1. Раз у кеновії авви Іліта брата здолала спокуса. Вигнаний звідти, він відійшов на гору до авви Антонія. Коли брат пробув там якийсь час, Антоній послав його знову в кеновію, з якої він вийшов. Але браття, побачивши його, знову вигнали. Брат, вернувшись до авви Антонія, каже йому: Не захотіли прийняти мене, отче! Тоді старець послав його до них із такими ось словами: Корабель розбився на морі, згубив свій вантаж і сам заледве вирятувався при березі, а ви хочете затопити й те, що врятувалося при березі. Браття, почувши, що його послав авва Антоній, одразу ж прийняли його.
2.  Одного брата, що згрішив, пресвітер прогнав із церкви. Авва Висаріон встав і вийшов разом із ним, кажучи: І я також грішник.
3. Авва Ісая сказав: Якщо прийде до тебе помисел осудити ближнього в якому-небудь грісі, то наперед подумай про себе самого, чи ти сам не більш грішний від брата? І коли ти думаєш, Що чиниш добре, — не сподівайся, що ти вгодив Богові. Тоді не відважишся судити ближнього.
4. Ще сказав: У неосудженні ближнього й у незневажуванні його полягає спокій сумління.
5. Авва Ісаак Тивейський, прийшовши у кеновію, побачив брата, що впав у гріх, і осудив його. Коли авва вернувся в пустиню, прийшов Господній ангел, став перед дверми його келії і казав: Не пушу тебе ввійти. Авва благав його, кажучи: Яка ж Цьому причина? Ангел відповів йому: Бог послав мене до тебе, і сказав: спитай його, куди накаже Мені кинути впалого брата? Авва Ісаак одразу ж упав на землю і сказав: Згрішив я перед тобою, — прости мені! Ангел сказав йому: Встань, Бог простив тобі, але надалі бережися осуджувати кого-небудь, поки Бог його осудить.
в. Оповідали про авву Марка Єгипетського: він прожив тридцять літ, не виходячи зі своєї келії. До нього мав звичай приходити пресвітер і звершувати Євхаристію. Диявол, бачачи сильну терпеливість мужа, задумав спокусити його й навіяв одному біснуватому йти до старця, нібито для молитви. Недужий, заки що сказав, закричав до старця, кажучи: Твій пресвітер грішник, — не дозволяй йому більше приходити до тебе! Авва Марко сказав йому: Сину мій, у Святім Письмі сказано: Не судіте, щоб вас не судили (Мт. 7, 1). Зрештою, якщо він грішник, Господь простить його, та й я сам грішник, більший, ніж він. Сказавши це, він помолився, вигнав із чоловіка демона й зцілив його. Коли, як то звикло, прийшов пресвітер, старець прийняв його з радістю. А Бог, побачивши незлобність старця, явив йому знамення: бо коли пресвітер намірився приступити до святої трапези, я побачив, — оповідав сам старець — ангела, що сходив із неба; він поклав свою руку на голову пресвітера, — і цей зробився непорочний, стоячи при Євхаристії, як стовп вогненний. Коли ж я дивувався цьому видінню, — почув голос, що говорив мені: Чому ти, чоловіче, дивуєшся цьому явлінню? Якщо й цар не дозволяє своїм вельможам стояти перед собою в бруднім одязі, а вимагає від них пишноти, тим більше і Божа сила не дозволить служителям Таїнств стояти гидкими перед небесною славою! І блаженний Марко вдостоївся такого знамення за те, що не осудив пресвітера.
7. Якось у скиті брат впав у гріх. Зібравшись, браття послали за аввою Мойсеєм, але він не хотів іти. Тоді послали до нього пресвітера з такими словами: Ходи, тебе дожидає зібрання. Авва встав, узяв знищений кошик, наповнив його піском і так пішов. Браття вийшли йому назустріч і питають: Що це означає, отче? Старець відповів їм: Це мої гріхи сипляться позаду мене, — але я не бачу їх, а сам прийшов оце судити чужі гріхи. Коли монахи почули це, нічого не сказали братові, лише простили йому.
8.  Авва Йосиф спитав авву Пімена: Скажи, як мені стати ченцем? Старець відповів: Коли хочеш спокою і тут, і в майбутньому житті, при всякому ділі говори: хто я? І нікого не осуджуй.
9.  Спитав його брат іще: Коли я бачу прогрішення мого брата, чи добре затаїти його? Старець каже йому: Коли ми покриємо огріх свого брата, — так і Бог покриє наші огріхи, я коли ми викриємо гріх брата, — так і Бог виявить наші гріхи.
10.  Раз у кеновії брат впав у гріх. У тих місцях був пустельник, що довгий час нікуди не виходив. Авва кеновії пішов до нього і розказав йому про впалого брата. Проженіть його, — сказав пустельник. Брат, прогнаний з кеновії, з великої журби замкнувся в печері й плакав у ній. Довелося, що проходили там браття до авви Пімена; вони почули, що брат плакав. Увійшовши в печеру, застали його в великій журбі й почали благати, кажучи: Ходи з нами до авви Пімена. Він не хотів і сказав: Я тут умру, бо я згрішив. Браття пішли до авви Пімена і оповіли йому про брата. Старець просив їх і посилав до брата, кажучи: скажіть йому — авва Пімен кличе тебе. Вони пішли і привели його. Старець, бачачи брата у скрусі, встав, поцілував його, поводився з ним ласкаво і попросив його попоїсти. А тим часом авва Пімен послав одного з братів сказати пустельникові: Вже довгі літа я чув про тебе і бажав бачити тебе, але через наше лінивство ми не бачимося один з одним. А тепер задля Божої волі і з приводу випадку, що оце стався, потрудися прийти і побачимося. А пустельник нікуди не виходив зі своєї келії. Вислухавши ці слова, він сказав: Коли б не Бог піддав старцеві, він не послав би за мною. І він встав і пішов до нього. Поцілували вони один одного із радістю і сіли. Авва Пімен сказав йому: В одному місці було двоє людей, і кожний з них мав у себе мерця. Один із них покинув свого мерця, і пішов плакати над мерцем другого. Пустельник, вислухавши, розжалобився від цього слова, згадав, що зробив, і мовив: Пімен угорі, на небі, а я — вдолі, на землі.
11.  Брат спитав авву Пімена: Що мені робити? Сидячи в келії, я піддаюся пригніченню духу. Старець каже йому: Нікого не зневажай, не осуджуй і не обмовляй, — і Бог дарує тобі спокій, і твоє сидження буде без збентеги.
12. Якось у скиті було зібрання. Братія говорили про гріхопадіння брата, але авва Піор мовчав. Опісля він устав, вийшов і, взявши мішок, наповнив його піском та й ніс на плечах. Насипав теж трохи піску в кошик, — його ніс перед собою. Отці спитали його, щоб це означало? Він відповів: Той мішок, що в ньому багато піску, це — мої гріхи: їх багато, але я лишив їх позад, бо я не каюся за них; а оце — небагато гріхів мого брата, — вони перед моїми очима, і я непокоюся через них і осуджую брата. Та не слід було б так чинити. А краще мені свої гріхи носити перед собою, журитися ними і благати Бога помилувати себе. Отці вислухали це і мовили: Справді, це — шлях спасіння!
13.  Авва Пафнутій оповідав: якось мандруючи в тумані я збився з дороги і опинився близько до одного села. Там я стрінув таких, що говорили сороміцьке. Я відійшов набік і впав перед лицем Бога, осуджуючи себе самого. Коли це йде до мене ангел із мечем і каже: Пафнутій! Всі, що осуджують своїх братів, загинуть від цього меча. Але ти добре зробив, що не осуджував їх, а упокорився перед Богом, немовби то ти зробив їхній гріх. Тому твоє ім'я вписане в книгу життя.
14.  Старець сказав: Не осуджуй блудника, хоч ти й чистий, бо сам ти так само, як він, переступаєш закон, бо той, що сказав — не чини перелюбу (Мт. 5, 27), сказав теж: не судіте (Мт. 7, 1).
15.  До одного пустельника ходив пресвітер і відправляв для нього приношення Святих Тайн. Прийшов хтось до цього пустельника і наговорив на пресвітера, що він грішник. Коли пресвітер прийшов як звичайно відправляти приношення, спокушений пустельник не відчинив йому дверей. Пресвітер пішов собі. Коли це почувся голос від Бога, що говорив пустельникові: Люди взяли мій суд! Пустельник увійшов немов у екстаз і бачить золоту криницю і золоте відро, і мотузок золотий, і воду дуже добру; бачить і якогось прокаженого, що черпає воду й наливає її в посудину. Пустельника мучила спрага, але він не хотів пити, бо черпав прокажений. І ось, знову відізвався до нього голос: Чому ти не п'єш цієї води? Що винен цей, що черпає? — він тільки черпає і наливає. Коли пустельник прийшов до тями й роздумав над сенсом видіння, то прикликав пресвітера і просив його, щоби по давньому відправляв для нього приношення Святих Тайн.
16.  Було в кеновії двоє братів — і кожний із них удостоївся бачити Божу благодать на своєму братові. Сталося раз, що один із них вийшов у п'ятницю із кеновії і побачив когось, що зранку споживав трапезу. Він сказав йому: Ти їсиш у п'ятницю в такій годині? Наступного дня було зібрання, і брат, як звичайно, поглянув на нього і побачив, що благодать відступила від нього, — і зажурився. Прийшовши в келію, каже йому: Що ти зробив, брате? Бо я не бачу на тобі Божої благодати, як бачив перше. — Я, — відповів він, — ні на ділі, ні в думці не чую за собою нічого злого. — Чи не промовив ти якогось слова? — спитав його брат. Той пригадав і відповів: Так! Учора я побачив одного, що трапезував зранку, і сказав йому: ти в п'ятницю їсиш у такій годині? Оце мій гріх! Але потрудися зі мною два тижні й помолися Богові, щоб Він простив мені. Вони так і зробили. По двох тижнях брат побачив, що Божа благодать знову зійшла на його брата. Вони втішилися і дякували Богові.
17.  Один із отців побачив одного, що згрішив, і з гіркими слізьми мовив: Він упав сьогодні, а я — завтра.
18.  Старець сказав: Якщо хтось коли й згрішить перед тобою — не осуджуй його, а вважай себе грішником, більшим від нього.
19.  Авві Пімену, коли він прийшов у країни Єгипту, довелося жити біля брата, що мав жінку. Старець знав це, але ніколи не викривав брата. Довелося жінці вночі народжувати, а старець, дізнавшись про це, покликав до себе меншого брата й сказав: Візьми зі собою одну посудину вина і дай сусідові, бо він тепер має потребу в нім. Браття ж не розуміли його вчинку. Посланий зробив так, як казав йому старець. Братові це пішло на користь і, розкаявшись, через кілька днів він відпустив жінку, нагородивши її на випадок потреби, і сказав старцеві: Віднині каюся! І, відійшовши від нього, збудував неподалік келію і з неї приходив до старця. Старець наставляв його на Божий шлях і придбав його (див. Мт. 18, 15).
20. Декотрі отці питали авву Пімена: Якщо ми побачимо, що брат грішить, — чи дозволиш викрити його? Старець відповів їм: Коли мені часом доводиться переходити тим місцем, де я можу бачити його в грісі, — я проходжу повз і не викриваю його.
21.  Ще старець мовив: у Святому Письмі сказано: що бачили твої очі, те говори* (Прип. 25, 8); а я раджу вам — не говорити навіть про те, чого діткнулися ваші руки. Один брат обманувся таким способом: видалося йому немовби його брат грішить із жінкою; довго боровся він сам із собою, а опісля підійшов із тією думкою, що її мав, і штовхнув їх ногою, кажучи: припиніть урешті! Та виявилося, що то було пшеничне колосся. Тому я і сказав вам: не викривайте, коли навіть і діткнете своїми руками.
* Цит. за Септуагінтою. - Прим. ред.