Багато душ, вийшовши з кола Байдужих, залишаються в колі Пізнання назавжди.

Більше вони вмістити не можуть. Вони щасливі, і тому вже нічого не прагнуть. Вони навіть не здогадуються, що щастя може бути ще більшим, але розуміють, що не заслужили навіть тієї нагороди, якою їх Божа Любов і Мудрість обдарувала.

Але душі обдарованіші, до яких ставилися більші вимоги, якщо покладені на них надії виправдали або уже в Чистилищі дозріли до визначеного їм Богом рівня, такі душі після недовгого чи тривалого перебування в колі Пізнання переходять до першого осяйного кола.

А потім усе повторюється - або залишаються тут на­завжди, або піднімаються ще вище, де абсолютна повнота щастя відповідатиме їхнім найвищим духовним запитам.

Осяйних кіл також є незліченна кількість. І чим вище, тим ясніше, гарніше, тим більше можна довідатися про Бога. Як звук, що лине до свого найвищого пункту в гамі, так душі піднімаються осяйними колами досконалості завжди з однаковою тугою за найповнішим пізнанням Бога, доки пізнане не відповідатиме їхнім можливостям пізнання.

Так на засадах абсолютної справедливості, котра розуміє, визнає і любить, доходить, врешті-решт, кожна порятована душа до визначеного Божим Провидінням рівня її вічного щастя.

Коло Радості

Це перше з осяйних кіл Неба. Перебувають тут душі померлих дітей і тих дорослих, які зуміли залишитися простими і довірливими, як діти.

За цим колом ідуть кола Свободи, Світла, Доброти і багато інших...

Усі ці високі кола є місцями перебування святих, але не лише канонізованих, цілі загони тихих і ще за життя відданих Богові душ, про святість яких нікому не було відомо, в цих високих колах Неба прославляють Всемогутність і Святість Бога.

Скажімо, знаю від святої Маґдалини Софії про одну таку святу прачку. Все життя вона тяжко працювала, заробляючи пранням на хліб щоденний для себе і своєї родини. Не бунтувала, не скаржилася, в усьому бачила волю Божу, і кожним зусиллям, кожним терпінням безперервно славила Бога. Тихо, непомітно і просто... Весь час відчувала Його Присутність, заради Його Любові пройшла довгою шеренгою літ в упокоренні і праці -тому після смерті змогла побачити Бога і стала в Небі святою.

В колі Мудрості Божої перебувають ті святі, котрі усі сили свого розуму і всі свої знання віддавали на землі справі Божій.

В колі Дарів Святого Духа перебувають душі тих, хто молитвою і самозреченням здобув повноту Дарів Духа Утішителя, сягнувши за життя повноти духовного розвитку.

Найвищим з доступних для людської душі кіл Неба є коло Любові, яке називають ще колом Непорочним. Тут перебувають душі святих, які понад усе любили Бога в Найсвятішому Ісусовому Серці, які задля Нього зреклися життя і ніколи земної любові не пізнали.

Останнім, найвищим колом Неба є Престіл Найсвятішої Трійці.

Святість наповнює невимовним щастям усе Небо. Ядро Ясності, що палає трьома з'єднаними між собою променями, з невимовною силою переливається в найближчі осяйні кола.

Чим далі від Центру, тим слабша дія світла, бо віддаленіші кола не змогли б витримати такого потужного струменя святості.

Бог - Світло Предвічне - перебуває скрізь одночасно, усе наповнює, усе пронизує, усе опромінює і все освячує Своєю Найсвятішою Присутністю.

Лише Ісус і Його Найсвятіша Мати перебувають в Небі у Своєму улюбленому Тілі. Душі усіх людей чекають Страшного Суду, аби знову поєднатися зі своїми тілами.

Для Найсвятішої Діви Марії немає в Небі жодних обмежень. Вона - Цариця Неба, і тому має виняткові права і привілеї.

Так як колись Спасіння світу почалося в Її Непорочному Тілі, аби через нього зійти у світ - так сьогодні проміння усіх ласк, що спливають з Неба на землю, повинно спочатку, як в пречистому кристалі призми, зібратися в Ній, і лише після цього розійтися по світу.

Яким є Небо?

Висловлюючись по-земному, можна сказати, що Небо веселкове, бо все в ньому розкладено на кольори.

Світ земний знає лише незначну частку існуючих у всесвіті барв: тих, котрі наші тілесні очі можуть сприйняти. Поглядом душі можна охопити їхню незліченну кількість. Наші земні кольори в порівнянні з небесними сірі і брудні. Ми не можемо навіть уявити їхнього розмаїття і багатства.

Святість - ні безбарвна, ні сіра, а радісна і веселкова! Так само як кожен полк має в одностроях свої барви, так і в Небі за відтінками кольорів можна розпізнати різновид святості. Кожна властивість, заслуга, чеснота має відповідну барву в шкалі Небесних кольорів...

Душі святих розпізнають одні одних по кольорах. Так як ми знаємо, що змішуючи фарбу золоту з блакитною, отримаємо зелену, так там за кольором аури святого розпізнають його заслуги. Перевага одних барв над іншими характеризує світло кожного з них.

Саме тому Небо є веселковим.

Людська уява настільки примітивна, що зображає вічне щастя як спів на славу Божу і споглядання Його Обличчя.

Але ж Небо - це не безрух і не бездіяльність. Споглядання Обличчя Бога - це неможливість робити щось таке, що не відповідає Його волі. Якщо знову вдатися до зрозумілих нам порівнянь, то можна сказати, що стан душі в Небі - це послушний, цілеспрямований і творчий рух її свідомості, що співзвучний з ритмом ударів Всемогутнього Божого Серця.

І це дійсно щастя

Душа бачить і розуміє, знає і не може надивуватися Божій Силі, Святості і Мудрості, цією Мудрістю живиться, черпає з неї, нею живе. Розум, просвітлений поглядом Істини і пронизаний Духом Святим, не може мислити інакше, як тільки згідно з Мудрістю Бога.

Людина, котра чує, не може собі затулити вуха так, аби не було чути пострілів гармат. Так само обдарована Божою ласкою і пронизана Духом Святим душа не може перестати бути розумною. Вона вслухається в досконалу гармонію Неба, усе розуміє і не може надивуватися впорядкованістю Божих планів, ладом Його законів і прав - і це дійсно щастя.

Усе справедливе. Усе ясне і добре. Кожен має те, за чим тужив на землі і те, чого не прагнув через недосконалість духовну.

Тут здійснюється все, адже найбагатша фантазія людини - ніщо поряд з фантазією Бога, яка немає меж, адже кожна Його думка є одночасно і чином творчим.

Душа отримує в Небі все, чого прагла, але в досконалішій формі. Отримує навіть те, що було в підсвідомості мрії - як туга за чимось прекрасним.

І здобувши все, що наповнює її щастям, душа любить Того, Хто так щедро її обдарував, а єднання з Творцем, Який не шкодує для неї нових дарів, перетворює її життя на суцільну смугу захоплення і вдячності. Єдність душі з Богом тим більша і тим сильніша, чим більше Його любила людина за життя.

Окрім всемогутнього Провидіння Божого та всепе­реможного заступництва Божої Матері, люди можуть розра­ховувати на заступництво цілої ієрархії Небесних Духів, котрі - для слави Божої - завжди готові допомагати людям на землі.

Церква Торжествуюча - це безмежна сфера сяйва, щастя і сили, що починається з Найсвятішої Трійці і закінчується на найвищому рівні кола Пізнання. З цього безміру Воля Божа виокремила певні сили, певні кола, певні категорії Духів для безпосередньої діяльності на землі.

Насамперед це Ангели-Хоронителі, Заступники і цілі загони Ясних Духів.

Ясні Духи - це порятовані душі людей, які працюють спільно зі святими для слави і любові Божої.

Вони вишукують на землі людей, які відповідають їхнім можливостям, і допомагають їм в служінні Богові. Прагнуть в такий спосіб використати усі можливості, які їм дає їхній ступінь святості, ясності і сили.

Дух Ясний, знайшовши людину, здібності якої відповідають його можливостям, надихає її на служіння Богові. Якщо людина добровільно підпорядковується впливові такого духа, то в міру свого духовного розвитку отримуватиме щораз досвідченішого Учителя, аж до постійного опікуна душі, яким здебільшого є святий.

Дух святого опікуна своїм характером і можливостями також повинен відповідати характерові і здібностям взятої під захист людини.

З вершини свого рівня досконалості, черпаючи з Божої скарбниці, святий легше і швидше діє в спорідненій душі. В теплі і світлі діянь святого Заступника розвиваються в людині усі найкращі задатки, які Бог засіяв в її душі.

Святий стає Заступником людини, хоч людина про це не здогадується. Коли ж знає, що отримала таку незаслужену ласку, може багато добра зробити на землі. Чи, відчувши особливу любов до котрогось зі святих, може сама попросити такого святого заступництва.

Якщо людина в своєму внутрішньому житті непостійна і ніяка, вона або не має біля себе сильного Заступника, або - що значно гірше - має їх кілька, але зі світу темряви. Така людина не має сильної волі до добра, здебільшого в ній перемагає зло, або, в кращому випадку, такою ніякою вона залишиться аж до смерті. Святий не має доступу до людини, якій бракує доброї волі, яка навіть не намагалася здобути її. Але молитвою і любов'ю найнепостійніша людина може випросити для своєї душі такого сильного Заступника, що під його впливом колишні непостійність і нерішучість зникнуть безслідно.

Щоб випросити у святого заступництва, треба промовити до нього дев'ятницю, почавши або закінчивши її сповіддю та святим Причастям. Якщо молитва щира, а намір чистий -можна уже на дев'ятий день реально відчути присутність святого Заступника біля себе.

Людина, котра має різні зацікавлення і здібності, може просити заступництва кількох святих одночасно, підбираючи їх відповідно до своїх талантів і можливостей. Але легше зжитися з одним Заступником - тим, до якого серце тягнеться найбільше.

Святий Заступник не обов'язково повинен опікуватись тим, хто носить його ім'я. Щоб так сталося, треба його в молитві про це попросити. А може і святий надихнути людину на таке прохання, бо знає все про тих, котрі носять його ім'я. Заступництво святого, який стає опікуном душі, зміцнює її і зі смертю людини не припиняється.

В день пам'яті святого Церква Торжествуюча нагороджує його за всі здобутки на землі, а святий сходить того дня в найнижчі кола Неба, де йому складають подяку усі ті, кому він допоміг спастися. Може також заступатися перед Богом за душі, що перебувають в Чистилищі, якщо вони носили на землі його ім'я чи відчували до нього особливу набожність. Дуже важливо пожертвувати Богослужіння за душу померлого в день пам'яті його Заступника.

Створюючи душу людини, Бог призначив для неї Ангела-Хоронителя. Це Дух, обдарування якого близькі до обдарувань душі, якою він має опікуватись.

Як істота, з'єднана з Богом, Ангел-Хоронитель наділений незалежним і досконалим розумом. Позаяк він повинен бути незмінним приятелем людини протягом усього її життя, розум Ангела-Хоронителя має здатність пристосовуватися до будь-якого віку і рівня розвитку людини. Він наче росте і розвивається разом з людиною, хоч це не зовсім так.

Якби люди уміли жити повним духовним життям, вони відчували б біля себе свого найближчого товариша. Від немовляти - через дитинство, молодість, зрілість, аж до старості могли б з ним спілкуватися, як з найвірнішим, найвідданішим приятелем. Але через те, що світ матеріальний заступає людині світ духовний, лише немовлята спілкуються зі своїми Ангелами. Усміх, що з'являється на обличчі сплячої дитини, це відблиск того радісного контакту.

Потім - з провини і недосконалості людської природи -цей контакт втрачається і дуже рідко людина може нав'язати його знову.

Опіка Ангела-Хоронителя полягає в тому, що він охороняє людину від усього, що з допусту Божого могло би з нею статися. В таких випадках Ангел-Хоронитель може втручатися у Провидіння Боже і своїм заступництвом оберігати людину від усього лихого. Але це станеться лише тоді, коли добра воля людини дослухається до внутрішнього голосу, що насправді є засторогою Ангела-Хоронителя.

Стосовно внутрішнього життя людини обов'язком Ан­гела-Хоронителя є також оберігання натхнення і світла, яким Бог обдаровує людину за посередництвом святих, бо без його втручання людина могла б це світло та натхнення не зауважити чи змарнувати.

Позаяк Ангел-Хоронитель завжди біля людини, великого болю і смутку завдають йому наші гріхи. Як істота, котра любить Бога свідомою і повною любов'ю, Ангел-Хоронитель не витримує атмосфери гріха. Але з волі Бога він не покидає душу навіть в її упадку, тоді як зв'язок з Богом і святими вибір зла перетинає.

Ангел-Хоронитель любить душу людини як свою рідну сестру і хоче допомогти їй спастися. Від цього, зрештою, залежить і його щастя.

Коли душа відпокутує в Чистилищі, Ангел-Хоронитель чекає на неї на найвищому призначеному для неї рівні Неба, якого після очищення має сягнути і душа. Але їхній зв'язок триває. Ангел-Хоронитель, як Дух досконалий, не може покутувати разом з душею, але допоки план Божий стосовно душі не здійсниться повністю - не почуватиметься щасливим.

Повнота вічного щастя Ангела-Хоронителя не може бути глибшою від повноти щастя довіреної йому душі. Усе відбувається як за законом з'єднаних посудин. Лише тоді, коли обоє сягнуть вершини щастя, відбудуться зміни у їхніх стосунках. Наблизившись до Бога, душа людини сягне того ступеня розвитку, яким володів Ангел-Хоронитель з самого початку, бо така була його природа. Порівняти це можна до стертої з часом різниці у віці між двома братами, один з яких значно старший. В дитинстві і молодості різниця ця вражаюча, але коли обидва брати переходять певну межу свого віку, вона вже не така відчутна.

Ангел-Хоронитель ніколи не покидає порятовану душу - залишається з нею навіки. Тепер вже відмінність між ними лише в тому, що Ангел має пізнання Бога зі своєї природи, а душа здобула цю ласку заслугами. Служачи їй в радості і любові, Ангел-Хоронитель стає для неї провідником у Небесній Вітчизні.

Нитка, що з'єднує душу з Ангелом-Хоронителем, така сильна, що лише засудження душі на вічні муки може її обірвати.

Тоді Бог дає осиротілому Ангелові іншу душу в опіку, а пам'ять про ту, котра, незважаючи на всі його зусилля, ласки і допомогу, свідомо вибрала зло, повністю стирається з його свідомості.

Святі і Ясні Духи, окрім опіки над людиною, мають ще завдання безпосередньої адорації Найсвятіших Тайн на землі. В кожній церкві чи капличці, де зберігаються Найсвятіші Тайни, на варті перед Кивотом стоять, окрім Ангелів, на зміну різні святі. Найчастіше цю почесну варту пошанування і любові виконує патрон храму. Ні на мить Найсвятіше Тіло і Кров Господа не залишаються без невидимих вартових.

Допоки на землю не прийде Царство Боже і допоки Ісус буде в'язнем тільки Кивоту для зберігання Найсвятіших Тайн, а не в'язнем всіх душ і сердець людських - доти Церква Тор­жествуюча дбатиме про те, щоб ні на мить утаєний в Хлібі і Вині Бог не залишався самотнім.

Увесь невидимий світ повен різноманітних Духів. Якого Духа допустить людина добровільно і назавжди до себе, такий стане її порадником, заступником, учителем - і, врешті-решт, - володарем.

Помиляються ті, хто вважає, що кожна думка - добра чи зла - є їхньою власною. Несвідомо людина дослухається до голосів світу невидимого, але чи слухає їх?

Усі прагнення, думки, помисли, творчість - усе, що людина звикла вважати "своїм'' - насправді навіяне їй з усіх сторін світу надприродного.

Сама по собі жодна думка в мозку людини не виникає. Мозок - якщо можна так сказати - є лише приймачем хвиль потойбіччя - але від самої людини залежить, чи вона цю хвилю прийме і чи піде за її вказівкою.

Бо і злі, і добрі духи можуть тільки радити - нав'язувати нічого не можуть. Отож єдиною справжньою власністю людини, якої навіть Бог відібрати не може, є її вільна воля!

Пекло

Так само, як Небо і Чистилище, Пекло поділене на різноманітні незліченні кола.

Чим нижче коло, тим мука страшніша і важча.

Засуджена душа знає про велич, силу і красу Бога й усвідомлює, що ніколи Його не побачить.

Знає, що терпіння її вічне, і що ніхто її муку не пом'якшить і не спинить.

Палить її пекельний вогонь туги за щастям, якого ніколи не зазнає. Палить, але не спопелить ніколи.

Якесь жахливе, невблаганне ніколи - зусебіч.

Засуджена душа усвідомлює, що втратила, і розуміє усю справедливість покари.

Не може любити Бога, хоч знає про Його силу і досконалість.

Не може відчувати ні каяття, ні жалю, бо почуття ці давали б їй полегшу, створювали б враження, що хоч чимось сплачує Богові борги.

Здатна лише на негативні почуття. Розпач, біль, безсилля, покинутість, але насамперед безперервна, безмежна ненависть до себе і до усього.

Хто свідомо за життя відкинув Бога, того після смерті відкине Він. Душа його опиниться в темряві, де чути "плач і скрегіт зубів", і вийти звідти неможливо.

Усвідомлена, безнадійна, ненависна і вічна мука - ось стан, з якого жодна засуджена душа звільнитися ніколи не зможе.

І це також пекло

Кожна людина - хоч цього не відчуває - постійно перебуває під дією надприродного світу: святих, Духів Ясних або Осяйних, духів нікчемних, злих або демонів - залежно від того, куди схиляється її воля.

Демон або сатана - в минулому Ангел, теж володіє най­більшими можливостями, але в протилежному від Бога напрямку.

Любові протиставляє ненависть, добру - зло, покорі -пиху, довірі - зневіру, надії - безнадію.

Сильний тільки у злі. Усвідомлює всю велич і силу Божу і пам'ятає небесне щастя. Пізнав справедливість Божу - і не­навидить її.

Не любить і зла - бо нічого любити не може. Має непомірну пиху, але мусить підпорядковуватися волі Божій, яка обмежує і лише до певної міри допускає його діяльність. Невимовно страждає від самої думки про досконалість Божу, про яку знає, але думає, що похитне її злом, яке також ненавидить. Немає в ньому місця на інші почуття. Ненавидить власну ненависть - так, як ненавидить самого себе. І від цього дуже страждає, розуміючи, що це страждання вічне. Усвідомлює усю глибину своєї провини перед Найвищою Силою, тож з помсти і ненависті хотів би усе людство штовхнути в безодню терпінь і нещасть, в якій сам справіку і навіки ув'язнений. Але якби люди знали, як зневажає злий дух тих, котрі йому піддаються! Як ненавидить їх за їхню слабкість, нікчемність, піддатливість. Як жахливо - якщо досягне своєї мети - знущається потім над душею. Бо перед Обличчям Бога демон зі страху справедливий, але стосовно людини про жодну справедливість йому не йдеться.

Серед демонів існують духи сильніші і слабші. Ієрархія в світі темряви дуже розгалужена. Кожен диявол має свій характер і свій "фах". Кожен спеціалізується по якійсь конкретній пристрасті і є ніби міністром окремого розділу Зла, що має у своєму підпорядкуванні цілий департамент вишколених і відданих службовців.

Дуже рідко і тільки у виняткових випадках диявол сам особисто - якщо можна так сказати - працює над загибеллю якоїсь душі. Переважно, якщо на якусь душу кине оком, посилає до неї спочатку духів нікчемних, аби підготували грунт. Після цього надсилає сильніших і щораз гірших, і лише тоді, коли людина стає слабкою і хиткою, приходить по її душу сам.

В такий момент у людини вперше з'являється думка, скажімо, про самовбивство. Одна коротка мить - спалах - і диявол знову відступає. Людина вражена, не розуміє, що з нею діється і, шукаючи порятунку, може навіть звернутися за допомогою до Бога. Але завдання нікчемних духів полягає в тому, аби розвіяти враження, яке викликала перша думка про самовбивство, щоб воно здавалося несуттєвим, чи навіть насміхатися з нього. Приспати пильність і змусити людину звикнути до думки про самовбивство - така місія нікчемного духа. Вдруге диявол наближається до людини уже з готовим планом самовбивства, і тепер уже людина не лякається такої думки. Зробивши свою справу, диявол залишає душу, але приставляє до неї цілу зграю злих духів. Поступово вони руйнують фундамент моральності людини і працюють ретельно до тих пір, поки уся будова не лежатиме в руїні.

Лише в тому випадку, коли людина знову починає вагатись, непокоїтись, а її отруєна свідомість починає при­ходити до тями і прокидається голос сумління - диявол приходить втретє. Якщо в тому виникає потреба, запрошує "фахівців" з інших галузей, приводить з собою цілі шеренги злих духів і починає вирішальну битву.

Якщо внаслідок чиєїсь молитви чи іншого впливу на душу через ласку диявол терпить поразку - страждає так, як страждають Духи Ясні, коли бачать падіння людини, якою вони опікувалися. Переможений диявол втрачає у своїй силі настільки, наскільки піднімається у славі святий, якщо допоможе комусь піднятися з гріха. І терплять з переможеним дияволом усі злі духи, причетні до цієї справи.

Опанувавши людиною, протягом якогось часу диявол створює їй всі умови, які сприяють розвою зла, аби зміцнити її в гріху. І лише тоді, коли людина переступить певну межу, 3-поза якої вже не може повернутися назад, диявол покидає її в пастці розпачу і самотності. Добрі духи вже давно покинули таку людину, а злі безжально цькують беззахисну жертву, бо розуміють, що вона від них вже нікуди не втече. Лише у вічності сама себе катуватиме думкою, що пішла на злочин добровільно, що від неї самої залежав вибір дороги, яка веде до справжнього, вічного щастя.

Отож кожний смертельний гріх - кожний перший прояв грішної думки - походить від диявола. Духи злі і нікчемні роздмухують в душі людини першу думку про гріх. Відсуваючи від людини прагнення духовні і замінюючи їх матеріальними, ці духи розпалюють пожадання людини, підсилюють амбіції і роблять все, аби у людини не зоставалося часу подумати про душу. Демон, як ініціатор і творець усякого зла, не дозволяє спочити людині, як, зрештою, і сам не знає спочинку.

Ще раз з'являється він до людини, яку вважає своєю. Хоч інколи трапляється, що найзатятіший грішник в цю мить спам'ятовується. Вражений власною провиною, зважується усе відкинути і відмовитися від злочину. Тоді диявол - аби не допустити жертву до каяття, яке може перекреслити усю його працю - робить останню спробу. Занурює людину в розпач, навіює їй думку, що вона втратила ласку Божу, намагається накинути на шию, як утопленику, камінь гріха супроти Святого Духа, щоб згубити душу.

І якщо йому навіть це не вдається, якщо людина збудить в собі досконалий жаль і висповідається, певною мірою своєї мети він все одно досягне, адже життя такої людини було змарноване, багато добрих можливостей вона знищила в собі і стала поганим прикладом для інших, тож душу її чекає тяжка мука очищення, що триває інколи цілі віки.

Злі духи - це засуджені на перебування в пеклі душі людей, котрі за життя були щедро обдаровані Богом. Саме тому вони знають, як підступитися до людини, якщо відчувають в ній хоч найменшу добровільну схильність до зла. Підступають також до людей нестійких, котрі вагаються, яку дорогу обрати.

Духи злі діють свідомо, спритно і цілеспрямовано, але подібно до демонів рідко беруться за слабких і легкодухих. Залишають таких людей духам нікчемним або дуже нікчемним і ті роблять їх слугами демонів.

Злі духи вибирають найчастіше людей здібних, сильних, котрі мають вплив на інших і можуть багато зла зробити на землі, співпрацюючи з ними для царства темряви. Як майстерно, з яким знанням психології, схильностей і спадкових обмежень уміє злий дух здобувати людину! Як їй тоді допомагає, як про неї дбає, як усі перешкоди усуває з її дороги!

Саме цим можна пояснити, чому злим людям переважно добре живеться на світі. Часто в казках розповідається про людей, які продали душу дияволові, а за це отримали багатство - і то не вигадка, бо усі, хто нечистим і нечесним шляхом здобуває маєток - знаються з нечистим. Навіть якщо думають, що до всього дійшли самі. Одні не здогадуються кому служать, інші знають, і роблять усе, аби догодити нечистому, бо він їм допомагатиме й надалі.

Але злі духи допомагають людям лише доти, поки не використають їх так, як це їм потрібно. А потім перетворюють їх на своїх найнікчемніших слуг.

Отож людина, яка стверджує, що ніякої релігії не існує, що вона сама по собі і жодні пута її не зв'язують - давно вже в путах диявола.

Злий дух, у владі якого перебуває людина, навіює їй думку, що за межею нічого немає, що все закінчується зі смертю, щоб жертва, вражена тим, що на неї чекає, не вислизнула з рук. Якби така людина хоч на мить згадала, що створена Богом для якоїсь важливої праці, що життя її - це випробування і загадка, яку тільки доброю волею можна розгадати, і що не можна зухвало та свавільно порушувати Божі закони, щоб не спізнати потім усю силу Його справедливості - як би така людина боролася за своє звільнення з пастки диявола!

Та, на жаль, завіса, яку людина дозволила почепити у себе перед очима, настільки щільна, що потрібні дуже великі свідомі зусилля, аби її усунути.

Духи нікчемні або дуже нікчемні також колись були людьми, але пересічними, які з лінощів, з власної вини і волі занедбали отримані від Бога дари і не тільки не сягнули визначеного для них рівня досконалості, але, все життя чинячи пасивне зло, навіть найменшого зусилля не зробили, аби щось змінити. Людина, опанована таким духом, стає дуже нерішучою, не знає чого хоче і до чого прагне. Інколи цілі громади таких нікчемних духів збираються навколо людини, і якщо вона раптом почує голос сумління, то вони нашіптують їй на перший погляд розсудливі, тверезі думки, а також -йдучи за лінією найменшого опору - виправдовують її негідні вчинки.

Тих, хто не має доброї волі і не прагне вдосконалюватись, такі духи легко зіштовхують вниз. В світі духовному такі самі закони, як і в світі фізичному: хто не рухається, мусить опускатися. Духи нікчемні у невидимому для нас світі, як водорослі, - благі на вигляд та можуть людину обплутати і потягнути на дно. І роблять це не з якоюсь певною метою, як демони чи духи злі, а просто тому, що така їхня нікчемна природа. Так само, як людина, що має слабкий і поганий характер, внаслідок чого не має якогось впливу на оточення, своєю пасивністю таки собі шкодить.

Духи злі і нікчемні найчастіше контактують з людьми під час сеансів спіритизму, хоч інколи приходять душі з Чистилища.

Усі ці духи страждають і безперервно шукають відпо­чинку. Поки контактують з людиною - не відчувають страждань, тож відповідають на всі питання, аби лише контакт тривав якнайдовше. Духи злі під час таких контактів свідомо вводять людей в оману, намагаються хоч чимось їх зацікавити, бо, спілкуючись з живими, відчувають полегшу і відпочивають.

Дуже рідко на сеанси спіритизму приходять духи Ясні, але ніколи не можна бути певним, що це так, бо злий дух може підступно видати себе за Ясного. Тож, якщо хтось хоче в такий спосіб пізнати таємниці потойбіччя, може бути легко ошуканий.

Є інша дорога налагодження контакту з надприроднім світом: палке, справжнє, непроминаюче прагнення пізнання, поєднане з постійною молитвою, завжди знайде відгук. Чи через внутрішні відчуття, чи через якийсь знак може прийти відповідь, аби лише прагнення було сильне, чисте і неподільне.

* * *

Помиляються ті, хто стверджує, що терпіння їхньої душі не будуть їхніми власними терпіннями. Кажуть, що їх не цікавить ні вічна нагорода, ні вічні муки - бо це вже будуть не вони - тож і не треба собі відмовляти в радощах земного життя.

Але своєї індивідуальності людина не втрачає ніколи. На всю вічність знатиме - ким була, і ким є, яку заслужила нагороду чи за що покутує. Метелик може не пам'ятати, що був гусеницею, хробак - що був личинкою, але безсмертна душа знає і пам'ятає себе тим самим "я", котре було в людині.

Так як ніхто людину не запитує, хоче вона на цей світ чи ні, так ніхто не питатиме, чи хоче вона бачити наслідки свого життя. Якщо була створена, вийти з "обігу" не зможе, і так як смертне тимчасове тіло, так вічне життя безсмертної душі -неминучі наслідки існування людини.

Є люди, котрі стверджують, що, коли чинили в житті зло, то, вочевидь, таким було їхнє призначення. Але це неправда. Призначенням є кількість і якість Сили, яку людина отримала від Бога. А силу цю, згідно з власним вибором, вона може використати і на добро, і на зло.

У цьому полягає вільна воля!

* * *

Душа починає свою подальшу дорогу не від пункту, в якому її застала смерть, але, з найласкавішого дозволу Божого, починає її від найвищого рівня досконалості, якого сягнула за життя. Але так стається лише тоді, коли сума зусиль людини, спрямованих на добро, переважила в момент смерті її свідомі упадки і якщо ця людина не померла в смертельному гріху.

Лише Божа справедливість і всезнання можуть з мате­матичною точністю провести такі розрахунки, і проводять їх.

Деякі люди в можливостях реінкарнації добачають мудрість і справедливість Божу, але...

Реінкарнації на землі немає

Душа не повертається на землю. Кожна людина протягом одного життя може і повинна здійснити те, чого від неї чекає Бог, тобто свідомо використати усю отриману силу для того, аби отримати певний рівень вічного щастя. Без огляду на суспільне становище, здібності чи їхню відсутність, без огляду на здоров'я, каліцтво, оточення, середовище, обставини та умови людина має обов'язок в міру своїх можливостей чинити добро.

Лише різницею обдарувань регулюється різниця вимог. Ні від кого Бог не вимагає забагато - понад те, що людина може дати. Але кожен повинен Йому дати усе, що може. Тому найбільші борги перед Богом мають люди здібні, здорові і багаті, найменші - обділені і бідні. Навіть розумово недорозвинутий отримує достатньо світла - хоч би один проблиск свідомості - аби міг (якщо його добра воля підхопить) здобути без Чистилища призначений йому справіку, для нього найвищий, для можливостей його духа достосований ступінь вічного щастя.

Бог ніколи не створює душу для того, аби вона була засуджена на вічні муки.

Бог всезнаючий, тому Він бачить наперед, яка душа буде колись, згідно власної волі і власного вибору, спасенна, а яка засуджена, але жодною мірою на вільну волю людини це не впливає.

Предвічний Божий план передбачає, в якому колі Неба, які душі повинні Його прославляти. Обдаровуючи відповідно кожну створену душу, Бог призначає їй тим самим те, а не інше місце в Небі, вимагаючи взамін того, а не іншого тону в хорі Своєї слави. Але тільки від вибору людини залежить, чи її душа візьме саме той, потрібний Богові і визначений для неї тон.

Бог дає шанс кожній людині, але не може Свої Божественні плани і Свої вічні цілі узалежнювати від волі людини. Однак, незважаючи на це, для кожної душі справіку готове місце в Небі.

Коли ж через свідомий вибір зла, доступної для неї вершини душа сягнути не схоче - змушена спускатися в Пекло на рівень, що глибиною мороку і страждання відповідає висоті світла і щастя, які відштовхнула. Це нагадує відображення гори у воді: чим вища вершина, тим нижче треба шукати її відображення.

А Бог всемогутній на місце засудженої душі створює іншу, настільки ж обдаровану, з такими самими можливостями, аби колись зайняла те порожнє місце в Небі, яке справіку чекає на неї. Бо у великій симфонії душ, які повинні прославляти Бога, не може бракувати жодного тону.

Душа, сягнувши свого найвищого рівня, нічого не знає про існування кіл вищих, бо їхнє розуміння для неї недосяжне.

Однак бачить усі кола під собою. Може в них діяти і своїм заступництвом перед Богом допомагати душам в Чистилищі і людям на землі.

Так як за життя очі тіла розрізняли форми, кольори і світло, так само зараз, в духовний спосіб, очі бачать усе, що робиться у світі Духа.

Впізнають душі рідних і знайомих, бо душа для душі є тим, що людина - для людини. Кожна зберігає свою форму, колір і властивості.

Душі людей, котрі мали прагнення однакового рівня, будуть разом в одному колі Неба. Не лише рівень інтелекту, не лише родинні зв'язки і почуття, які єднали серця людей, а, насамперед, прагнення духовні є вирішальними.

Сила любові до Бога, зусилля, які до Нього вели, кількість і якість зречень і пожертв - це єдине братство, єдина кревність, єдина злука, яка так міцно зв'язує душі, що вони віднаходять одна одну у вічності.

Розлука душ людей, які любили один одного на землі -навіть якби їм довелося перебувати в різних колах Неба - не применшить щастя кожної з них. Бо щастя душі полягає тільки в її стосунку до Найвищої Досконалості, і тільки так може відчуватися. Тому перебування поруч душі, в якій любов до Бога менша, було би пригнічуваним і болісним для доско­налішої душі.

А вічне щастя повинно бути повним! Погляд душі, котра сягнула спасіння, на землю -проникливий, як промінь рентгена. Через матерію проникає він в душу живої людини і бачить її такою, як вона є. Погляд цей уже позбавлений будь-якого нашарування почуттів і вражень. Уже не можна стосовно когось помилятися, нікого переоцінювати чи недооцінювати, нікого засуджувати. Недосконалі земні почуття уже не затьмарюють погляду душі. Душа порятована - якщо їй Бог дозволить глянути на душу живу - знатиме усе про цю душу.

Тепер про самогубців. Якщо людина вчинила самогубство, не тямлячи себе, вона не може нести повної відповідальності за свій вчинок і душа її, завдяки досконалій справедливості Божій, не буде засуджена на вічні муки. Однак мусить в дуже болісній і даремній для свого майбутнього щастя самотності відбути стільки літ, скільки не вистачало їй до природньої смерті на землі. Лише після цього приступить до покути.

Отож самогубці від страждань не можуть втекти і нічого у часі не виграють. Замінюють тільки один уже знайомий біль на значно суворіший і повний, закреслюють деякі свої заслуги і додають добровільно до мук земних і чистилищних (чи й вічних) літа, яких не вистачало до смерті, і це значно важче, аніж терпіти на землі.

Фулля Горак
Потойбіччя