Увечері у Велику Суботу апостол Іван прийшов від­відати святих жінок. Він плакав разом з ними і намагався їх заспокоїти. Через деякий час Петро та Яків Старший приєд­налися до них. Потім святі жінки пішли у свої келії і, загор­нені в жалобні покривала, перебували в скорботі. Пресвята Діва безперервно молилася, палко бажаючи якнайшвидше побачити Свого Божественного Сина. Раптом Вона побачила ангела. Він наблизився до Неї і сказав, щоб Вона пішла до брами Никодима, через яку Вони разом зі святими жінками повернулася в місто, бо Господь незабаром буде там! По­чувши цю звістку, Свята Діва затремтіла від радості! Вона загорнулася у Свій плащ, не сказавши нікому, куди йде, й поквапилася до призначеного місця. Була майже дев’ята година ранку, коли я побачила Пресвяту Діву неподалік від брами в усамітненні. Раптом в якомусь захопленому осяянні Вона глянула на високу стіну, яка оточувала місто. Осяяна та оточена патріархами Душа Спасителя спускалася до Марії. Вказуючи на Неї, Господь сказав тим, хто Його супро­воджував: "Ось Марія, Мати Моя!”. Здалося, що Він ніжно обійняв Її і став невидимим. Пресвята Діва впала на коліна і цілувала землю в тому місці, де Господь з’явився перед Нею.
Сповнена особливої утіхи, Вона повернулася до святих жінок і побачила, що вони готують пахощі. Пресвята Діва втішила Своїх подруг та зміцнювала їхню віру, але не роз­повіла про ласку, яку отримала. Святі жінки відбирали запашні трави. Вони тримали в руках плящини з духмяними оліями, а також живі квіти. Все це вони загорнули в пелени. Поки Богоматір була відсутня, Маґдалина, Марія Клеопова, Са­ломея, Іванна Хуса та Марія Саломея ходили в місто. Вони збиралися наступного дня, перед сходом сонця, піти до по­ховання, щоб полити пахощами Тіло Божественного Учителя та покласти на Нього квіти.
Йосиф Ариматейський молився в ув’язненні. Раптом ціла в’язниця наповнилася світлом, і я почула, як Йосифа покликали по імені. Дах будівлі піднявся, і сяюча постать з’явилася перед ним та простягнула йому плащаницю, яка своєю формою була подібна на ту, в якій був похований Спаситель. Йосиф схопився за неї обома руками. Ступаючи по камені, що стирчав зі стіни, він досяг стелі камери, десять футів заввишки. Так він вийшов через отвір, який одразу закрився за ним.
Коли Йосиф вийшов, його визволитель зник. Я не можу сказати, хто це був: Спаситель чи Ангел. Потім я бачила, як Йосиф по стінах дійшов до будинку зі Світлицею. Спус­тившись униз, він постукав у двері. Учні, які з сумом дізна­лися про зникнення Йосифа, думали, що його вкинули до в’язниці. Коли ж вони відчини двері й побачили його, їхній радості не було меж. Йосиф розповів про чудо, яке трапилося з ним. Вони дали йому поїсти та подякували Богові! Наступ­ної ночі Йосиф тайно покинув Єрусалим, щоб повернутися на батьківщину в Ариматею! Утім дізнавшись, що йому біль­ше вже не загрожує небезпека, повернувся до Єрусалима.
Я знову побачила Гробницю Спасителя. Навколо неї було тихо та спокійно. Шість чи сім вартових стояли чи сиділи біля входу в гробницю. Як і раніше, біля входу в печеру стояв Кассій. Здавалося, він очікував яку визначну подію. На нього зійшла небесна благодать, і його серце було глибоко зворушене.
Була ніч. Світильники, прикріплені біля горбинці, освітлювали її скорботним світлом. Духовними очима я перенеслася до Тіла Господа і мого Спасителя. Воно лежало в тому ж положенні. Священне Тіло, обгорнуте Плащаницею, світилося, і відтоді, як в Гріб поклали Пресвяте Тіло в без­мовному благоволінні поруч були два ангели, схожі на херувимів, які перебували в Ковчезі Завіту, тільки ці не мали крил. Взагалі момент покладання Тіла Господнього у Гріб та деталі, які стосувалися поховання Христа, часто асоці­ювалися з Ковчегом Завіту в різні періоди його історії. Кас­сій міг помітити світло навколо Гробниці. Коли я покірно кланялася Тілу Господньому, мені здалося, що пелени є наче припідняті, і Священне Тіло Господа видно зі всіма пора­неннями. Всі муки Спасителя до найменших подробиць були показані обраним душам, які супроводжували Душу Гос­пода. Здивування, вдячність та велике співчуття пронизало душі праведників.
Потім я побачила видіння, зміст якого – таємничий та глибокий, – напевно, не зможу переповісти. Душа Спасителя після з’єднання з Пречистим Тілом була піднята з Гробниці, хоч до Тіла ще не повернулося життя. Мені здалося, що обидва Ангели, які поклонялися Тілу, підняли Його, збе­рігаючи те положення, в якому воно лежало в Гробі. І вони піднялися з Ним вгору. Здавалося, що Господь перед Прес­толом Свого Небесного Отця і перед сонмами Ангелів пока­зав Своє Тіло, покрите Стигмами Його страждань. Тут камінь біля поховання захитався і відвалився. Четверо вартових пішли в місто, а троє, що залишилися, попадали і заціпеніли. Вони думали, що це – землетрус, не здогадуючись, що відбувається насправді. Кассій затремтів, він наче мав таємниче передчуття всього, що сталося. Хоч він не усві­дом­лював цього, але залишався на своєму посту і чекав великих подій, які віщували небеса.
Я спрямувала погляд на святих жінок. Вони приготували пахощі й пішли у свої келії, але не полягали спати, а тільки сіли, схилившись на згорнуті ліжники. Вони збиралися піти до Гробу ще до сходу сонця. І цей намір сповнював їхні душі тривогою: вони боялися, що вороги Спасителя перешкодять їм дійти до Божого Гробу. Матір Божа, зі сміливою вірою заспокоювали святих жінок, пропонувала їм трохи відпочити, а потім без страху піти до Гробниці. Після її заспокійливих слів вони вирішили недовго відпочити.
Була майже дванадцята година, коли Пресвята Діва, сповнена любові та очікування, вирішила покинути будинок. Вона загорнулася у велике жалобне покривало і вийшла з приміщення. Побачивши її, я здивувалася: "Як може Пре­свята Матір, розчавлена горем, Сама йти вулицями міста?”
Я бачила, як Вона йшла повз будинок Каяфи, потім повз палац Пилата. Потім Вона йшла мовчазними порожніми вулицями Хресної Дороги, зупинялася у місцях страждання Христа. Здавалося, що Вона щось шукає. Вона часто схи­лялася, потім цілувала каміння, бо на кожному знаходила най­дорожче з-поміж усіх скарбів світу – Кров Свого Сина! У цей час Господь давав Їй особливу силу і благодать. Вона швидко знаходила місця вшанування. Нарешті Вона попря­мувала на Голготу. Коли наблизилася до неї, то раптом неспо­дівано зупинилася. Душа Спасителя з Його Святим Тілом з’явилася перед Нею. Ангел Божий йшов попереду, двоє Ангелів, які кланялися перед Гробом, були з боків, а ззаду йшло багато душ, звільнених Спасителем. Тіло Спасителя здавалося неживим, його наче вела надприродна сила. Я чула голос: Він Сказав Своїй Матері про чуда, які здійснив у пеклі. Розповів, що воскресне у Своєму Тілі й з’явиться перед Нею. Вона повинна чекати на Нього в тому місці, де Він упав, коли ніс Хрест. Потім Спаситель попрямував до міста. Богородиця загорнулася в покривало і впала долілиць там, де щойно перед Нею з’явився Її Син. Було за північ. Вона майже годину йшла Хресною Дорогою. Святі душі, які супроводжували Спасителя, побачили всі страждання, всі муки, які Він витерпів. Вони бачили, як Спасителя прибивали до Хреста, підняття Хреста! Бачили, як спис пробив Його Тіло, як Його поклали в Гріб. Ангели благоговійно збирали всі частинки Тіла Господа, відірвані під час катування. Божа Матір, занурена в молитву, віддавала Богові Свою любов та Свої молитви. Потім я бачила Тіло Господа знову в Гробі. Ангели повернули Його Тілові всі клаптики, відірвані під час Його страждань. Я знову побачила Тіло Господа в пеленах, у сяйві, й обидва Ангели, які кланялися Йому, зайняли свої місця біля Його Голови та ніг у Гробі. Ледь почало світати, коли я побачила Марію Маґдалину, Марію Хусу та Саломею. Загорнувшись у широкі покривала, вони тримали в руках згортки, які підготували заздалегідь. Одна з них несла запа­лений ліхтар. Все це було сховано під їхніми покривалами. Вони також мали живі квіти, які хотіли покласти в гріб, пахощі та ароматну олію..

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.