1. Авва Антоній говорив: Думаю, що тіло має відрух природній, вроджений, та він не діє, як душа не хоче, — і є в тілі один відрух без похоті. Є й инший відрух, що походить із харчування і розгріття тіла їжею та питтям. Та горяч крови, що з них витворюється, викликує збудження в тілі. Саме тому сказав апостол Павло: Не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти (Еф. 5, 8); рівно ж і Господь у Євангелії мовив до своїх учнів: Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом (Лк. 21, 34). А в подвижників буває ще й инший відрух, що походить із підступу й заздрости демонів, то ж треба знати, що в тілі бувають відрухи трьох родів: один природний, другий з нерозбірливости в їді й третій — від демонів.
2. Авва Геронтій Петрський говорив: Багато спокушуваних плотськими пожаданнями, що не співжили тілесно, блудували думкою, зберігаючи тіло незайманим, розпустували в душі. Тому, Дорогі, добре є сповняти слово Святого Письма: Більш ніж щось инше пильнуй своє серце (Прип. 4, 23).
3. Авва Йоан Колов сказав: Той, що насолоджується і бе-сідує з отроком, уже вчинив перелюб із ним у своєму помислі.
4. Авва Касіян говорив: Ось, що сказав нам авва Мойсей: добре є не затаювати своїх думок, а відкривати їх старцям духовним і розсудливим, а не таким, що постаріли тільки з плину часу; бо багато таких, що дивилися на старечий вік і відкривали думки, — та замість зцілення через недосвідченість старця, впадали у відчай.
4(a). Так був один брат із числа найревніших. Сильно спокушуваний демоном перелюбства, прийшов він до одного старця й відкрив йому свої думки. Цей вислухав, та що був недосвідчений, у гніві назвав брата огидним і негідним чернечого стану, тому що має такі думки. Як почув це брат, зневірився, покинув свою келію й пішов у світ. Та Бог так зарядив що стрінувся з ним авва Аполлос. Бачачи, що він схвильований і дуже зажурений, спитав його: Що за причина такої журби, мій сину? Спочатку він з великого занепаду духу нічого не відповідав. Опісля ж, як старець дуже його упрошував, виявив йому справу, кажучи: Мене непокоять думки перелюбства; я ходив до того старця, відкрив йому їх і, за його словом, не лишилось мені надії на спасіння; тож я зневірився і відходжу тепер у світ. Вислухавши це, отець Аполлос як мудрий лікар довго підбадьорював брата й наставляв його, кажучи: Не думай, що це якась дивина, сину мій, і не споневірюйся. І мене в такому віці й при сивині дуже непокоять такі думки. Тож не трать духа при тому розпаленні, що лікується не так людським старанням, як Божою милістю, - тільки зроби мені сьогодні ласку і вернися до своєї келії. Брат так і зробив. Відійшовши від нього, авва Аполлос пішов до келії того старця, що відкинув брата і, ставши близько біля його келії, молився Богові зі слізьми кажучи: Господи, що даєш спокуси для користи, зверни боротьбу брата на цього старця, щоби він через досвід навчився у своїй старості того, чого не міг навчитись протягом довгих літ, — щоби він міг співстраждати з тими, що борються. Коли авва скінчив молитву, бачить, стоїть біля келії етіоп і пускає стріли на старця. Поранений ними, старець тут-таки, неначе впившись, почав хитатися туди й сюди і, не маючи сили витерпіти, вийшов із келії і пішов у світ тим самим шляхом, що ним ішов юний брат. Авва Аполлос, знаючи про це, що сталося, стрінувся з ним і, підійшовши до нього, каже: Куди йдеш? І що то за причина неспокою, що огорнув тебе? Засоромлений, що все те, що з ним сталося, відоме святому» він із встиду не сказав нічого. Тоді авва Аполлос сказав йому: Вернися до своєї келії й надалі знай свою неміч і вважай, що досі або не пізнав тебе диявол, або навіть погордив тобою, коли ти не вдостоївся з ним боротьби, що її посилається на них ченців. Що я кажу — боротьби? Ти не міг винести нападу навіть один день. Це сталося через те, що ти, принявши себе юнака, що мав боротьбу зі спільним ворогом, замість того, щоби скріпити його у боротьбі з ворогом, — вкинув його ν розпуку, не роздумавши про ту мудру заповідь, що говорить: рятуй тих, що на смерть тягнені, і від засуджених на страту не відступай (Прип. 21, 11), ані про притчу нашого Спасителя Бога, що мовить: Очеретини надломаної не доломить і ґнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги (Мт. 12, 20). Бо ніхто не може переносити хитрощів ворога, ані навіть погасити розпалення, коли Божа благодать не захоронить людської немочі. Тож, щоби сповнилось на нас це спасенне провидіння, спільними молитвами проситимемо Бога, щоби Він відвернув спрямований на тебе удар, бо: Він поранить, і сам Він перев'яже рану, Він ударить, та Його ж руки загоять (Йов. 5, 18). Сказавши це й помолившись, Аполлос зараз визволив старця від боротьби, що охопила його, й дав йому при тому пораду просити Бога, щоби Він дарував йому язик учнів, щоб підтримував моїм словом знесиленого (Іс. 50, 4; див. ще Еф. 6, 19).
5. Коли спитали авву Кирила Олександрійського про блудний помисел, то він відповів так: Коли не маєш помислу, то ти без надії, бо як не маєш помислів, то маєш діло. Це означає, хто не бореться з гріхом в умі й не противиться йому, той сповнює його тілесно, а того, що сповнює такі діла в своїй нечулості, не турбують думки.
5(a). При тому спитав старець брата: Чи не маєш ти звички Розмовляти з жінкою? Ні, — відповів брат, — та мій ум займають Древні й нові малярі: Зображення жінок служать для мене розбурхливими пам'ятниками. — Старець сказав йому: Мертвих не бійся, а бійся співчуття і гріховного діяння живих, і більше вправляйся у молитві.
6. Авва Матой оповідав: Прийшов до мене брат і казав, що очернення гірше від блуду. На це авва завважив: Жорстоке твоє слово! Брат запитав його: А тобі як видається ця справа?
Старець відповів: Хоч очернення погане, та швидко лікується.
Той, що очернює, часто кається і каже: Зле я зробив. А перелюбство — це природна смерть.
7. Авва Пімен сказав: Як царський оруженосець стоїть перед царем завжди напоготові, так і душа має бути завжди готова проти демона блуду.
8.  Іще сказав: Чоловікові зовсім не можна давати сили двом думкам — перелюбству і злослів'ю на ближнього; йому аж ніяк не вільно ні говорити про них, ані думати в своєму серці. Як він визволиться від них, отримає спокій і велику користь.
9.  Якось прийшов брат до авви Пімена й каже: Що мені робити, отче, я страждаю на блудну похіть? Й оце я ходив уже до авви Івістіона; він сказав мені: Не дозволяй їй довго залишатися в тобі. Авва Пімен відповідає братові: Діла авви Івістіона високі — він на небі разом із ангелами, й не знає, що ми з тобою перебуваємо в блуді! Та скажу тобі від себе: як чоловік буде здержувати своє черево і язик, то він може володіти собою.
10.  Брат спитав авву Пімена на випадок нечистої думки. Старець говорив йому: Велика Божа поміч, що обіймає чоловіка, — та ми не можемо бачити її своїми очима.
11.  Другий брат спитав авву Пімена: Що мені робити, мене долають блудні бажання, і я попадаю в шал? Старець мовить йому: На це сказав Давид: Лева я побивав, а ведмедицю дусив. Це означає: я відганяв шал, а нечисту похіть придушував працею.
12.  Сказав ще: Неможливо тобі жити no-Божому, коли ти ласолюбець і грошолюб.
13.  Оповідали про матір Сару: Тринадцять літ перебувала вона в сильній боротьбі з демоном блуду й ніколи не просила, щоби увільнитись з цієї боротьби, а тільки взивала: Боже мій, поможи мені!
14.  Ще оповідали про неї: дуже нападав на неї цей дух блуду, представляючи їй марні предмети світу; вона, не слабнучи в страсі Божому й подвигах, якось ввійшла до своєї самотньої хатини помолитися. Тут з'явився їй дух блуду тілесним образом і сказав: Перемогла ти мене, Capo! — Не я перемогла тебе, — відповіла вона, — а Господь Христос.
15.  Одного брата непокоїв блудний помисел; боротьба була наче вогонь, що день і ніч горів у його серці. Він терпів і не піддавався своєму помислові. А коли минуло багато часу, зникла боротьба, бо ніяк не могла його поконати задля його витривалости; й одразу ж у його серці запанував спокій.
16.  Инший брат мав боротьбу з блудною похіттю і, ставши вночі, прийшов до старця та й виявив свій помисел. Старець заспокоїв його, і брат, отримавши користь, вернувся у свою келію. Але оце знову піднялась на нього боротьба; він знову пішов до старця. І чинив він це кілька разів. Старець не засмучував його, а говорив йому на хосен і мовив так: Не вступайся йому, а краще приходи ти до мене, як демон буде тебе непокоїти, й виказуй його (виявляючи свої думки). Таким чином, будучи виявлений, він пройде мимо, бо ніщо так не засмучує демона нечистоти, як виявлення його діл, а ніщо так не радує його, як затаєння помислів. Таким чином приходив брат до того старця одинадцять разів, виказуючи свої помисли. Врешті каже брат старцеві: Вияви любов, — скажи мені слово! Старець каже йому: Кріпися, сину, коли б Бог допустив, щоб мій помисел прийшов на тебе, то ти не зніс би його, а впав би глибше. А що старець говорив це в покорі, то й спокуса брата припинилася.
17.  Инший брат мав спокусу блуду і з зусиллями зносив подвиг протягом чотирнадцяти літ, уважаючи, щоб сам його помисел не згодився з похіттю. Врешті прийшов він до церкви і виявив справу перед усім народом. Тоді видано указ — і всі потрудилися для нього, протягом тижня молитися Богові, й боротьба припинилася.
18. Про думку нечистоти сказав один старець-пустельник: Чи ти не хочеш спастися, лежачи на постелі? Йди — роби, йди - трудися! Йди — шукай і знайдеш! Чувай, стукай і відчиниться тобі (див. Мт. 7, 8). У світі є на всякий бій здібні боці, що за багато ран від противників, за терпеливість мужність дістають вінець. Але часто й один, що дістає рани від двох, зберігає мужність при ударах і побідує тих, що б'ють його. Чи бачив, яку мужність вони проявляють для тілесної нагороди? Стій і ти й будь мужній, а Бог поборе за тебе ворога.
19. Инший старець сказав про той самий помисел: Провадь себе так, як той, що переходить торговицею попри харчівню й чує запах вареної страви чи чогось смаженого. Хто хоче, заходить до харчівні та й їсть. Хто ж не хоче, той, минаючи її відчуває лише запах, та й іде собі. Так і ти охоронюй себе від смороду, стань і помолися, мовлячи: Сину Божий, поможи мені! Так само чини й з иншими помислами, бо ми не викорінювачі помислів, а протиборці.
20.  Ще инший старець сказав про той самий помисел: Ми страждаємо ним через свою безпечність. Якби ми були певні, що Бог мешкає в нас, то не робили б із себе чужої посудини (див. 1 Кор. 6, 15), бо Господь наш Христос, що мешкає у нас, і приявний коло нас, бачить наше життя. Тому й ми, що носимо Його й споглядаємо на Нього, не маємо бути безпечні, а мусимо очистити себе, як і Він чистий. Станьмо на камені, й нехай розіб'ється лукавий; не злякайся — і він не зробить тобі шкоди; заспівай у силі, кажучи: Ті, що надіються на Господа, — як гора Сіон; не захитається по вік, хто живе в Єрусалимі (Пс. 124, 1).
21.  Брат запитав старця: як чернець упаде в гріх, то журиться, як той, що потерпів шкоду замість поступу, і трудиться, доки не піднесеться, тоді, як той, що приходить із світу початківець (чесноти), робить поступ (і таким чином останній буває вище, як перший)? Старець сказав йому у відповідь: Чернець, котрий попадає в спокусу, це немов хата, що упала; якщо він цілковито підбадьориться і схоче підняти повалену хату, то знаходить для цього багато матеріялу, як от: фундамент, каміння і може поспіти швидше, ніж той, що не викопав і не заложив основи й не має того, що необхідне, а тільки сподівається, що може довершити своє діло. Таким чином, як той, що трудився в чернечій діяльності впаде в спокусу й навернеться, одразу ж має все необхідне: старання, псалмоспів, рукоділля й инше, що становить основу (чернечого) життя.
І доки новачок у чернецтві вчитиметься цього, монах уже досягне попереднього стану.
22.  Один брат, що його непокоїла блудна похіть, прийшов до великого старця і просив його: Вияви любов, помолися за мене, бо непокоїть мене похіть блудна. Старець помолився за нього до Бога. Брат приходить до нього вдруге й каже те ж саме слово. Рівно ж і старець не переставав благати за нього Бога, мовлячи, Господи, об'яви мені стан цього брата й звідки на нього дія диявола? Бо молився я Тобі, але він досі не дістав спокою. Тоді об'явив йому Господь про брата. Він побачив його, як він сидів, а дух перелюбства близько нього й глузує собі. Перед ним стояв і ангел, посланий йому на поміч, і гнівався на брата, що він не віддав себе Богові, тільки насолоджувався думками і весь свій ум віддав діянню диявола. Таким чином пізнав старець вину брата й каже йому: Ти сам винен, бо захоплюєшся своїми думками, — і навчив його, як протистояти помислам. І брат, зцілившись його наукою і молитвою, віднайшов спокій.
23.  Раз учень великого старця боровся з похіттю. Старець побачив, що він страждає, й каже: Чи хочеш, я помолюся Богові, щоб Він полегшив твою боротьбу? — Ні, — сказав учень, — бо я хоч і страждаю, та в самому стражданні знаходжу для себе плід. Тому краще проси Бога у своїх молитвах, аби Він дарував мені терпеливість перенести спокусу. На те каже йому авва: Тепер я пізнав, що ти маєш успіх і перевищуєш мене.
24.  Оповідали про одного старця: прийшов він у скит із сином, що ще годувався молоком і не знав, що таке жінка. Коли цей син досягнув віку мужа, то демони вночі явили йому Жіночі образи. Він виявив це своєму батькові. Старець здивувався. - Довелось якось синові бути із своїм батьком у Єгипті; побачивши там жінок, казав він своєму батькові: Ось ті самі, що ніччю приходять до мене в скит. Старець відповів йому: То світські ченці, сину мій; вони мають инший вигляд, а инший пустельники. При тому старець дивувався, яким чином у скиті могли демони показати йому жіночі постаті? І зараз же вернулись вони до своєї келії.
25.  Був один подвижник у Єгипті. Ворог приводив йому на пам'ять одну доволі вродливу жінку й дуже його непокоїв Та за Божим провидінням прийшов у скит другий брат із Єгипту; під час розмови він сказав, що вмерла дружина такого-то. А це була та сама жінка, що нею непокоївся брат. Почувши про те, взяв брат у ночі свій хітон і пішов до Єгипту. Відкрив могилу померлої, обтер хітоном її гниючий труп і вернувся з ним до своєї келії. Положив той сморід біля себе й боровся з думкою та говорив: оце предмет, що до нього ти маєш похіть, — він перед тобою, насичуйся! Таким чином мучив він себе тим смородом, доки не скінчилася його боротьба.
26.  Один чоловік прийшов у скит, щоби вступити в чернечий стан, і взяв із собою сина, якого тільки-но відлучено від молока. Як досяг він юнацького віку, почали демони спокушувати його на блуд. Він каже своєму батькові: Піду я в світ, бо не можу знести боротьби. Батько стримував його і вмовляв. Але юнак каже йому: Не можу більше, отче, дозволь мені піти звідсіля. Батько говорить йому: Послухай мене ще раз, мій сину: візьми сорок пайок хліба і молодого пруття до плетення на сорок днів, йди в глибоку пустиню і перебудь там сорок днів, і сповниться на тобі Божа воля. Він послухав свого батька, став і пішов у вказану пустиню, пробув там двадцять днів у трудах і плів кошики та живився сухим хлібом. Та ось бачить, — підходить до нього нечиста сила: перед ним стала етіопка, та така смердяча, що не можна було знести її смороду. Він почав наганяти її. А демон каже: Зазвичай я являюся приємною в людських серцях, та за твій послух і труд не допустив Бог, щоби я тебе звела й об'явив тобі мій сморід. Він устав і, дякуючи Богові, пішов до свого батька та й каже йому: Тепер я вже не хочу відходити звідсіля, отче, — я бачив нечисту силу і її сморід. І самому батькові було те об'явлено, й він сам сказав юнакові: Коли б ти перебув сорок днів і вповні дотримав би мою заповідь, то побачив більше видіння.
27.  Один старець перебував у далекій пустині. Він мав родичку, що вже кілька літ хотіла його бачити. Розвідавши старанно, де перебуває старець, пішла вона в напрямку пустині, побачила там караван і пішла з ними в пустиню. Її тягнув туди диявол. Підійшовши до дверей старця, вона представилась його родичкою й залишилася в нього. Був тоді инший самітник, що мешкав у долішній частині пустині. Він налив у посудину оди, й коли він їв, та посудина почала крутитися. За Божим натхненням сказав він сам до себе: піду в пустиню і повідомлю про це старця. Він устав і пішов. Коли настав вечір, він ліг на шляху до капища ідолів і вночі чув розмову демонів: Цієї ночі ми втягнули одного ченця-самітника в перелюбство. Як почув він те, зажурився, пішов до цього старця, знайшов його в скрусі й мовив до нього: Що мені робити, авво? Я наливаю собі в посудину води і під час столування вона крутиться. Старець каже йому: Ти прийшов спитати мене про те, що посудина крутиться? А що мені робити —сьогодні я впав у перелюбство. — Я довідався про це, — відповів той. — Як ти довідався? — спитав його старець. — Я, — відповів брат, — спав у божниці ідолів і чув там розмову демонів про тебе. Тоді сказав старець: Піду я в світ. Але брат переконував його, кажучи: Ні, отче, залишайся на цьому місці, а жінку відішли звідсіля, — це побачення вийшло від диявола. Він вислухав його і лишився, збільшуючи свої подвиги зі слізьми, поки не повернувся до попереднього стану.
28.  Сказав старець: неклопітливість про зовнішнє, мовчання і сокровенна вправа породжують чистоту.
29.  Брат спитав одного старця: якщо трапиться чоловікові за дією диявола впасти в спокусу, чи є користь для тих, що розчаровуються через нього? Ось що на це відповів старець: У єгипетській кеновії був славнозвісний диякон. Один урядник, якого переслідував архонт, прийшов до кеновії з цілим своїм домом. Диякон, за дією диявола, впав із його жінкою — і кинув сором на всіх. Пішов він до одного старця, що його любив, і розповів йому справу. В старця, всередині його келії, було одне темне, укрите місце. Диякон почав його благати, кажучи: поховай мене тут живого й нікому цього не виявляй. Він увійшов у цю темінь і правдиво покаявся. За якийсь час зупинилася в річці вода. Під час спільної молитви один із святих мав об'явлення: коли не вийде і не помолиться диякон, що його скрив тoй старець, то вода не потече. Ті, що це почули, здивувалися і пішли та вивели диякона з того місця, де він був. Він помолився, і вода потекла. І ті, що перше розчарувалися, віднайшли далеко більшу користь з його покаяння і прослави Бога.
30.  Двоє братів пішли на ринок продавати домашні речі. Як вони розійшлися, один із них упав у блуд. Повернувшись, другий брат сказав йому: Ходімо, брате, до нашої келії! - Не піду, — відповів він. — Чому ж? — запитав брат. — Тому, -відповів той, — що коли ти відійшов від мене, я впав у гріх. Бажаючи придбати (Мт. 18, 15) його, став йому брат говорити: Й зі мною те саме трапилося, коли я відійшов від тебе; але ходімо, покаймося старанно, і Бог простить нам. І вони пішли й оповістили старцям про те, що з ними сталося. Старці дали їм наказ — покаятися. І один з них каявся за иншого, неначе б він сам згрішив. А Бог, який бачив такий подвиг його любови, за кілька днів об'явив одному старцеві, що за велику любов брата, що не згрішив, він простив тому, що згрішив. Ось, це направду значить: віддати життя своє за друзів (Йо. 15, 13).
31.  Прийшов раз брат до одного старця й каже йому: Мій брат покидає мене, відходячи туди й туди, а я побиваюся тим. Старець упрошував його, кажучи: Стерпи йому, а Бог бачитиме труд твоєї терпеливости й прикличе його до тебе. Бо суворими засобами неслушно приводити до себе кого-небудь, і сатана сатану не виганяє (див. Мт. 12, 36). А краще притягуй його добротою, бо й нашим покликанням Бог навертає людей. І старець оповів йому ось що: в Тиваїді було двоє братів. Одного з них демон схиляв до перелюбства, і той каже співбратові: Піду я в світ. Але цей заплакав і мовив: Не допущу, мій брате, щоби ти відійшов і занапастив свій подвиг і незайманість. Він не погоджувався і говорив: Не лишуся, а піду; або ходи зі мною — я знову вернуся з тобою, або відпусти мене — я лишуся в світі. Брат пішов і розповів це одному великому старцеві. Старець мовив: Іди з ним, а Бог заради твого подвигу не допустить його до упадку.
Вони встали й пішли у світ. Як увійшли до одного села, Бог, бачачи його подвиг, відняв від брата боротьбу, так, що той сказав своєму попутнику: Ходімо, брате, знову в пустиню. Подумай, ось я згрішив, що ж мені з цього за користь? Вони вернулись до своєї келії, не зазнавши шкоди.
32.  Хтось спитав старця: Що мені робити з блудною похіттю? _ Що маєш сили, — сказав старець, — бережися від цього помислу; бо той, що впав від нього, перебуває у відчаї спасіння. Як корабель, що бореться з хвилями, бурею і вітрами, стратить стерно, то, хоча перебуває в небезпеці, то все ще пливе; коли ж навіть щогла зломиться, або що-небудь инше, все ще залишається в добрій надії, якщо ще цілий рятувальний човен. Так і чернець, коли з безпечности впаде в які-небудь инші пристрасті, має ще надію перемогти їх покаянням; а коли раз, упавши в гріх перелюбства, потерпить кораблетрощу, то перебуває в розпуці, бо його корабель почне іти на дно.
33. Брат спитав старця: Що мені робити, отче: мене вбиває сороміцький помисел? — Каже йому старець: Як мати хоче відлучити від молока свою дитину, прикладає до грудей гірку морську цибулю. Немовля з призвичаєння припадає до грудей ссати молоко, але через гіркоту відвертається від неї. Так і ти, як хочеш, положи на свою думку гіркоту. Брат спитав його: Що то за гіркота, що її маю положити? — Пам'ять про смерть і муки в майбутньому житті, — відказав старець.
34.  Инший брат спитав старця про той самий помисел. Старець каже йому: Мене ніколи не турбував цей предмет. Брат розчарувався, пішов до иншого старця і мовив до нього: Ось, що сказав мені один старець, — і я розчарувався, бо він сказав те, що понад природу. Старець каже йому: Непросто сказав тобі це чоловік Божий. Іди, перепроси його — й він виявить тобі силу свого слова. Брат устав, пішов до старця і, поклонившись до землі, сказав: Прости мені, я нерозумно вчинив, вийшовши від тебе вражений. Прохаю тебе, поясни мені, - як це тебе ніколи не турбувала блудна похіть? — Від ого часу, - каже йому старець, - як я став ченцем, ніколи я не насичувався ні хлібом, ні водою, ані сном; з цього постає неспокій, що турбує мене і не дає мені відчувати спокуси, про яку ти сказав. Брат вийшов, одержавши користь.
35.  Брат спитав одного з отців: Чому це мій помисел постійно схиляється до нечистоти, не дає мені спокою ні на одну годину — й моя душа бунтує? Отець сказав йому: Якщо демони засівають у тобі помисли, не піддавайся їм, бо ім властиво постійно спокутувати. І хоч вони ніколи не кинуть цього, та приневолити тебе не можуть: твоя воля — слухати їх і не слухати. Знаєш, що зробили Мідіяніти: вони прибрали своїх дочок і поставили їх на показ Ізраїльтянам; але нікого не примушували, а тільки ті, що хотіли, падали з ними, а инші обурювалися на це, погрожували й убивали їх (див. Чис. 25). Так потрібно чинити зі своїми помислами. Брат сказав старцеві у відповідь: Що ж мені робити? Я слабий і пристрасть мене поконує. — Спостерігай за ними, — сказав він, — і коли вони починають у тобі говорити, не відповідай їм, тільки встань, молися і впадь перед Богом, кажучи: Сину Божий, помилуй мене! Брат сказав йому: Я дбаю за це, авво, але немає скрухи в моєму серці, бо я не знаю сили цього слова. — Ти тільки дбай, — сказав йому старець. — Я чув, що авва Пімен і багато з отців казали: Заклинач не знає сили своїх слів, але гадюка чує, розуміє силу його слів і слухається. Так і ми, хоч і не знаємо, яку силу мають наші слова, та демони чують і відступають зі страхом.
36.  Старці говорили: нечистий помисел — це немов папір із папірусу. Коли він у нас повстане, і ми, не віддаючись йому, відриватимемо його від себе, — він легко зруйнується. Коли ж він у нас повстане, а ми піддаватимемося й насолоджуватимемося ним, то, перемінившись, зробиться він залізним і зруйнується важко. Тож треба знати про цю гадку: тим, що віддаються йому, немає надії на спасіння, а тим, що не віддаються належить вінець.
37. Два брати, поконані нечистою похіттю, пішли і взяли з собою жінок. Та опісля стали говорити один одному: Що за користь для нас із того, що ми покинули ангельський чин і впали в цю нечистоту, а опісля мусимо йти в вогонь і муку? Ходімо знову в пустиню. Прийшовши туди, вони визнали отцям те, що зробили і просили, щоби вони призначили їм покуту. Старці замкнули їх на рік і обидвом однаково давали хліба й води. Брати були однакові на вигляд. Як скінчився час покути, вони вийшли із запертя і отці побачили, що один із них сумний і цілковито блідий, а другий веселий і з ясним обличчям; — і здивувалися цьому, бо брати приймали поживу однаково. Тому й спитали сумного брата: Якими думками ти був зайнятий у своїй келії? — Я думав, - відповів він, - над злом, що я зробив і над мукою, що в неї я маю іти, — і зі страху присохло тіло моє до кости моєї (Пс. 101, 6). Запитали вони й другого: А ти над чим роздумував у своїй келії? — Він відповів: Я дякував Богові, що Він вирвав мене з нечистоти цього світу і з майбутньої кари, та повернув мене до цього ангельського життя, і, пам'ятаючи про Бога, я радувався. Старці сказали: Покута першого і другого однакова перед Богом.
38. Був один старець у скиті, й коли він сильно занедужав, браття стали йому послугувати. Старець бачив, що вони трудяться для нього, і сказав: Піду до Єгипту, щоб не обтяжувати братів. Але авва Пімен говорив йому: Не відходи, а то впадеш у блуд. А він посмутнів і мовив: Моє тіло вже замертвіло — і ти мені це говориш? І так він відійшов до Єгипту. Як почули про це мешканці, складали йому щедрі пожертви. Одна невинна дівчина прийшла з віри услугувати йому, й старець за якийсь час виздоровів та й впав із нею. Вона зачала в утробі й породила сина. Мешканці питали її: Від кого це? — Від старця, — сказала вона, але їй не повірили. Та старець сам сказав: Це мій гріх, Але збережіть народжену дитину. Вони зберегли. Як дитину вже відлучено від грудей, то одного празничного дня прийшов старець у скит, приніс дитину на своїх плечах і ввійшов із нею до Церкви, повної люду. Як присутні побачили його, то заплакали, а він сказав братам: Подивіться на це немовля — це син непослуху! Будьте й ви, браття, обережні, бо я на старості це зробив, — і моліться за мене! І, відійшовши в келію, він Розпочав свій попередній труд.
39. Одного брата дуже спокушував демон блуду. Бо чотири демони, обернулися у постаті вродливих жінок і протягом двадцяти днів намагались втягнути його в ганебне змішання. Але що він мужньо боровся й залишався непереможеним, то Бог, бачачи його подвиг, дарував йому те, що надалі брат більше не зазнавав тілесного розпалення.
40. Жив один пустельник у долішніх сторонах Єгипту. А був славний, бо мешкав у самітній келії, в безлюдному місці. І ось, за справою сатани, одна безчесна жінка, почувши про нього, сказала молодикам: Що мені дасьте, я скину вашого подвижника? Вони назначили їй якусь винагороду, й вона вийшла вечором та пішла до його келії, немов зблудивши. Як постукала в двері, старець вийшов, а побачивши її, збентежився і сказав: Яким чином ти тут опинилася? — Я заблукала і прийшла сюди, — сказала вона зі слізьми. Старець змилосердився над нею і ввів її до своєї загороди, а сам увійшов до келії і замкнув її. І ось окаянна закричала, кажучи: Авво, мене тут поїдають звірі! А він знову збентежився, а заразом і побоявся Божого суду і сказав: Звідкіля прийшов на мене цей гнів? І, відчинивши двері, пустив її досередини. Тоді диявол почав пускати в нього стріли, що розпалювали похіть до неї. Але він побачив напад ворога і сказав сам до себе: хитрощі диявола -це темрява, а Син Божий — це світло. І встав та запалив свічку. Коли ж знову розпалювала його похіть сказав: Ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують (Гал. 5, 19-21); тож випробуй себе тут, чи можеш витерпіти вічний вогонь? І приклад до свічки свій палець, і палив його, й не відчував болю через сильне розпалення тіла. І так чинив він далі, аж до ранку, і спалив усі свої пальці. Розпусниця, бачачи, що він робив, закаменіла від страху. Ранком прийшли до подвижника молодики й запитали: Чи прийшла сюди вчора жінка? — Так, " відповів він, — ось, вона спить у келії. — Ввійшовши в келію, вони побачили її мертвою та сказали йому: Авво, вона вмерла• Тоді він відкрив свої руки й показав їм, кажучи: Ось, що зробила зі мною ця дочка диявола! Вона згубила мої пальці. Й розповівши їм те, що сталося, мовив: Святе Письмо говорить; Не платіть злом за зло (1 Пт. З, 9), — проказав молитву й підвів жінку. Відтоді розпусниця відійшла і провадила весь час життя в чистоті.
41. Одного брата мучила нечиста похіть. Трапилося йому зайти до одного єгипетського села, де він побачив дочку поганського жерця, брат полюбив її й каже до її батька: Дай мені її за жінку. — Не можу її тобі дати, коли не спитаю мого бога. і пішов жрець до демона й говорить йому: Оце прийшов до мене один чернець і хоче взяти мою дочку; чи віддати її за нього? Демон відповів: Спитай його, чи відцурається він свого Бога, хрещення і чернечого обіту. Жрець прийшов і сказав ченцеві: Чи відцураєшся ти свого Бога, хрещення і чернечого обігу? Він погодився — й одразу ж побачив немов голуба, що вийшов із його уст і полетів угору. Жрець пішов до демона і сказав: Ось, він згодився на всі три умови. Тоді диявол сказав йому у відповідь: Не віддавай йому своєї доньки за жінку, бо Бог не відступив від нього, а ще помагає йому. Жрець прийшов і сказав братові: Не можу віддати тобі дочки, бо Бог іще помагає тобі й не відступив від тебе. Почувши це, сказав брат сам до себе: Бог явив для мене таку ласку — і я окаянний, відцурався Його і хрещення, і чернечого обіту, а добрий Бог навіть тепер помагає мені! І, спам'ятавшись, пішов у пустиню до великого старця і розповів йому справу. Старець сказав йому: Сядь зі мною в печері, пости три тижні без перерви, а я благатиму Бога за тебе. Старець трудився за брата і призивав Бога, кажучи: Господи, прошу Тебе, даруй мені душу цю і прийми її покаяння! І вислухав Бог його молитву. Коли скінчився перший тиждень, старець приходить до брата й питає його: Чи бачив ти що-небудь? Так, — відповів брат, — я бачив голуба в горі, на небесній височині, що стояв над моєю головою. Старець сказав йому: Дослухайся до себе і з зусиллям призивай Бога. На другий тиждень старець знову приходить до брата й питає його: Чи бачив що-небудь? Бачив, — відповів брат, — голуба, що сходив на мою голову. Старець наказав йому: Чувай і молися. Як прийшов третій тиждень, старець знову приходить до брата й питає його: Чи не бачив що-небудь більше? — Бачив, — відповів він — голуба, він зійшов і став над самою моєю головою; я простягнув свою руку, щоби взяти його, а він знявся і ввійшов до моїх уст. Тоді старець подякував Богові й сказав до брата: Оце Бог прийняв твою покуту, — відтепер дослухайся до себе самого. Брат сказав йому у відповідь: Віднині я пробуватиму тобою, авво, до самої смерти.
42.  Оповідав один із Тивейських старців: Я був сином поганського жерця і, будучи ще малим, пересиджував у божниці й не раз бачив, як мій батько заходив до капища й приносив жертву божкові. Раз якось підійшов я тихцем позад нього і побачив, як сидів сатана і все військо стояло перед ним. Коли це один його князь підійшов і кланяється йому. Сатана каже йому: Звідкіля ти прийшов? — Я був, — відповів він, — ув одному селі, зчинив бійку й велику колотнечу, та, довівши до кровопролиття, прийшов сповістити тобі. Сатана спитав його: Скільки часу ти на це потратив? — Тридцять днів, — відповів він. Сатана звелів його покарати, сказавши: За такий час ти зробив тільки це! Тут кланяється йому і другий. Сатана питає його: Звідкіля ти прийшов? — Я був на морі, — відповів чорт, — розбудив на ньому бурю, потопив кораблі, погубив багато людей і прийшов сповістити тобі. Сатана спитав його: За який час ти зробив це? — За двадцять днів, — відповів чорт. Сатана звелів покарати і цього, сказавши: Чому ти за стільки днів, зробив лише це? І ось третій підійшов і поклонився йому. Сатана питає: Звідкіля ти прийшов. — Він відповів: В одному місті було весілля. Я зчинив сварки і велике кровопролиття, навіть між молодим і молодою та й прийшов тобі звістити це. Сатана спитав його: За скільки днів ти зробив це? — За десять, — відповів він. Сатана наказав покарати й того за повільність. Підійшов і ще один і поклонився йому. Сатана питає: Звідкіля ти прийшов? Був, — відповів він, — у пустині: оце вже сорок років я воюю з одним ченцем і цієї ночі я вкинув його в перелюбство. Вислухавши цього, сатана встав, поцілував його і взяв корону, що її носив сам, одягнув на голову демонові, посадив його на престолі разом із собою і сказав йому: Велике діло довершив ти! Після цього старець додав: Бачачи це, я сказав сам собі: який високий чернечий сан! Коли Господь зволив дарувати мені спасіння, я вийшов зі світу й став ченцем.
43.  Оповідали про одного з отців: він був зі світу і. розпалювався похіттю до своєї дружини. Він розповів про це отцям. А вони, знаючи, що він був трудолюбним і робив далеко більше як те, скільки йому визначили, наложили на нього такі труди і піст,  що його тіло охляло і він не міг встати. Та за Божим провидінням, прийшов один мандрівник із отців відвідати скит. Підійшовши до його келії, побачив, що вона розчинена, й пішов далі, дивуючись, чому ніхто не вийшов йому назустріч. але він вернувся і застукав у двері, кажучи: Чи не хворіє, бува, брат! Постукавши, він увійшов до келії та й побачив брата вельми виснаженого, каже йому: Що з тобою, отче? Той розповів йому про себе: Я зі світу, й ворог сьогодні розпалює мене до моєї дружини; я визнав це отцям, вони наложили на мене різні труди і піст, і я, виконуючи їх, охляв, а боротьба зростає. Почувши це, старець зажурився і каже йому: Хоч отці, як мужі кріпкі наложили на тебе такі труди і піст, та як хочеш послухати мого смирення, облиш це і приймай в пору трохи їди та служи посильну службу Богові і здай на Господа турботу свою (Пс. 54, 23), бо своїми трудами ти не можеш поконати цієї похоті. Наше тіло, неначе одіж: як шануєш її вона залишається в цілості, коли ж не шануєш — тліє. Отець вислухав його і так вчинив і за кілька днів відступила від нього боротьба.
44. Був один древній подвижник, що робив поступ у благочесті, він жив на горі в краях Антіноя. Ми чули від знайомих ченців, що багато одержувало користь від його слова, як рівно ж від його діл. В такому стані позаздрив йому ворог, як і всім чесним людям, і вложив йому помисел під виглядом цієї самої побожности, що для тебе не мають трудитися або служити инші, а ти сам мусиш служити иншим; тож принаймі служи собі самому, сам продавай у місті свої кошики, купуй потрібне для себе, а опісля знову вертайся до свого самітництва. Це вмовляв його диявол із заздрости до його мовчання, молитовних вправ для Бога й користи для багатьох. Ворог старався всюди на нього чигати й упіймати його, — а він, довірившись цьому як доброму помислові, вийшов зі свого монастиря. Коли він, — славний колись, та недосвідчений у великому лукавстві зловмисника, знаний і прославлений серед подвижників, що бачили його, — після довшого часу стрінувся з жінкою і з неуважности до себе спокусився нею і, прийшовши в товаристві ворога на одне самітне місце над рікою, впав із нею. Думаючи, що ворог утішився від його упадку, був близький до відчаю, позаяк образив Божого Духа, ангелів та святих Отців, з яких не одні поконували ворога в містах. Отож, до нікого із них не вподібнюючись, журився він дуже і не подумав про поправу свого прогрішення, а хотів на цілковиту радість ворога, кинутись у хвилі ріки. Та з великої душевної скорботи, знемогло його тіло — і тільки милосердний Бог урешті поміг йому, щоби він не згинув на цілковиту радість ворога. Та згодом, оговтавшись, він постановив понести значно більший труд із терпінням та й благав Бога з плачем і журбою — і пішов знову у свій монастир. Зачинивши двері, він плакав так, як плачуть за померлим, благав Бога, не спав і постив, виснажив своє тіло та не отримав іще запевнення про свою покуту. Коли не раз приходили браття до нього, задля своєї користи й стукали в двері, він говорив їм, що не може відчинити. Я дав, — казав він, — слово весь рік щиро каятися — і просив їх помолитися за нього. Він не знав, як виправдати себе, щоби не розчарувалися слухачі, бо вони вважали його чесним і дуже великим ченцем. І таким чином він провів весь рік у посиленому пості й ревній покуті.
Перед днем Пасхи в ніч перед Воскресенням Христовим, як наставав празник, він узяв новий смолоскип і приладив його, вложив у нову посудину і, накривши її, став із вечора на молитву, мовлячи: Щедрий і ласкавий Господи, що хочеш, щоб і розбійники спаслися і прийшли до пізнання правди! Прибігаю до Тебе, Отця віруючих. Господи, помилуй мене, що падав багато разів, на радість ворогові. І оце я мертвий, слухаючи волі його. Ти ж, Владико, і безбожних, і немилосердних милуєш і навчаєш милувати ближнього, — помилуй мою покірність, бо для Тебе немає нічого неможливого, душа моя, мов порох, розсипалась перед адом (див. Пс. 140, 7). Зроби мені ласку, бо Ти благий для свого творіння, Ти й несущі тіла воскресив у день воскресення. Вислухай мене, Господи, бо відійшов дух мій (Пс. 142, 7) і душа моя окаянна, висохло і моє тіло, що я його осквернив. Я не можу більше жити, охоплений страхом Твоїм, і не насмілююся надіятись на відпущення мого гріха заради покаяння, маючи у тій безнадійності подвійну провину. Оживи мене, розбитого! Звели цьому світильнику запалитися Твоїм вогнем, щоби я таким чином надіявся на ласку Твоєї поблажливосте і в подальшому житті, що його мені даруєш, зберігав Твої заповіді, не відпав від Твого страху, а служив Тобі з більшою ревністю, як дотепер. Сказавши це, з гіркими сльозами в ніч перед Воскресенням, він устав поглянути, чи не засвітився світильник, і, відкривши його, побачив, що не засвітився. Упавши знову на своє лице, він наново призивав Господа, кажучи: Знаю, Господи, що боротьба була на те, щоби я дістав вінок, — а я не встояв на своїх ногах, а навпаки за тілесну втіху зробився винним муки безбожних. То ж пощади мене, Господи! Бо оце я знову визнаю мою гидкість перед Твоєю добротою, перед Твоїми ангелами й усіма праведниками, й коли б не було розчарування, я визнав би це й перед людьми. Ущедри мою душу, щоб я й инших навчив, правді, Господи, оживи мене! Коли ж подвижник помолився таким чином тричі, вислухано його. Він устав і побачив, що смолоскип ясно горів, зрадів надією на Бога, зміцнився радістю серця, подивувався Божій благодаті, що вона запевнила його, і мовив: Дякую Тобі, Господи, що Ти мене негідного цього життя і світу помилував цим великим і новим знаком. Ти, Чоловіколюбче, милуєш свої душі! — Таким чином, як він продовжував свою сповідь і дякував Богові, засяяв день, — і він зрадів у Господі, забувши про тілесну поживу. А цей вогонь смолоскипу він зберігав по всі свої дні, підливаючи оливи і закриваючи зверху, щоби не погас. Таким чином Божий Дух знову замешкав у ньому, і він, покірливий, зробився знаний Для всіх із свого визнання і дякування Богові. А як прийшов час віддати свою душу, то на кілька днів перед своїм сконом мав він одкровення.
45. Старець сказав: Цього остерігайся до самої своєї смерти й спасешся: щоби не їсти з жінкою і не приятелювати з нею; Щоби не спати на одній постелі з хлопцями, коли сам молодий, — ні з братом своїм, ні з аввою, і роби це із жаху, а не з гордування. Не звертай на себе уваги, коли одягаєш одіж. Коли Зайде потреба, приймай аж до трьох чарок вина і не порушуй свого правила для дружби. Не залишайся на тому місці, де ти згрішив перед Богом. Не нехтуй свою службу, щоби не впасти в руки своїх ворогів. Побуджуй себе до поучення в псалмах, бо воно захоронює тебе від полону ворога. Полюби всяке страждання, — і присмирніють твої пристрасті. Пам'ятай, що ти не маєш цінувати себе в жодному ділі. Старайся оплакувати свої гріхи. Бережи себе від неправди, бо вона відганяє від тебе страх Божий. Визнавай свої помисли перед отцями своїми, щоб Божий покров охороняв тебе. Приневолюй себе до ручної роботи. І Божий страх оселиться в тобі.