Завісу відхилив Сам Ісус Христос через містичні видіння християнки з Італії Марії Вальторти. Їй було дано детально описати життя Месії за роки Його земного проголошення Євангелії і Вічного Царства, через вчинені Ним дива, становлення християнської віри через покликаних до цього...

Найперше, щоб розсіяти будь-які сумніви стосовно достовірності описаних у книжках подій: Церква детально проаналізувала те, що зафіксувала М. Вальторта під час її божественних видінь. Як зазначалося Папським Біблійним інститутом, вражаючими були археологічні й топографічні описи з часів діянь Ісуса.  Справді, авторка силою Святого Духа бачила на власні очі ті знаменні події в усіх деталях. Справедливо зазначалося, що «в цілому твір є не тільки цікавим і приємним, але й справді будуючим, а для менш поінформованого читача таємниці життя ісуса будуть повчальними».

Відгуки тих, хто «тримає на постійному контролі» надходження всіх томів «Богочоловіка» до книгарень із  релігійною літературою, збігаються з висловленим баченням від ознайомлення із описами Вальторти  Папою Пієм II ще 26 лютого 1948 р.: «Опублікуйте цей твір таким, яким він є. Хто його читатиме, той зрозуміє». Скрупульозно визнаючи записане, Конгрегація з питань беатифікації та канонізації лише в 1959 р. видала остаточний звіт із схваленням та благословенням цього твору. До цього варто додати і відгук великого отця Піо, що твір М. Вальторти матиме великий вплив на людей і пошириться по всьому світу...

Думається, найпершим достоїнством  багатокнижжя «Богочоловік» є геніальна простота зображуваного, коли відчуваєш свою присутність на теренах Святої Землі часів діянь Ісуса і співпережиття з описуваними подіями, особливістю яких є деталізація зображуваного. Саме це властиве творам класики — усім без винятку. Такий показ перебігу життя святих осіб викликає в душі читача довіру, утверджуючи тим самим непохитну віру.

Дуже вражає скромне (щоб не сказати — убоге) життя вибраних і покликаних до Божого Промислу, звичайне земне походження персонажів, глибина людських почуттів, самовідданість у проповідях Євангелії і готовність до самопожертви у визначений Творцем час за угодні Йому вчинки. Насамперед переконуємося у божественному виборі Богородиці й Обручника Йосифа, який залишався непогрішним у плоті до кінця своїх земних днів. А зворушливі сцени народження Дитятка в яслях, Його плач від холоду і голоду — ще не було молока материнського, щоб його погодувати. Пастухам, яким Ангел відкрив про Його народження, було дано привести вівцю і напоїти Новонародженого теплим молоком, сповити в хутро. Так із самої появи на світ Месії дано було відчути на Собі, перенести постійні злидні і побутові незручності, відчути до Себе  погорду, гнів і переслідування пихатих правителів та книжників.

Кожен вчинок Ісуса виписаний у деталях Його буття, що не залишає місця домислам. Так, і в ті часи були люди з благородними помислами й готові до боротьби — не за себе, а за просвічення і врятування людських душ. Це немислимо, з нашим прагматичним устремлінням до негайних і незліченних земних благ та багатств, уявити собі отак, відразу: Ісус, щоб допомогти нужденним, працював у звичайній родині теслею, Його апостоли та учні, особливо з числа отих пастухів — очевидців народження Месії, ділилися останнім із цілком нужденними, не вимагаючи для себе вдячності.

Складними були тогочасні людські взаємини. І коли нині нарікають на власні негаразди, то чомусь не думають: але ж у біблійні часи вигнанцями і покинутими напризволяще були прокажені, хворі, каліки й просто злиденні, котрі відчували до себе погорду і знущання з боку сильніших. Особливо ж влаштовувалися гоніння на проповідників Божого Царства. То якими незламними переконаннями, яким величним мав бути дух правоти своєї діяльності в учнів, послідовників та апостолів Христових, які переважно були неписьменними! У гоніннях на праведників йшлося про їх смерть — такою мала бути кара за правду. Та це не лякало вибраних Месією.

Читати книжки серії «Богочоловік. Життя і страсті Господа нашого Ісуса Христа», хоч вони й подані у дуже сприйнятливій для широкого загалу формі, не можна з поспішністю. Це характерна особливість видання. Із тими, хто це відчув, можна солідаризуватися в головному: кожне слово слід сприймати виважено, роздумувати над прочитаним після кожного розділу, не поспішаючи до наступного.

Ще один важливий вислід дає прочитання. Ми справді не задумуємося над тим, що всемогутній Бог зсилає сонячне світло й тепло на всіх — праведних та грішних. Всевишній зливає Любов, не перебираючи, на всіх, бо кожен — Його творіння. І, найголовніше, нам дано вільну волю — чинити за розумінням та власним уподобанням. То ж чи не час задуматися і зрозуміти: нам дано зразок у поводженні з власними дітьми — ми їм багато дозволяємо, але настає час, коли з них питаємо. Ота премудрість повинна керувати нами у сприйнятті світу і себе в ньому: чому ми намагаємося чинити ближньому те, чого собі не бажаємо, — біль, погорду, відразу, визиск, образу і приниження? Так просто і... так тяжко. Але мусить осягнути єдину мудрість кожен, якщо хоче врятувати власну душу.
Це особливо осмислюється при читанні 11-го тому «Богочоловіка» під назвою «Страсті». Тут є ті відчуття Месії, які не ввійшли до Євангелії, бо вона — книга повчань і пізнання віри. А тут Він висловлює до подробиць найстрашніший період Свого земного життя. Вдумаймося лише у глибокі слова, що стали назвами розділів книжки: «Треба говорити лише правду, щоб тебе зненавиділи», «Я страждав від того, що бачив, як страждає Моя мати», «Я був і є Сином Божим. Але я був і Сином Чоловічим», «Ви ніколи не думаєте, скільки ви Мені коштували»...

Оце останнє в словах ісуса має стати повчанням на кожен день нашого життя. Бо й нині ми коштуємо багато для Спасителя, який скромно і тихо стукає в двері нашого серця. Він чекає на нас у храмі щодня по 24 години, а чи буваємо ми там  бодай щонеділі? Один, царство йому Небесне у  земному житті простий водій, любив говорити: «Поступися місцем для «річника», пояснюючи: це ті, хто приходить до церкви раз на рік, щоб посвятити паску. А інший поважний пан каже: «Є серед нас «заносні» люди — ті, котрих заносять до храму, щоб охрестити, а потім, щоб поховати». Яка гірка правда! На жаль.

Згадалося колись прочитане: коли віруючому було дано почути думки тих, хто був на Літургії, то там було все — від критичного огляду убрань сусідів до осудження знайомих. І лише з кутка пролунав зойк душі хлопчика, який стояв на колінах у молитві: «Господи, врятуй мою хвору маму». І цьому віруючому у Бозі було сказано: з усіх присутніх на Літургії у Небесах було почуто крик цієї дитини. І дано йому буде за вірою...

Вихід у світ серії «Богочоловік» — велика подія з житті  Церкви, а ще більше уповання на те, що не повинно бути байдужих до прочитання та осмислення сказаного на тих сторінках. Заодно маємо дякувати за  благословення та сприяння у виданні владиці Софрону Мудрому, ЧСВВ, вірній у Бозі 0. Кияк  за переклад з німецької.

www.galychyna.if.ua