1.  Авва Дула оповідав: коли ми йшли раз по пустині, я і мій отець Висаріон, прийшли до якоїсь печери і знайшли там брата, що сидів і сукав мотузок; він не поклонився до нас і не привітав нас, і зовсім не хотів навіть слова мовити до нас. А старець сказав мені: Ходімо звідси, може, в брата нема настрою розмовляти з нами. Ми вийшли і прийшли в Лико відвідати авву Йона. Коли ж верталися, прийшли знову до печери, де бачили брата. І каже мені старець: Зайдімо до неї, може, Бог відкрив йому, і він розмовлятиме з нами. А як ми ввійшли застали його мертвим, каже мені старець: Ходімо, брате, приготуймо тіло брата до похорону, бо це послав нас Бог сюди. Коли ж ми стали приготовляти його до похорону, то виявили, що це — жінка. І здивувався старець, і мовив: Ось, як і жінки борються з дияволом у пустелі, а ми і в містах поводимося зле. І прославив Господа, що помагає і дарує силу тим, що Його люблять, і поховали її в тій самій печері, а опісля віддалилися відтіля.
2.  Двоє отців благало Бога, щоби Він відкрив їм, до якої міри досконалосте вони дійшли. І прийшов до них голос і сказав, що в одному єгипетському селі є один мирянин на ім'я Євхарист і дружина його називається Марія, — ще не дійшли ви до їхньої міри. І встали ті два старці, прийшли в село і, спитавши, знайшли його келію і дружину та й спитали: Де твій чоловік? Вона ж сказала: Він пастух і пасе вівці, — і завела їх до своєї келії. Коли ж настав вечір, прийшов її чоловік з вівцями і, побачивши старців, приготовив їм стіл і приніс їм води, вмити ноги. Сказали тому старці: Не їстимемо нічого, якщо не скажеш нам про свої діла. А він з усякою покорою сказав: Я пастух, а це — моя дружина. І не переставали старці просити його, та він не хотів говорити. Тоді вони сказали йому: Нас Бог послав до тебе. Тільки-но почув він це слово, налякався і сказав їм: Ось, ці вівці отримали ми в спадок наших батьків, і як Бог поблагословить здобути з них якийсь дохід, ділимо на три частини, одну частину на бідних, частину на приймання мандрівників, а третю частину на нашу потребу. Від тієї пори, як я взяв свою дружину, не пізнав її, отож вона дівчина, і кожне з нас спить окремо, а до цієї пори ніхто не знав про це. Як почули про це старці, здивувалися і відійшли, прославляючи Бога.
3. Говорив авва Витимій: Авва Макарій оповідав: коли я жив у скиті, прийшло два молоді мандрівники. Один мав вже бороду, а другому тільки почав вус засіватися. І прийшли до мене, кажучи: Де келія авви Макарія? А я сказав їм: Чого ви хочете від нього? Вони ж сказали: Почувши про нього і про скит, прийшли ми побачити його. Я кажу їм: «це я». Вони поклонилися і кажуть: Хочемо тут перебувати. Та я бачив, що вони пещені й немов із багатих, отож кажу їм: Не зможете тут жити. А старший каже: Як не зможемо тут, підемо в инше місце. І кажу я помислові: Навіщо мені їх проганяти? Труд зробить так, що вони самі втечуть відсіля. І кажу їм: Ідіть та й зробіть собі келію, як можете. Вони кажуть: Покажи нам місце, то зробимо. І я дав їм сокиру і кошик повний хлібів і соли, й показав їм твердий камінь та сказав: Вирубайте тут і принесіть собі патиків із болота та накрийте й живіть. Думав я, що вони втечуть через труд. Питали вони мене: Що тут роблять? Я кажу їм: Мотузки. І беру пруття з болота, показую їм мотузок та, як їх треба в'язати й кажу їм: Робіть кошики і віддавайте сторожам, а вони носитимуть вам хліб. Опісля я відійшов. Вони терпеливо робили все, що я їм сказав, і не приходили до мене три роки. Непокоїв мене помисел, кажучи: Яке в них ділання, що не приходять спитати мене про помисли? Здалеку приходять до мене, а ті близько, та не йдуть, і до иншого не ходять, а ходять тільки мовчки до церкви, щоби приймати Чесні Дари. І молився я Богові й постив тиждень, щоби він показав мені їх ділання. А як минув тиждень, я встав і пішов поглянути, як вони живуть. Як я застукав, вони відчинили і привітали мене мовчки, а я помолився і сів. Старший дав знак молодшому, щоби він вийшов і сів та плів мотузки, й не говорив нічого. О дев'ятій годині застукав молодший, зварив дещо, на знак старшого поставив на стіл, на столі три хлібці й став мовчки. А я сказав: Устаньте, перекусимо. А, вставши, спожили і принесли горня води, і ми пили. Коли ж настав вечір, кажуть вони: Чи ти відійдеш? А я сказав їм: Ні, спатиму тут. І положили мені поодалік рогожу, а для себе подальше в иншому куті й зняли свої пояси й аналави, й лягли разом на рогіжці просто напроти мене. А я молився Богові, щоб об'явив мені їх ділання. І ось, розкрився дах, й було світло, неначе в день, вони ж не бачили його. А коли подумали, що я сплю, старший штовхнув молодшого під бік і встали, перепоясалися, простягнули свої руки до неба; а я дивився на них, та вони не бачили. І бачив я, що біси, наче мухи, приходили до молодшого і приходили до його уст, а инші до очей. І бачив я Господнього ангела, що мав вогненний меч і захищав його, і відганяв від нього бісів, а до старшого не могли навіть наблизитися. А над ранок вони лягли, а я вдав, що прокинувся, і вони так само. Старший сказав мені це одне слово: Чи накажеш мені відправити дванадцять псалмів? А я сказав: Так. І співав молодший п'ять псалмів із шести стихів і одне «алилуя», а після стиха виходила з його уст вогненна свічка і підносилася до неба; так само і старший розтуляв свої уста, співаючи, і виходив із них немов вогненний шнур, і досягав до неба. І я доклав трохи, а як відходив, кажу: Помоліться за мене; вони ж поклонилися мовчки. І пізнав я, що старший дуже досконалий, а з молодшим ще воює ворог. Згодом через кілька днів упокоївся старший брат, а третього дня і молодший. І як приходив хто з отців до авви Макарія, він брав їх до келії цих братів і казав: Подивіться на місце мучеництва молодих мандрівників.
4. Прийшов раз авва Макарій єгипетський зі скиту на Нітрійську гору в день приношення авви Памва; кажуть йому брати: Отче, скажи слово братам. А він сказав: Я ще не був ченцем, тільки бачив ченців. Бо як я жив в келії в скиті, змушували мене помисли, кажучи: вийди в середину пустелі й подивися, що є там. Боровся я з помислом п'ять літ, мовляв, чи не від біса він. Але як помисел не відступив, пішов я в пустелю і знайшов там озеро й острів посеред нього. Прийшли пити з нього звірі пустелі й бачу між ними двох нагих людей. І затремтіло моє тіло, бо я подумав, що то дух. Вони ж тільки-но побачили, що я налякався, говорили мені: Не бійся, і ми люди. І сказав я їм: Звідкіля ви і як зайшли в цю пустелю? А вони сказали: Ми з кеновії, й було, що ми домовилися і вийшли сюди оце вже сорок літ, один із нас єгиптянин, а другий лівіянин. І спитали вони мене: Як там світ і чи приходить вода в свій час, і чи має світ урожай? А я сказав їм: Так. Спитав же я їх: Як я можу стати ченцем? І сказали вони мені: Коли хто не відречеться усього сущого на світі, не може стати ченцем. І я сказав їм: Слабкий я, не маю такої сили, як ви. І сказали мені: Якщо не можеш так, як ми, сиди в своїй келії і оплакуй гріхи. Спитав я їх: Чи взимку не мерзнете ви, а влітку, коли буває спека, чи не обпалюються ваші тіла? А вони сказали: Бог улаштував нам так, що ми й взимку не мерзнемо й влітку від спеки не опалюємося. — Тому саме я й сказав вам, що я ще не чернець. Простіть мені, брати.
5. Перебував раз авва Сисой один на горі Антонія. І коли послужник забарився і не приходив до нього, то він протягом десятьох місяців не бачив чоловіка. Йдучи горою, знайшов він якогось фараніта, що ловив диких звірів, і каже йому: Як довго ти тут живеш? А він сказав: Направду, авво, я на горі одинадцять місяців і не бачив жодної людини, крім тебе. Як старець почув це, пішов до своєї келії, вдарив себе і сказав: Ось, Сисою, ти думав: що я зробив? А насправді ж не зробив і того, що цей мирянин.
в. Той самий авва Сисой, як сидів у келії, завжди замикав двері, а говорили про нього, що коли наближалася до нього смерть, він трохи занедужав. І як сиділи в нього старці, почав він з кимось розмовляти. Й кажуть йому: Що бачиш, авво? Каже їм: Бачу одних, що прийшли за мною, і прошу їх, щоб дозволили мені трохи покаятися. Каже йому один зі старців: Хоч би й дозволили тобі, то чи можеш вповні скористатися цим для покаяння? Говорить йому старець: Я не можу звершити покаяння, то принаймні постогну трохи над своєю душею і досить із мене. Коли ж він умирав і сиділи отці, просіяло його лице, як сонце. І каже він: Ось, прийшов авва Антоній. І знову ще більше просіяло його лице і сказав: Ось, прийшов лик апостолів. І подвоїлася ясність лиця його, і оце він немов з кимось розмовляв. Спитали його старці: 3 ким розмовляєш, отче? І сказав: Ось, ангели прийшли взяти мене, і я прошу, щоби дозволити мені трохи покаятися. Кажуть йому старці: Не потребуєш ти, отче, каятися. А він їм сказав: Направду не знаю, чи й починав я. І пізнали всі, що він уже досконалий. І знову раптом стало його лице, неначе сонце і настрашилися всі, а він їм каже: Ось, Господь прийшов і говорить: Несіть до мене вибрану посудину пустелі. І тут-таки віддав духа і став, неначе блискавка, а все місце наповнилося пахощами.
7. Говорили про авву Ора, що він ніколи не казав неправди, не божився, не проклинав чоловіка і без потреби не розмовляв.
8. Говорили про скитіотів, що не пишалися вони між собою через те, що перевищили всіх инших у чеснотах, бо один їв через два дні, другий через чотири, а ще инший через тиждень, инший не їв хліба зовсім, словом, усякою чеснотою були прикрашені святі.
9.  Був один великий старець, і оповідав його учень про нього, що цілих дванадцять літ не спав він на боці, тільки на своєму сідалищі, на якому він працював; а їв або раз на два, або на три, або на п'ять днів, і робив так протягом дванадцяти літ. Коли ж я сказав: Що це значить, чому ти так чиниш, авво? Він відповів мені: Божий суд відбувається перед моїми очима, і не можу стерпіти. І як звершували ми молитвослів'я, трапилося мені помилитися в слові псалма, і коли закінчили ми молитви, старець сказав мені: Коли я звершую молитвослів'я, то відчуваю під собою неначе вогонь і горю, й не може моя думка відхилитися ні праворуч, ні ліворуч; а в тебе де був помисел, коли ми почали молитвослів'я, що ти пропустив слово із псалма? Невже ти не знаєш, що стоїш перед Богом і говориш із Ним, коли молишся? Вийшов він якось уночі й знайшов мене, як я спав на порозі келії. І зупинився старець, і сказав з плачем: Де розум у брата, що він спить так безжурно?
10.  Два великі старці ходили в скитській пустині, а, почувши, що хтось шепоче під землею, пошукали вхід до печери. Й знайшли старицю, святу діву, що лежала там. І кажуть їй: Звідкіля ти прийшла сюди, старице, і хто тобі услуговує? Бо окрім неї нікого не знайшли вони в печері, а вона лежала і була хвора. Вона їм сказала: Тридцять восьмий рік перебуваю я в цій печері. Годуюся рослинами і роботою для Христа, і не бачила я людини до цього дня. І послав вас Бог, щоб ви похоронили мої останки. І, сказавши це, упокоїлася, а старці прославили Бога і, похоронивши її тіло, відійшли.
11.  Оповідали про одного самітника, що вийшов він у пустелю, а походивши там три дні, виліз на камінь і побачив унизу зелену траву і чоловіка, що пасся на ній, як звір. Він зійшов потихеньку і зловив його. А старець був нагий і, обурившись, бо не міг зносити людського запаху, вирвався від нього й побіг. А брат біг за ним і кричав: Для Бога я жену за тобою, зажди на мене. Та він обернувся і сказав йому: Я задля того самого Бога тікаю від тебе. Відтак брат скинув із себе одіж і гнався за ним. Коли ж старець побачив, що брат скинув із себе одіж і наближався до нього, затримався і сказав: Коли ти скинеш матерію світу, то і я чекатиму на тебе. І просив його брат, кажучи: Отче, скажи мені слово, як спастися? А він сказав йому: Уникай людей, мовчи і спасешся.
12.  Оповідав один із пустельників браттям, що перебували в Раїті, де є сімдесят пальм (там стояв табір Мойсея із народом, коли вийшов із Єгипетської землі), і говорив так: Задумав я якось піти у внутрішню пустиню, чи не знайду когось, що жив далі від мене і служив Христові. І, пройшовши чотири дні й ночі, знайшов печеру; підійшов я, заглядаю до неї і бачу, — сидить чоловік. Я стукаю, за чернечим звичаєм, щоби він вийшов та привітав мене. Але він не ворушився, бо був мертвий. Та я, ні трохи не роздумуючи, входжу і беру його за плече, а він у тій хвилині розсипався і став неначе порох. Розглянувся я і бачу, висить риза, і як узявся я за неї, вона розсипалася і стала як ніщо. Продовжуючи дорогу, вийшов я відтіля і переходив пустелю, та знайшов иншу печеру та сліди чоловіка. Добродушно наблизився я до печери і застукав, та ніхто не відзивався, а ввійшовши, не знайшов нікого. Та став я перед печерою і говорив сам до себе: Розуміється, має прийти раб Божий, де б він не був. Коли врешті збігав день, бачу, йдуть буйволи і Божий раб посеред них нагий, прикривши своїм волоссям долішні частини тіла. Коли він підійшов до мене, то подумав, що я дух, і став молитися, бо, як опісля оповідав, дуже його спокутували нечисті духи. Я, зрозумівши це, сказав йому: Рабе Божий, я чоловік. Поглянь на мої сліди і доторкнися мене, що я — тіло і кров. Коли ж він звершив молитву, то після «амінь», поглянув на мене і, втішений, узяв мене до печери й питав, кажучи: Як ти потрапив сюди? А я сказав: Прийшов я в цю пустелю, аби пошукати рабів Божих, і не позбавив мене Бог того, чого я бажав. Опісля я спитав його, як він сюди потрапив, скільки часу живе тут, як живиться і як він нагий не потребує одежі? А він сказав: Я жив в тиваїдській кеновії і був ткачем. Та прийшов до мене помисел вийти і жити самотою, і що зможу тоді мовчати й приймати мандрівників та отримати більшу нагороду, ніж за труди твоїх рук. Як я згодився на цей помисел, одразу виконав його на ділі. А як побудував я монастир, то були такі, що замовляли в мене роботу; коли зібралося в мене багато зайвого, то я намагався роздавати це вбогим мандрівникам. Та наш ворог, диявол, позаздривши нагороді, яка мала мені дістатися, і зловив мене тим самим, що я старався робити проти нього. Бо він бачив одну дівчину, що вже не раз замовляла у мене роботу, яку я виконав і відіслав, і намовив її зробити в мене друге замовлення; а опісля набули ми звички й зайвого довір'я, а наприкінці дотики рук, сміх і співжиття зачали й породили гріх. Коли ж я провів у ньому шість місяців, подумав собі: Чи нині, чи завтра, чи через довгі літа я умру і дістану вічні кари. Бо той, що розбестить заміжню жінку, за законом підпадає карі й вічним мукам. А яких же мук заслуговує той, що розбестить Христову обручницю? Таким чином я втік у пустиню, а все лишив жінці.
Прийшовши сюди, знайшов я цю печеру, джерело і це фінікове дерево, що на ньому приносять мені плід дванадцять галузок. Щомісяця плодоносить одна галузка, чого вистарчає мені на тридцять днів, а опісля достигає инша. Згодом виросло моє волосся і як зносилася моя одіж, то я ним покриваю долішні частини тіла. Коли ж я знову запитав його, чи не було йому трудно на початку, він сказав: Спочатку я дуже страждав, так, що на землі лежав через біль у печінці й не міг молитися стоячи, тільки лежачи на землі взивав до Всевишнього. Коли ж я був у печері в великій журбі і болях, так, що не міг вийти з неї, бачу увійшов до мене муж і став близько мене тай каже мені: Що тебе болить? Я показав йому місце. А він, з'єднавши просто пальці своєї руки, розтяв місце, неначе мечем, і, вийнявши печінку, показав мені рани, й затуливши їх рукою, поклав у хустку і знову вклав печінку, рукою замастив це місце та й сказав: Ось, ти одужав, служи як слід Владиці Христові. І від того часу я виздоровів і живу тут без труднощів. Дуже я просив його, щоби жив я у його попередній печері, та він сказав мені: Не зможеш ти знести бісових нападів. Тоді, переконавшись у цьому, я просив його, щоб він відпустив мене з молитвою. Він помолився і відпустив мене. Це розповів вам на користь.
ІЗ. Говорив іще один старець, що удостоївся єпископства в місті Оксиринсі, — та наче б це зробив хто инший. Якось, каже він, задумав я вийти у внутрішню пустелю, що при оазі, де живе народ Мазенів, щоби побачити, чи не знайду в ній якогось бідака, що служить для Христа. Взяв я кілька сухих хлібців і води на чотири дні, та й пішов дорогою. Як прийшов я чотири дні й закінчився харч, я не знав, що мені робити. Та підбадьорився і віддав себе Богові й ішов ще чотири дні без їди. Але, не зносячи тягаря перебування без їди і труднощів дороги, врешті опанувала мене слабкодухість, тож ліг я на землю. Відтак хтось прийшов, торкнувся своїм пальцем моїх уст, як лікар торкається інструментом ока, і відразу підкріпив мене так, що мені здавалося, ніби я не ходив і не був голодний. Коли ж я побачив таку силу, що прийшла по мені, став і пішов пустелею. Коли ж минуло наступних чотири дні, я знову ослаб і простягнув свої руки до неба, і ось знову той, що підкріпив мене раніше, помазав мої уста своїм пальцем і скріпив мене. Ішов я сімнадцять днів і знайшов шатро, пальмове дерево і воду, та мужа, що стояв, а волосся його голови служило йому за одіж, і все воно було сиве. Був він страшного вигляду, а, побачивши мене, став на молитву і коли закінчив її, я мовив: Амінь. І він зрозумів, що я чоловік, і взявши мене за руку спитав: Як ти прийшов сюди? Та чи існує ще все в світі й чи сильні переслідування? А я сказав: Задля вас, що правдиво служите Владиці Христу, прийшов я в цю пустиню, а переслідування закінчилися за благодаттю Божою. Скажи мені: Як ти прийшов сюди? А він із риданням і плачем почав говорити: Я був єпископом. І коли було переслідування, накладено на мене всякі муки, я ж не міг їх стерпіти і врешті приніс жертву. Коли ж я опам'ятався і зрозумів своє беззаконня, віддав себе на те, щоби умерти в тій пустині й живу тут сорок дев'ять літ, каючись і благаючи Бога, чи не відпустить Він мого гріха. І поживу дає мені Бог від цієї пальми; а втіхи прощення я не одержував сорок вісім літ, та цього року потішено мене. Коли він це сказав, підвівся, похапцем вийшов і став на молитву на довгі години. Коли скінчив молитву, прийшов до мене. А як я побачив його лице, злякався і затремтів, бо воно зробилося, неначе вогонь, а він каже мені: Не бійся, Господь послав тебе, щоби ти захоронив моє тіло. Коли ж він закінчив говорити, одразу простягнув руки й ноги та й відійшов. А я роздер свою одіж, половину лишив собі, а другою половиною обвив його святе тіло й сховав його в землю. Тільки-но я поховав його, одразу ж пальма всохла і хатина впала. Я дуже плакав і просив Бога, чи не дасть Він мені пальми, щоб і я скінчив у цьому місці решту мого часу. Коли ж не сталося так, казав я сам собі: Нема на це Божої волі, щоб я був сам. І я проказав молитву й знову пішов у світ. Коли це муж, що помазав мені уста, прийшов і покріпив мене, і таким чином я міг дійти до братів, і оповісти їм це. І я просив їх, щоби не зневірювалися, а терпеливо шукали Бога.
14. Оповідав один із отців: В одному місті помер єпископ, і прийшли мешканці до митрополита, і просили, щоби рукоположив їм єпископа на місце померлого. І сказав їм архиєпископ: Дайте мені такого, про якого знаєте, що він здатний пасти Христове стадо, а я рукоположу вам його на єпископа. Вони ж сказали: Ми не знаємо нікого, якщо твій ангел не дасть нам. І сказав їм архиєпископ: Чи тут всі? І сказали: Ні. А він мовив: Ідіть, зберіть всіх і тоді приходьте до мене, щоби за згодою всіх вибрати єпископа. Вони пішли, зібралися всі й прийшли прохати рукоположити їм єпископа. І говорить їм: Скажіть мені, кого ви думаєте? А вони сказали: Ми нікого не знаємо, якщо твій ангел не дасть нам. І сказав їм: Чи всі тут? І вони сказали: Всі тут. І знову сказав: Ніхто з вас не лишився? І сказали: Ніхто з нас не лишився, крім того, що тримає осла в нашого керманича. Каже їм архиєпископ: Чи будете згідні, якщо дам вам того, на кого я згоден? І сказали всі: Будемо згідні й просимо твою святість, щоби на кого вкаже тобі Бог, — того й дав ти нам. І звелів архиєпископ привести того, що тримав осла в їхнього керманича, і каже їм: Чи згодитеся ви, як я рукоположу вам цього? А вони сказали: Так. Архиєпископ рукоположив його, вони взяли його і з великою радістю відійшли у своє місце. Та сталася велика посуха й благав Бога той, що став єпископом, щоби Він послав дощ. І прийшов до нього голос: Піди зранку до тих воріт і кого побачиш, що заходитиме перший, того затримай, а він помолиться і буде дощ. Так він і зробив, і вийшов зі своїм клиром, і сів. Коли це входить якийсь старець етіоп і несе в'язку дров, щоби продати в місті. Єпископ встав. Затримав його, й він одразу поклав в'язку дров. І просив його єпископ, кажучи: Помолися, авво, щоби пішов дощ. Але старець не хотів, та коли його дуже змушували, помолився. І ось, пішов дощ, як потоки з неба, і коли би не помолився старець знову, то й не перестав би. І просив старця єпископ, кажучи: Вияви любов, авво, й принеси нам користь, — оповідж нам про своє життя, щоб і ми були ревні. А старець сказав: Прости мені, пане папо. Оце, як бачиш мене, виходжу і нарубаю для себе цю невеличку в'язку дров, і входжу в селище, й продаю її, й не лишаю собі більше, як два хлібці, а решту віддаю бідним, і сплю біля церкви, і знову виходжу за місто, і роблю те саме. Взимку день або два голодую, поки не настане знову гарна погода, щоби я зміг вийти і нарубати дров. І, отримавши великий пожиток із ділання старця, вернулися, прославляючи Бога.
15. Жили два однодушні самітники. Вони виконували незмірний подвиг і вели боголюбне життя. Трапилося, що один із них став начальником кеновії, а другий лишився самітником. А що був досконалим подвижником, то робив великі чуда — оздоровляв біснуватих, сповіщав пророцтва й лікував недужих. А той, що з самітника став начальником кеновії, почувши, що його однодушник удостоївся таких дарувань, усамітнився на три тижні й старанно благав Бога, щоби Він об'явив йому, як це той чудодіє і як він славний у багатьох, а він сам нічого подібного не дістав. І явився йому Господній ангел і сказав: Той живе перед Богом, зойкає і плаче перед ним, день і ніч у голоді й спразі для Господа, а ти дбаєш про багато різних справ й маєш зносини з багатьма. Тож, доволі з тебе людської потіхи.
16. Оповідав один старець, що жив якийсь час у внутрішній пустині довгі літа й отримав дар провидіння, так, що розмовляв з ангелами. І сталося таке: Про нього почуло двоє ченців, вийшли вони зі своїх келій і прийшли до нього з вірою. Довгі дні шукали вони в пустелі раба Божого і вреші підійшли вони до печери старця та й бачать у далині — на одній із гір, недалеко, — на яких три милі від святого стоїть хтось, неначе чоловік. І почули вони голос, що говорив: Брати, брати! А вони відповіли: Що ти, й чого ти хочеш? Він каже: Скажіть тому авві, що з ним будете розмовляти, щоби згадав про прохання. Коли ж вони прийшли і знайшли старця, привітали його, й припали до нього з проханням, щоби почути від нього корисне слово. І, одержавши від нього велику науку, вони багато скористали й оповіли йому про чоловіка й про його привіт. Коли він це почув, пізнав, хто це був, але вдав, що не знає, і сказав, що тут не живе жодний инший чоловік. Вони змушували його, щоби сказав, хто це був, що його вони бачили. А він сказав: Дайте мені слово, що нікому не будете розголошувати про мене, немов про когось зі святих, поки не відійду до Господа, і скажу вам про нього. Вони згодилися. І говорив їм: Той, що його ви бачили, це — ангел Господній, що приходив сюди і просив мою неміч, кажучи: Благай Господа, щоби мене привернено на моє місце, бо вже скінчився час, що його Бог визначив щодо мене. Коли ж я спитав його: Що за причина твоєї заборони? Він сказав: В одному селі багато людей дуже прогнівило Бога своїми гріхами, і Він послав мене, щоби я їх ласкаво покарав. Але я бачив, що вони дуже безбожні, й наніс їм велику кару, так, що багато загинуло. І за це віддалено мене від Владики, що мене послав. Коли ж я сказав: Як можу просити Бога за ангела? Він сказав: Якщо б я не знав, що Бог слухає своїх близьких слуг, то не прийшов й не турбував би тебе. Я подумав сам у собі про несказанне милосердя Господа і про Його безмежну любов до людей, згадав, що Він удостоїв їх говорити з Ним і бачити Його, а Його святі ангели служать їм і розмовляють із ними, як це робив зі своїми блаженними слугами Захарією, Корнилієм, Іллею. І здивувався я цьому, і прославив Його милосердя. Після того, як наш блаженний отець розповів це, впокоївся він. І поховали його брати чесно з піснями й молитвами. І ми, коли будемо наслідувати його чесноти, удостоїмося його молитов.
17. Один святий самітник благав Бога, кажучи: Господи, об'яви мені своє призначення. Часто й подвиги накладав на себе з цього приводу. Та Бог давав йому на розум, що сповнення тієї вимоги не можливе для людської природи. Коли ж він не переставав благати Бога, то Бог схотів сповістити старця й допустив, щоби прийшов до нього помисел — піти і відвідати одного самітника, що жив доволі далеко. Він наготував свій плащ і пішов у дорогу. А Бог послав ангела, що перемінився в ченця, стрінув старця і сказав йому: Куди йдеш, старче? Старець каже: До такого-то пустельника. А ангел каже: І я туди йду, підемо разом. Як минув перший день, прийшли вони в якесь місце, де був христолюбець, що прийняв їх і дав їм відпочити. А як вони їли, клав перед ними страву на срібній посудині. Після того, як вони закінчили, ангел узяв тарілку і кинув в повітр'я. Старець побачив це й образився. Відтак вони вийшли, йдучи разом, і наступного дня прийшли в инше місце. І там знайшли мужа-христолюбця, що любив ченців, і він прийняв їх із любов'ю, обмив їм ноги і просив відпочити. Він мав у себе сина-одинака й рано вивів його, щоби той отримав від них благословення. А ангел узяв його за горло і задушив. Побачивши це, старець вжахнувся, але нічого йому не сказав. Пройшли вони і третій день і не знайшли нікого, щоб прийняв їх; та надибали одну хатину, запустілу від давнього часу, й сіли в тінь під стіною. А старець, виходячи, — взяв із собою хліб і став їсти. Бачить ангел, що стіна заледве що не впаде, він устав, підперезався і почав розбирати її й знову будувати. Тоді старець роздратувався і закляв його, кажучи: Чи ти ангел, чи біс, — скажи мені, хто ти? Бо діла, що їх ти робиш, не властиві чоловікові. Вчора і передучора прийняли нас ці христолюбці, а ти в одного знищив тарілку, а в иншого задушив сина, а тут без жодної причини зупинився й займаєшся будовою. Тоді сказав йому ангел: Слухай, і я скажу тобі: перший, що прийняв нас, це чоловік боголюбний і по-Божому володіє тим, що йому належить. Але тарілка дісталася йому з несправедливого зиску; тож, щоби задля тарілки не занапастив він усього свого труду, я її знищив — і весь його труд чистий. І другий, що прийняв нас, це чоловік чеснотливий і милосердний. Коли ж його син лишився б живий, то став би знаряддям сатани й до забуття довів би добро свого батька; тому я задушив його, поки він ще молодий, щоби і він був спасенний, і діло батька не пропало перед Богом. А тут — господар цього двору — чоловік безбожний і старається багатьом робити зло; та він бідний і не все може робити. А дід, будуючи цю стіну, вложив у неї гроші. Щоби він не знайшов їх і не став кривдити, кого хоче, то оце я відбудував стіну і занапастив можливість знайти гроші. Іди в свою келію, бо, як сказав Святий Дух, Боже призначення — це велика безодня. Сказавши це, Божий ангел став невидимим. Тоді старець опам'ятався і вернувся в свою келію, прославляючи Бога.
18. Ішов один із отців через пустиню і, заглянувши до печери, бачить — сидить жінка; а видавалася вона йому звіром. І почав він кричати, і заклинати її, кажучи: Якщо ти людина, вийди, щоб я міг поговорити з тобою. Вона сказала: Йди, чоловіче, навіщо ти хочеш мене бачити? Я жінка, а до того нага задля мого Господа. А він дав їй свою одіж і сандалі, і вона взяла, вдягнулася, взулася і стала перед старцем. І каже їй старець: На Бога, вияви мені, хто ти? Вона ж йому сказала: Я була дочкою патриція й хотіли мене родителі віддати заміж, і зробити мого мужа спадкоємцем свого майна. А я, бачачи, що все на світі — марнота, утекла й прийшла у цю скелю. І сповнилося мені тут сімдесят літ до цього дня, і не бачила я чоловіка, крім тебе. Маю я цю посудину з водою і мочений біб, бо помножив їх Господь. І старець їв його, і пив воду, і покріпився ввельми, та, подякувавши Богові, пішов знову до своєї келії. Вона ж роздягнулася і сказала йому: Візьми своє, чесний старче, та він сказав їй: Лиши в себе, свята мати. Але вона не згодилася, а сказала йому: Піди, принеси другу одіж і другі сандалі, і скоренько приходи. Він пішов, зготував, що потрібно, а прийшовши, побачив, що вхід до цієї печери був привалений великим каменем. Отець помолився, відвалив камінь і зайшов досередини, та знайшов жінку померлою. Надівши на неї одіж і сандалі, чесно оплакуючи, поховав її святе тіло. А не бачив старець від молодости на одне око, та як віддав поклін та поцілував її чесні останки, раптом став бачити на нього і прославив Бога, що дав їй таку ласку і терпеливість. Старець відправив молитви, знову привалив камінь до печери і пішов, дивуючись і дякуючи Богові, що відкрив йому такий скарб.