Цього дня я перенеслася душею до Господа: Його душа зійшла в ад. Його зішестя я бачила детально та яскраво, але запам’ятала не дуже багато. Коли Спаситель вигукнув, віддаючи Свою Душу в руки Отця Небесного, я побачила, що Його Найсвятіша Душа спускається вздовж Хреста і, мов блискавка, проникає у землю в супроводі багатьох Ан­гелів, серед яких я впізнала Архангела Гавриїла. Боже­ственність Спасителя залишилася з Його Душею, а також з Його Тілом, ще прибитим до Хреста. Простір, куди зійшов Спаситель, ділився на три частини, наче на три світи, від­окремлені один від одного сферами, які їх оточують. На­вколо раю був простір, заповнений світлом і зеленню, де по­вітря було зовсім чистим. Тут перебувають душі, які після чистилища потрапляють на Небо. Місце, де перебувають душі, які чекають на звільнення, наповнене густою хмарою-пеленою; воно поділяється на кілька кіл. Осяяний світлом Спаситель, якого оточили і урочисто несли ангели, пройшов цими колами. Праворуч – місце для душ усіх патріархів від Авраама до Івана Хрестителя. Душі цих святих ще не впізнали Спасителя, але всі були сповнені радості, надії та сподівання. Здавалося, що зростав та збільшувався простір, який займали надія та сподівання. Спаситель наповнив це місце, як повітрям, світлом і росою визволення. І проходив Господь тут швидко і легко, як благодатний подих. Коли Христос прой­шов ці дві сфери, досяг того темного місця, де пере­бували душі наших прабатьків – Адама та Єви. Він звернувся до них зі словами, і вони схилилися перед Ним в неви­мовному благоволінні.
Далі Спаситель пішов разом з прабатьками туди, де були душі патріархів, що жили до Авраама. Те місце було подібне на чистилище, бо там були злі духи, які мучили душі, які навернулися різними способами. Сюди можна було вільно ввійти, і Ангели постукали, сповіщаючи благу вість спасіння! Мені здавалося, що Ангели проголошували: "Відчиніть браму! Радійте!” І Спаситель увійшов у славі, а злі духи відсахнулися від Нього, вигукуючи: "Навіщо Ти прийшов сюди? Може, розпинати нас?” Ангели закували їх і погнали перед собою. Бідні душі, які були тут, лише невиразно уявляли собі свого Визволителя. Господь явив Себе їм, і вони прославляли Його урочистими співом.
Потім Христос перейшов у сферу ліворуч, туди, де було пекло. Він зустрів душу розсудливого розбійника, яку ангели несли в Лоно Авраама. А душу іншого, злого розбійника, злі духи понесли в пекло. Спаситель звернувся до них. Потім у супроводі Ангелів та обранців Божих, Душа Спасителя ввійшла в Лоно Авраама. Це місце вище за інші. Мені зда­валося, що я спочатку наче спускалася в катакомби, а тепер піднялася в храм, що був над ними. Злі духи намагалися ро­зірвати ланцюги, якими їх закували, щоб не входити сюди. Утім Ангели змусили їх увійти і квапили їх там. Тут пере­бували всі праведники та святі Старого Завіту: праворуч – патріархи, Мойсей, царі та судді (праведні з них), ліворуч були пророки та предки Спасителя та їхні родичі, серед них – Йоаким та Анна, Йосиф, Захарія, Єлизавета та Іван Хре­ститель. У цій частині аду не було ні злих духів, ні мук: усі, що перебували тут від часу своєї смерті, зітхали лише про одне – про виконання обітниці, яка тепер здійснилася! Від­чуття щастя, радості і піднесення охопило їх. З великою ша­ною вони схилилися перед Спасителем. А злі духи, яких тяг­нуло за Господом, змушені були визнати перед Ним свій сором та свою поразку. Декому з цих душ Спаситель звелів увійти у свої тіла, щоб урочисто засвідчити про існування Господа. І справді, в цю мить багато померлих з’явилося в Єрусалимі. Це не було воскресінням, бо засвідчивши істину, вони поклали свої тіла в гробниці.
Урочисте зішестя Спасителя досягло ще глибшої сфе­ри чистилища, де перебували благочестиві погани, які перед­чували Істину і зітхали за нею. З ними були й демони, бо вони в деякій мірі дотримувалися ідолопоклоніння. Я бачила, як злі духи змушені були визнати свій обман і себе як споку­сників, а душі бідних поган зі зворушливою радістю схиля­лися перед своїм Визволителем. І тут демонів закували та прогнали геть! Урочиста процесія Спасителя-Переможця вирушила далі, де були душі, які звільнилися. І нарешті, це була головна мить, – Господь з суворим виглядом Судді наблизився до прірви пекла! Пекло я побачила у формі жахли­вого неосяжного склепіння, в глибині гранітної скелі.
Там панувала темрява. І лише чорний граніт відсвічував чимось металевим! На вході – величезна брама, чорна і страшна, з міцними замками. Лунав глухий стогін, скрегіт та крики жаху! Підняли двері – і стало видно світ страждань, світ темряви пекла. Житло праведників я бачила в образі Небесного Єрусалима, у вигляді Небесного міста, з прекрас­ними замками, серед запашних садів, з квітами надзвичайної краси. І все це ніби символи різновидів щастя, що пере­бувають у них.
Так і пекло я бачила в образі міста з будівлями та поля­ми. Однак тут усе символізує протилежне щастю, і все вказує на скорботу та страждання. Якщо в пристановищі праведних усе підпорядковане ладові досконалого щастя, вічної гармонії, сповнене радістю, спокоєм, то в пеклі, навпаки, скрізь хаос, гнів без прощення та милосердя, відчай.
У Райському місті гарні споруди, прозорі, найрізно­манітнішої форми, осередки радості та поклоніння Богові. В пекельному місті – жахливі в’язниці, осередки страждання. У Небесному місті дивовижні сади з рясними плодами, якими Сам Господь годує Своїх обранців. У місті темряви – випалена пустеля, смердюче болото, які викликають жах та відразу. І тут, у цьому страшному місці, я побачила храм прокляття, вівтар ненависті та люті, осередок страждання, сади сум’яття, озера докорів, потоки сліз. На небі все – до­бро, любов, злагода мир, – повне та безмежне щастя! У пеклі – жахлива ворожнеча, абсолютне непорозуміння. В раю – спілкування в святій любові та єднанні всіх святих. В пеклі – всі різновиди розбещеності. Все навіює жах: жодна думка не полегшує серця, за винятком тієї, що вічна Божа справедливість, безмежно досконала, посилає засудженим лише ті страждання, які вони заслужили. Всі жахіття зла тут наче зібрані докупи. У світі зло та гріх приховують себе, а тут змій виступає проти тих, хто годував його на своїх грудях. Пекло – образ жаху та сум’яття, тоді як Царство Боже – храм миру та щастя...
Коли Ангели зруйнували браму пекла, роздалося жахливе ревіння, страшні пекельні прокляття, вигуки скарг та відчаю! Спаситель звернувся до Юди. Ангели скинули ціле військо пекла. І всі демони, усе темне, диявольське змушене було визнати Христа і поклонитися Йому! І це було для них найстрашнішою та найгіршою карою! Посеред пекла була прірва пітьми. Туди був скинутий Люцифер, закутий лан­цюгами – і чорні густі випари піднялися від його мук. Доля Люцифера визначена законом, встановленим Самим Гос­подом. І я бачила, що за п’ятдесят чи шістдесят літ до двох­тисячного року Люцифер буде випущений на якийсь час з прірви. Інші злі духи також будуть звільнені, щоб спокушати людей. Я не здатна передати те, що бачила! Коли розповідаю про це, все побачене з’являється знову, а цього достатньо, щоб змусити померти від жаху та болю таке кволе створіння, як я! Я бачила Спасителя в багатьох місцях на землі й навіть на морі. Здавалося, Господь освячував та визволяв усі Свої створіння, і скрізь злі духи кидалися перед Ним у прірву.
Потім я бачила Господа в супроводі вибраних пророків. Серед них я впізнала Давида, який відвідував місця, освячені Його чудами та стражданнями. З особливою ласкою Він пояснював їм символи та прообрази Старого Завіту, що були втілені Його життям. Я бачила Спасителя разом з цими душами в місці Його хрещення. Він пояснив їм їхнє Таємниче значення. Мене зворушило, з яким безмежним милосердям Господь залучав ці душі до благодаті Свого Святого Хре­щення!
Разом з цими картинами Спаситель показав мені всю повноту Свого милосердя, яке виявляється і донині до бідних душ у пеклі. Щороку, коли Церква святкує зішестя в пекло, Господь звертає туди сповнений милосердя погляд і звільняє в цей день кілька душ.
Після Свого зішестя в ад Господь здійснив багато про­роцтв Старого Завіту, зокрема визволив обрані душі. Виз­волення – це реальність, яка триває постійно упродовж століть. Після Свого зішестя в ад Господь посадив у Своїй Церкві Дерево Своїх заслуг та страждань, плоди якого при­значені бідним душам померлих християн, які не отримали ласк під час життя. І якщо донині цим душам нада­ється можливість спастися, то лише завдяки тому Дереву Життя.
Завдання воюючої Церкви – вирощувати плоди цього Дерева, щоб передати їх Церкві терплячій, яка не .в змозі діяти та рятуватися самостійно.
Це ж слід чинити з тим, що отримуємо від заслуг нашого Господа. Людина повинна приєднати свої зусилля до справи Спасителя, щоб отримати плоди. В такий спосіб ми наситимося хлібом, що здобуваємо в поті чола. Все, що Господь створив у часі, приносить плоди й у вічності, але треба збирати їх й часі, аби насолоджуватися ними у вічності.
Церква – найрозумніша і найтурботливіша з усіх матерів, а церковний рік – це прекрасній сад. У цьому саду зібрані всі вічні плоди та даються в часі. І кожен церковний рік містить у собі все, що потрібне всім. Горе нечесному та лінивому садівникові, якщо він дає загинути хоч одному плодові. Ласка, яка могла би повернути здоров’я хворому, силу ослабленому, наситити голодного. А в день Суду Господар саду вимагатиме звіт за кожну стеблинку і за кожен плід у Його саду.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.