16 липня 1945 року, в саме полудне, над пустинею у Нью-Мексико засяяло світло в тисячу разів ясніше і сильніше від сонця. Це був перший ядерний вибух на землі, спричинений науковцями. Один із дослідників нуклеарної фізики, який спостерігав за цим вибухом, побачивши страшний вогонь, просльозився і закликав: «Мій Боже! Ми створили пекло!» Через кілька тижнів дві атомні бомби знищили японські міста Хіросіму і Наґасакі, де загинуло понад сто тисяч осіб.

У бомбах і ракетах вчені зуміли зібрати стільки термонуклеарної енергії, що нею можна знищити всіх мешканців нашої планети. Поступ науки перетворився у прокляття, бо внаслідок цього світ зближається до апокаліптичного Армагедону (Од. 16, 16), тобто до повної загибелі. Над нами нависло марево смерти, меч Дамокла, бо народи будують собі держави без Бога – Творця народів.

Наука повинна розв’язувати наші проблеми, а тим часом вона сама стала проблемою, перед якою тремтять держави світу. Наука дала нам подиву гідні винаходи: реактивні двигуни, телебачення, комп’ютери, ракети; наука знайшла спосіб дістатися на Місяць, але та ж наука спричинила загрозу нуклеарної війни. Бо лише віруючій і чесній людині можна відкрити таємниці нуклеарної фізики. Наука, яка не зважає на Божі заповіді, релігію і мораль, у змозі знищити весь людський рід.

«Мій Боже! Ми створили пекло!» – сказав науковець, спостерігаючи за атомним вибухом. Ми – християни – повинні призадуматися над тим пекельним беззаконням, моральною руїною, яку спричинили люди, далекі від Бога. Довкола бачимо погорду Божим законом, облуду, брехню, убивства, насилля та інші злочини, їхня назва – «легіон».

На наших очах пропагують гріх. Преса, фільми, інтернет, телебачення, театри засмічені згіршуючою продукцією, яка популяризує культ Венери. Люди без віри стають на прю з Богом – Творцем Вселенної. Ніколи в історії Церкви не було стільки безбожних книжок, як сьогодні. В них не визнають Божества Ісуса Христа, Богоматеринства Пречистої Діви Марії, заперечують присутність Ісуса Христа в Пресвятій Євхаристії, відкидають правди віри, існування Неба, Ангелів, пекла. Є люди, які вірять не в Бога, а в диявола, поклоняються йому, а не Господеві. Так, ми створили пекло на землі.

Гомерова „Одиссея” належить до найцікавіших творів античної літератури. Епопея давніх гелленів оповідає, що герой Одиссей, довгі роки скитаючись по островах, висилав товаришів своєї подорожі на звідини країн із таким завданням: «Приглядайтеся пильно, чи мешканці острова почитають богів. Якщо віддають честь богам, то вони добрі, а ні, то це дикі й жорстокі люди». Так говорив поганський поет три тисячі років тому. Нарід, який має віру в Бога, молиться, є благородний і мирний; той нарід, що не почитає божества, є небезпечною потворою. Античний мудрець Плутарх казав, що легше збудувати місто на хмарах, ніж управляти народом без релігії.

Як мало на світі ревних, ідейних, практикуючих християн! Не раз у часі Великодніх і Різдвяних свят, коли майже всі храми заповнені вірними, ми питаємо себе: «Де ті люди протягом року? Чому їх нема в церкві кожної неділі, або, щонайменше, час від часу? Святий Павло в Посланні до Филип’ян пише: «Для мене бо життя – Христос» (1, 21), а в Посланні до Галатів пояснює ці слова: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (2, 20). Глибоко віруюча людина любить те, що подобається Христові, відвертається від того, що Христос не любить. Така людина поважно роздумує над євангельськими правдами, старається жити за ними, відтворюючи в своїй душі образ Христа Господа, і стає побожним, ревним, діяльним, зразковим християнином.

*                     *                      *

У гробівці єгипетського фараона Тутанхамона археологи знайшли зернятка пшениці, які зберігаються сьогодні в музеї Каїру. Будучи одного року в Єгипті, я мав нагоду бачити ті зернятка. Для проби науковці поклали кілька зерен у землю, і з них виросла здорова пшениця, – з тих зерен, які лежали в гробівці приблизно чотири тисячі років. У цьому зіпсованому світі ми, християни, в новому тисячолітті маємо бути здоровими зернятками пшениці. Від кожного з нас залежить моральна вартість спільноти.

Христос називає нас сіллю землі (Мт. 5, 13). Сіль надає смаку страві й захоронює поживу від зіпсуття. Ми повинні бути сіллю землі, від Божого Сина маємо поручення чесним життям захороняти своїх ближніх перед моральним зіпсуттям і наближувати їх до Бога Творця.

Бути ревними, ідейними, практикуючими християнами – це бути світлом для світу (Мт. 5, 14). Біблія називає Господа Світлом. "Бог – Світло, й ніякої у Ньому темряви немає", – каже апостол Йоан (1, 5). Ісус Христос називає себе Світлом, кажучи: "Я Світло світу" (Йо. 9, 5). Христос Господь називає також світлом і нас, кажучи: "Ви – світло світу" (Мт. 5, 14). Отже, ми маємо бути світлом. Божественний Спаситель промовляє до всіх нас: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на Небі" (Мт. 5, 16). Наші сусіди, приятелі, співробітники, ба навіть вороги повинні бачити, що ми – віруючі, практикуючі християни. Ми покликані освічувати темряву невірства довкола себе.

Побожна леґенда оповідає, що після вознесіння Ісуса Христа на Небо Ангели побачили рани на Його руках, ногах і рану Серця. Вони мовили: "Господи! Ти дуже багато терпів на землі!" – "Так, я багато терпів з любови до людського роду", – відповів Спаситель. "А чи всі на землі знають про Твої терпіння, які Ти переніс з любови до людей?" – знову поспитали небесні духи. "Поки що, – відповів Христос, – дуже мало людей знає про мою жертву". Тоді один ангел промовив: "Господи Спасителю! Чи Ти подбав про те, щоб у майбутньому всі люди мали можливість довідатися про Твою безконечну любов до людського роду?" Ісус Христос дав коротку відповідь: "Я просив Петра, Якова, Йоана та ще декого, аби вони розповіли іншим про мене, а ті перекажуть ще іншим – і так з покоління в покоління мешканці землі до кінця світу довідаються про мою жертву". Знаючи мінливість людської природи, ангел ще раз поспитав: "Господи! А що буде, коли Петро, Яків, Йоан та інші апостоли не сповнять свого завдання і не перекажуть людям про Тебе? Що станеться, коли в III тисячолітті люди перестануть говорити про Твою любов і Твою жертву? Чи Ти маєш якийсь інший план?" Ісус Христос лагідно відповів: "Ні! Я не маю інших планів, бо вірю, що Апостоли мене не розчарують! Я сподіваюся на них і на тих вірних християн, котрі будуть любити мене усім серцем".

Ісус не розчарувався, бо Апостоли живою вірою, праведним життям і жертвою свого мучеництва ширили Христову правду. Христос розраховує на нас у III тисячолітті. Він сподівається, що ми Його не розчаруємо. Тож будьмо вірні Христові! До кожного і до кожної з нас Спаситель промовляє: "Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на Небі" (Мт. 5, 16). Амінь.

Єпископ Іннокентій ЛОТОЦЬКИЙ, ЧСВВ

novazorya.if.ua