На перший погляд може видатися, що проблема календарного святкування Нового року штучно витворена, надумана. Мовляв, не вбачаємо в цьому ніякого негативу, так роблять усі, так живе цілий світ, чому ми, українці, маємо завжди відставати від цивілізації?

Але це не зовсім так. Немає проблеми для тих, які цілком втратили відчуття приналежності до Святої Віри, народу, до Батьківщини, до культури і звичаїв своїх предків. Для космополіта немає жодної проблеми. Його батьківщина, народ, віра - там, де йому добре платять, де він матеріально забезпечений і безпечно почувається.

Можливо, хтось із читачів запитає: що означає слово "космополіт"? У чому тут суть справи? Слово "космополіт" грецького походження, воно означає - громадянин світу. Космополітизм - ідеологія відмови від національної самобутності, заміни національного громадянства світовим в ім'я ідеї єдиної загальнолюдської спільноти. Як бачимо, коріння цієї проблеми лежить значно глибше, ніж нам здається. Дехто вважає, що це ніяка не трагедія, і не треба, мовляв, шукати проблем там, де їх немає. Серед молоді сьогодні популярна думка, тенденція: моя Батьківщина там, де мені добре, де я матеріально забезпечений, де мої права захищені, де я роблю те, що хочу, живу, як хочу, без жодних обов'язків, обмежень і засад.

З року на рік ми спостерігаємо, як занепадають наші прадідівські духовні, релігійні та національні звичаї і традиції. Коли такі зміни відбуваються на державному рівні, ми якось сприймаємо їх не так боляче, бо знаємо, що держава завжди була проти Церкви, не дослухалася до Її голосу, тобто жила своїм життям. Але коли церковна ієрархія видає декрет, яким оголошує дизпензу, тобто дає дозвіл на гучні забави, танці і дискотеки в ніч з 31 грудня на 1 січня - це справді боляче. Більшість як духовних, так і світських людей таким рішенням не були задоволені, навпаки обурені.

Великий удар, а також згіршення отримали практикуючі християни. Батьки, які старалися виховувати і прищеплювати своїм дітям любов до посту, до молитви, щоб вони вчилися поборювати гріх, а здобувати чесноти, були виставлені церковною ієрархією буквально на посміховисько своїх рідних дітей. Мамо, бабцю, ти розумніша за церковну ієрархію? Церква дозволила, і ти нам не забороняй святкувати, розважатися, танцювати на Новий рік. До такого кроку наштовхнули нашу ієрархію не місцеві єпископи, а владики і священики, які приїхали з Заходу. Це не була думка місцевої церковної влади, її нам нав'язали, гарно обставивши, вміло подавши, а ми, як звичайно, покірно схиливши свої голови, це прийняли.

Особи, які не тільки святкують Новий рік, а для яких не існує ніякого посту, молитви і церкви, богослужінь, не звертають уваги на рішення церковної ієрархії - вони живуть, як кажуть у народі, "своїм богом". Це рішення мало негативний вплив на тих, які справді бажали чогось осягнути в духовному житті. Принаймні піст для віруючої людини чи особи, яка перебуває в пошуках істини, дороги до Бога, завжди був часом особливої застанови, духовної боротьби, часом молитви, умертвлень. Саме тоді Господь часто промовляє до нашого серця, сумління, людина в такі дні стає ближчою Бога. Тепер же наші вірні у цей період більше духовно втрачають, ніж здобувають.

Серед багатьох людей, навіть віруючих, панує думка, що треба, мовляв, перейти на новий стиль - святкувати Різдво Христове з усім світом 25 грудня, і тоді ця проблема буде вирішена. Не буде ця проблема вирішена і в такий спосіб! Чому? Бо дух Богослужіння в Східній Церкві відмінний від Західної Церкви. В римо-католиків багато пар бере шлюб навіть на саме Різдво Христове, у них уже можна танцювати, справляти весілля, дискотеки, танці. Східна Церква має свій духовний погляд на цей період у літургічному житті.

Згідно з наукою Святої Матері-Церкви, духовна радість завжди перевищує земну. Тому від Різдва Христового аж до Богоявлення, а також від Воскресіння Христового аж до Провідної, Томиної неділі, у так званий Світлий тиждень, у нашому народі ніхто не танцював, не справляв весіль. Справляли іменини, відвідували одні одних, раділи, веселилися, колядували, навіть із гармошкою, скрипкою чи іншими музичними інструментами, але не танцювали. Такою є наша духовна спадщина, багата спадщина, чудові прадідівські традиції і звичаї, і ми їх маємо не руйнувати, не нищити, не забувати, а зберегти і передати майбутнім поколінням.

Рішення церковної ієрархії щодо скасування посту на громадянський Новий рік є своєрідним каменем спотикання в духовному житті УГКЦ. З одного боку, постійно говориться про київську традицію нашої Церкви, про хрещення Святого Володимира, повернення до своїх коренів, постійне шукання своєї Східної духовності; відкидається все, що було прийнято в Церкві після Берестейської Унії, а тут ми раптом забуваємо про своє Східне коріння, про своє Східне благочестя і робимо крок у бік лібералізму і модернізму... Де ж тут логіка, де послідовність? Це всього лиш безладне і безвідповідальне прийняття ліберального і модерного духу, який панує в Західній Церкві. І це також свого роду "латинізація", проти якої веде таку велику боротьбу нинішня ієрархія, але своєї "латинізації" чомусь не бачить.

Приємно, що більшість людей у нас в Галичині все ще залишається вірною прадідівській традиції святкування Різдва Христового. Хоча поряд з тим все частіше закрадаються сумніви: як довго будуть зберігатися такі прекрасні Різдвяні звичаї і традиції в нашому українському народі? І чи вдасться їх зберегти?

Телевізійні інтерв'ю з нагоди святкування Різдва Христового 2010 року в різних регіонах України. В Донецьку про Різдво висловилися так: "Ничего особенного, это всего лишь продолжение празднования Нового года". Частково можна зрозуміти російськомовне населення Східної України. Інтенсивна насильницька русифікація, войовничий атеїзм, нищення храмів Божих принесли жахливі руйнівні наслідки. Порожній кукіль забуяв у свідомості й житті народу. На жаль, сьогодні дуже мало робиться в Україні для відновлення духовності і національного почуття в нашій державі. Намагаючись зрозуміти мешканців Великої України, ніяк не можу зрозуміти галичан, прихильних до святкування цивільного календарного Нового року 1 січня. Адже цим руйнується вся багата спадщина, нагромаджена не одним поколінням Галицької землі!

З чим боролося і чому протистояло свідоме патріотичне населення Галичини? Воно не впускало до своїх родин, закривало двері своїх сердець і помешкань перед чужими звичаями і традиціями. А тепер наші діти й онуки з великою радістю прийняли і живуть чужим духом, принесеним і силою нав'язаним нашому народові!

Хто приніс до нас у Галичину святкування зустрічі Нового року? Окупант, яким був Радянський Союз. Чужа влада, яка утверджувала себе на нашій землі горами трупів, спаленими містами і селами, геноцидом над українським народом, Голодомором, в якому загинули мільйони ні в чому неповинних людей. Це окупант приніс на нашу землю свою культуру, звичаї, традиції, а все, що було пов'язане з українським духовним, національним, патріотичним життям, нищилося, заборонялося, каралося, ув'язнювалося. Тому духовно і національно свідоме населення Галицької землі про 1 січня казало: "Руський Новий рік", а про 14 січня:"Наш Український Новий рік".

Чому святкування 1 січня називали "Руським Новим роком"? Адже в Галичині було багато римо-католиків поляків, були мішані села, де жили українці і поляки, мішані родини. Різдво Христове, 25 грудня, називали "польським Різдвом", хоч цього дня більшість християн у світі святкує Народження Божого Сина, але в Галичині його святкували поляки, тому й прижився такий вислів. Незважаючи на те, що поляки також святкували Новий рік 1 січня, все ж у народі цей день називали тільки "Руським Новим роком".

Цей вислів "Руський Новий рік" - не випадковість, а реальність, яку принесли радянська влада і войовничий атеїзм на Галицьку землю. На великі релігійні свята влада змушувала дітей і доросле цивільне населення виходити на навчання, до праці. Практично кожного року перед Пасхою у Велику Суботу організовувалися суботники. Замість того, щоб іти до церкви святити паску, готуватися до свята, жінки з віниками мали прибирати територію підприємств, міста чи села.

У нашому народі з великою пошаною і любов'ю ставилися до святкування дня Святого Отця Миколая 19 грудня. При церквах, захоронках, у різних установах ставили вистави на честь великого Чудотворця - Отця Миколая. Діти чекали на подарунки, всі поспішали цього дня до церкви на Святу Літургію. Святий Миколай приїжджав на санях або на коні з ангелами. Діти вчили віршики, щоб привітати Отця Миколая, розказати йому, як вони провели цей рік, що зробили доброго, а в чому були нечемні. Це було надзвичайно радісне свято!..

Тому окупантам за будь-яку ціну потрібно було "витиснути" празник Святого Отця Миколая і Різдво Христове. Тож радянська влада нав'язала нам свого "Миколая" - Діда Мороза і Снігуроньку, які приходили зі своїми привітаннями в дитячі садочки, в школи, у вищі навчальні заклади, на підприємства.

Але в українців був ще один релігійний елемент, який має глибоке коріння в народі, - Святий вечір, свято родини. Тоді почали організовувати великі імпрези напередодні Нового року. Звичайно, на людях, у товаристві, на підприємстві і в школі це мало місце, але більшість християнських сімей не допускала цих нових "традицій" радянської влади у свої родини.

Спочатку, як тільки совєти прийшли в Галичину, місцеве цивільне населення ставило їм сильний спротив. Батьки забороняли своїм дітям вступати в жовтенята, піонери чи в комсомол. Більшості дітей не дозволяли носити червоний галстук, якщо ж вони його навіть і носили, то приходячи додому, ховали від батьківських очей, бо за такі вчинки їх чекало покарання. Батьки не дозволяли своїм дітям на Новий рік брати участь у виступах, тому що це був час Різдвяного посту. І тому зустріч Нового року в ніч з 31 грудня на 1 січня називали "Руським Новим роком".

Всі знали: ці новорічні звичаї разом зі своїм Дідом Морозом і Снігуронькою до нас принесли окупанти - радянська влада. А все, що приніс окупант, не слід допускати до української родини, в свої оселі. Це був мовчазний протест, протидія більшовицькій владі. Багато батьків рішуче протистояли, коли їхні сини чи дочки одружувалися або виходили заміж за росіян чи представників інших народів. Зберігали як могли свою віру, духовність, культуру в своїх родинах. У такому ж дусі виховували своїх дітей і внуків: дитино, вчителі, викладачі, професори говорять так, але ти маєш знати, що воно так не є, має бути так, як ми тебе вчимо в родині.

Без сумніву, комуністична ідеологія розраховувала панувати значно довше, ніж на це позволив їй Бог. І над викоріненням прадідівських релігійних та національних звичаїв і традицій більшовики старанно працювали. Всі виховні і навчальні заклади від дитячих ясел до найвищої школи, засоби інформації, пізніше радіо і телебачення перебувало в їхніх руках. За цей час чужинська ідеологія пустила глибоке коріння і виховала нове покоління українців. Так, багато пішло за цією ідеологією, але не всі... У дитинстві під час мого навчання в середній школі № 4 в Брюховичах також були учні з різних родин - з християнських і з відданих комуністичним ідеалам. Для нас, дітей, які були виховані в християнському дусі, Новий рік - це очікування подарунків, тобто пачка цукерок і все. Для дітей, вихованих у прокомуністичному дусі, це було справжнє свято. Вони ставили різні декламації, перебиралися в святковий одяг, мали маски звірів, птахів, на такі вечори приходили їхні батьки... Між ними і нами вже змалку була помітна велика відмінність у світогляді.

Передавання і успадкування християнської віри, культури, традиції, звичаїв у різних родинах відбувалося по-різному. Одні родини активно протистояли, можна сказати, протидіяли атеїстичній агітації, цілком не приймаючи чужих звичаїв у свої родини, інші пристосовувалися до життєвих обставин: на людях були одними, а в родинному колі іншими. Деякі діти, живучи в містах далеко від батьків, у місті вели один спосіб життя, проте, приїжджаючи на села до батьків, виконували все, що наказували їм бабця дідо, мама і тато.

Поступово старше покоління відходило до вічності, а віра в серцях молодих людей ставала все слабшою і слабшою. Багато дітей і онуків, які походили з дуже побожних, а навіть і з священичих родин, ставали згодом прихильними до нової влади і жили за її законами. Не можна сказати також того, що люди були цілком байдужими до святкування Нового року. Тоді опівночі з приходом Нового року на телебаченні йшов "голубий вогник", який дозволяли собі дивитися діти, старші, але ніхто в християнських родинах у цей час не пив шампанського і тим паче не було застілля, тому що тривав Різдвяний піст...

Тут слід заторкнути дуже болючу тему для багатьох людей. Вона є болючою не тільки для молодого покоління, але, на превеликий жаль, також для людей середнього, а навіть і літнього віку. Мусимо усвідомити, як християни і християнські родини мають поводитися в тій чи іншій життєвій ситуації. Ми не можемо сприймати всього, що пропонує нам цей світ, і бути пристосуванцями до будь-якої інтриги чи чергової примхи цього світу. Світ, люди світу цього вимагають від Церкви Христової радикальних змін, поступок. Якщо б Найвища Церковна влада дослухалася до всіх побажань цього світу, то невідомо, в якому б стані була Обручниця Христова - Свята Мати-Церква. Християни мають триматися чіткої лінії, визначеної Самим Христом-Спасителем. Компроміс, толерантність не завжди відповідають християнській духовності, навпаки - в окремих випадках вони є навіть грішними і такими, що послаблюють дух християн, роблячи їх байдужими і легковажними до Святої Віри, а з часом і безвірками. Бувають у житті ситуації, коли кожен із нас має задекларувати свою віру, а також моральні засади і принципи нашого християнського "я". Коли б цього не було, ми не мали б тисяч мучеників, сповідників і святих заступників Божих Угодників, які заступаються за нами грішними перед Отцем Небесним.

На сторінках Святого Письма і в житті святих ми зустрінемо багато різних повчань щодо того, як мають поводитися християни. Слово Боже подає нам чіткі межі, яких не мають права переступати християни. Апостол Павло взиває до нас: "Не спрягайтеся з невірними в чуже ярмо! Яка бо спільність праведності з беззаконням? Що спільного між світлом і темрявою? Яка згода між Христом і Веліялом? Яка участь вірного з невірним? Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого, як сам Бог сказав був: "Я поселюся в них, і (посеред них) буду ходити. Буду їхнім Богом, вони ж будуть Моїм народом. Тож вийдіть з-поміж них і відлучіться, - каже Господь. Нечистого не дотикайтесь, і Я вас прийму. Я буду вам Отцем, ви ж будете Мені синами та дочками, - каже Господь Вседержитель" (II Кр. 6, 14-18).

В духовному розумінні святкування Нового року в ніч з 31 грудня на 1 січня - це по суті безплідне святкування. Воно не наближає нас до Господа Бога, навпаки віддаляє, адже ми порушили Заповідь Святого посту. Цієї ночі багато людей поповнюють важкі, смертельні гріхи, а гріх ніколи не стягує на особу, родину, народ благословення, а віддаляє нас від Господа Бога і стягує на нас немилість в очах Всевишнього. Тому такі святкування безплідні. Вони не приносять нам бажаних духовних плодів. Ми повинні розуміти, що фужер шампанського, випитий на Новий рік, не змінить нашої долі, ситуації в родинному житті, не дасть нам і нашим дітям здоров'я, не вилікує тілесних і душевних рани, не зробить нас багатшими, добрішими, щасливішими, тож таке святкування - це просто ілюзія, утопія, марні сподівання і очікування.

У той самий час молитва, наше уповання на Господа Бога, піст наближають нас до нашого Господа, ми випрошуємо в Нього обильних ласк, які так потрібні для нас і наших родин. Дуже дивно спостерігати за наївністю людською: надіємося виграти мільйон доларів, не придбавши собі лотерею. Сподівання таких людей на успіх - це всього лиш марні сподівання і очікування. Також і ті, хто вважає, що фужер шампанського, крилаті вислови, спільні гуляння, крики і шуми, загадування бажань, ворожіння на Новий рік, пиятика і забави зроблять їх щасливими, завжди залишаються з порожніми руками. Скільки SMS-ок вульгарного й аморального змісту цієї ночі пересилають люди одне одному, в яких бажають "засмакувати" і зазнати великих утіх в Новому році в грішному, аморальному житті, щоб задовольнити пожадливості свого грішного тіла.

Багато людей бунтуються: мовляв, так усі роблять, так усі живуть, ми не можемо себе ставити вище за інших, бути "мудрішими" за інших, нам треба іти в ногу зі світом, треба подобатися світу і не закриватися в собі, не ізолюватися від світу. Не хочемо виглядати диваками в очах інших, бажаємо жити повноцінним життям. На ці закиди відповідає нам святий Апостол Йоан, звертаючись до батьків, дітей, молодого покоління такими словами: "Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любові Отця; бо все, що у світі, - пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, - не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки" (I Йо. 2,15-17).

Який глибокий зміст має це повчання Святого Йоана Апостола: все, що в світі, проминає, воно тимчасове... Щоправда, воно вабить людське око, захоплює, притягає. Людина, яка любить світ, а до того ж володіє певними середниками: вродлива, матеріально забезпечена, має певне коло товаришів, знайомих, посідає відповідний авторитет серед друзів, - така людина дуже швидко пристосовується до вимог життя цього світу і потрапляє в його тенета, тобто в гордість. Адже цей світ керується засадами гордині - того головного гріха, через який наші перші прародичі втратили щасливе життя в раю. Гордість у всьому. Вона починається від зовнішнього вигляду, одягу, поведінки і закінчується засобами пересування. Горда людина завжди старається "втримати планку" в цьому житті, не поступитися іншим ні в чому, бо це вона вважає принизливим, майже поразкою. Всі свої сили, енергію вона вкладає в земне життя.

Наука Христова є зовсім іншою: "Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя Своє на викуп багатьох" (Мт. 20, 25-28). Найсвятіший, Найвищий Бог покинув Свій Маєстат і став чоловіком, слугою для людини, щоб її привести до дому Отця. Людина через свою гордість, до якої її схиляє диявол, робить себе "божком" на землі, і в своїй свідомості будує собі рай.

Така мрія, такі прагнення - фальшиві, утопічні, короткочасні, а людина, перейнята такими життєвими засадами, є найбіднішою, найнещаснішою людиною на землі, бо живе у фальші, перебуваючи далеко від реального світу. Все в цьому житті проминає, нічого не стоїть на місці. Ті, що мали перші місця, мусять з часом поступитися іншим або боротися за ці місця в світі. Така боротьба невдячна і часто несправедлива, вона вимагає від людини негідних вчинків, підкупу, неправди, обману. Одне слово, людина, яка бореться за лідерство в цьому світі, - хоче вона цього чи не хоче - чинить гріх і є дитиною гріха. Час бере своє, і колись треба буде поступитися своїм місцем у цьому світі, бо прийде хтось інший і засяде на твоєму місці - хтось гарніший, багатший, розумніший, вродливіший, приємніший... А ти, який так догоджав цьому світові, боронив своє місце в ньому всіма правдами і неправдами, залишишся з порожніми руками. Мені зустрічалося чимало людей, які навесні свого життя, коли в них був матеріальний злет, були молодими і вродливими, мали товаришів, були улюбленими і бажаними гостями в товариствах і компаніях, а під старість проводять дні свого життя в опущенні і забуті. Завжди доводиться потішати таких людей: дякуйте Богові за Його доброту і милосердя, це добре, що Він відкрив вам очі, щоб ви тут, на землі, пізнали правдивий стан речей; ви можете поправити своє грішне життя, побачивши марноту, в якій жили стільки років; пізнати, хто правдиво вас любить, а хто тільки використовував і залишив вас на самоті.

Тому Апостол Йоан робить короткий, але такий важливий для кожного з нас підсумок, про який ми маємо пам'ятати усе життя: "світ проминає і його пожадливість". Все проминає, нічого немає вічного, ми на землі живемо в часі. Тому люди, які вірно служили цьому світові, зазнають з часом гірких страждань і розчарувань. Вони опиняються біля розбитого корита. Християни, які в своєму житті були вірними Господу Богу і євангельській науці, не переймалися, що про них буде думати, говорити світ, яку оцінку дадуть їхньому життю, вчинкам і поведінці люди світу, а в усьому насамперед шукали Господа Бога і старалися виконати Його Святу волю, - за ними щасливе майбутнє, Боже благословення і опіка Всевишнього тут, на землі, і спадкоємство Царства Небесного. Варто добре застановитися кожному з нас: для кого хочемо жити, кому бажаємо служити, з ким тримати руку тут, на землі, і дивитися на кінцевий результат у нашому житті.

Практично всі Апостоли, а після них і Римські Архієреї, єпископи, священики нагадують християнам, як вони мають жити і поводитися в цьому світі. Апостол Петро неустанно нагадував про це своїм вірним чадам, як добрий батько, вчитель і душпастир: "Ось чому я повсякчас дбатиму, щоб пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте й утвердженні в теперішній правді. Вважаю за справедливе, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими попередженнями, знаючи, що незабаром треба буде мені покинути тіло моє, як і Господь наш Ісус Христос мені це об'явив. Буду, однак, намагатися, щоб ви завжди, навіть і по моїм відході, тримали в пам'яті ці речі" (II Пт. 12-15).

І ви, дорогі християнські батьки, чиніть так, як вчить Апостол Петро: навчайте, повторюйте, переконуйте своїх дітей у Божій правді і любові. Постійно і неустанно (чи діти малі, чи великі), доки живете на землі. Ви є батьками своїх дітей, а вони є вашими дітьми, незважаючи на те, що вже мають свої родини і своїх дітей. Ви, діти, пам'ятайте ту науку, ті повчання, що їх вам давали мама й тато. Це має бути для вас дороговказом у житті. Не ставтеся до цього з погордою: мовляв, батьки були неосвічені, не мали вищих студій, жили в інших умовах, їхні моральні засади і принципи себе зжили, застаріли. Вони, можливо, і не мали всього цього, але мали певний духовний практичний багаж і були виховані в незіпсованому, морально стійкому середовищі, з високою духовністю, яка мала глибокий релігійний фундамент. Цим нехтувати не можна, до цієї науки треба дослухатися, приймати її і згідно з нею будувати своє життя і виховувати своїх дітей.

Одна вчителька християнської етики з району розповідала такий випадок. Отець-декан зібрав вчителів, бо мав проводити релігійне святкування на деканальному рівні і потребував підтримки місцевих вчителів-катехитів. Зібрання відбувалося в час Різдвяного посту. Після вирішення організаційних проблем між вчителями і священиками, що були присутні на цьому зібранні, відбулася дискусія на теми духовного життя. Одна вчителька заторкнула питання святкування Нового року і скасування посту на цей день. Була гаряча дискусія між священиками і вчителями. Кожен висловлював свою думку і обстоював її. Один священик заявив, що сам бере активну участь в організації Нового року, сам забавляється з молоддю, танцює і нічого поганому в цьому не бачить. В дискусію втрутився старший священик, який з обуренням заявив, що духовним особам не личить займатися такими справами, і став в обороні Різдвяного посту.

Після зібрання і дискусій всі розходилися по домівках. Згадана вчителька християнської етики підійшла до старшого священика, щоб подякувати йому за підтримку, а також за його науку. Священик усміхнувся, йому було приємно, що є ще вчителі, які відстоюють Різдвяний піст. Розмова тривала далі. Священик розповів, що щось подібне було також у його родині. Одного разу донька зібралася з товаришками іти зустрічати Новий рік. Звичайно, священик не був задоволений цим, але й не міг заперечити: вона доросла, має право вибору. Зібравшись, донька підійшла попрощатися з батьком та ще раз запитати про його думку. Священик відказав: "Якщо тобі так легко переступити Заповідь посту, а цим ти ображаєш Господа Бога, бо стаєш на злу дорогу - що я можу тобі порадити? Ти робиш гріх і йдеш поганою дорогою. Твої дії і вчинки не подобаються Господу Богу". Після цих слів донька застановилася. Вона відмовила своїм товаришкам, і в сім'ї більше не виникало потреби повертатися до цієї теми.

Захоплена розповіддю священика, вчителька радісно вигукнула: "О, то отець добре навчає своїх парафіян!" Проте вона була дуже розчарована, почувши, що священик навчає тільки своїх дітей удома, а в церкві теми святкування Нового року і порушення посту не зачіпає: раз так вирішила церковна влада - це на її відповідальності. Це, звичайно, добре - виховувати в християнському дусі рідних дітей, але хто ж буде застерігати від гріха нашу молодь? Тут пригадуються слова Апостола Юди: "Ви ж, любі, що будуєтеся нашою найсвятішою вірою і молитесь у Святім Дусі, бережіть себе самих у любові Божій, очікуючи милості Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя. Тих, що вагаються, старайтеся переконати; інших рятуйте, вириваючи з вогню; до інших майте повне страху милосердя, ненавидьте навіть одежу, забруднену тілом" (Юд. 1, 20-23). Скільки людей не раз вагаються, мають сумніви, і тут добре слово, святе слово священика може їх переконати. Добрий приклад батьків, вчителів може утвердити у вірі серця, які шукають правди. Тож потрібно й інших виривати з "вогню", зі злого товариства, від злих приятелів, гральних автоматів, азартних ігор, від Інтернету, де вони просиджують годинами, а то й цілими добами. Виривати - означає докладати зусиль. Не завжди фізичних, але багато молитися за них, жертвувати Святі Літургії, добрі вчинки і діла, відпусти. Часто спілкуватися з ними, огортати їх любов'ю свого серця і душі.

Пам'ятаймо науку Святих Отців, Вчителів Церкви, які тоді і сьогодні нагадують нам про цю Святу благословенну Вифлеємську ніч: "Це була чиста ніч, в якій появився Чистий, який прийшов, щоб нас очистити. Нехай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити... День Твого Різдва поєднав небо і землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян... Всевишній став Дитиною, а в ній був укритий скарб мудрості. Найвищий кормився молоком Марії, тоді коли всі створіння кормилися Його багатством" (Святий Єфрем Сирійський, Різдвяні гімни). Це єдина свята ніч, це благословенна ніч для усього створіння, нічим не заплямуй цієї Великої Святої ночі в своєму житті.

Найбільший наш зависник, князь світу цього, ангел темряви, батько всякої брехні і неправди, буде старатися в різний спосіб звести тебе з дороги Божої правди. Він буде зацікавлювати тебе різними принадами цього світу, щоб тільки не допустити тебе до Христа-Спасителя. Будь сильніший за нього, не дайся звести йому на манівці, не розсівай перлин своєї Святої Віри, бо їх і так дуже мало в кожному з нас. Готуйся достойно через Різдвяний піст до цієї великої урочистості - приходу Сина Божого на світ і в цей Святий і Великий день: "Поклонися Різдву, через яке ти визволився від вузлів родження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів у рай. Стань на коліна перед яслами, через які, бувши нерозумним, ти оживився словом... Іди з зорею, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро як Цареві і як Богові, і як померлому задля тебе. Прославляй з пастухами, торжествуй з Ангелами, оспівуй з Архангелами, щоб утворилось спільне торжество небесних і земних Сил" (Святий Григорій Богослов. Гомілія на Різдво Христове).

www.saintjosaphat.org