ПРО СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ
Третя Божа заповідь накладає на нас обов’язок святкувати святий день. Всевишній хоче, щоб ми впродовж тижня працювали, а неділю присвятили Йому і відпочивали. Тож нічого дивного, що неділя від самого початку стає для християн важливим Господнім святом та основою літургійно-церковного року. Християнське святкування неділі характеризується двома рисами: участю у св. Літургії та залишенням важкої фізичної праці. Тут звернемо увагу на перший обов’язок святкування неділі, а саме: участь у св. Літургії.

Святкування суботи у Старому Завіті
У Старому Завіті окрема Божа заповідь приписувала святкувати суботній день. Цей день мав завжди нагадувати ізраїльтянам про створення світу, Божі добродійства та умову-завіт між Богом і людьми. У книзі Виходу читаємо: «Пам’ятай на відпочинковий день, щоб святити його. Шість днів працюватимеш і робитимеш усяке діло твоє. День же сьомий — відпочинок на честь Господа, Бога Твого. Не робитимеш ніякого діла сам, ані син твій, ані дочка твоя, ані раб твій, ані рабиня твоя; худоба твоя, ані чужинець, що перебуває в твоєму дворі. Бо шість днів творив Господь
небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його» (20, 8-11). Субота зобов’язувала, передусім, до спокою, тобто до залишення всякої фізичної праці.

Святкування неділі в Новому Завіті
У Новому Завіті обов’язок віддання честі Богові переходить на неділю. Св. Апостоли святкування останнього дня тижня, тобто суботи, перенесли на неділю. А це тому, що в неділю Ісус Христос славно воскрес із гробу, давши владу Апостолам відпускати гріхи. І в неділю Святий Дух зійшов на Апостолів. Декрет II Вселенського Ватиканського Собору «Про св. Літургію » каже: «За апостольською традицією, яка бере свій початок від самого таки дня Христового Воскресіння, Церква святкує кожного восьмого дня пасхальне таїнство, що його слушно називає Господнім днем, або неділею» (§ 106).
Для перших християн головним недільним обов’язком була зустріч воскреслого Христа через участь в Євхаристійній Жертві та злука з Ним у св. Причасті. Характер святкування неділі від самого початку був радісний, бо кожна неділя пригадувала першим християнам радісну подію Христового Воскресіння. З тієї причини в неділю не було ані посту, ані коліноприклонінь.

Обов’язок участі у Святій Літургії
Брати участь у св. Літургії — це перша головна риса освячення Господнього дня. Осередком богопочитання у Христовій Церкві від апостольських часів аж до сьогодні є Пресвята Євхаристія, що її приймаємо у св. Причасті. Пресв. Євхаристія довершується на св. Літургії. Без Літургії немає Пресв. Євхаристії, немає св. Причастя. Тому св. Літургія — це щось найважливіше, найцінніше і найсвятіше, що має Христова Церква. Ісус Христос приніс тільки одну криваву Жертву на хресті. Та Він, з любові до нас, бажав не раз, а тисячі разів жертвуватися, тому установив на Тайній Вечері безкровну Жертву Нового Завіту — св. Літургію.
Хоча у перших віках християни часто брали участь у св. Літургії, навіть щодня, та все-таки неділя була днем загального збору християнської громади. У творі «Наука 12-ти Апостолів », що датується другим сторіччям, читаємо: «У день Господній зберіться разом і переломіть Хліб та дякуйте, визнавши раніше свої гріхи, щоб чистою була ваша жертва». Зі сказаного виходить, що вже тоді була практика частої сповіді і св. Причастя та обов’язок недільної св. Літургії.
Первісна участь усіх вірних у недільній св. Літургії не була обов’язком, накладеним Церквою; звичай і ревність були для них неписаним законом. Церковні закони щодо неділі з’являються дещо пізніше, коли вже почала остигати перша християнська ревність. Перші закони Західної Церкви, які вимагали бути щонеділі в церкві, походять від Синоду в Ельвірі (Іспанія, початок IV століття). Цей Синод вирішив на короткий час відлучати від Церкви тих, хто впродовж трьох неділь не був у церкві. Синод в Аґде (Франція, 506 р.), вже накладає виразний обов’язок брати участь у недільній св. Літургії.
У Східній Церкві помісний Синод у Сардиці (Болгарія, 347 р.), в 11-ому каноні пригадує, що існує закон від св. Отців, аби виключати з Церкви тих, які, живучи в місті, не були у церкві впродовж трьох тижнів. А Трульський Собор 692 року у своєму 80-му каноні стосовно недільної св. Літургії подає таке правило: «Якщо б єпископ чи пресвітер, чи диякон, чи хтось із зарахованих до клиру, чи мирянин, для яких не було поважної причини або перешкоди надовго бути усуненими від своєї церкви, але, перебуваючи в місті, вони за три неділі, впродовж трьох тижнів, не прийдуть на церковні зібрання, то клириків треба виключати з клиру, а мирян позбавляти церковного єднання».
А св. Йосафат у 5-му правилі визначає для священиків дні, в які вони зобов’язані служити св. Літургію, і зауважує, що обов’язком священика є відправити Службу Божу, рівно ж як обов’язком вірних є взяти участь у відправі. Митрополит Петро Могила у своєму Требнику також пригадує священикам і вірним про недільний обов’язок: «Хай знає парафіяльний священик, що він повинен служити св. Літургію під тяжким гріхом у кожний великий празник і в неділю, а також в кожну суботу. Бо якщо він не буде служити св. Літургії, то для багатьох буде перешкодою до вислухання Божественної Служби, що її, за Божим і церковним наказом, кожний християнин у кожний святий день повинен вислухати» (ч. I, с. 251 ).
У рішеннях Замойського Синоду 1720 року стосовно недільного обов’язку читаємо: «Св. Синод вирішив постановити щодо Служби Божої парафіяльної, щоб для ліпшої вигоди парафіян була призначена певна година, та щоб вона починалася щонайпізніше перед полуднем» (Тит. III, § 4). Подібно і Львівський Синод 1891 року про відправу св. Літургії каже: «Щоб вірні могли задовольнити свій обов’язок щодо вислухання цілого Богослуження, Синод постановляє, аби відправа Служби Божої парафіяльної відбувалася в означених годинах, ані занадто вчасно, ані занадто пізно» (Тит. IV, гл. 1, § 13).
Св. Іван Золотоустий, навчаючи про недільний обов’язок, каже: «Тиждень має сім днів. Тими сімома днями Бог поділився з нами так, що собі не взяв більше, а нам дав менше, і навіть не поділив їх рівно — не взяв собі три й не дав нам три, але нам відділив шість, а для себе взяв один. А ти в цей день не хочеш здержатися від життєвих справ, але як поступають святокрадці, так і ти важишся поступати з цим днем, крадучи та вживаючи його на життєві клопоти, тоді, коли він освячений і призначений на слухання духовних наук».
Декрет II Вселенського Ватиканського Собору «Про Східні Церкви » стосовно недільного обов’язку дає таке правило: «Вірні мають обов’язок у неділі та святкові дні брати участь у Божественній Літургії або, за приписами чи звичаями свого обряду, у відправі Божої Хвали» (§ 15).
У Старому Завіті за зневагу суботи Бог, через Мойсея, наклав кару смерті. В книзі Виходу читаємо: «Господь сказав Мойсееві: «Ти ж промов до синів Ізраїля: «Глядіть, пильнуйте мені суботи, бо вона — знак між мною та вами для ваших поколінь, щоб знали, що я — Господь, який освячує вас. Пильнуйте, отже, суботи: вона-бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю» (31, 12-15). А чоловіка, що в суботній день збирав дрова, наказав Бог побити на смерть камінням (Числ. 15, 32-36).
Недільна св. Літургія повинна бути для нас цінною, святою й бажаною, бо вона — невичерпне джерело Божих ласк і благословення. Вона вчить нас любити Бога та ближнього, дає нам духа молитви й розуміння жертви і освячує усе наше життя. Хто з недбальства опускає в неділю св. Літургію, той дуже багато тратить. Тому св. Церква так сильно настоює на недільному обов’язкові брати участь у св. Літургії. Тож хай вона і для нас буде чимсь найдорожчим і найсвятішим.

ПРО НЕДІЛЬНИЙ ВІДПОЧИНОК
Перший обов’язок, що його накладає на нас третя Божа заповідь — це святкування неділі через участь у св. Літургії. А другий обов’язок — зберігання недільного відпочинку залишенням важкої фізичної праці. Як участь у св. Літургії має велике значення для Божої слави й нашого духовного життя, так і недільний спокій має передусім велике значення для фізичного життя нашої родини, дітей, а також й суспільного життя. Тож погляньмо дещо ближче на історію недільного відпочинку і його значення для нас; на праці заборонені та причини, що можуть звільняти нас від недільного спочинку й обов’язку бути в церкві.

Історія недільного відпочинку
Недільний відпочинок — це друга риса християнського освячення святого дня. Християнська релігія у перших сторіччях не мала права громадянства й була переслідувана, тож для перших християн неділя була звичайним робочим днем. Вони під час тижня мусіли працювати, а свої недільні відправи відбували ввечері або вранці у катакомбах.
Недільний спокій почав набирати щораз більшого значення щойно тоді, коли християнська релігія отримала повну свободу за цісаря Константина Великого 313 року. Перші закони про недільний відпочинок походили не від Церкви, але від держави. Цісар Константин Великий 321 року видав декрет, в якому сказано: «У високошанований день сонця хай відпочивають усі судді, міське населення і всякого роду ремісники. Нехай тільки по селах рільники працюють без перешкоди й свобідно». Історик Євсевій (w близько 340 р.) свідчить, що цісар Константин Великий зробив неділю днем молитви та спочинку, і всіх своїх підданих зобов’язував у цей день залишати свої зайняття, а воякам давав свободу, щоб могли брати участь у церковних відправах. Подібно й цісар Теодосій Великий 386 року видав декрет про святкування неділі. Порушення цього закону каралося як святотатство. Очевидно, що згадані державні закони високо піднесли святість недільного дня. На основі державних законів і Церква починає щораз більше наказувати своїм вірним у неділю залишати фізичну працю. Синод у Ляодікеї (Мала Азія, 364 рік) приписує, якщо це можливо, в неділю відпочивати. Цісар Лев Мудрий (886 - 911) заказує рільникам працювати в неділю. Від VIII століття щораз більше помісних Соборів приписують недільний спокій. У Західній Церкві закон недільного відпочинку стає загальним при Папі св. Григорію IX 1234 року. Київський митрополит Юрій (1069 - 1072) у своєму Уставі дає правило: «У неділю до вечора не можна працювати».

Значення недільного відпочинку
Господь Бог, даючи Заповідь святий день святкувати, мав на меті не лише свою славу, але й добро людини, що ним є духовне і фізичне оновлення. Кожна праця, а головно важка фізична, вичерпує наші обмежені сили. Як після денної праці ми потребуємо кілька годин сну, щоб відновити використану енергію, так і після шестиденної праці нам потрібен окремий день для повного відпочинку. Навіть мертва машина мусить час від часу відпочити, бо інакше перемучиться й перестане працювати.
Недільний відпочинок для нашого щоденного життя має велике значення. Він дає нам час на сповнення деяких обов’язків і справ, що ними впродовж тижня, працюючи, ми не в силі зайнятися. У неділю після вислухання св. Літургії маємо більше часу на нашу приватну молитву та читання корисних книжок.
Недільний спокій безпосередньо пов’язаний із єдністю та любов’ю в родині й добрим вихованням дітей.
«Очевидна річ, — каже Сл.Б. митрополит А. Шептицький, — що святкування неділі приносить превеликі і преважливі користі для морального життя. Зберігання третьої Божої заповіді береже людей від пересадного зайняття матеріальною стороною життя... Недільний відпочинок для робітників має також превелике значення у вихованні дітей. Робітникові, зокрема такому, що працює на більших фабриках, неділя нагадує обов’язки і радості родинного життя, виховання дітей та потіху, яку приносять батькам добре виховані діти. До виховної сили Церкви належить і те, що в неділю й свята сходяться усі в церкві, як діти однієї родини сходяться в домі батька. Багаті та вбогі, вчені і звичайні люди, старі й молоді через мудрий провід Церкви зближаються між собою. Церква всім пригадує їхні взаємні обов’язки та голосить закон любові. Приступаючи разом до Пресвятої Євхаристії, християни вчаться уважати себе взаємно за братів та пам’ятати, що не той достойний, хто має дорожчий одяг, а той, хто достойніший в очах Всевишнього Бога» («Про святкування неділі »).

Роботи, заборонені в неділю
Праця може бути фізична, розумова або розумово-фізична. У неділю не дозволена праця фізична, тобто така, що її виконуємо силою нашого організму. Таку працю звуть також службовою, бо її в давнину, звичайно, виконували слуги чи невільники. Такою працею є роботи на полі, фабриках, у копальнях, на різних верстатах і т.п. Проте дозволена розумова праця, наприклад, читання, писання, рисування, малювання, вишивання, спів, грання на інструментах. Дозволена також праця розумово-фізична, як-от: йти у похід, їхати автом або кіньми, танцювати, йти на полювання, ловити рибу, займатися якоюсь грою і т.п.


Причини, які звільняють від недільного обов’язку
Що може звільнити нас від участі у св. Літургії та обов’язку недільного спокою? Для цього мусять бути важливі причини. До них належить неможливість фізична
чи моральна, наприклад, хто живе далеко від церкви і не має можливості до неї дістатися. Однак він повинен докладати всіх зусиль, щоб принаймні деколи бути в церкві. Від недільного обов’язку звільнені хворі або ті, що видужують, доки не прийдуть до повного здоров’я; вагітні жінки та матері, які мусять приготовити обід для родини, а також ті, що працюють на фабриках, бо інакше могли б утратити свою працю.
Перешкодою до виконання недільного обов’язку можуть бути діла милосердя, як-от: піклування хворими вдома або по шпиталях; поміч ближнім у несподіваному нещасті — під час пожару або потопу. Сюди відносяться військовослужбовці, матері чи няньки, які не можуть узяти малих дітей до церкви й не мають нікого, хто б міг ними заопікуватися. Проте від недільного обов’язку ніяк не звільняє та обставина, що хтось їздив на прогулянку і повернувся змучений або допізна був у гостині чи на забаві або в себе приймав гостей.
Перші християни під час переслідування брали участь у св. Літургії в катакомбах, піддаючи загрозі навіть власне життя. По тому й пізнати доброго християнина, що він радо й ревно сповняє свій недільний обов’язок.
Святкування неділі — найстарша і священна християнська традиція, бо походить від самих Апостолів. Тому для всіх нас участь у недільній св. Літургії та недільний спочинок повинні бути чимсь природним, очевидним, просто потребою нашої душі й тіла. Ми не сміємо забувати, що недільний обов’язок є не тільки церковним, але також Божим законом, а Божий закон не знає ані винятку, ані звільнення. Отже, хоч би ми з важливої причини не могли виконати свого недільного обов’язку, то все-таки ми й тоді зобов’язані святкувати неділю, наприклад через часте згадування про Бога, довшу молитву, побожне читання, пам’ятання про вічні правди, обережність у розмові та поведінці.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ