Це неможливо, щоб був відданий на вічні муки почитатель Марії, який Їй вірно служить і постійно ввіряє себе Її опіці. Ця думка, з першого погляду, не одному видасться досить сміливою; але перед тим, як це осудити, прочитайте, – будь ласка, цей розділ.
Коли говорю, що неможливо, аби був осуджений почитатель Марії, принаймні не маю на увазі тих "почитателів”, які надуживають набоженством до Пресвятої Матері, щоб ще сміливіше грішити! Тому – на мою думку – не праві ті, хто вважає, що щедре милосердя Марії до грішників спричинить надуживання ним і більше гріхів. Такі зухвальці через свої проступки заслуговують більше на кару, ніж на помилування. Це твердження стосується лише тих почитателів, які вірно служать Пресвятій Матері та поручають себе Їй, щиро прагнучи виправитися. Ще раз повторюю: вони не можуть бути осуджені, бо це аморально. Так уважає о. Крассет, ТІ, а перед це твердили Вега, Мендоза і багато інших теологів. Аби переконатися, що вони свою науку не подали без доказів та обґрунтування, придивімся, що про це писали учені Церкви та святі. Нехай нікого не дивує схожість процитованих думок; я цитую всі, аби показати, як різні твердять одне і те ж.
Св. Анзельм пише, що як неможливо, аби був спасенний той, хто не почитає Марії*, так само неможливо, аби був осуджений той, ким Вона опікується, хто поручається Їй і на кого Вона милосердно споглядає. Св. Антонін використовує ці ж звороти, коли твердить це: "Не можуть бути спасенні ті, від кого Марія відвернула Свої очі; втім ті, на яких Вона споглядає і за яких заступається, цілком певно спасуться і заслужать похвали”. Однак святий наголошує, що почитателі Марії спасуться.
Прошу звернути увагу на першу частину думки, висловленої згаданими святими. "Нехай ті тремтять, – читаємо, – хто легковажить або з остиглості занедбує набоженство до Божої Матері”. Ці автори чітко вказують, що не можуть спастися ті, кого Марія не огорне Своєю опікою. Так уважають й інші святі, наприклад, св. Альберт Великий: "Усі, хто Тобі не служить, о Маріє, напевно будуть осуджені”. А св. Бонавентура взиває: "Хто занедбує служіння Марії, помре в гріху”. А в іншому місці додає: "Владичице, хто до Тебе не прибігає, не досягне Неба”. Цей святий, аналізуючи псалом 99, без вагань заявляє, що той, від кого Марія відвертає Своє обличчя, той не лише не спасеться, але навіть втратить надію на спасіння. Іще раніше сказав це св. Іґнатій-мученик, твердячи, що жоден грішник не може спастися інакше, ніж через посередництво Марії. Пресвята Владичиця спасає Своїм милостивим заступництвом навіть тих, хто за Божою справедливістю повинен бути осуджений. Дехто сумнівається, що процитована думка належить св. Іґнатію; однак, як стверджує о. Крассет, цитує її св. Іван Хризостом і повторює целейський монах. Власне про це мова у вислові зі Святого Письма, в якому, на думку Церкви, мовиться про Марію: "Всі мої ненависники – смерть полюбляють” (Прип. 8, 36). "Бо Вона, – так пояснює ці слова Річард від св. Вавринця, – "стала як купецький корабель” (Пр. 31, 14 Влг.)”. Усі ті, хто перебуває поза цим кораблем, поглине море цього світу. Навіть єретик Еколампадіус осуджував брак набожності до Пресвятої Матері.
Утім, здається, сама Марія мовила: "Хто Мене слухає, той не осоромиться” (Сир. 24, 22). Хто до Неї прибігає і слухає Її слова, той не буде засуджений. Тому св. Бонавентура сказав: "Царице моя, хто старається Тобі служити, не буде осуджений”. "Так напевне станеться, – запевняє св. Гілярій, –незважаючи навіть на численні гріхи, допущені у минулому”.
Отож сатана дуже старається, аби грішники, втративши ласки Божі, занехаяли набоженство до Марії також. Коли Сара зауважила, що Ісаак, бавлячись з Ізмаїлом, набирається від нього злих звичок, зажадала від Авраама, аби він віддалив Ізмаїла разом з його матір’ю: "Прожени геть оцю рабиню та її сина” (Бут. 21, 10). Вона не задовольнилася віддаленням сина; з ним мусила піти і його мати. Адже Сара розуміла, що коли так не вчинить, син відвідуватиме матір і в той спосіб дім надалі буде для нього відчинений. Так само і сатані не достатньо того, щоб грішник відрікся Господа Ісуса, диявол прагне, аби він зрікся і Марії. "Прожени геть оцю рабиню та її сина”. Бо ж переживає, щоб Мати Своїм потужним заступництвом не припровадила до грішної душі Свого Сина. "І цілком слушно боїться, – каже вчений Паціухеллі, – бо хто вірно служить Матері Бога, той невдовзі через Її посередництво навернеться до Нього”.
Св. Єфрем влучно називає набоженство до Марії великою картою свободи, що охороняє нас від осудження. А згідно із св. Ґерманом, Марія – це Опікунка призначених на засудження. "І очевидно, це правда, що Марія, – як каже св. Бернард, – має силу і прагнення спасти нас”. Має силу, бо як запевняє св. Антонін, такого не може бути, щоб Її прохання не вислухали; св. Бернард також уважає, що Її просьби ніколи не даремні, бо Вона завжди отримує те, чого прагне. Марія має гаряче бажання спасти нас, бо ж Вона – наша Мати і навіть більше прагне нашого спасіння, ніж ми самі. А якщо це – правда, то як може бути осуджений слуга Марії? Якщо пропащий грішник постійно і з бажанням виправитися поручатиме себе добрій Марії, Вона напевне випросить йому світло для випровадження його з нещасного стану, випросить йому жаль за гріхи, витривалість у добрі і, нарешті, щасливу смерть. Яка ж мати, маючи можливість просьбами спасти сина від смерті, не вчинить цього? І чи можна припустити, щоб Марія, найкраща Мати для Своїх почитателів, маючи можливість урятувати Своїх синів від вічної смерті, і то таким способом, того не зробила?
"Побожний читачу, дякуймо Богові, що дав нам любов і віру в Царицю небес, адже Бог – як твердить св. Йоан Дамаскин – дає ці ласки тільки тим, кого хоче спасти!” Ось прегарні слова того святого, які можуть оживити нашу надію: "Мати Божа, якщо я на Тебе покладаю надію, буду спасенний. Якщо Ти візьмеш мене під Свою опіку, за ніщо не мушу переживати, бо набожність до Тебе – надійна броня, яка служить осягненню спасіння”. Бог наділяє нею тільки тих, кого хоче спасти. Тому Еразм так прославляє Пресвяту Діву: "Радуйся, Маріє, Ти, будучи пострахом для пекла, є надією християн, бо віра у Тебе запевняє спасіння”.
Яку велику прикрість завдає сатані душа, яка плекає постійне набоженство до Матері Божої! Сатана піддав великим спокусам проти нечистоти Альфонса Альфареза, великого почитателя Марії, під час молитви – читаємо у його біографії, а потім сказав йому навпростець: "Покинь набоженство до Марії, і я перестану тебе спокушати!”
"Бог об’явив св. Катерині із Сієни, – оповідає Блозій, – що у Своїй доброті обдарував Марію тим винятковим даром задля Ісуса, Свого Єдиного Сина, Матір’ю якого Вона є, аби жодна людина, навіть грішна, могла побожно поручиться Її і не стати здобиччю пекла”. Можна твердити, що так само пророк Давид просив Бога, аби спас його від пекла, зваживши на любов і честь, якою огорнув Марію: "Люблю, о Господи, оселю дому Твого (…) Не губи з грішниками мою душу (Пс. 26, 89 Влг.). Це Марія стала тією пристанню, яку Бог обрав Собі за житло і в якій замешкав, ставши людиною. У Св. Письмі сказано: "Мудрість собі будинок збудувала” (Пр. 9, 1). "І ніколи той не згине, хто ревний у набоженстві до Пресвятої Матері”, – так пише св. Іґнатій-мученик. Це ж підтвердить св. Бонавентура: "Владичице, Твої почитателі втішаються на цій землі великим миром, а в майбутньому житті не будуть піддані смерті”. "Ніколи того не було і не буде, – запевняє нас славнозвісний Блозій, – аби покірний і вірний почитатель Марії міг загинути навіки”.
"Скільки ж то грішників марно загинуло б або ще перебувало у затверділості, якби Марія не заступилася за них перед Сином, щоб змилувався над ними!” – пише Тома Кемпійський. На думку багатьох теологів, зокрема св. Томи, Пресвята Мати випросила багатьом особам, які перебували у тяжких гріхах до смерті, скасування вироку і повернення до життя для спокутування, а відомі автори, переконуючи в цьому, наводять немало прикладів. Так, Флодоард, письменник ІХ ст., у своїй хроніці оповідає про одного диякона, Адельмара з Вердуну, якого всі вже вважали мертвим, а він, коли ховали його тіло, повернувся до життя і засвідчив, що бачив у пеклі місце, призначене йому Божою справедливістю. Засвідчив, що лише зусиллями Пресвятої Владичиці Бог послав його знову на землю для відбування покути. Подібно і Сирій у 35-му розділі своєї 1 книги пише, що один римський громадянин помер в гріху і тільки завдяки посередництву Марії отримав ласку повернення до життя, щоб випросити прощення гріхів (…).
Ці та інші приклади не повинні заохочувати зухвальців, які легковажно перебувають в гріхах, до надії, що Марія вирятує їх з пекла, навіть якщо не змінять свого життя. Глупотою було б кинутися в колодязь і жити надією, що Пресвята Діва спасе нас від смерті тому, що вже не одного у таких випадках урятувала. Але ще більшим шаленством було б перебування до смерті в гріху із зарозумілою вірою в те, що Пресвята Діва і так захистить нас від пекла. Ті приклади милосердя Марії повинні лише скріплювати нашу віру. Якщо усвідомимо, що посередництво Пресвятої Матері вберегло від пекла навіть тих, хто жив до смерті в гріхах, то знатимемо, що тим більше може захистити від суду тих, хто за життя до Неї прибігав, прагнув виправитись і вірно Їй служив.
Дозволь, Пресвята Діво, звернутися до Тебе словами св. Ґермана: "Що ж станеться з нами, грішними? Ми ж хочемо виправитись і тому прибігаємо до Тебе – Життя християн”. Св. Анзельм запевняє нас, Милостива Владичице, що не буде осуджена та людина, за котру Ти хоч раз помолишся. Молися за нас, і ми уникнемо пекла. "Хто ж осмілиться твердити, – пише Річард від св. Віктора, – що Бог до мене не буде ласкавий у день суду, якщо Ти будеш мене захищати, о Мати милосердя?” Бл. Генрик Сузо визнав, що уклав свою душу в руки Марії і запевнив, що коли Суддя захоче осудити його, зажадає, аби спочатку Марія той вирок підтвердила. Сподівався, що коли вирок попаде до милостивих рук Пресвятої Діви, то цілком певно, його виконання буде відмінене. Те саме і я засвідчую і сподіваюся, що для мене це вчиниш, моя наймилостивіша Царице. Тому хочу постійно повторювати за св. Бонавентурою: "Тобі, Владичице, цілковито вірю; однак сподіваюся і переконаний, що не буду осуджений, а попаду небо, аби там славити Тебе і любити вовіки-віків”.

У Фландрії коло 1604 року жило двоє студентів, які замість того, щоб освоювати науки, пиячили і вели розпусне життя. Якось, зазвичай, пішли до публічного дому; один з них, Річард, за якийсь час повернувся, а інший затримався. Засинаючи, Річард згадав собі, що не відмовив кілька "Радуйся, Маріє”, як це робив щодня. Але, хоч був зморений сном і цілком не готовий до молитви, все-таки переміг себе і відмовив молитву, хоч і без набожності і напівсонний. Відтак приліг і заснув; невдовзі почув ґвалтовний стук у двері і за хвилю побачив перед собою якусь огидну постать, яка увійшла до світлиці, не відчиняючи дверей. То був його приятель. "Хто ти?” – запитав. – Не пригадуєш мене? – почув від колеги. "Але ж ти так змінився… Виглядаєш, як сатана!” – О, я нещасний! – простогнав він, – мене засуджено. – "Як це?” – Коли я виходив з того будинку, на мене напав сатана і задушив мене. Моє тіло лежить на вулиці, а душа занурена в пекло. Те саме і тебе очікувало, але Пресвята Діва випросила тобі життя за те мале набоженство, яке ти практикував на Її честь. Будеш щасливий, коли скористаєш цією пересторогою, яку тобі пересилає через мене Пресвята Мати”. Після цих слів засуджений розгорнув плащ, показав вогонь і змію, що мучили його, і тут же зник. Юнак вибухнув плачем, упав обличчям до землі, щоб подякувати своїй Спасительці; роздумуючи над тим, як змінити своє життя, почув ранішній дзвін у францисканському монастирі. "Бог мене кличе, щоб я там покутував”, – сказав сам до себе. Тут же пішов у монастир і попросив, щоб його прийняли. Монахи спочатку не погоджувалися, бо знали його добре, але він з плачем розповів їм про той випадок. Два монахи негайно покинули стіни монастиря і пішли на вказану вулицю. Вони знайшли там почорнілий, як вугілля, труп приятеля Річарда. Опісля Річарда прийняли до монастиря, і він розпочав там побожне життя, а небавом подався з місією до Індії, потім до Японії, де мав щастя і ласку бути спаленим як мученик за віру*.