Це не лише дозволена, але й корисна і свята справа – взивати до святих і молитися до них, зокрема до Цариці усіх святих Марії, щоб випросила нам Божу ласку. Це правило нашої віри, підтверджене Соборами, яке заперечують іновірці, що критикують практику віддавання почестей святим, бо ніби-то вона суперечить Ісусові Христові, єдиному нашому Посередникові. А якщо Єремія молився до самої смерті за Єрусалим (2 Mак. 15, 14), якщо старці, про котрих оповідає св. Йоан у своєму Одкровенні (Од. 5, 8), представляють Богові молитви святих, якщо св. Петро обіцяє своїм учням, що буде про них пам’ятати після смерті (2 П. 1, 15), якщо св. Степан молиться за своїх переслідувачів (Ді. 7, 60), якщо св. Павло поручає Богові своїх товаришів (Ді. 27, 24), тобто, якщо святі можуть за нас молитися, то чому ж ми не можемо просити їх, щоб вони заступилися за нас? Св. Павло часто в молитвах поручався своїм учням: "Брати, моліться і за нас” (1 Сол. 5, 25); св. Яків нагадує, щоб одні молилися за інших: "Моліться один за одного, щоб вам видужати” (Як. 5, 16). Тому й ми можемо чинити так само.
Хто ж може заперечити, що Господь Ісус – єдиний Посередник між Старим Завітом і Новим і що своїми заслугами поєднав нас з Богом? Зокрема не можна заперечити, що Бог любить розділяти Свої ласки через заступництво святих, особливо Матері Марії, бо Ісус прагне бачити, що ми її любимо і почитаємо. Хто ж про це не знає, що честь, якої удостоєна мати, переходить і на дітей? "Слава ж дітей – їхні батьки” (Прип. 17, 6 Влг.). Те саме оповідає св. Бернард: "Чим більше ми почитаємо Матір, тим більша хвала Синові”. Так твердить і св. Ільдефонс: "Велика честь, яку ми виявляємо Матері і Цариці, переходить так само на Сина і Царя”. Нема, отже, сумніву в тому, що достойність Посередниці в нашому спасінні Марія отримала завдяки заслугам Господа Ісуса; однак Вона Посередниця не згідно зі справедливістю, тільки з ласки і заступництва. Тому св. Бонавентура назвав Її найвірнішою Посередницею в нашому спасінні, а св. Вавринець Юстиніан запитує: "Хіба не має бути повна ласки Та, котра стала Драбиною небесною, Райською брамою, правдивою Посередницею між Богом і людьми?”
Слушна така заувага св. Анзельма: "Коли просимо Марію випросити нам ласки, робимо це не через недостатню віру в милосердя Боже, а тому, що не довір’яємо своїй недостойності; поручаємось Марії, аби Її достоїнство заступило наше убожество”.
А в тому, що прибігання до посередництва Марії справа надзвичайно корисна і свята, можуть сумніватися лише ті, у кого бракує віри. Але я хотів би тут довести ще щось більше, а саме те, що посередництво Марії є доконечною потребою для нашого спасіння, кажу доконечною, але не безоглядно конечною, а (якщо належно висловитись) морально конечною* .
А конечність у такому значенні випливає з волі Божої, адже Бог хоче, щоб усі ласки, якими нас наділяє, переходили через руки Марії. Так учить св. Бернард, і цю думку сьогодні повсюдно підтримують численні теологи і професори, напр., Веґа, Мендоза, Паціухеллі, Сеґнері, Пуаре, Крассет та багато інших учених. Навіть відомий поміркованими й обережними поглядами Олександр Наталіс твердить, що воля Божа – сподіватися на всякі ласки з рук Марії. А покликається він перед тим на відомий вислів св. Бернарда: "Така воля Божа, щоб ми мали все через Марію”. Це ж зауважує Контенсон. Пояснюючи слова Спасителя "Ось Мати твоя” (Йо. 19, 27), що прозвучали із Хреста до св. Йоана, Контенсон вкладає в уста Ісуса такі слова: "Ніхто не буде користуватися Моєю Кров’ю інакше, ніж за посередництвом Моєї Матері. Мої Рани – це джерело ласк, а ласки ті спливають на людей тільки через Марію. Йоане, Мій учню, так буду тебе любити, як ти любитимеш Мою Матір”.
Це твердження, що всі ласки, які отримуємо від Бога, стають нашим надбанням через Марію, не подобається одному світському авторові. Хоч те, що пише про правдиву і фальшиву набожність – скоропис і з браком наукових доказів. Як розповідає про набожність до Богородиці, то аж надто скупо віддає Їй такі почесті, які не вагалися складати Їй різні автори, такі як св. Ґерман, св. Анзельм, св. Йоан Дамаскин, св. Бонавентура, св. Антонін, св. Бернард із Сієни, достославний целлейський монах і багато інших учених-теологів. Вони не бачать перешкод, аби судити, що посередництво Марії – не тільки корисне, а й доконечне. Цей же автор розповідає, що твердження: "Бог не уділяє нам жодної ласки без посередництва Марії”, є перебільшенням, яке у святому запалі вирвалося у деяких святих. Він твердить, що здорова доктрина може доводити лише те, що через Марію ми маємо Ісуса Христа, завдяки заслугам якого отримуємо всі ласки. "Зрештою, – додає, – було б помилкою настоювати, що Бог не може уділити нам ласки без посередництва Марії. Адже Апостол мовить, що ми визнаємо лише одного Бога і лише одного Посередника між Богом і людьми, Ісуса Христа” (1 Тим. 2,5).
Прагнучи його заспокоїти, як він і повчає мене у своїй книжці, мушу підтвердити, що це посередництво має різний характер: одне опирається на справедливість і посилається на заслуги, основою другого є милосердя Боже, яке вибирає шлях молитви. Окрім того, вираз "Бог не може” не означає, що Бог не хоче уділити ласки без посередництва Марії. Щиро віримо і визнаємо, що Бог – джерело всякого добра і єдиний Господь усіх ласк і що Марія – лише єдине створіння, якому завдячумо за Божу щедрість. Хто ж би відважився стверджувати, а було б це нерозсудливо і неправильно, що Бог для вивищення Свого виняткового створіння, яке Його за життя більше любило і почитало, ніж інші створіння Його рук, і яке Він Сам вибрав за Матір Свого Сина і Спасителя світу, захотів – повторюю, – аби всі ласки, які мають отримати відкуплені душі, переходили через руки і роздавались руками саме створіння? Віримо і визнаємо, як я вже відзначав, що Господь Ісус – єдиний Посередник за законом, бо випрошує нам ласки і спасіння Своїми заслугами, однак додаємо, що Марія з милосердя Божого так само Посередниця і все, що випрошує, отримує через заслуги Господа Ісуса і тому, що молиться і просить в ім’я Його, проте всі ласки, які просимо, отримуємо за Її посередництвом.
І все це не заперечує святих догматів та узгоджується із засадами св. Церкви, яка в затверджених нею молитвах учить нас неустанно прибігати до Матері Божої і взивати до Неї такими іменами: Оздоровлення хворих, Прибіжище грішників, Допомога вірних, Життя і Надія наша.
У молитвах, присвячених Пресвятій Діві, які Церква радить відмовляти на свята Марії, вживаються слова Книги Мудрості (Старого Завіту) і дають нам зрозуміти, що в Ній ми знайдемо надію: "У Мені вся надія життя і сили” (Сир. 24, 25 Влг.); усі ласки: "У Мені ласки всякої дороги і правди” (там же), життя і вічне спасіння: "Бо хто Мене знаходить, той життя знаходить й осягає від Господа ласку” (Пр. 8, 35 Влг.). В іншому місці читаємо: "Хто діє через Мене, не згрішить, хто іншим пояснює Мої науки, буде мати життя вічне” (Сир. 24, 30 Влг.). І всі ці міркування свідчать про те, що посередництво Марії для нас конечне. У цьому переконанні утверджує нас дуже багато теологів і святих Отців Церкви, і неслушно було б погоджуватися зі згаданим автором, що у своєму прославленні Марії послуговується метафорою і з його уст виривається пересада. Це означало б, що ми розминулися з правдою, а цього не можна закинути жодному святому, бо ними керував Дух Божий, який є Духом правди.
Тут дозволю собі відхилитися від теми, аби подати свій особистий погляд. Є такі, що не приймають і відкидають деякі вищенаведені твердження про Марію; вони, очевидно, оперують доказами і не заперечують ні віри, ні настанов Церкви, ні правди. Роблять це, зважаючи на те, що протилежне твердження так само має свої докази, але воно свідчить про слабку набожність до Богородиці. Щодо мене, то я не хочу належати до цих холодних почитателів Марії, ані бачити серед них моїх читачів. Навпаки, бажав би, щоб вони належали радше до тих, хто сильно і з запалом вірить у те, що – не роблячи помилки – можуть говорити про велич Марії, йдучи за думкою монаха Руперта, який сильну віру у правдивість привілеїв Пресвятої Діви зараховує до найлюбіших Їй ознак почитання. І, щоб звільнитися від страху за "надмірне” віддавання почестей Марії, досить опертися на слова св. Авґустина, який твердив, що скільки б ми не хвалили Марію, цього і так буде замало у порівнянні з тим, на що Вона заслуговує Своєю гідністю як Мати Бога. Сама Церква висловлює це у літургійній молитві на честь Пресвятої Діви: "Благословляємо Тебе, Пресвята Діво Маріє, і всякої хвали найдостойніша”.
Але повернімося до наших розважань і побачимо, що кажуть святі на цю тему. За св. Бернардом, Бог для того наділив Марію, що є ніби каналом всяких ласк, щоб за Її посередництвом люди отримували всякі добра. Окрім того, святий наводить інші твердження, особливо варта уваги така думка. Він каже, що перед народженням Марії не було на світі такого щедрого струменя ласк, з якого б усі могли черпати, бо не було тоді впроваджено серед людей цього "водогону”, яким Вона є. А Річард від св. Вавринця додає: "Марія для того дана світові, щоб бути каналом, через який неустанно пливуть на нас ласки Божі”.
Коли Олоферн хотів здобути Ветулію, то наказав заволодіти всіма водогонами (Юд. 7, 12). Так само і сатана з усіх сил старається вирвати з людських душ набожність до Пресвятої Матері: якщо йому вдається закрити цей канал ласк, то йому вже легко заволодіти душами. "Розважте про те, – далі нагадує св. Бернард, – як Бог сильно прагне, щоб ми якнайбільшими любов’ю і почестями огортали нашу Царицю, а також, щоб ми до Неї неустанно прибігали і довіряли Її опіці. У Ній Бог склав усі добра, щоб ми пізнали, що вся наша надія, усі ласки і все спасіння отримуємо з рук Марії”. Так висловлюється і св. Антонін: "Усе милосердя, яке люди коли-небудь пізнали, вони отримали за посередництвом Марії”.
Тому св. Бонавентура порівнює Її з місяцем. "Як місяць, що знаходиться між сонцем і землею, усе світло, яке отримує від сонця, відбиває на землю, так само Марія, отримуючи від Божого Сонця світлові потоки ласк, усі переливає на нас, жителів землі”.
Саме тому свята Церква називає Марію Брамою Небесною. "Отож – а це зауваження св. Бернарда, – як усі ласки, які надає цар своїм підданим, мусять перейти браму його палацу, так жодна ласка не випливає з Неба інакше, як тільки через Марію”. А св. Бонавентура додає, що Марія названа Брамою Небесною ще б тому, що ніхто не дістається до Неба іншою дорогою, а тільки через Неї, бо Вона є Брамою до раю.
До цього переконання також схиляє нас св. Єронім і (як цього хочуть інші) ще один автор проповіді про Небожителів, яка вміщена серед праць св. Єроніма. Він оповідає, що в Христі як нашій Голові була повнота ласк; з Нього вони спливають на всіх членів Містичного Тіла Христа, тобто на нас, тих, хто отримує ласки, тобто Божа допомога нам необхідна для спасіння. Та сама повнота ласк була і в Марії, бо Її можна порівняти із шиєю, яка з’єднана з Головою, тобто Христом, і з нами, членами Його Містичного Тіла, і постачає нам таким способом згаданий дух оживлення* . Св. Бернардин із Сієни висловлюється ще чіткіше: "Через Марію спливають на вірних, що є членами Містичного Тіла Христа, усі духовні ласки, які походять від Господа Ісуса, Голови цього Тіла”.
Св. Бонавентура пробує це довести так: Богові сподобалося жити в лоні Пресвятої Діви, і тому Вона отримує владу над усіма Його ласками. І коли Христос вийшов із Її найсвятішого лона, разом з Ним виплили, як із голубого океану, незліченні ласки Божих дарів. Ще ясніше висловлюється про це св. Бернардин із Сієни: "Пресвята Діва з моменту зачаття Слова Божого у Своєму дівичому лоні здобула, якщо так можна сказати, особливі права над дарами, що спливають на нас від Святого Духа, і відтоді жодне створіння не отримує ласки Божої інакше, ніж за посередництвом і з рук Марії”.
Ось яке значення, з погляду одного автора (о. Жана Крассета), має це пророцтво Єремії, у котрому – як він пише – пророк мовить про Втілення Слова і про Марію: "Жінка шукає чоловіка” (Єр. 31, 32 Влг.), тобто Бога-Людину. Ото слова цього отця: "Як жодна лінія не виходить із середини кола поза його межу, не перетнувши найперше його обвід, так кожна ласка приходить до нас від Господа Ісуса – вогнища всього добра – тільки через посередництво Марії; Вона Його огорнула, приймаючи до Свого лона”.
"Тому-то, – твердить св. Бернардин, – Марія роздає всі ласки, усі чесноти і дари, а також наділяє ними, кого хоче, коли захоче і як захоче”. Подібно і Річард від св. Вавринця також запевняє, що Бог хоче, щоб усе, що Він робить для Своїх створінь, проходило через руки Марії. Тому достославний целлейський монах заохочує всіх прибігати до тієї – як він висловлюється – скарбниці ласк, бо тільки через Її посередництво цілий світ і всі люди можуть отримати будь-яке добро.
Це переконливо свідчить, що згадані святі і автори, висловлюючись з того приводу, що всі ласки отримуємо через руки Марії, хотіли розповісти не тільки те, що Марія дала нам Господа Ісуса – Джерело всяких дібр – як свідчить згадуваний раніше автор (Убертин з Касалі). Навпаки, запевняють вони, Бог, офірувавши нам Господа Ісуса, ще хоче, щоби всі ласки, якими через заслуги Сина Він коли-небудь обдаровував людей, ще обдарує або буде наділяти ними до кінця світу, переходили через руки і посередництво Марії.
Отож о. Суарез робить висновок, що у сьогоднішній Церкві повсюдно прийнята думка про те, що посередництво Марії для нас не лише корисне, а навіть доконечне, хоч – як уже сказано – не безумовно, а лиш в моральному сенсі, бо лише посередництво Господа Ісуса безумовно доконечне. Св. Церква вірить разом із св. Бернардом, що Бог постановив наділяти ласками не інакше, як через руки Марії. А ще раніше, до св. Бернарда, так уважав св. Ільдефонс. Він так узивав до Марії: "О Маріє, Бог постановив скласти в Твої руки всі ласки, які мав намір дати людям, і тому довірив Тобі всі скарби і багатства ласк”. "Тому, власне, – як зауважує св. Петро Даміан, – Бог не хотів стати людиною без згоди Марії, і то з такої причини: по-перше, аби нас усіх зобов’язати почувати до Неї велику вдячність; по-друге, аби ми пізнали, що наше спасіння довірене Пресвятій Діві”.
Св. Бонавентура, роз’яснюючи слова пророка Ісаї, стверджував, що з покоління Ессея вийде паросток, тобто Марія, а з нього виросте квітка, тобто Втілене Слово: "І вийде паросток з пня Ессея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому” (Іс. 11, 1 – 2). А далі робить до цього тексту чудове зауваження: "Хто хоче отримати ласки Святого Духа, хай шукає квітку на паростку, тобто Ісуса в Марії, бо через паросток доходимо до квітки, а через квітку – до Бога”. А трохи далі додає: "Якщо хочеш мати той цвіт, старайся молитвами нагнути паросток і досягнеш його”. Майже так само висловився доктор Серафицький, перекладач. У гомілії 26 в честь Господнього Об’явлення є такі слова зі Святого Письма: "І побачили Дитятко з Марією, Матір’ю Його” (Мт. 2, 11). Він каже: "Не знайдеш Ісуса інакше, як тільки з Марією і через Марію, – і додає, – що даремно шукає Ісуса той, хто не хоче Його знайти разом з Марією”. Тому св. Ільдефонс узиває так: "Хочу бути слугою Сина; через те, що ніколи не буде слугою той, хто не служить Матері, хочу бути слугою Марії”.

Один молодик із знатного роду, пливучи якось морем, читав негідну книжку і насолоджувався нею. А його товариш у подорожі, монах, побачив це, так до нього звернувся: "Ти хочеш щось зробити на честь Пресвятої Діви?” Молодик виявив готовність. "Отож прошу тебе, – сказав монах, – з любові до Марії знищ ту книжку і кинь її в море”. "Візьми її, отче!” – запропонував молодик. "Ні, – заперечив чернець, – хочу, щоб ти сам зробив цю офіру на честь Марії”. Молодик погодився і викинув книжку в море. Повернувшись до свого родинного міста, Генуї, він загорівся такою любов’ю до Бога, до Пресвятої Діви, що покинув світ і став монахом.


О душе моя, подивись, якою великою надією на спасіння і вічне життя наділив тебе Бог, даючи у Своєму милосерді віру в посередництво Своєї Матері, незважаючи на те, що через гріхи ти заслужила радше на відкидання і пекло. Через це складай подяки своєму Богові і своїй опікунці Марії, що зволила взяти тебе під Свій покров, як свідчать про це численні ласки, які ти отримала за Її посередництвом. Так, дякую Тобі, о найлюбіша Мати, за те, що Ти зробила для мене нещасного, того, хто заслуговує на пекло. О Царице! Із скількох небезпек Ти мене вирвала! Скільки-то освячень і помилувань Ти випросила мені у Бога! А за що Ти завдячуєш мені? Яку я Тобі виявив честь, що так турботливо обсипаєш мене добродійствами?
Спонукала Тебе до цього лише Твоя доброта. Навіть коли б пролив за Тебе свою кров і віддав життя, то цього було б замало у порівнянні з тим, що я Тобі винен, бо Ти врятувала мене від вічної смерті й допомогла мені – вірю – віднайти ласки Бога; словом, Тобі завдячую за все моє щастя. Найласкавіша моя Владичице, нічого іншого не можу Тобі дати, як тільки прагнення, аби я завше Тебе почитав і любив. Не погорди поклонінням бідного грішника, який так залюбився у Твою доброту. Через те, що моє серце не заслуговує на те, щоб Тебе любити, бо брудне і повне земних почуттів, переміни його, бо тільки Ти можеш це вчинити.
З’єднай мене з моїм Богом, зв’яжи мене з Ним так міцно, щоб я вже ніколи не міг втратити любов до Нього. Ти жадаєш від мене, аби я любив Твого Бога, а я цього домагаюся від Тебе. Випроси мені ласку, щоб я Його любив, щоб Його завжди любив; нічого іншого не прагну. Амінь.

СВЯТИЙ АЛЬФОНС МАРІЯ ДЕ ЛІҐУОРІ,