В ім'я Боже
Все, що ти втратиш заради Бога, збережеш; все, що збережеш заради себе, втратиш.
За все, що даси в ім'я Боже, воздасться тобі сторицею; все, що даси в ім'я своєї слави і марнославства, пропаде.
Все, що приймеш від людей в ім'я Боже, принесе тобі радість; все, що приймеш від людей як нагороду, принесе тобі турботи.

Ставлення до Бога
Коли люди спотворюють своє ставлення до Бога, не бачачи в Ньому єдиної Реальності та Цінності, тоді – як наслідок – стають неправдивими усі людські стосунки. Цінність переноситься на уявлення та вимисел, а життя стає подібним до руху тіней, коли сонце ховається за хмарами.
Хибні теорії про Бога неминуче тягнуть за собою хибні наукові, хибні політичні та хибні суспільні теорії. Одна неправда породжує іншу, перша посилається на другу, друга кличе на поміч третю.
Тоді спритність та вміння ціниться вище від доброчесності, кількість вище від якості.
І тоді, нарешті, люди розуміють, що вони потопають в неправді, і кричать: всюди неправда! Але ніхто не повертається до правди. Так само, як плавці, віддалившись від берега, починають тратити сили, хапатися один за одного і тонути, в сум'ятті і страху забувши, де залишився берег і в Кого треба шукати помочі.
В такі часи рятує світ від загибелі якийсь десяток праведників – Божих людей, відсутність яких повалила в прірву Содом і Гомору.

Природа – приятель наш
Природа – приятель, вона створена, щоб бути приятелем для людини і помічником, а не рабом або катом. Люди, які роблять з природи раба, самі роблять її ворогом і катом.
На Балканах ще збереглися повага та милосердя до природи. Ще існує звичай: якщо селянин хоче зрубати дерево, косити траву чи забивати худобу, він хреститься і промовляє: "Прости, Господи!”
Народи, які оголосили природі війну не на життя, а на смерть, накликали і накликають на себе безконечні біди. Бо той, хто зруйнує мирні стосунки з природою, неминуче нарушує і добрі взаємостосунки з Богом.

Міра страждання
Садівник зрізає гілки, щоб дерево швидше росло і краще плодоносило. Якщо він перебере міру і зріже зайве, дерево засохне.
Вір, що твоє страждання ніколи не може перевершити міри. Бог спостерігає за кожною людиною дбайливіше і милосердніше від будь-якого садівника.
Послухай, як міркує преподобний Ніл Сорський: "Якщо майстер, який виготовляє горщики, знає міру тримання посудини у вогні, щоб вона не тріснула, невже Бог не знає міри наших страждань?” Вір, Господь має більшу розважливість, ніж людина.

Самопанування
Люди, не здатні панувати над своїм серцем, ще менше здатні панувати над язиком.
Люди, які не вміють зберігати мир в своєму серці, не зуміють зберегти його в державі.
Люди, які не бачать миру в собі, не побачать своє місце в світі.
Люди, не здатні до співучасті в чужому горі, ще менше здатні до співучасті в чужій радості.

Дистанція
Все тримай на дистанції, а душу наближуй до Бога.
Якщо проллєш у вогонь воду, не будеш мати ні вогню, ні води.
Якщо забажаєш чужого, зненавидиш своє, загубиш і те, й інше.
Якщо наблизишся до служниці, як до дружини, не будеш мати ні служниці, ні дружини.
Якщо часто п'єш за чуже здоров'я, втратиш своє.
Якщо постійно рахуєш чужі гроші, все менше буде своїх.
Якщо постійно рахуєш чужі гріхи, будеш множити свої.
Якщо, переслідуючи лисицю, доженеш її, – вернеш півня; якщо, переслідуючи ведмедя, доженеш його, півня не вернеш і себе погубиш.

Перешкода доброчесності
Багатьом здається, що, якби вони були на іншому місці, вони були би кращі.
Багатому здається, що доброчесності заважає багатство, бідному здається, що – бідність, вченому – вченість, неуку – неуцтво, хворому – хвороба, старому – старість, молодому - молодість.
Це всього лиш самообман і признання своєї духовної поразки. Уявіть, якби поганий воїн оправдовувся: на цьому місці я буду переможений; дайте мені інше, і я буду хоробрий! Справжній воїн завжди мужній, переможе він чи загине.
Якби святий цар Лазар покинув поле битви, то вважався би переможеним; але, залишившись, вистоявши до кінця, він переміг.
Адам втратив віру в раю, Йов зміцнив віру на гноїщі. Пророк Ілля ні разу не сказав: голод заважає мені бути слухняним Богу! І цар Давид не казав: корона заважає моєму послуху.

Віра - основа любові
Віра - основа любові. Безперестанно зберігай віру, безперестанно зберігай насіння любові, яке несе в собі віра, щоб воно могло прорости і принести радість. Тому що віра сама по собі, без любові холодна і безрадісна.
Але якщо любов в тобі охолоне, не принесе плоду радості, зберігай віру та чекай.
Зберігай віру будь-якою ціною. І чекай, чекай, поки любов не проросте з віри. Якщо втратиш любов, втратиш плід з дерева; втратиш віру – погубиш само дерево.
Якщо випаде неврожайний рік і нива не вродить, терпеливий господар обробляє її з подвійною ревністю. Сусіди кажуть: продай її. Він мовчить і працює. Якщо наступного року не вродить вона, він збільшує старання. Сусіди вмовляють: продай її. Він мовчить і трудиться. І коли на третій рік нива принесе врожай, він радіє утричі. Сусіди тоді мовчать, а він радіє. Якби продав він ниву, чим би радів?

Слово любові
Бог дав людям слово "любов”, щоб вони іменували цим словом свої взаємостосунки з Ним.
Коли люди, зловживаючи цим словом, починають називати ним своє ставлення до земного, воно тратить свій зміст.
Слова тратять свою священну та божественну силу і стають немовби мертвими. Так само як північне дерево, пересаджене на південь, в'яне і гине.

Мудрість
Коли люди жадібно забирають в природи золото, вона замість золота дає їм отруту.
Коли люди жадібно виривають у природи знання, вона дає їм кольорові брязкальця замість правдивого знання.
Коли люди лагідно, в ім'я Боже, в ім'я Творця природи просять необхідне, природа дає їм все, що потрібно.
Мудра мати дає дитині все корисне з того, що вона у неї просить; якщо ж вона попросить щось з примхи, пустої цікавості, мати замість того, що вона просила, дасть якусь дрібничку.
Так поступає і мудрість Божа з людьми.

Зміст історії
Головний зміст історії полягає у визначенні ставлення людей до Бога. Все решта лише епізоди та фрагменти головного.
Історичні періоди представляють собою немовби припливи та відпливи у взаємостосунках Бога і людини. Під час припливу великі художники знаходили натхнення в Бозі; під час відпливу – в природі. Це можна було би назвати "мистецтвом з перших рук” і "мистецтвом з других рук”, вказавши на первинне і вторинне. Перше – більш мужнє і драматичне, друге – жіноче і ліричне. Так само як, коли батько десь відсутній, гостей приймає мати і займає їх розповідями про те, що довідалася від батька.
Кожен відплив, тобто, заміна захоплення божественним на захоплення природнім, тягне за собою повернення в дитинство. Приплив – духовне здоров'я, відплив – духовну недугу. Природно, що зріла людина, наситившись чарами природи, спішить до піднесеного, надприродного, до Царства Небесного.
Згадаємо випадок з дванадцятилітнім Ісусом: коли Мати знайшла Його після довгих пошуків, Він запитав Її: "Навіщо ви шукали Мене? Хіба ви не знаєте, що Мені належить бути в домі Отця Мого?”

Мовчання
Мовчання шукали всі великі душі, бо глибоко відчували правдивість народної мудрості: "Мовчання – золото”. Кожна мисляча людина досвідчила і знає, що вона є не те, що вона говорить про себе, а те, що залишається несказаним. Не те, про що зумисно замовчується, а те, що сказати неможливо.
Наші розмови з людьми – дрібна монета, якою ми себе викуповуємо, в той час як крупна залишається у нас. Чи так: серед людей ми міняємо маски, в той час як правдивий душевний портрет залишається сокровенним.
Мовчазні і всі великі стихії, мовчазніший же від усіх Бог, говірливі лише малі творіння. Чи дивно, що високі душі мовчазні?

Єва та Марія
Єва і Марія в дійсності означають нашу мудрість плотську і мудрість духовну.
Єва забажала більше від того, що чоловік та Бог могли дати їй без шкоди для неї. Вона спрямувалася у прірву за дияволом і потягла за собою цілий рай. Прірва ця – історія. В цій прірві бурхливих пристрастей дерево пізнання добра та зла розрослося, як бур'ян. Марія піднесла Свою душу над історією і заручила її Духу Святому.
Плодом слідування Єви за дияволом було те, що її первенець став убивцею. Плодом заручення Діви Марії з Духом Святим став Її Первенець – Богочоловік.
Єва відкотила колесо життя вниз, Марія спрямувала його вгору.
Драма Єви та Марії для мене і для тебе, друже мій, була б не такою важливою, якби вона з усією ясністю не показувала нам драму нашої власної душі – протистояння плоті та духу.

Про те ж
Знову Єва та Марія! З психологічної точки зору, Єва та Марія виражають наше душевне роздвоєння, ту внутрішню боротьбу – не на життя, а на смерть, – яка відбувається в нас від колиски до гробу.
За що борються Єва та Марія? За ниву нашої душі. Питання в тому, хто завоює цілу ниву. Не можна сказати, що Єва представляє нашу просто інстинктивну, а Марія – нашу просто розумну природу: розпущений інстинкт і розпущений розум представляє Єва, а божественний інстинкт і божественний розум представляє Марія. На стороні Єви – дух нечистий, на стороні Марії – Дух Святий.
І ти, людино, щодня стоїш перед вибором, вибором великим, як всесвіт, і безконечним, як історія: до кого вдашся ти за поміччю – до жінки, яка веде в погибель, чи до Тої, Яка підносить до небес? До жінки, зарученої з дияволом, чи до Тої, що обручена з Духом Святим? До жінки, яка народила убивцю, чи до Тої, що народжує Спасителя?

Зроби і забудь
Не записуй своїх добрих діл:
якщо запишеш, написане швидко зітреться;
якщо забудеш, вони будуть записані у вічності.
Не записуй гріхів сусіда: якщо запишеш, половина ляже на тебе. Забудь про них, і Господь віддасть забуттю твої прогрішення.

Сповідь
Сповідь – вимога Церкви, щоб допомогти людині побачити свою тінь.
Сповідь – вимога Церкви, щоб допомогти людині відкрити душевні рани, які вона прикриває видимістю здоров'я.
Сповідь – вимога Церкви, щоб допомогти людині відкрити свою неміч, яку вона ховає під маскою сили.
Сповідь – вимога Церкви, щоб допомогти людині відкрити смердючий гнійник своєї душі, який вона вправно заглушує зовнішнім благоуханням.
Сповідь – вимога Церкви, щоб людина, яка уявила себе прекрасним лицарем, побачила себе тим карликом-горбуном, яким вона є наодинці з Богом.
Ніхто не йде до лікаря, щоб похвалитися своїм здоров'ям, але щоб показати свої рани.
Ніхто не йде до духівника, щоб похвалитися своєю праведністю, але, щоб показати небезпечну тріщину на своїй праведності.
Людина, яка йде в лікарню, залишає гординю за її порогом; людина, яка приходить на сповідь, залишає гординю за порогом церкви. Щастя для неї, якщо, повертаючись назад, вона забуде про неї. Дай Боже, щоб, виходячи, вона замість милиці гордині оперлася б на милицю смирення.

Раби, нічого не варті
Як можна швидше забувай свої заслуги і труди. Сором тобі, якщо бджола і мураха перевершать тебе в цьому. Плід гордості за свої заслуги – злість, сварки і ворожнеча між людьми, а за ними – неминуче відчуття непотрібності та відчай. Чи бачив ти колись бджолу та мураху у відчаї? Насправді, соромно, якщо вони краще від людей виконують заповідь Христову: Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити (Лк. 17, 10).

Мало і багато
Кому недостатньо малого добра, той вірить в більше добро і шукає його.
Кому мало більшого добра, той вірить у велике добро і шукає його.
Кому й того мало, не вірить в добро і не шукає добра.
Кому мало нижчої моралі, той вірить у вищу і шукає її.
Кому і її мало, шукає ще більш високої моралі.
Кому мало найвищої моралі, той не шукає ніякої моралі.
Кому мало світлого лиця істини, шукає більшого світла.
Кому мало більшого світла, шукає ще більшого.
Кому мало найсвітлішого лику істини, не вірить в істину і не шукає ніякої істини.
Цим пояснюється те, що між тими, хто прийняв християнство, іноді неморальних людей і безбожників більше, ніж серед нехристиян, які, не маючи усього, не позбулися усього.

Страх гріха
Чим духовніша людина, тим більше лякає її гріх. Так само, як сновиду, який опам'ятався над прірвою, опановує жах перед нею.
Насправді, грішники – моральні сновиди.
Горе сновиді, який опам'ятався занадто пізно, коли ноги його вже ковзають по краю глибокої прірви. Бо його пробудження лише засвідчить його падіння у прірву.

Дві моралі
Мораль обов'язку – мораль слуги й раба. Мораль любові – мораль людини. Слово "обов'язок” образливий для любові. Любов не винна нічого. Любов віддає все. Незнання обов'язку – ось єдине незнання любові. Любов дарує, обов'язок позичає. Любов простягає свою думку над границями всесвіту, тому здається, що любов безумна. Обов'язок обмежує свою думку предметами і подіями, тому здається, що обов'язок розумний.
Діла любові перевершують границі часу, тому здається, що любов пасивна. Обов'язок обмежує свої діла подіями та ситуаціями, тому здається, що обов'язок творчий.
Любов стоїть вище від розділення на добро та зло. Обов'язок – невтомне розмежування добра і зла.
Дощ, який не випав з хмари, не знає ще розділення води на чисту і брудну. Тільки краплі, які падають в ріки та калюжі, стають чистою або брудною водою. Так і любов, коли впаде, ділить все на добре та зле і все міряє аршином обов'язку.
Гріх жене любов з її батьківського дому і приносить обов'язок в чужий дім.

Знову приплив і відплив
Залежно від припливу та відпливу в моральному житті людини і природа являє свої припливи і відпливи в образах добра і зла.
В періоди високої моралі людей і природа переживає приплив добра і відплив зла. І, навпаки, в часи невірства і неморальності людей природа переживає припливи в образах зла і відпливи в образах добра. Хмари саранчі не появляються, коли хочуть; хвороби, епідемії, засуха підкоряються цьому ж закону.
В міру добра в людині і природа дарує свою міру плодів та здоров'я. Цей досвід народ виразив в таких словах: яка віра, така й міра.

Про те саме
Якби зникли наші погані риси, гріхи та пристрасті, зникли б і відповідні їм в природі образи.
Але доти, поки людина людині – вовк, будуть вовки.
Поки людина людині – п'явка, будуть п'явки.
Доти, поки душа людська, прив'язана до земного, повзе по землі, будуть повзати по землі змії.
Одним словом, доти, поки людина буде помножувати свою безбожність і свою неморальність, природа буде помножувати відповідні їм образи зла: будуть множитися хижаки, мікроби, бурі, урагани, повені, пожежі та інше.
Отже, природа залежить від людини і в образах, і у змісті.

Заржавіле залізо
Не сумуй, що Господь допустив тобі хворобу. Згадай, що Він допускав важчі хвороби тим, які кращі від тебе.
Уяви собі кусок заліза, забутий ковалем, який роками лежав в кутку кузні. Врешті решт залізо буде просити коваля взяти його в роботу. Тоді коваль швидко підніме його, кине у вогонь і, коли воно розпечеться, покладе на ковадло. Чи буде залізо сумувати?
Так і твоя хвороба до радості, а не до смутку. Бо ти молився, щоб Господь зробив тебе кращим. І Він, як коваль залізо, взяв тебе в роботу і почав гартувати і кувати. Брате, Господь взяв тебе в роботу! Радій, ржаве залізо, забуте ковалем!

Гріх непослуху
Гріх непослуху Богові настільки важкий, що Адам сам один не зміг би понести його наслідків і не загинути під його тягарем. Страшний дух непослуху добре знав це і тому штовхнув першу людину на гріх, який неминуче вів до вічної смерті. Але мудрий Творець знав більше від духу непослуху. Він вирішив помножити рід людський, щоб люди могли розділити тягар вчиненого гріха; вічну смерть Він замінив смертю тимчасовою, а приниження – існуванням у світі світла й темряви.
Перша людина була подібна на велике чисте дзеркало, в якому відображався лише Бог. І демон непослуху прагнув відобразитися в ньому, але не міг. Тоді він вирішив залити це дзеркало своїм густим чорним чорнилом, але в цей момент дзеркало розбилося, і роботи демону додалося, тому що з помноженням людського роду дзеркало продовжувало ділитися на що раз дрібніші кусочки, і демон метався між ними, знемагаючи все більше й більше. І сьогодні дзеркало продовжує дробитися на мільярди частин, і кожну частинку демон переслідує зі своїм пекельним чорнилом. Але дзеркало буде дробитися доти, поки не закінчиться трагедія цього світу, доти, поки непослух не зазнає остаточної поразки; тоді воно відновиться в своєму первозданному сяйві.
Одного разу, коли демон святкував перемогу, думаючи, що дзеркало стерте на порох і робота його закінчена, Бог знову дав світу дзеркало в його цілості та досконалості – в особі Сина Свого Ісуса Христа. Ця несподіванка занурила демона у відчай і спонукала до останнього злісного нападу. Але дні його пораховані, і кінець наближається. Це вже не подібно на філософію, чи не так? Це саме життя, і цього достатньо.

Дзеркала
Кожен новонароджений є новим відображенням Бога, трішки затемнене гріхом непослуху. Ця невелика тінь на душі новонародженого є його різні погані нахили. Бо гріх непослуху Богу виражається іншими гріхами, поганими звичками, пороками та пристрастями. Ця мала тінь на душі кожного новонародженого є певна схильність до зла. Оскільки число цих схильностей велике, то чисельні і драматичні ситуації в житті людини.
Але Бог милостивий до кожної людини. Знаючи недугу кожної душі, Він ставить її в таке положення, в якому вона могла б скоріше зцілитися, а тінь, яка вкриває її, заміниться світлом.
Якщо ця тінь – гордість, Господь поміщає новонароджену душу в скромні життєві умови, щоб душа навчилася смирення і позбулася загрожуючої їй гордості.
Якщо ця тінь – самолюбство, Господь поставить таку душу в положення, в якому їй буде легше жертвувати собою для блага інших, чи то велика сім'я, суспільство чи батьківщина.
Якщо душа схильна до відчаю, Господь помістить її в центр найнапруженішої раці, де у неї не буде часу віддаватися своїй пристрасті.
Душа, хвора схильністю до плотської похоті, опиниться там, де вона не зможе розвивати свій порок.
Ось чому часто здається, що всі ніби знаходяться не на своєму місці, що торговець більше подібний на поліцейського, а поліцейський – на торговця, що монах – на офіцера і офіцер – на монаха, що слуга – на царя і навпаки.
Але незалежно від положення, в яке Бог ставить душі, він невідступно слідкує за кожною, готовий прийти на поміч зі Своїми благодатними ліками. Чим у важчому положенні опиняється людина, тим щедріша благодатна поміч Божа.
Коли ж люди дають волю своєму невдоволенню тим положенням, яке визначив їм Бог, тоді вони повторяють гріх Адама – гріх непослуху. І тоді пристрасть, зі схильністю до якої вони народжені, починає бурхливо розвиватися і опановувати людину. В тій мірі, в якій росте людська пристрасть, людина починає уподібнюватися втіленню цієї пристрасті в природі – коті, собаці, вовку, лисиці... Якщо ж пристрасть цілком захопить людину, то вона перевершить її образ в природі. Людина-кіт стає егоїстичнішою від кота, людина-собака похітливішою від собаки, людина-вовк безжаліснішою від вовка, людина-лисиця хитрішою від лисиці…
Кажу тобі це не для того, щоб ти просто знав, але щоб випробував себе і знайшов у собі пристрасть, з якою народжений, для того, щоб зрозумів, як і в якій мірі своїм непослухом Богові ти допустив їй панувати над тобою. Бо, коли проб'є остання година і прихована за маскою плоті душа оголиться, тоді вона відкриється у вигляді того звіра, якого ти виховав у ній.

Ненависть до праведника
Людина ненавидить того, проти кого грішна. Спочатку боїться, потім ненавидить.
Коли людина згрішить проти свого приятеля, вона відчуває перед ним страх, який перетворюється в ненависть. А ненависть засліплює.
Людина боїться того, хто знає її гріхи. За страхом приходить ненависть.
Коли людина розуміє, що гріх її комусь відомий, її душу наповнює страх, страх швидко переростає у ненависть. А ненависть засліплює.
Те саме відбувається в душі людини, яка знає свій гріх перед Богом і знає, що Богу відомий її гріх. І тоді людину опановує страх перед Богом, страх перетікає у ненависть, від якої душа людини сліпне.
Засліплена ненавистю до людини, людина задумує вбивство. Оскільки ж вбивство Бога неможливе, то засліплена ненавистю до Нього людина замість вбивства вдається до того, що вона вважає рівносильним йому, – до заперечення Бога, яке воістину рівносильне самогубству.

Божественний Домоустрій
Дивлячись на несправедливість неправедного, ми часто запитуємо: чому Бог відразу не вразить його ударом грому, не врятує нас від неправди? Але при цьому ми забуваємо запитати себе: по-перше, чому мати не вбиває свою дитину, як тільки вперше застане її за поганим ділом? По-друге, чому нас – мене й тебе – Бог не вразив громом, коли побачив вчинене нами зло?
В кожну людину вкладений Божий капітал. Жоден господар не буде вирубувати сад, якщо один раз він не принесе врожаю, але з надією чекає наступного року. Гріх людський – це неврожайний рік, і Бог з надією тихо чекає.
Іноді чекає марно: Юда залишився Юдою. Але часто чекає і отримує щедрий плід: сад починає плодоносити, і Савло стає Павлом.

Славолюбство
Якщо запалиш усі свої чесноти, немов величезні свічки, добре зробиш. Але, якщо при цьому не переможеш в собі славолюбство, воно, як ураганний вітер, загасить усі свічки. Ти знову запалиш їх, але вітер знову їх задує. Тому спочатку зупини вітер.

Початок календаря
Щодня грішити і щодня каятися – значить топтатися на місці, замість того, щоб іти вперед. Доти, поки покаяння не пересилить і гріх не зменшиться, дні наші будуть наповнені будуванням та руйнуванням одної і тої самої вежі.
Треба потрудитися, щоб одного разу збереглося хоча б щось незруйнованого з вчорашнього дня. Цей день буде першим днем твого життя.

Чиста сльоза
Безперестанне богоспілкування – в тиші серця, у стриманні ума, в безмовності душі – приводить до ангельської чистоти внутрішньої людини. Завдяки цій чистоті стають видними всі істоти і все творіння в їх первозданності як відблиск чистоти Творця усіх істот і всього творіння. Це бачення викликає найчистіші людські сльози. Бо і сльози іноді подібні на морську воду.

Наслідуй святих
Нелегко відразу наслідувати Христа. Наслідуй спочатку своїх добрих сусідів. Нехай це буде першою сходинкою. Наслідуй добрих людей твого народу. Нехай це буде друга сходинка. Потім наслідуй великих святих Церкви. Це буде третя сходинка. І, нарешті, наслідуй Христа. Це – вершина, на яку неможливо піднятися одним ривком. Безперестанно трудися над своєю душею, як трудишся над плодоносним садом, який дуже легко заростає бур'янами саме тому, що плодоносний.
Нехай усі твої труди, внутрішні та зовнішні, будуть спрямовані на обробляння душі, тому що це єдине, що можна спасти від нещадності смерті. Але не очікуй, що зможеш вибілити свою душу без довгої і важкої духовної боротьби, яка очищає душі. Кінцево, весь твій труд може виявитися марним без животворящої благодаті Божої. Саме благодать і є тим самим, що вода при пранні полотна. Праля трудиться руками, використовує мило, дошку, корито, але промиває, вибілює тільки вода. Так само і з тобою: тобі належить піст, молитва, покаяння та добрі діла, але благодать є Божа вода, що омиває, чистить і вибілює. Тому і молиться пророк: Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоїй… омий мене… і стану білішим від снігу (Пс. 50, 3, 4, 9).

Очищення від зла
З усіх сил старайся очищати себе від зла до людей. Бо нагромаджуючи в собі зло до людей, нагромаджуєш отруту, яка рано чи пізно вб'є в тобі людину.
З усіх сил вирощуй в собі добро до людей. Сильніше стисни сухий стовбур своєї душі і завжди зможеш видушити, немов краплі води, добро, оправдання для прощення ворогів, а значить, одержиш над ними духовну перемогу – перемогу добром.
Не дозволяй сонцю бути більш вдячним від тебе, бо, якщо воно гріє і злих, і добрих, чому ти не можеш зігрівати добром і добрих, і злих?
Не дозволяй воді бути більш корисною від тебе, бо, якщо вона поїть і чистих, і нечистих, чому б тобі не радіти, коли до тебе звертаються за допомогою і ті, й інші? Чи скаже вода бику: "Тобі дам пити”, а ослу – "Тобі не дам пити”? Чи і одному, і другому вона дає напитися і блищить та сріблиться перед мордою одного і другого?
Не дозволяй, щоб земля була більш терпеливою від тебе, коли обробляє її селянин чи вирівнює будівничий дорогу. Будь терпеливим, як вона, бо тобі призначена велика нагорода.
Не дозволяй, щоб небозвід сяяв яскравіше, ніж твоя душа. Бо в тобі Той, Хто звів небозвід і Хто може скинути його. Ось так, брате мій, ти – син, а небозвід – твір!

Любов Божа
Любов Божа до людини перевершує любов людини до Бога.
Хто знає, чи любила б дитина маму, якби спочатку не відчула її любові до себе?
Так само і людина не може запалити в собі любов до Бога доти, поки не відчує невичерпної любові Божої до самої себе.

Проти розсіяності
"Совокупивий разстоящаяся єстества” – співається про Христа в одному церковному ірмосі. А це значить, що Христос зібрав нашу роздроблену, розсіяну істоту.
Всі ми розсіяні доти, поки не знайдемо єдиний центр – Христа, до якого спрямується ціла наша сутність, подібно до розсіяних сонячних променів, які збираються в фокусі лінзи. Для Христа цей центр – Бог Отець, який живе в ньому.
Жодне питання Він не вирішував, не звіривши відповідь з цим центром. Тому Він завжди був цілісним і зібраним. Його безперестанна молитва була безперестанним спілкуванням з цим центром, безперестанним збиранням Себе.
Поступай і ти так само і будеш подібний до Христа. А бути подібним до Христа – значить бути яскравішим від сонця та могутнішим від всесвіту.

Три вікна
Для духовної людини в небесах існує три вікна: в перше дивиться віруючий розум, друге відчинене для уповачого серця, третє – для люблячої душі.
Той, хто дивиться тільки в одне вікно, побачить лише третину неба. Хто дивиться відразу в три, тому відкрите небо повністю.
Свята Варвара прорубала три вікна у вежі, в якій її ув'язнив батько-язичник, щоб так визнавати свою віру в Святу Трійцю.
Щоб побачити Божественну Трійцю в Її Єдинстві, ми повинні пізнати самих себе як трійцю в єдинстві. Бо тільки трійця може споглядати Трійцю.

Молитва
Правдива молитва завжди є боротьба зі смертю і заперечення смерті. Правдива молитва завжди – боротьба за життя і утвердження життя.
Яка ж правдива молитва? Та, яка робить тебе сильнішим від смерті, яка перемагає страх і жах смерті. Якщо, вставши з молитви і зазирнувши в себе, ти відчуєш колишній страх смерті, знай: молитва твоя не була справжньою. Якщо же, вставши з молитви і зазирнувши в себе, ти відчуєш байдужість до смерті, знай: молитва твоя правдива. Коли, вставши з молитви, ти відчуєш бажання як можна швидше з'єднатися з правдивим життям, знай: молитва твоя була переможною.
Перед тим, як зійти на Хрест, Спаситель вже переміг смерть, коли молився в Гетсиманському саду.
Гетсиманська молитва є єдиний образ досконалої і переможної молитви, який будь-коли був даний і заповіданий роду людському.

Над політикою
Коли Христос стає знаряддям земної політики, засобом для отримання земних багатств і слави, Він перестає бути Знаряддям спасіння. Іншими словами, якщо хтось іменем Христа намагається добитися земних благ, то Він позбавляє того вищих благ, небесних.
Хто торгується з Христом, той набуває найнебезпечнішого в торгівлі компаньйона.
Хто піднімає на Христа меч, той на кінці меча тримає своє серце.
Двотисячолітня історія не зробила Христа більш великим, але вона лише утвердила істинність Його. До божественної величності Христа і до Його духовного лікування неможливо щось додати або забрати. Його безумовний послух Отцеві, Його смирення, чоловіколюбство і співчуття історія прийняла як єдині цілющі засоби для спасіння душі і як єдиний шлях до перемоги над злом.

Земля і карта
Яка Земля порівняно з географічною картою, таке і християнське розуміння світу порівняно з кабінетною філософією. Це правда: іноді карта виглядає барвистіше і гарніше від Землі, але і на найбільш прикрашеній карті ніколи не виросте пшениця і не потече чиста джерельна вода.

Ключ до тайни
Христос воскрес – значить, воістину є Бог.
Христос воскрес – значить, воістину існує духовний світ, світ реальний і безсмертний.
Христос воскрес – значить, життя сильніше від смерті.
Христос воскрес – значить, добро сильніше від зла.
Христос воскрес – значить, всі надії християн виправдані.
Христос воскрес – значить, всі життєві труднощі вирішені.
Всі труднощі вирішені, головні та мучительні таємниці розкриті, ланцюги пітьми і страждань розірвані, бо Христос воскрес!

Миколай Сербський