Усе вже злагодили для поховання! Іван підійшов до Пресвятої Діви Марії та попросив її відійти від Тіла Господа, щоб встигнути покласти Його в Гріб, адже наближалась субота. Пресвята Діва ще безліч разів цілувала Улюблене Тіло і прощалась з Ним. Йосиф та Никодим віднесли Тіло Господа разом з великою пеленою, на якій Воно лежало, на те місце, де мали закінчити помащення. Пресвята Богородиця, яка знайшла хоч якусь утіху в материнських турботах про Тіло Господа, тепер безсило впала на руки Своїх подруг. Марія Маґдалина простягнула у відчаї руки та якийсь час ішла за Йосифом та Никодимом, наче хотіла втримати улюбленого свого Господа. Потім повернулась до Пресвятої Богородиці.
Йосиф Ариматейський та Никодим перенесли Тіло Господа в заглиблення Голготської гори, де був прекрасний, гладенький й зручний для намащення камінь. На землі розстелили велику пелену, подібну на ту, яку вивішують у Церкві перед Великим постом, а поряд – велике покривало. Пелена була особлива, просякнута воском, щоб під час обмивання могла стікати вода. Тіло Божественного Учителя поклали на першу пелену, а покривало тримали розпростертим над Ним. Никодим та Йосиф навколішки під цим покривалом розв’язали пелену, якою були обгорнуті стегна Господа. Коли Його знімали з Хреста, зняли пояс, який приніс Спасителю Йонабад. Потім під тим же роз-простертим над Тілом Господа покривалом обмили нижню частину Тіла. Піднявши на полотні, підкладеному під стегна та коліна, благоговійно обмили Господа, не повертаючи Його. Так вони обмивали Тіло губкою до тих пір, поки вода не стала прозорою і чистою. Тоді вилили на Тіло пахощі й з благоговійною обережністю почали розпростовувати Його, бо ноги в колінах були й досі зігнутими, як у хвилину Його Смерті. Потім вони обгорнули Тіло новою пеленою, поклавши на неї оберемки запашних рослин, подібні на шафран. Посипали запашним порошком, який Никодим приніс в особливій скриньці. Відтак обтулили запашними травами ноги Господа, вклали запашний бальзам у Його Рани і обгорнули Його ноги смужками тканини. Після цього апостол Іван пішов за Пресвятою Дівою та святими жінками. Пресвята Богородиця, впавши на коліна перед Тілом Господа, поклала під Його Голову тонке полотно, яке отримала від Клавдії Прокули і несла під Своїм покривалом на шиї. Потім з допомогою святих жінок Пресвята Діва Марія заповнила духмяними травами місце між Головою та плечами Спасителя й обгорнула Своїм покривалом Його Голову та плечі. Марія Маґдалина вилила пляшечку бальзаму на Рану в боці від списа, а святі жінки обклали запашними травами впадини навколо Тіла, схрестили на грудях Його задубілі руки і спеленали Його великим полотном, як немовля. Спочатку обгорнули Тіло під пахвами, потім злегка підняли Його й обгорнули все Тіло разом з Головою, наче утворюючи мумію. Тіло Господа поклали на Плащаницю, що мала шість ліктів у довжину: була куплена Йосифом. Розташували по діагоналі: нижній кут Плащаниці покривав Тіло від ніг до грудей; верхній кут спускався на Голову та плечі, а бічні частини покривали все Тіло. Плачучи, зібралися біля Тіла Спасителя. Прощалися з Ним і віддавали Йому останню шану навколішках. Вони побачили дивне явище: усе Тіло Спасителя зі всіма Ранами відбилось, позначилось червонястими обрисами на Плащаниці, яка покривала Його. Наче бажаючи віддячити їм за всі їхні ніжні турботи і хоч трішки утішити Своїх близьких в їхньому безмежному горі, Господь захотів залишити їм цей зворушливий спогад про Нього! Зі сльозами та стогоном вони цілували Святе Тіло Господа і з благоговінням доторкались до чудесного зображення на Плащаниці! Їхнє здивування та захоплення зросло, коли вони побачили, що смужки тканини, якими було обмотане Тіло Господа, не втратили Своєї білизни, а лише на верхньому покривалі був відбиток Тіла Господа. На тій частині Плащаниці, де лежало Тіло Спасителя, Воно відбилось зі спини. Це подвійне зображення Тіла Господнього не було (як можна подумати) відбитком Крові, що витікала з Його Ран. Пахощі та смужки тканини, якими обмотали Тіло, не давали можливості Крові з’явитись назовні. Це було зображення, яке з’явилося чудесним способом, свідчення Самого Господа в Його Пресвятому, позбавленому життя Тілі.
"Я бачила багато подробиць, що стосувались історії цієї Плащаниці, – розповідала Еммеріх, – але розповісти про це ґрунтовно не можу. Друзі Спасителя зберегли цю Плащаницю після Воскресіння Господа, як й інші пелени, якими користувались під час Його поховання. Якось я бачила, як цю Плащаницю забрали у чоловіка, що заволодів нею, двічі вона була в руках у євреїв. Я бачила, як християни вшановували цю Плащаницю. Одного разу її вкинули у вогонь, але вона залишилась неушкодженою й опинилась у руках християнина, який був присутнім під час намагання спалити її. Було три чудесних відбитки, які отримали під час накладання святими цієї чудесної Плащаниці на звичайні пелени. (Оригінал частково зітлів). У з’явах, пов’язаних з Плаща-ницею, згадуються Турин, Франція, Папа св. Клементій та імператор Тиберій, який помер через п’ять років після розп’яття Господа”.
Після того, як вірні подякували Богові за послану їм несподівану втіху, чоловіки благоговійно поклали Святе Тіло на шкіряні ноші. Вони накрили Його темним покривалом, а в краї ніг повпихали палиці (Дивлячись на них, я згадала перенесення Ковчега Завіту). Попереду йшли Никодим та Йосиф з Ариматеї, позаду Іван та Авенадар несли на плечах дорогоцінну ношу. За ними йшли Пресвята Діва Марія, Її старша сестра Марія Хелі, Марія Маґдалина та Марія Клеопова. Потім йшли жінки, які під час намащення пахощами трималися на віддалі від Тіла Господа: Вероніка, Іванна, Хуса, Марія Маркова, Саломея, дружина Заведея, Марія Саломея, Саломея з Єрусалима, Сусанна та Анна, небога Йосифа, що жила в Єрусалимі. Укінці процесії були Кассій та кілька воїнів. Інші жінки – Мароні з Наїну, Діна Самарянка, Мара і Суфанітянка – були в той час у Витанії в Марти та Лазаря. Двоє воїнів тримали в руках запалені смолоскипи, необхідні для спуску в гробницю. Протягом усього часу, коли вони йшли долиною, а це тривало сім хвилин, благочестиві учасники процесії співали тихим голосом псалми. Я зауважила, як з підвищення слідкував очима за процесією Яків Старший, брат Івана. Коли процесія пройшла, він пішов, щоб, напевно, переказати іншим апостолам усе, що бачив.
Сад Йосифа Ариматейського неправильної, асиметричної форми. Він розташований перед гробницею і місцями вкритий газоном та оточений живоплотом. Ця загорожа біля входу замінена решіткою, частини якої скріплені залізними гаками. Біля входу у сад, а також біля святої гробниці ростуть кілька пальм. Більша частина дерев в саду була най-кращих садових порід. Я бачила, як процесія на кілька хвилин зупинилась біля входу в парк і як витягнули з решітки кілька палиць.
Коли підійшли до гробу, зняли Найсвятіше Тіло Спасителя з нош і поклали на вузьку дошку, де навскоси лежало велике покривало. Никодим та Йосиф тримали обидва кінці дошки, а Іван та центуріон – кінці покривала. Гріб був новим, очищеним, прибраним слугами Никодима. Вони наповнили пахощами печеру; вона сяяла чистотою та була помальованою з боків. Камінь для покладання Тіла Померлого був ширший та вищий в узголів’ї, ніж у ногах, бо голова мала лежати вище за саме Тіло. Святі жінки сіли на ослін біля входу до Гробниці.
Йосиф та Никодим з друзями перенесли в печеру (Гріб) Тіло Спасителя і поклали Його на декілька хвилин на землю. Вони заповнили пахощами всі заглиблення в камені, на який мали покласти Тіло, і розстелили на ньому велику пелену, на яку поклали Тіло Господа і яка Його повністю накрила. Пішли вони з гробниці лише тоді, коли слізьми та поцілунками виявили ще раз свою любов до Спасителя. Коли вони вийшли, Пресвята Діва ввійшла у Гробницю. Я бачила, як Вона сперлась на камінь, що на два лікті виступав над землею, обійняла Тіло Свого Сина, зрошуючи Його слізьми. Тепер була черга Магдалини. Вона нарвала в саду квіток та гілок, якими обклала все Тіло Того, Кого так любила. Потім обцілувала ноги Спасителя. Вона не могла стримати сліз і її голосіння розривали душу, їй нагадали, що час зачиняти Гробницю; вона вийшла і сіла на ослін біля подруг. Друзі Спасителя знову ввійшли і накрили Тіло Господа та все ложе червоним покривалом, і зачинили двері на засув.
Мені здається, що двері були з міді чи бронзи. Коли їх зачинили, я зауважила на них зображення хреста. (Невідомо, чи сестра Еммеріх хотіла сказати, що зображення хреста було на зовнішній стороні дверей чи друзі Спасителя зробили на дверях хрест із двох шматків дерева).
Великий камінь, яким потрібно було зачинити гробницю, мав форму гробу і був таким довгим, що чоловіки, якби на нього лягли, заледве його собою накрили б. Цей камінь був дуже важким і, щоб підтягнути його до Гробниці, довелося використати, як важелі, кілька палиць, узятих з решітки саду. Зовнішній вхід у печеру був зачинений плетеними дверима. Все робилося при світлі смолоскипів, бо в печері було дуже темно.
У той час, коли в Гріб покладали Тіло Господа, я бачила на Голготі біля входу в сад кілька чоловік. Це були, напевно, учні Спасителя. Звістка, отримана ними від Авенадара, змусила їх вийти зі сховища, але невдовзі вони повернулись назад.
Надходив суботній день. Никодим та Йосиф повернулись у місто через невелику браму, яка була біля саду, але через неї не пускали народ. Вони сказали Іванові, Пресвятій Діві, Марії Маґдалині та іншим святим жінкам, які хотіли повернутись на Голготу помолитись, щоб двері цієї брами, а також двері в Світлицю залишились відчиненими. Марію Хелі відвели в місто мати Марка і декотрі жінки. Слуги Никодима повернулись на Голготу забрати залишені там речі. Воїни пішли до своїх друзів, які вартували браму біля Голготи. Кассій, не розлучаючись зі своїм списом, пішов до Пилата розповісти про все, що сталося. Він пообіцяв розповісти Пилатові й усе, що відбуватиметься, якщо той доручить йому, Кассію, очолити варту, яку юдеї просили поставити біля Гробниці. Пилат слухав Кассія не без потайного страху, але, вбачаючи в його переконаннях фанатизм, наказав Йому залишити спис за дверима.
Коли Пресвята Діва Марія і святі жінки повертались з Голготи, вони зустріли загін воїнів з факелами. Жінки відійшли, щоб дати їм пройти. Воїни йшли на Голготу, щоб зняти, напевно, хрести і встигнути закопати їх, поки настане субота. Пресвята Богородиця з супутницями продовжували шлях і ввійшли в місто через ту приватну браму, про яку їм сказали. Йосиф з Ариматеї та Никодим зустріли в місті Петра, Якова-Старшого та Якова-Молодшого. Усі вони були в розпачі. Особливо тужив Петро; плачучи, він обійняв своїх друзів і бив себе в груди, ридаючи та дорікаючи собі, що не був присутнім під час смерті Спасителя. Дякував друзям за все, зроблене ними для Спасителя, за гідне Його поховання. Никодим та Йосиф сказали їм, що для них відкриють двері Гробниці, якщо вони туди прийдуть. І троє апостолів пішли шукати решту. Тим часом Пресвята Богородиця та святі жінки підійшли до дверей будинку зі Світлицею. Вони постукали, і їх впустили. Услід за ними прийшли Авенадар, апостоли та декілька учнів. Святі жінки пішли в приміщення Божої Матері. Вони трохи поїли і знову почали гірко плакати. Чоловіки одягнули святкове вбрання і здійснювали обряди суботнього дня при світлі ламп. Вони споживали ягня у великій залі цього будинку, але без звичних обрядів: це не було Пасхальне ягня, адже вони, учні Спасителя, споживали його з Ним напередодні. Невимовна скорбота наповнювала серця. Пресвята Богородиця та святі жінки також молились при світлі ламп.
Наближався вечір. З Витанії прийшли Лазар з Мартою, вдова Мароні з Наїн, Діна Самарянка і Марія Суфанітянка. Вони святкували суботу у Витанії, а потім прийшли сюди. Розмовляли про все, що відбулося на Голготі, і від цих розмов зростала туга друзів Спасителя.
Пізно ввечері Йосиф Ариматейський вийшов з приміщення Сіонської Світлиці разом з деякими учнями і святими жінками, що повертались додому. Сумно вони йшли вулицями Сіонськими, як раптом декілька воїнів вискочили із засідки судилища Каяфи, накинулись на Йосифа і схопили його, а ті, хто супроводжував його, втекли.
Я бачила, як ув’язнили доброго Йосифа у вежі біля судилища Каяфи, поруч з міськими валами. Каяфа доручив поганським воїнам, які не святкували суботу, арештувати Йосифа Ариматейського. Він хотів замучити Йосифа голодом у в’язниці і приховати, як той зник. У Велику Суботу Господь вивів Йосифа з ув’язнення.

Йонабад – це той чоловік, який, скорившись раптовому небесному осяянню, залишив храм, щоб на Голготі захистити Спасителя від останньої ганьби. Він подав Спасителю пояс, щоб оповити оголені стегна. Лише після цього він повернувся до храму. Але обряд заколення Пасхального ягняти раптом порушила темрява, землетрус і з’ява мерців. Тоді він вийшов з храму і поквапився додому, бо його дружина та матір були хворі, а з ними залишились малолітні діти. По дорозі до Вифлеєма він відчув, що в його душі все змінилось. Вона наповнилась любов’ю, хоч раніше була байдужа і до Спасителя, і до Його чудес.
Як же він здивувався, коли на півдорозі від Єрусалима до Вифлеєма він побачив свою дружину та матір, що йшли йому назустріч. Вони були зовсім здорові. Він не повірив своїм очам, бо залишив їх у дуже поганому стані.
Я бачила, як жінки кинулись йому в обійми і почали розповідати, як вони чудесно зцілились. До їхнього будинку ввійшла велична жінка, підійшла до ліжка і сказала: "Вставайте та йдіть назустріч Йонабаду. Він щойно здійснив великий подвиг любові!” І вони відчули себе зовсім здоровими: встали, щоб подякувати цій незвичайній Жінці та вшанувати Її. Але поки вони готувались Її пригостити, Вона зникла, будинок наповнився пахощами, а обидві жінки відчули себе ситими, хоч навіть не скуштували їжі. Вони відразу ж вирушили в дорогу, щоб виконати Її наказ.
"Але який подвиг любові здійснив ти?” – запитали вони. Плачучи, Йонабад розповів їм, як розпинали Спасителя. Він сказав, що Ісус, Син Марії та Йосифа, був справді Пророком, Месією, Святим Спасителем Ізраїля! Вони плакали і водночас дякували Небові за велику ласку, яку одержали в нагороду за те, що здійснив Йонабад. Він говорив про жахливі знамення, які з’явились того дня на Небі та на землі, і вони повернулись додому в особливому піднесенні.
Коли дружина Йонабада розповідала йому про своє чудесне зцілення, я побачила його сама, ніби це все було намальоване. Хто була Та Жінка, що з’явилась перед нею? Мені здається, то була Пресвята Діва Марія. Я бачила, як Йонабад після того, як залагодив свої домашні справи, пішов і приєднався до учнів Спасителя. Коли Пресвята Діва в палкій молитві благала Бога, щоб позбавив Її Сина страшної ганьби, яку Йому готували Його вороги, я бачила, що її молитва була почута та виконана! Я поглянула на Йонабада і побачила, що наче невидима сила змусила його залишити храм. Він біг містом через натовп людей і встиг допомогти Спасителеві. А потім, коли Пресвята Богородиця, вдячна Йонабадові за його співчуття, знову молилась, щоб виблагати благословення Боже Йонабадові та всьому його дому, я побачила здійснення Її молитви: Йонабада, раптом осяяного згори, який увірував у Спасителя, і його сім’ю, зцілену небесним видінням.
Часто буває, що особливі ласки посилаються нам у відповідь на наші молитви та молитви інших за нас. Ці особливі ласки нерідко передаються через Ангелів. Тому обдаровані спогляданням таємниць життя Спасителя та Богоматері кажуть так: "Біля Пресвятої Богородиці було стільки-то Ангелів, і Вона скерувала їх на ті чи інші справи”. Ці слова дивують лише тих, хто йде світськими дорогами життя. Для духовних споглядачів так само природно бачити Небесну Царицю в оточенні Ангелів, які служать їй, як і царів земних в оточенні їхніх слуг. Якщо дивитись на Бога, в простоті свого серця, як на Отця, то не здивуєшся, побачивши Його слуг навколо себе. Не вагаючись, доручаєш їм усі свої справи, що здійснюються на славу нашого Господа та Учителя. Часто, коли я за когось молюся, то наполегливо прошу свого Ангела-Охоронця, щоб він розшукав Ангела тієї людини, за яку я молюсь, і передав йому мої молитви. Мені здається, що я звертаюся з проханням до друга чи вірного слуги і бачу, як він іде й виконує доручення.
У дитинстві я була впевнена, що всі християни так роблять; коли ж дізналась, що більшість людей не бачить того, що бачу я, то не подумала, що я якась особлива, а згадала слова Учителя: "Блаженні, які не бачать, але вірують”. Ласки, що Господь посилає людині, з’являються їй таємними шляхами Господніми, якими Він веде людину! Переповнений таємною скорботою та невимовним стражданням, Йонабад відчув нездоланне бажання бігти на Голготу. Саме так людей, до яких доторкнулось Небо, спонукають Ангели зробити ту чи іншу справу. Й у випадку з Йонабадом можна думати, що Пресвята Богородиця з’явилась та сказала йому: "Піди на Голготу і позбав Мого Сина ганьби, яку Йому приготували Його вороги”. Так з’явилась Пресвята Діва в Йонабадовій родині, щоб віддячити йому, і зцілила дорогих йому людей.
Якось я бачила Пресвяту Богородицю, яка спиралась на колону. Це було в Іспанії, біля Сарагоси, і з’явилась Вона перед апостолом Яковом, який просив у Неї допомоги. Водночас я бачила Її в Ефесі, в Її кімнатці, де Вона молилась за апостола, який звертався до Неї. І з’явилась Вона перед ним, спираючись на колону, бо Він побачив у Ній підтримку – Колону, що утримувала Церкву на землі! І цей символ відповідав Її молитві про підтримку.
Далі сестра Еммеріх розповідає про назву гори "Голгота”, що означає "череп”. Походження цієї назви було показане їй у глибокому спогляданні. Ось що вона запам’ятала про це видіння від Адама до Спасителя!
Вона бачила Адама, вигнаного з раю, який оплакував своє падіння в гробі на Оливній горі в тому самому місці, де Христос плакав і страждав до кривавого поту. "Я бачила, що Єві було обіцяно народження Сіфа у Вифлеємському гроті. Саме там вона народила його. Потім я бачила околиці Єрусалима. Вони були наче вивернутими після потопу, чорні та скелясті. В глибині Голготи я побачила поховані тіла Адама та Єви. Одного черепа не було, він був глибоко під водою біля скелета, що належав не йому. Раніше я бачила останки Адама та Єви – їхні кістки Ной брав у ковчег, а патріархи після потопу передавали їх з покоління в покоління. Я бачила, як Ной та Авраам клали під час жертвоприношення ці кістки на вівтар, щоб нагадати Господу про обіцянку, яку дали прабатькам. Потім я бачила, як Яків дав частину цих кісток своєму синові Йосифу разом з різнобарвним вбранням. Йосиф завжди носив їх на грудях, як талісман, їх поклали з його мощами в ковчег, який ізраїльські діти винесли з Єгипту.
Потім я бачила Голготу за часів пророка Єлисея. Вона була оточена стінами, в ній було кілька печер, подібних на гробниці. І ось пророк Єлисей взяв у руки череп в одній з кам’яних гробниць. Хтось підійшов до нього і промовив (мені здається, це був Ангел): "Це – череп Адама”. Пророк хотів винести череп, та Ангел не дозволив, і пророк дав ім’я, яке залишилось донині. Я бачила, що Хрест Спасителя закопали якраз там, де лежав цей череп (Містично – це центр землі). З цього місця я наче бачила всю землю з усіма морями, горами, країнами.
Роздумуючи про слова Спасителя на Хресті: "Я весь буду спливати Кров’ю, "вичавлений”, як виноград, вичавлюваний уперше. Я повинен віддати всю Свою Кров до останньої краплі, щоб залишилась тільки шкіра! І на цьому місці вже не будуть вичавлювати соку для вина!”, Еммеріх мала ще одне видіння, яке стосувалось гори Голготи. Проминуло багато часу після потопу. Країна не була вже такою дикою та запущеною. На твердій землі зацвіли виноградники та пасовища. "І ось під вечір побачила я на цьому місці патріарха Йоафета. То був високий старець з довгою бородою, в шкіряному вбранні, в оточенні своєї великої родини та своїх отар. Жили вони в землянках, порослих травою, квітами та різними рослинами. Навколо я бачила грона винограду – його вичавлювали тут у присутності патріарха в кам’яних посудинах з великим гнітом.
Того дня випробовували спосіб вичавлювання з новим точилом, яке було подібне на хрест: вертикально вкопували стовбур дерева, видовбаний по всій довжині, й над ним підвішували мішок, повний винограду, з якого витікав сік, коли на нього тиснули. Важкий палець упирався в мішок і з обох боків стовбура, наче руки, були вмонтовані через отвори в стовбурі підпори, які вичавлювали виноград у мішку (ці "руки” можна було піднімати та опускати). Сік витікав зі стовбура через п’ять отворів у кам’яний жбан, звідки по берестяній трубі стікав у той самий льох чи порожній колодязь, де був зачинений Спаситель напередодні розп’яття. Тоді, за Йоафета, це був резервуар, який утримували в порядку та чистоті.
Йоафет був дуже старим. Він з радістю дивився на нове пристосування. Було свято, і на кам’яному жертовнику закололи тварин, що були у винограднику.
З усіх, хто вийшов з поховань цього дня в Єрусалимі та його околицях (а було їх біля сотні) жоден не був кровно зв’язаний з родиною Божої Матері. Я бачила декого, хто піднявся з поховань в інших частинах Святої Землі: вони з’являлись перед своїми родичами і свідчили про справи Господа. Серед них я побачила Задоха, людину надзвичайно праведну. За життя він роздав своє майно вбогим і заснував в околицях Хеврона спільноту Євсеїв. Цей праведник жив за століття до приходу Христа. Його можна вважати одним з останніх пророків, які передбачили прихід Спасителя. Своє покликання він виконував надзвичайно ретельно. Він мав багато одкровень, спілкувався з предками Святої Родини. Я бачила, як він, вийшовши з гробу, йшов Хевронською країною. Він одним з перших піднявся з поховання. Потім його душа знову покинула тіло і приєдналась до тих обраних душ, які супроводжували Спасителя в Його урочистій процесії. Я також бачила, як померлі з’являлися перед учнями Спасителя і підбадьорювали їх! Незвичайні з’яви, що супроводжували смерть Спасителя в Єрусалимі, – землетрус, затемнення сонця – відбувались і в інших місцях Святої Землі, а також у значно віддаленіших місцевостях. Усі ці з’яви викликали жах та подив.
У ніч з П’ятниці на Суботу я бачила Каяфу та інших старійшин. Вони радились, що їм робити з чудесними з’явами, які скрізь відбувалися та викликали занепокоєння народу. Вони пішли до Пилата та сказали йому, що Той ошуканець ще за Свого життя казав, що воскресне третього дня – ось вони й прийшли до Пилата просити поставити варту біля Гробниці до третього дня, щоб перешкодити учням украсти Його Тіло, а потім поширювати звістку про Його Воскресіння з мертвих. Адже друга брехня буде гірша за першу. Але Пилат уже не хотів втручатися в цю справу, тому різко відповів: "Ви маєте своїх воїнів, то й охороняйте Гробницю, як знаєте”. Однак наказав Кассію йти за ними і доповідати про все, що відбуватиметься. Я бачила, як засвітла вони рушили до Гробниці, їх було дванадцять чоловік. Ті, які супроводжували їх, не були вбрані, як римські воїни. Це були охоронці, що служили в храмі. Вони несли на довгих жердинах ліхтарі, щоб освітити печеру. Переконавшись, що Тіло Господа в Гробі, вони закріпили мотузку на дверях у Гробницю, а іншу мотузку – навколо каменя, яким закрили вхід у печеру, і приклали до обох мотузок подібну на хрест печатку. Зробивши це, вони пішли, залишивши варту біля входу в Гробницю. П’ять або шість вартових змінювали один одного і ходили почергово до міста за тим, що потребували. Тільки Кассій не покидав свій пост. Він або стояв, або сидів біля входу в печеру. Зі свого місця йому було видно ту частину гробниці, де лежали ноги Спасителя. За цей час він отримав великі духовні ласки. Бог осяяв його душу, відкрив йому багато Таємниць. А позаяк він не звик до таких ласк, то був наче сам не свій, в постійному захопленні та осяянні. Він повністю перетворився, переродився. Це була нова людина! Тепер він постійно молився, каявся, дякував за отримані ласки!

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.