Минулий тиждень на європейському континенті ознаменував собою новий етап у проведенні нової ліберальної культурної революції – гендерної. Найстаріша демократія континенту – Франція, практично перетворилася на ліберальну диктатуру: її президент Франсуа Олланд таки підписав закон, який зрівнює в правах гомосексуальні пари з нормальними сім’ями, і це попри мільйонні протести французів. Цікаво, що світові ЗМІ називають Олланда та його уряд повністю нездатними навести порядок у французькій економіці. Але виглядає на те, що ця тенденція теперішніх європейських лівих стала уже традиційною нормою їхньої поведінки – свою економічну некомпетентність вони  прикривають пропиханням «прав» різних сексуальних збоченців.

Симптоматично, що і українська політика також досить цікаво розіграла карту «прав» гомосексуалістів пропихаючи законопроект №2342, який фактично надавав би гомосексуалістам не те що прав, а привілеїв, навіть уже законодавчо касуючи презумпцію невинності.

Оскільки, на думку Глав церков та релігійних організацій, законопроект ставши законом суттєво б обмежив свободу совісті й віросповідання, а також підірвав традиційні сімейні цінності, вони звернулися до Верховної Ради з прохання не приймати цей закон. І на диво, теперішня влада, яка не звикла дослухатися до когось окрім до себе, почула це прохання: на прохання Партії регіонів цей законопроект вилучено з порядку денного. Однак це не означає, що законопроект повністю відкликали, а просто відклали до кращих часів. Без сумніву, тут зарано радіти і святкувати перемогу прихильників традиційної сім’ї, але також поки що немає радості й у тих, хто прагне цей закон проштовхнути.

Зі загальної ситуації в Україні та поведінки теперішньої влади цілком зрозуміло, що законопроект №2342 є тільки жупелом для залякування громадян «аморальною» Європою. Тобто цей законопроект можуть використати і для тиску на релігійні організації, і для розгортання антиєвропейської істерики. Але як завжди простий факт, що попри істерики лівих європейських політиків у Європейському союзі є п’ять держав, Конституції яких унеможливлюють гомо-шлюби: Польща, Литва, Латвія, Угорщина і Болгарія, будуть замовчувати. А також існує велика ймовірність того, що Хорватія, яка з 1 липня цього року стає повноправним членом ЄС, також у свою Конституцію внесе визначення сім’ї як життєвого союзу одного чоловіка і однієї жінки. Поки що не існує «права» на гомо-«шлюб» і у Великобританії – флагмані ліберальної демократії в Європі. Саме цими днями католицькі єпископи Англії звернулися до Парламенту з проханням не легалізовувати гомо-«шлюби». І варто зазначити, що у більшості країн ЄС «права» на такий «шлюб» немає. Європа не є настільки «розмальованою кольорами веселки», як її прагне виставити ліберальний, а також прокремлівський лобі в Україні – непримиренні в інших питаннях вороги у цьому випадку співають одну і ту ж пісню.

Інша річ, що лобіюють гендерні та гомосексуальні права у ЄС є досить сильно та голосно, але те, що з цим можна боротися і перемагати – і то простою правдою, – свідчать приклади країн ЄС, які конституційно захистили право своїх громадян на нормальний шлюб. Також тут промовистим є приклад скасування Нордійського гендерного інституту як інституції, яка займається не науковою діяльністю, а шарлатанством. Як бачимо, часом достатньо не ховати голову в пісок, бо демократія – це відповідальність кожного за суспільство в цілому.

І саме в такому руслі цими днями Префект Конгрегації у справах віри Архиєпископ Герхард Людвіг Мюллер вкотре вказав католикам на їхній шлях у секуляризованому суспільстві. «Сьогодні треба з міццю сповідувати свою віру! Сьогодні не вистачить просто промовчати. Любов до Бога повинна мотивувати нас до мужності та свідоцтва життя…Ми розуміємо, що не можна соромитися хреста, не можна, склавши руки, дивитися як ображають Христа, не можна погодитися на відмову від Бога, не можна погодитися на закриття віри в так званій "ділянці особистого життя"» – сказав Архиєпископ і закликав протистояти тому, що ображає людську гідність і принижує звичаї здорового суспільства. Це все, на його думку, іноді може загрожувати існуванню людського суспільства і загальному благу.

А однією із таких реалій, які руйнують суспільство, принижуючи його здорові звичаї і фактично заперечуючи його фундамент – сім’ю, є просування законодавчого визнання гомосексуальних зв’язків. Саме про згубний вплив на суспільство такого визнання минулого тижня заявив інший ватиканський єрарх – Префект Найвищого Трибуналу Апостольської Сигнатури кардинал Раймонд Берк. На його переконання, визнання державою гомосексуальних зв’язків у будь-якій формі шкодить суспільству і сім’ї.

І цього мусимо бути свідомі. Узаконюючи будь-яку форму співжиття, альтернативну до нормальної традиційної гетеросексуальної сім’ї, суспільство в кінцевому результаті руйнує ту підвалину, на якій воно побудоване – сім’ю. Тому, захист сім’ї – це не є лише оборона традиційних християнських цінностей і в кінцевому результаті оборона права християн на свободу віросповідання, але й оборона нормального суспільства. А що це не завжди є безболісним процесом вказує приклад з тієї ж таки надзвичайно толерантної Європи. Активісти, які збирають підписи під петицією щодо проведення референдуму, на основі якого в Конституцію Хорватії було б вписане визначення сім’ї як життєвого союзу між одним чоловіком і однією жінкою, зазнають вербального і фізичного насилля практично кожного дня.

На зустрічі з учасниками церковних рухів, спільнот і організацій 18 травня цього року Святіший Отець Франциск, відповідаючи на питання, як визнавати віру в обличчі переслідувань, загрози життю, як допомогти людям, що живуть у таких ситуаціях, наголошуючи, що у сучасному світі більше мучеників, ніж це було у перших віках християнства, Папа вказав, що звіщення Євангелія завжди супроводжує мучеництво й страждання. Мучеництво не є поразкою – це найвища форма свідчення. Святіший Отець додав, що часто переслідування християн не мають релігійної основи, але політичну чи суспільну, та закликав щоденно молитись за тих, хто страждає і кого переслідують за віру.

Переслідування християн у Римській Імперії, у революційній Франції, Мексиці чи Іспанії, у ІІІ Райху, в Совєтському Союзі ніколи не вели на релігійній основі, а завжди на політичній – їх проголошували ворогами держави, цісарського маєстату, народу, нації, раси… Сьогодні ж їх проголошують ворогами держави та народу в комуністичних країнах, в мусульманських – ворогами держави і правопорядку, на Заході – ворогами толерантності, суспільного миру і демократії, людських прав і свобод. 

Мало чим ліпшою є ситуація в Україні. Українські шкільні підручники історії і далі зображають Католицьку Церкву ворогом усього прогресивного людства в цілому і українського народу конкретно. Ми можемо закривати на це очі, але покоління некатоликів в Україні, виховані на цих підручниках, не зможуть нормально ставитися до католиків в Україні. Ми можемо закривати очі на те, що гендерна ідеологія переможно крокує українськими вишами, зокрема педагогічними, не задумуючись над тим, що буде, коли вчителі з промитими гендеризмом мізками почнуть навчати українських дітей у школах. Яким стане наше суспільство після таких революційних промивань? Сьогодні ми тішимось, що наші церкви повні, що 95% українців проти гомо-«шлюбів», але що буде завтра… Чи зможе хоч одна українська церква протистояти проти накидання суспільству гомо-«шлюбів» за 10 років, коли у більшості молоді мізки будуть запудрені гендеризмом?

Вчора було ще зарано думати і говорити про цю проблематику в Україні. Нерозумні, фанатичні акції суспільних та релігійних радикалів на той час працювали на користь гендеристів, виставляючи противників гендерної ідеології такими собі сфанатизованими маргіналами. Свою чорну роботу ці радикали зробили. І зовсім би не було дивним, якщо одного дня виявиться, що за тими фанатичними акціями релігійних маргіналів стояли гранти якогось з фондів, які посилено фінансують пропаганду гендерної ідеології, контрацепції та абортів.

Завтра говорити про небезпеку гендерної ідеології, коли вона уже міцно посяде своє місце в українських вищих учбових закладах і буде уже кінцево інавгурована не тільки у ранг науки, але й у ранг суспільної ідеології, очевидно, буде уже запізно.

Час є сьогодні. Саме у цей час, коли через парламент зроблена перша маніпулятивна спроба, хоча для зовсім інших цілей, проштовхнути прогеївський законопроект, виникла золота нагода почати інформаційну кампанію у нашому суспільстві, щоб роз’яснити християнську позицію стосовно сім’ї та сімейного життя, небезпеки, які несе гендерна ідеологія і псевдонаука, замаскована під науковими мудрими словами. Але це потрібно робити, мудро, виважено і централізовано. А не так, як це роблять усілякі сектанти і політичні маргінали. Без такого роз’яснення, без докладання максиму реальних, а не віртуальних зусиль у питаннях євангелізації українського суспільства, завтра ми можемо опинитися у ситуації значно гіршій, аніж зараз можна уявити. Старий комуністичний антиклерикальний секуляризм, який міцно утримує позиції в українському суспільстві, підсилений новим гендерно-ліберальним секуляризмом, породить такі утиски християнства, що комуністичні гоніння мають усі шанси на його тлі видаватися легким сновидінням теплої літньої ночі.

Якщо українські католики не потягнуть лямку євангелізації суспільства, у якому вони живуть, а на ділі страждатимуть вдаванням, що щось робиться, або: що їх це не обходить, будуванням повітряних фата-морґан і неможливих до реалізації фантазмів, уже вони, а не їхні діти, ризикують опинитися в суспільстві, у якому їхня приналежність до Католицької Церкви чи навіть до християнства буде для них серйозною суспільної проблемою.

Суботнє пояснення Святішого Отця, як стати добрими євангелізаторами – «Будемо справжніми євангелізатрами не тоді, коли самі обмірковуємо та опрацьовуємо стратегії, але, коли дозволимо, щоб Христос взяв нас за руку і був нашим провідником» – мало би спонукати кожного українського католика задуматися над собою, своїм життя і своїми пріоритетами. Це реальний рецепт, як вийти з глухого кута, у який секуляризм силується загнати і нас – українських католиків. Та не варто забувати, що тільки відкриваючись на дію Ісусового Духа, можемо направду дати Христові, щоб вів нас за руку.

Бо, як в неділю сказав Святіший Отець: «Святий Дух, здавалося б, створює безлад у Церкві, тому що приносить різноманіття харизм, дарів; але все це, навпаки, бути під Його дією – є величезним багатством, бо Дух Святий є Духом єдності, яка не означає однаковості, але повертає всіх до узгодженості. Згоду в Церкві народжує Святий Дух. Одному з Отців Церкви належить вислів, який мені дуже подобається: Святий Дух "ipse harmonia est”. Він є Сама згода. Тільки Він може викликати відмінність, плюралізм, різноманіття і одночасно народжувати єдність. Знову ж, коли ми бажаємо самі робити різноманітність, і закриваємося в тому, що відрізняє нас від інших, у нашій винятковості, ми несемо поділ; а коли намагаємося створити єдність згідно з нашими людським задумам, ми, зрештою, несемо одноманітність, єдиний стандарт. Якщо ж, навпаки, віддаємося під провід Духа, то багатство, різноманітність, відмінність ніколи не стають причиною конфлікту, тому що Він спонукає нас жити різноманітністю у спілкуванні Церкви. Спільний шлях в Церкві, під проводом пастирів, які володіють особливою харизмою і місією, є знаком дії Святого Духа; церковність є головною рисою для кожного християнина, для кожного руху. Саме Церква несе нам Христа і несе нас до Христа; паралельні шляхи дуже небезпечні! Кожен, хто переступає вчення Церкви і церковну спільноту – говорить апостол Іван у другому Посланні – кожен, хто переступає (proagon) та не перебуває в них, не має Бога (пор. 2 Ін. 9)».

Послух Церкві є невід’ємним виразом послуху Богові й навпаки. Неможливо розділити ці два послухи, бо це, насправді, один єдиний послух Богові й тим самим – авторитетові церковного проводу, який Він уповноважив серед народу Божого. Тому тільки залишаючись відкритими на дію Святого Духа і в повному послусі церковному проводові можемо дійсно бути здатними євангелізувати суспільство, у якому живемо.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ