1. Авва Антоній сказав: Я вже не боюся Бога, лише люблю Його, бо любов проганяє геть страх (1 Йо. 4, 18).
2.  Сказав й ще: від ближнього нам і життя, і смерть. Бо як віднайдемо брата, то віднайдемо й Бога; коли ж спокусимо брата, то згрішимо супроти Христа.
3.  Авва Аммон Нітрійський прийшов до авви Антонія і сказав йому: Бачу, що я більше труджуся, як ти, то чому ж твоє ім'я звеличали люди понад моє? Авва Антоній сказав йому: Бо я більше від тебе люблю Бога.
4.  Авва Іларіон прийшов із Палестини на гору до авви Антонія і сказав йому авва Антоній: Добре, що прийшов ти, зоре, що сходиш над ранком. І сказав авва Іларіон: Мир тобі, стовпе світу, що піддержуєш всесвіт.
5.  Троє отців мали звичай ходити щороку до блаженного авви Антонія. І двоє з них питали про помисли й про спасіння душі, а один завжди мовчав і про ніщо не запитував. Коли ж минуло доволі часу, каже йому авва Антоній: Скільки часу приходив ти сюди й ніколи не питав мене. А він у відповідь сказав йому: Досить для мене тільки дивитися на тебе, отче.
6.  Один брат сказав: коли ми сиділи й розмовляли про любов, сказав нам авва Йосиф: Чи ж нам знати, що таке любов? І оповів про авву Антона, що мав невелике долото, і коли прийшов до нього брат і сказав йому: Хороше в тебе долото. А старець не пускав його піти, якщо не візьме його.
7.  Авва Агатон сказав: 3 власної волі ніколи не вкладався я спати, маючи в серці гнів на кого-небудь, і по своїй силі не пускав спати того, що мав що-небудь проти мене.
8.  Авва Ісая сказав: Любов — це роздумування про Бога з безнастанною вдячністю; а з вдячности цієї радіє Бог; вона є знаком заспокоєння.
9. Якось, коли авва Пімен разом з иншими братами йшов із скиту, їх провідник збився з дороги, бо було поночі. Сказали браття авві Йоанові: Що нам робити, авво, той брат збився з дороги; щоб не померли ми, зблудивши? І сказав їм старець: Якщо скажемо йому, він зажуриться. Але ось, я вдам недужого й скажу, що не можу йти, й лишуся тут до ранку. Так і зробив. А инші сказали: Й ми не підемо, а посидимо з тобою. І просиділи до ранку, й не викрили брата.
10.  Був у Єгипті один старець перед приходом туди авви Пімена з учнями. Старець цей мав велику славу і пошану серед людей. Коли ж прийшов зі Скиту авва Пімен з учнями, люди покинули старця і приходили до авви Пімена. Старець почав заздрити й зле про них говорити. Почув про це Пімен і став журитися та й каже своїм братам: Що нам робити з цим великим старцем, бо спричинюють нам журбу люди, що лишили старця і приходять до нас, — людей нікчемних? Як нам вилікувати його? Пімен сказав: Приготуйте трохи їжі й візьміть посудину з вином, і підемо до нього і спожиємо разом, може, цим зможемо його вилікувати. Отже, взяли їжу й пішли до нього. Коли застукали в двері, учень його спитав: Хто ви? А вони сказали: Скажи авві, що це Пімен, який хоче дістати від тебе благословення. Коли учень звістив про це старцеві, він заявив їм, кажучи: Йдіть геть, мені ніколи. Але вони лишилися на спеці, кажучи: Не відійдемо, поки не удостоїмося благословення від старця. Старець, бачачи їх терпеливість і покору, зворушився, відчинив їм, і вони ввійшли та перекусили з ним. Коли вони їли, сказав старець: Справді кажу, ви маєте не тільки те, що я чув про вас, але в сотню більше побачив я в вашому вчинкові. І від цього дня став їх приятелем.
11. Авва Пімен сказав: Чини так, щоби твоя сила нікому не спричинила зла, і зроби своє серце чистим для всякого чоловіка.
12.  Сказав ще: Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає (Йо. 15, 13). Бо коли хто почує образливе слово і, маючи змогу сам зробити подібне, подвизається знести труд, терпить, не мовлячи нічого, або коли хто скривджений, запанує над собою і не відплатить тим самим тому, що його скривдив, такий чоловік віддає свою душу за свого ближнього.
13. Довелося раз авві Памвові йти з братами Єгипетською країною. Побачивши якихось мирян, що сиділи, він сказав їм: Устаньте і привітайтеся з братами, щоб дістати від них благословення, бо вони постійно розмовляють із Богом, і їхні вуста святі.
14.  Оповідали про авву Пафнутія, що він не пив вина. Мандруючи якось, опинився він перед товариством розбійників і застав їх, як вони пили. Пізнав його начальник розбійників, який знав і те, що він не п'є вина. Та, бачачи, що він втомлений з великого труду, наповнив чашу вином і, тримаючи в руці меч, мовив до старця: Якщо не вип'єш, вб'ю тебе. Старець зрозумів, що він хоче виконати Божу волю й, бажаючи придбати його, взяв і випив. А начальник розбійників розкаявся перед ним, кажучи: Прости мене, авво, за те, що я образив тебе. І сказав йому старець: Вірю Богові, що від сьогодні не заподієш нікому жодного зла. І здобув старець ціле товариство розбійників тим, що задля Бога відмовився від своєї волі.
15.  Авва Іперехій сказав: Визволяй ближнього з гріхів без докорів, що маєш сили. Бо Господь не відкидає тих, що звертаються до Нього. А слово злоби і лукавства нехай не мешкає в твоєму серці проти твого брата, щоби ти сміло міг говорити: прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим (Мт. 6, 12).
16.  Подвижник бачив одного біснуватого, що не міг постити. Керований любов'ю до Бога, й шукаючи користи ближнього, а не своєї, молився він, щоби в нього перейшов біс, а той визволився від лукавого. І ось, вислухав Бог його молитву, замість того обтяжив демон подвижника. Він далі постив, вправляючись у молитві й подвигах, а Бог, особливо за його любов, після кількох днів вигнав із нього демона.
17.  Два браття були в келіях; один був старцем і просив молодшого, кажучи: Перебуваймо разом, брате. Та він сказав йому: Грішник я і не можу перебувати з тобою, авво. Але він переконував його, кажучи: Справді можемо. А старець був чистий і не хотів навіть чути, щоб чернець мав блудний помисел. І сказав йому брат: Дай мені тиждень, а опісля поговоримо. Прийшов старець за тиждень. А молодий хотів його випробувати, та й каже: У велику спокусу впав я цього тижня, авво; вийшов я до роботи в село і впав із жінкою. І сказав йому старець: Чи є покаяння? Брат сказав йому: Є. А старець мовив до нього: Я понесу з тобою половину гріха. Тоді сказав брат: Справді, можемо перебувати разом, і прожили вони вдвох до своєї смерти.
18.  Один з отців сказав: Як попросить хто в тебе яку-небудь річ, і ти, змушуєш себе дати йому її, постарайся, аби й помисел твій був схильний до того, щоби віддати, як написано: І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві (Мт. 5, 41). Тож, як хто просить у тебе якої-небудь речі, дай йому з усієї душі.
19.  Оповідали про одного брата, коли він зробив уже кошики і прикріплював до них ручки, почув, що його сусід, чернець, говорить: Що мені робити? Скоро торговий день, а в мене нема ручок, щоби я прикріпив їх до своїх кошиків! І пішов брат, відв'язав ручки від своїх кошиків і відніс до того брата-сусіда, кажучи: Ось, ці в мене зайві, візьми й прикріпи їх до своїх кошиків. І дав братові змогу докінчити його роботу, а свою покинув.
20.  Оповідали про якогось старця в скиті, що він захворів і схотілося йому з'їсти трішки свіжого хліба. Почув про це один із братів — подвижників, узяв свою милоть, положив на неї сухі хліби, пішов до Єгипту і, замінявши їх на свіжі, приніс їх до старця. Як браття побачили, що вони ще теплі, здивувалися, а старець не хотів їсти, кажучи: Це кров мого брата. І впрошували його старці, кажучи: Ради Бога, з'їж, щоб не даремна була братова жертва. І на прохання він з'їв.
21.  Хтось спитав у старця: Є два брати; хтось практикує мовчання у своїй келії, постить до шести днів на тиждень і накладає на себе багато трудів, а другий служить хворим. Котрого діло приємніше Богові? Каже йому старець: Хоч би той брат, що тримає піст протягом шести днів, повісив себе за ніздрі, та й тоді він не може зрівнятися з тим, що прислуговує хворим.
22.  Спитав хтось старця, кажучи: Яким чином деякі трудяться по містах і не отримують благодаті, як древні? Старець сказав йому: тоді була любов, і кожний тягнув свого ближнього догори; а тепер, коли любов охолола, кожний тягне свого ближнього додолу, і тому ми не отримуємо благодаті.
23.  Пішли раз були брати на жнива і взяли собі шістдесят нив. Один із них захворів першого ж дня і вернувся до своєї келії. І сказав один із двох до свого товариша: Ось, бачиш, що захворів наш брат і не може з нами працювати. Змусь трохи свій помисел, і я свій трохи змушу, і здаймося на Бога, що за його молитви ми зіжнемо замість нього. Коли ж діло було завершене й вони отримали плату, тоді прийшли, покликали цього брата, кажучи: Ходи, брате, бери свою плату. А він сказав: Яку мені брати плату, коли я не жав із вами? Та вони сказали йому: 3 твоїх молитов були жнива. Але він не хотів прийняти плати. Коли повстала між ними велика суперечка, говорить він: Не візьму заплати, бо не працював. А ці не хотіли заспокоїтися, поки він не візьме. І пішли вони до близького їм старця. Сказав йому той брат: Троє пішли ми жати на поле за оплату. Коли ж ми прийшли на місце, де треба було жати, зараз першого дня я захворів і вернувся до своєї келії, не пожавши з ними жодного дня. А тепер вони приневолюють мене, кажучи: «ходи, брате, бери плату, де ти не працював». Сказали ті браття: Правда, пішли ми жати, і взялися зжати шістдесят нив, і якщо були б і всі троє то й тоді лише з великим трудом ледве могли б ми це зробити. Але за молитвами цього брата ми двоє скоріше, як троє зжали поле, і кажемо йому: іди, бери свою плату, а він не хоче. Коли почув це старець, здивувався і сказав своєму братові: Вдар у било, щоб зібралися всі браття. Як вони прийшли, сказав їм: Прийдіть браття і вислухайте сьогодні праведного суду. І розповів їм старець про це, і присудив братові свою заплату, і щоб зробив з нею, що схоче. І пішов брат з плачем і журбою.
24. Мовив старець: Наші отці мали звичай ходити по келіях братів-початківців, що хотіли жити самітниками, і відвідували їх, щоби хто з них, спокушуваний демонами, не зазнав шкоди в розумі. І як знаходили когось ушкодженим, приносили його до церкви та й приносили цебер із водою, молилися за стражденного, й усі браття умивалися в цебрі й поливали його тією водою, і одразу зцілявся брат.
25.  Два старці жили разом, і ніколи не було в них суперечки. Та сказав один одному: Вчинімо й ми суперечку, як инші люди. А один відповів братові: Не знаю, яка буває суперечка. Той же сказав йому: Ось, я кладу цеглу посередині й кажу: «вона моя». А ти говориш: «ні, вона моя». Це й буде початок. І зробили так. І говорить один із них: Це моя, а другий сказав: Ні, це моя. І сказав перший: Так, так, вона твоя, візьми й іди. І розійшлися й не могли почати сварку між собою.
26.  Брат спитав старця, кажучи: Коли я побачу брата, що чув про якийсь його упадок, то не можу переконати себе, завести його до своєї келії. Коли ж бачу доброго брата, залюбки його приймаю. Каже йому старець: Як робиш доброму братові мале добро, то удвічі маєш ти зробити другому братові, бо він недужий.
27.  Сказав старець: Ніколи не бажав я діла, корисного для мене, а утратного для мого брата, маючи ту надію, що діло мого брата, це діло моєї родючости.
28.  Брат прислугував одному хворому отцеві. Сталося, що тіло почало розкладатися і видавало смердячу слизь. От сказав братові помисел: Тікай, бо ти не можеш знести смороду. Але брат узяв глиняну посудину, зібрав у неї слиз хворого і коли відчував спрагу, пив із неї. І почав йому помисел говорити: Як не хочеш утікати, то принаймні не пий цього смороду. Та брат кріпився і трудився, пив помиї і служив старцеві. А Бог, що бачив труд брата, і помиї перемінив у чисту воду, і старця зцілив.
29. Брат спитав старця, кажучи: Як може чоловік одержати дар любити Бога? А він, відповідаючи, сказав: Як хто бачить свого брата в грісі й закличе за нього до Бога, тоді дістає розуміння, як треба любити Бога.
30.  Сказав старець: Здобудьмо найголовніше добро — любов. Ніщо піст, ніщо чування, ніщо труд, як нема любови, бо написано: Бог —любов (1 Йо. 4, 8).
31. Іще мовив: Оповідали отці, що диявол може наслідувати все; піст — бо він ніколи не їв, чування — бо він ніколи не спав, а покору й любов не може наслідувати. Тож, нехай буде : для нас великим подвигом — мати в собі любов, а ненавидіти гордість, через яку диявол упав із неба.
32.  Говорив авва Никита про двох братів, що зійшлися вони один із одним бажаючи жити разом. І подумав один із них: чого бажає мій брат, те я й зроблю. Подібним чином міркував і другий: Я виконуватиму бажання мого брата. І жили вони так довго у великій любові. Та побачив диявол їх велику любов і не стерпів її; прийшов він і, бажаючи їх розлучити, став перед дверима й показався одному голубом, а иншому вороною. І каже один із них иншому: Бачиш цього голуба? А той сказав: Це ворона. І почали вони обидва сперечатися і кожний говорив своє і, вставши, побилися до крови і на повну радість ворога розійшлися. Через три дні, отямившись, вони повернули до попереднього способу життя і наклали на себе покуту. Кожний визнав, що задумував у своєму серці виповняти бажання другого. І зрозуміли вони боротьбу ворога й до смерти перебули разом у всілякому мирі.
33. Якось переходив авва Серапіон через якесь Єгипетське село і побачив, як одна розпусниця стояла біля свого покою. І сказав їй старець: Зажди на мене до вечора, бо я хочу прийти і згрішити з тобою цієї ночі. А вона відповіла йому: Добре, авво! І приготовилася, розстелила постіль і очікувала старця з подарунком. Коли ж настав вечір, прийшов до неї старець, та нічого не приніс і, ввійшовши до покою, каже: Чи приготувала ти постіль? А вона каже: Так, авво. І замкнули вони двері й, лишилися самі, от і каже їй старець: Зажди трохи, бо ми маємо правило, аж перше я його відправлю. І почав старець свої молитви і, почавши Псалтир, після кожного псалма проказував молитву і просив Бога, щоб розпусниця покаялася і спаслася. І вислухав його Бог, і жінка тремтіла стоячи й молилася поблизу старця, а коли старець скінчив псалми, впала на землю. А старець почав читання з Апостола й, сказавши з нього багато, відправив молитви. Зворушилася жінка і, зрозумівши, що не для гріха прийшов він до неї, а щоби спасти її душу, припала до нього, кажучи: Вияви любов і туди, де я можу вгодити Богові, провадь мене. Старець відвів її в жіночий монастир, віддав її настоятельці й сказав: Прийми цю сестру й не накладай на неї ярма чи заповідей, як на инших, а як чого схоче, то дай їй; як забажає, дозволь їй виходити. І коли прожила вона кілька днів сказала: Я грішниця, хочу їсти що другий день. А згодом через кілька днів прикликала вона настоятельку і сказала: Тому що я дуже зневажила Бога своїми гріхами, будь добра, запровадь мене в келію, замкни її і через віконце подавай мені трошки хліба й ручну роботу. І послухала її настоятелька і зробила це для неї. Так і догоджувала вона Богові решту часу свого життя.
34.  Сказав один старець про пам'ятання лихого, що зовсім нічим не обурюватися, або не засмутити нікого, або не зазнати смутку від кого-небудь властиво тільки ангелам. А зазнати певної збентеги й скоро помиритися з братом властиво добрим сподвижникам. Коли ж хто схвильований або ображений, то тримати жаль або гнів якийсь час або й увесь день, — це діло диявольське. Бо такий стає братом демонів і другом диявола, бо не може він від самого Бога отримати відпущення гріхів до тих пір, поки не простить своєму братові.
35.  Говорили старці, що кожний має вважати становище ближнього ніби за своє власне і співчувати йому в усьому, і радіти з ним, і плакати, і так жити, наче б мав те саме тіло, і коли впаде на нього яка-небудь журба — турбуватися, мов самим собою, як написано: — одно ми тіло в Христі і громада вірних мала одно серце й одну душу (Ді. 4, 32).
36.  Двоє братів жило разом. Трапилося, що той, що заряджував господарством, приніс менше, як звичайно, отож, той, що був дома, став роздумувати, що він або незаконно затримав, або жартував із ним. Бажаючи довідатися про це, пішов за ним. Коли ж той зайшов до безчесного місця, то й він удав, що зайшов сюди, і, припадаючи до нього, переконував його, щоби покаявся. Та й той, що не згрішив, просив того, що згрішив, щоби молився за нього, як за впалого. Та довелося тому, що не згрішив, захворіти і як був він уже близький до смерти, зізнався братові, кажучи: Я чистий від гріха, що про нього ти думаєш, але для тебе я це зробив, щоби ти покаявся. І як умер він, той що згрішив, прийняв на себе подвиг покаяння.
37.  Инший, коли його брат покинув пустельницьке життя і вернувся до світського, удав, що й сам має такий самий намір, і за Божою милістю, розкаявшись, вони знову прийняли на себе подвижництво, більше за попереднє.
38.  Сказав старець: Ослаблення любови до братів буває в тебе тому, що ти приймаєш помисли й підозри й віриш їм у своєму серці й добровільно не хочеш терпіти. Бажай, за Божою поміччю, передусім того, щоби не вірити власним підозрам й з усією ревністю і зусиллями упокоритися перед братами і відкидати задля них власне бажання.
39.  Був один самітник, що мав під своїм доглядом иншого самітника в келії на десять миль від нього. І сказав йому якось помисел: поклич брата, щоби прийшов і взяв хліба. І знову роздумував він: задля хліба потруджу я брата перейти десять миль, краще занесу йому половину хліба. І, взявши, пішов до келії брата. І коли ішов, поранив на нозі палець, і як пішла кров, почав самітник стогнати і плакати з болю. І ось, прийшов ангел і сказав йому: Чого ти плачеш? Каже йому самітник: Я поранив палець і відчуваю біль. Сказав йому янгол: Чи тому ти плачеш? Не плач, бо кроки, що їх ти робиш задля Господа почислені й вважаються перед лицем Господа дуже вартісними. А щоб ти знав, оце перед тобою беру твоєї крови і підношу до Бога. Тоді самітник із подякою пішов до иншого ченця і, віддавши йому половину хліба, розповів про Боже чоловіколюб'я і вернувся до своєї келії. Через день він знову взяв половину хліба і пішов до иншого ченця. Та трапилося, що й той инший чернець запрагнув зробити те саме і пішов ще до иншого ченця. І стрінулися вони обидва на дорозі. І починає перший, що зробив добре діло, говорити йому: Мав я скарб, а ти захотів привласнити його. Та каже йому другий: Де написано, що тісні ворота розчинено для тебе одного? Дозволь і нам увійти разом із тобою. І як вони говорили, нараз являється ангел Господній і каже їм: Ваша суперечка пішла до Господа, наче пахощі.
40. Пішли раз браття на гору Діолк, щоб там жити, вивчилися робити деякі ручні роботи і робили за оплату; але оскільки не були вони вправні, ніхто не давав їм роботи. Став переконувати їх один старець і говорив їм: Чому ви не працюєте? А вони були несміливі й відповіли: Бо ми зле робимо, отож ніхто не дає нам роботи. Але старець знав одного, що робив те саме, й каже їм: Підіть до такого-то старця, й він вам дасть роботу. Вони пішли, і він їм з радістю дав роботу. Та браття сказали йому: Ми зле робимо, отче. А старець сказав: Вірю Богові, що за ваше рукоділля усе инше розійдеться успішно. Багатий любов'ю старець заохотив і їх до роботи. Ось, справді, ті, що вживають силу, здобувають Небесне Царство.