На парафії сталась подія тиха і водночас гучна. Вже не пригадується
точна причина, але в хрестопоклінну неділю ніхто не приготував хрест для
почитання. Перед самим богослужінням священик попросив подати хрест і
подали те, що зуміли знайти. Це було просте хресне древо без жодної
прикраси. Знаючи суворий характер священика, всіх очікували чергового
дорікання. Цього разу все стало по-іншому.
Не знати, що саме
спонукало святого отця: трудний особистий час, страх перед початком
Богослужіння, а може вже змучився всіх вчити життя, або ж зрозумів, що і
в цьому є знак Божий.
Він спокійно прийняв хресне знамення і за давнім звичаєм виніс на церкву до людей.
Звичайно,
що ревнителі церковної традиції відразу зауважили неправильність
хреста. Мабуть з цієї причини ніхто відразу не підійшов до нього, бо
було якось ніяково підходити до простенького хреста. Спогади з минулих
років ще і ще раз підтверджували, що хрест має бути увінчаний різними
красивими квітами, або бодай зіллям.
Коли прийшов час проповіді
всі уважно слухали, бо цього разу проповідник не говорив про хрест
Христовий, а постійно наголошував на хрест нашого життя. Вразили слова:
"існує передання, що Христос перед тим, як почати свій хресний шлях,
поцілував свій хрест. Це був знак любові, яка вища понад усе, навіть
понад терпіння. Таким чином прокляте дерево стало знаряддям спасіння.”
Витримавши
коротку паузу, священик подивися на скромний хрест, що лежав посередині
храму і продовжив: " Це наш хрест. Хрест життя кожного з нас.
Уквітчаймо цей хрест своїми цілунками та іншим, покажімо нашу любов до
Божої волі. Кожен, хто приймає труднощі життя та з Божою допомогою йде
вперед, той чинить Божу волю з
радістю і
любов’ю.”
Наступного
дня на тій парафії можна було бачити, як люди у Великий піст несли
квіти до храму, були вони радісні і піднесені духом.
Дехто
здивувався, що у Піст влаштували свято і, коли завітав до храму, то
побачив, що всі підходять і кладуть квіти, цілуючи хрест.
Цікава
жінка запитала: "А що сталось? Такого ще не бачила” Одна правдива
прихожанка: "Сказала я теж не розумію, що робиться і теж такого ніколи
не бачила, та, коли підійшла до хреста і побачила в ньому своє життя, то
дещо злякалась, але потім уквітчала його своїми улюбленими квітами і
хрест став дещо іншим, аж захотілось його поцілувати”.
Наше життя – це дійсно хрест. Та коли уквітчаємо цей хрест, то він справді стане дещо іншим, хоч залишається далі хрестом.
У
цей час посту уквітчай свій хрест духовними квітами: паломництвом, або
роздумами на природі, або зустріччю із друзями, або ще чимось іншим, що
украсить твоє життя правдивими квітами благочестя.
п.с. А ще одне: по закінчені відправи священик попросив розібрати
квіти і забрати їх до своїх домів, до місць праці, щоб і там уквітчати
хрест ... хрест нашого щодення.
о. Віталій Тарасенко
www.livingrosary.org.ua
