - Раулем і Фульціем, теж каноніками -
залишив Реймс, щоб присвятити себе чернечому життю.
Спочатку вони направились до обителі Саші-Фонтен біля Молезму.
Намісником тут був майбутній святий Робер. Пізніше, в 1098 році, в цьому
монастирі зародився Орден цистерціанців. Але, пробувши короткий час в
обителі, Бруно зрозумів, що не до цього закликає його Господь.
У 1084 р. він з шістьма супутниками - Ландіном, Стефаном з Бургу і
Стефаном з Діє, каноніком св. Руфуса, Гуго Капеланом і двома мирянами -
Андре і Гвереном - направляється до єпископа Гренобля - майбутнього
святого Гуго Шатонефського. Єпископ радо приймає мандрівників і,
дізнавшись про їхній намір присвятити свої життя відлюдництву і служінню
Богу, віддає їм землю біля містечка Шартреза. Саме тут Бруно з
супутниками засновує монастир, який отримав назву Велика Шартреза.
Через шість років самотнього життя, присвяченого молитві та медитації,
Бруно був запрошений до Риму своїм колишнім учнем - Папою Урбаном II,
який запропонував йому посаду свого особистого радника.
Але Бруно витримав лише рік життя в Римі і в 1091 році, отримавши
папське благословіння, пішов на південь Італії, в Калабрію, де заснував
новий монастир. Тут 6 жовтня 1101 він і закінчив свій земний шлях.
Один з товаришів св. Бруно по калабрійському монастирю згадував: «Є
багато приводів для похвали Бруно, але понад усе ось що: він був людиною
надзвичайно врівноваженою і поміркованою, це відрізняло його від усіх.
Його обличчя завжди виражало радість, а язик його був вкрай стриманий.
Він вів за собою з владністю батька і ніжністю матері. Немає такої
людини, хто міг би звинуватити його у гордості, навпаки - він був
лагідний, як ягня».
У 1623 р. Папа Григорій XV зарахував Бруно Кельнського до лику святих.
кредо
