ПОЧЕСТЬ ДЛЯ БОЖОГО ІМЕНІ
Перша Божа заповідь наказує віддавати Божу почесть тільки одному правдивому Господеві і забороняє всяке ідолопоклонство. Друга Божа заповідь — це наче доповнення до першої. Вона наказує: «Не взивай намарно імені Господа Бога Твого». Це значить: віддавай належну пошану Божому імені та не вимовляй його без виразного пошанування. Під іменем Господнім тут треба розуміти не тільки саме ім’я Боже, а радше його велич і святість. Друга Божа заповідь найперше приписує виявляти належну величі Божого імені почесть і наказує уникати всього, що ту почесть порушує.
Тут звернемо увагу на наш обов’язок віддавати Божому імені відповідну пошану й почесть.

Богові та Його імені належиться найвища почесть
Величаємо і славимо імена національних героїв, провідників, полководців, державних мужів, винахідників, учених, їхніми іменами називаємо міста, місцевості, вулиці, парки, школи, інституції і т.п. А чиє ім’я з людей може рівнятися з іменем всемогутнього Бога, Творця й Пана Всесвіту? Воно — найсвятіше, найславніше та найдорожче для кожної віруючої людини. У Св. Письмі Старого Завіту,
головно у псалмах, в особливий спосіб прославляється Боже ім’я. «Святе й страшне ім’я Його», — каже псалом 111, 9. «Хай славлять Твоє велике і страшне ім’я; святе — воно» (Пс. 99, 3). «Господи, Боже наш, яке предивне ім’я Твоє по всій землі» (Пс. 8, 10). А в молитві «Отче наш », що її навчив нас сам Ісус Христос, щоденно кажемо: «Нехай святиться ім’я Твоє».
Божому імені належить найвища пошана задля Його величі. Про неї свідчить перш за все дивне і незглибиме знання. На нашій земній кулі живе понад п’ять мільярдів людей. І один тільки Бог знає наскрізь кожну людину, її серце, душу, прикмети, всі справи. Він кожній людині дав життя, її удержує, нею кермує, про неї дбає, її нагороджує або карає. Св. Євангеліє прегарно говорить про Божу опіку над нами: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?... І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, так Бог одягає, то чи не багато більше вас, маловірні? Отож не турбуйтеся, промовляючи: «Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?» Про все те побиваються погани. Отець же ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне» (Мт. 6, 26-32).
Божому імені належить найвища почесть також задля Його всемогутності. Гляньмо ввечері на зоряне небо. Там мільйони зірок — велетенських світів. І все те Господь Бог створив. Тими зоряними світами Господь кермує, надавши їхньому рухові сталі закони. Чим є сила людей супроти Божої сили і всемогутності?
Відомий американський державний муж Бенджамін Франклін (1706 - 1790) повертався до США з Європи. Стоячи на кораблі під щоглою, він подумки любувався своїми тріумфами та мріяв про ту славу, що його ще чекає. Ним опанувало радісне почуття, повне гордості. Сам про це казав: «У цей момент я бачив і чув тільки себе, і тільки собі віддавав почесть. Та із хмари несподівано вдарив страшний удар грому, зломив щоглу надвоє, а мене кинув на палубу. Коли я підвівся, моїми першими словами були: «Дякую Тобі, мій Боже!» За що я дякував? За врятоване життя? Про це думав пізніше. Я дякував Богові, що Він мені згадав, хто Він, а хто я! Він вічно той самий, єдиний, всемогутній! А я? Ніщо, маленький хробак».
До Божої величі додаймо ще світ невидимий: мільйони небесних духів. Їх Бог створив, їх удержує, ними управляє і від них усіх відбирає найвищу почесть та славу.
Богові належить найвища пошана і задля Його доброти. Він не тільки великий, могутній, але й добрий. Найліпший батько так не дбає про своїх дітей, як Бог про нас. Він дав для нашого вжитку цей чудовий світ, наче прегарну палату. Як добре Бог уладнав усю природу для нашого добра! З Божої волі нам усе служить: сонце, місяць, зорі, море, гори, рослини, звірята. Він помер на хресті за наші гріхи. Він з любові до нас назавжди залишився у Пресвятій Євхаристії під видом хліба. Тому ми повинні боятися Бога задля Його величі, а любити задля превеликої доброти. А з боязні й любові до Нього повинна зродитися в нас найвища пошана та почесть.

Як виявляти пошану Божому імені?
В одній парафії жила тяжкохвора старенька побожна жінка. Вона увесь свій вік вірно служила Богові. Тож радо вітала свій перехід до вічності. Однак її непокоїла одна справа. Жінка шукала поради у свого священика. «Отче, — каже вона, — я простенька жінка і ніколи не була у високому товаристві. Не знаю, що маю сказати, коли стану перед Божим престолом. Я буду боятися відкрити свої вуста». А священик, потішаючи її, відповів: «Мамуню добра, не журися. Як тільки станеш перед Божим троном, зроби поклін і промов привіт, що його ти ціле своє життя говорила: «Слава Ісусу Христу ! » І будь певна, що тоді небо дасть тобі радісну відповідь: «Слава на вічні віки. Амінь!»
Справді, день і ніч гомонить у небі слава святому Божому імені. І ми впродовж нашого життя завжди з любов’ю повинні славити Господнє ім’я.
Англійський астроном Ньютон кожного разу, коли вимовляв ім’я Бог, скидав головний убір. Український народ має добрий звичай перед працею і під час неї казати: «В ім’я Боже! — В ім’я Ісуса Христа! — Боже помагай! — Щасти, Боже ! » і т.п., а після праці: «Слава Богові! — Дякую Тобі, Боже!» У щоденному житті поздоровляймо себе взаємно християнським привітом «Слава Ісусу Христу!» Стараймося взивати ім’я Боже вранці, ставши з постелі, перед їдою і після неї, перед спанням, упродовж дня, при праці і спочинку, в радості та смутку, щасті і горі. Хто так робить, той справді любить Бога й славить Його ім’я.
Апостоли і Святі в ім’я Ісуса Христа творили чуда, оздоровляли хворих, виганяли бісів. Ось приклад:
Апостоли Петро й Іван, входячи до храму на молитву, побачили біля дверей чоловіка-каліку, що сидів і просив милостиню. Петро глянув на нього і промовив: «Срібла й золота в мене нема; що ж маю, те тобі даю: «В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» (Ді. 3, 6). І зараз же каліка став здоровий та почав ходити. Коли ж опісля юдейський синедріон закликав Петра й Івана і запитав їх: «Якою силою або яким ім’ям ви це зробили?», тоді апостол Петро сміло їм заявив: «Нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім’ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розп’яли, а якого Бог воскресив із мертвих, — Ним цей стоїть здоровий перед вами... І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися» (Ді. 4, 7-12).
Апостол Павло, говорячи про ім’я Ісуса, в особливий спосіб підкреслює силу того імені, кажучи: «Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею» (Флп. 2, 9-10).
Віддаючи почесть Божому імені, ми повинні також шанувати все те, що має особливий зв’язок з почитанням Господа Бога. Ми повинні віддавати належну почесть Пречистій Діві Марії, всім Святим та особам, посвяченим Богові, чи це будуть єпископи, священики чи монахи. Стосовно осіб, посвячених Богові, сам Ісус Христос заявляє: «Хто вас слухає, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує» (Лк. 10, 16).
До Божого почитання належать також святі речі і святі місця, як-от: Св. Письмо, Хрест, Служба Божа, св. Тайни, хрестики, медалики, ікони, дім Божий, св. престол і т.п.
Взиваймо Боже ім’я з почестю, і цієї практики навчаймо наших дітей. Будьмо певні, що коли Боже ім’я часто буде на наших устах при житті, тоді буде воно на наших устах в годині нашої смерті й запевнить щасливий перехід до вічного щастя в небі.

ГРІХИ ПРОТИ ДРУГОЇ БОЖОЇ ЗАПОВІДІ
Друга Божа заповідь не тільки приписує виявляти Божому імені належну почесть, але також забороняє все те, що зневажає святість Господнього імені. Тож погляньмо на різні гріхи, якими можна провинитися проти другої Божої заповіді. Сюди належать:

Легковажне вимовляння Божого імені
Друга Божа заповідь приписує Боже ім’я намарно не вимовляти. Що значить намарно? Намарно — значить без слушної причини, без застанови, у гніві, в жартах, з пустої звички і т.п. Св. апостол Павло навчає: «Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне» (Еф. 4, 29). Скільки людей у нетерпеливості або гніві намарно, без потреби взивають ім’я Боже, наприклад: «О Боже, які ті діти чи люди прикрі!» При кожному малому подразненні вони нетерпеливо взивають: «О Боже, Ісусе, Маріє!» Скільки людей з пустої звички бігмаються, взивають Бога на свідка, щоб своїм словам надати більшої поваги. Чи це не є зневагою Господа взивати Його при кожній суперечці? Хто Бог, а хто ми? Ми, мале, немічне, грішне створіння, у маловажній справі кличемо на свідка свого Створителя й Суддю.
У Св. Письмі Старого Завіту сказано: «Не вимовлятимеш імені Господа, Бога Твого, надармо, бо Господь не вважатиме безвинним того, хто закликає ім’я Його надармо» (Втор. 5, 11). Зневажають Боже ім’я ті, що Його вживають у жартах, при пиятиці, як-от: «Пиймо ще третій раз, бо в Трійці Бог перебуває!» Чи це не є кпини з Божого імені і св. Трійці? Ісус Христос у св. Євангелії перестерігає нас перед пустими словами й грозить за них Божим судом: «Кажу-бо вам: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, — дадуть відповідь судного дня за нього» (Мт. 12, 36). Коли ж за кожне пусте слово треба буде відповідати перед Богом, то що сказати за взивання Божого імені у гніві чи жартах? Св. апостол Павло, маючи на увазі зневагу Божого імені, наказує: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою» (Еф. 4, 31).

Прокльони
Хто грішить прокльонами? Та той, хто у злості бажає Божого прокляття або собі, або іншим. Уживати прокльонів у гніві — це погана звичка, яка характеризує людину з негативної сторони. Часто буває так, що батьки у злості проклинають своїх дітей, бажаючи їм усякого зла, а навіть смерті. Чи, справді, батьки, що люблять своїх дітей, бажали б, аби їхній проклін сповнився на їхніх дітях? А якщо ні, то чому проклинати їх та призивати Божу кару?
Добрі батьки повинні виховувати своїх дітей не прокльонами, але любов’ю, терпеливістю та молитвою. Під цим оглядом мати Сл.Б. митрополита А. Шептицького дає всім нашим батькам прегарний приклад. Коли одного разу запитали її, що вона робила, що так гарно виховала своїх п’ятьох синів, вона відповіла: «Я любила їх і старалася пізнати, ким кожний із них є. Моя єдина система виховання — це молитва «Богородице Діво». Ніщо інше, лише «Богородице Діво». Хлопець добрий, чемний, вчиться, слухає, є здоровий — «Богородице Діво». І навпаки, — хлопець зле виконує завдання, непослушний, наражається на небезпечний випадок, знову — «Богородице Діво » .
Ніколи не проклинаймо свого життя або родини чи праці. Ніколи в прокльонах не бажаймо собі або іншим смерті, бо тільки Господь Бог має право на наше життя. Чи добрим свідченням про нас є, коли ми свої уста уживаємо для молитви, ними приймаємо св. Причастя, а опісля тими самими устами через прокльони зневажаємо Бога? Св. апостол Яків перестерігає нас перед не опанованим язиком, кажучи: «Усякі роди диких звірів і птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він — зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. Ним благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу. З тих самих уст виходить благословення та прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було» (Як. 3, 7-10). Ісус Христос у св. Євангелії добре нас учить, як уживати язика: «Хай буде ваше слово, — каже Він, — так, так; ні, ні, — а що більше цього, те від лихого» (Мт. 5, 37).

Богохульства
У чому полягає богохульство? Ним грішить той, хто з погордою визиває Бога, кпить собі з Нього, Його прикмет, називає Господа образливими словами; хто кпить собі зі св. віри, Служби Божої, св. Тайн або Святих. У Старому Завіті за богохульство карали смертю. «Хто хулить ім’я Господнє, — сказано в книзі Левіт, — того скарати смертю, вся громада нехай каменує його; чи приходень, чи тубілець, як хулитиме Ім’я, мусить умерти» (24, 16).
Богохульством грішить також той, хто приписує Богові щось, що Йому противиться, наприклад, називаючи Його тираном або жорстоким, або коли перечить, що Бог щось має, як-от: що Бог не є справедливий, не є всемогутній, всезнаючий і т.п. Богохульство — один з найбільших гріхів. Це бачимо по тому, що Господь Бог часто гріх богохульства карає вже тут на землі.
Св. апостол Павло, перестерігаючи перед зневагою Бога, каже: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна» (Гал. 6, 7). Коли тут на землі карають за зневагу величі короля чи Президента, то що сказати про зневагу найвищого і найсвятішого Божого Маєстату?

о. Юліян Катрій, ЧСВВ