1.  Авва Антоній, проникаючи в глибину Божого призначення, спитав кажучи: Господи, чому одні недовго живуть — і вмирають, а другі живуть до глибокої старости? Чому одні бідні, а инші багаті? Чому безбожні багатіють, а побожні бідніють? Тоді був до нього голос, що говорив: Антоніє, дослухайся до себе! Це ж Боже призначення й тобі нема пожитку його знати.
2.  Авва Антоній сказав авві Піменові: Ділання чоловіка полягає в тому, щоби свій гріх класти на голову перед Богом і очікувати спокус до останнього віддиху.
3.  Іще сказав авва Антоній: Я бачив усі сіті диявола, розпростерті по землі, й мовив зітхнувши: Хто ж їх обходить? І почув голос, що говорив: Покірливість.
4.  Прийшли раз старці до авви Антонія, і був із ними авва Йосиф. Старець, хотівши їх випробувати, запропонував вислів із Святого Письма і почав питати молодших: Що значить цей вислів? І кожен відповідав по своїй силі. Але старець говорив кожному: Ти ще не знайшов. Врешті каже авві Йосифові: Ти ж що скажеш, — що значить це слово? Йосиф відповів: Не знаю. Авва Антоній каже: Авва Йосиф по правді знайшов дорогу, бо мовив: «не знаю».
5.  Якось демони приступили до авви Арсенія в келії і бентежили його. Прийшли до нього учні і, ставши знадвору келії, чули, як він взивав до Бога й говорив: Боже! Не опусти мене; я не зробив перед Тобою нічого доброго, але дай мені за благодаттю твоєю, покласти початок.
β. Оповідали про нього: як ніхто при царському дворі не носив одежі кращої, ніж у нього, так ніхто в церкві не одягав одягу гіршого за його.
7.  Коли якось авва Арсеній питав одного єгипетського старця про свої помисли, инший, побачивши авву, мовив: Авво Арсенію, як ти, будучи таким освіченим у грецьких і римських вченнях, питаєш про свої помисли у цього невіжі? Арсеній відказав йому: Римські й грецькі науки я знаю, проте абетки цього неука я ще не вивчив.
8.  Старці оповідали: Колись у скит прислали кілька смокв, і їх як не вартісні не передали авві Арсенію, щоб не образити його. Дізнавшись про це, старець не пішов на загальне зібрання на молитву, мовлячи: Ви відокремили мене, щоб не дати благословення, що його Бог послав братам, і яке я не був гідний отримати. Всі почули й скористали зі смирення старця. Опісля пресвітер пішов приніс йому смокв і з радістю привів авву до спільного зібрання на молитву.
9.  Говорили теж про нього, що ніхто не міг збагнути способу його життя. Коли авва Арсеній жив у долішній частині Єгипту й коли там непокоїли його, — задумав він покинути келію. Він не взяв із неї нічого і прийшов до своїх учнів Олександра і Заїла Фаранських. Олександрові сказав: Устань і пливи. Той так і вчинив. А Заїлові сказав: Ходи зі мною до ріки і знайдемо корабель, що пливе до Олександрії, а опісля пливи й ти до свого брата. Заїл, збентежений словом старця, мовчав. Отже, вони розлучилися один із одним. Старець прийшов на терени Олександрії й занедужав тяжко. Учні ж його сказали один одному: Чи не засмутив хто з нас старця, і тому він відійшов від нас? І не знайшли в собі нічого, бо ніколи йому не суперечили. Видужавши, старець сказав: Іду до отців, — і таким чином відплив і прийшов у Петру, де були теж і його прислужники. Тут біля річки прийшла якась юнка етіопка й торкнулась його милоті. Старець за це злаяв її. Та юнка сказала йому: Якщо ти чернець, то йди на гору. І старець, вражений тим словом, говорив сам собі: Арсеніє, якщо ти чернець, то йди на гору. Між тим стрінувся з ним Олександр і Заїл. І коли вони впали до його ніг, кинувся і старець, і разом заплакали. Старець сказав: Невже ви не чули, що я був хворий? Ті відповіли йому: Чули. І каже старець: Чому ж ви не прийшли і не відвідали мене? Авва Олександр відповідає йому: Бо твоя розлука з нами була нам неприємною, і не одні розчарувалися, кажучи: Коли б вони не суперечили старцеві, він не відійшов би від них. Старець каже їм: Я довідався про це, але, з иншого боку, люди знову стануть говорити: Голуб не знайшов місця... і повернувся в ковчег (Буг. 8, 9). Цим словом вони укріпилися і перебували з ним до його кончини. Як наближався його кінець, учні затривожилися. А він каже їм: Ще не прийшла година; як прийде, скажу вам. Але я судитимуся з вами на Христовому суді, як ви віддасте комусь моє тіло. Вони сказали йому: Що ж ми робитимемо, коли не знаємо, як тебе похоронити? На це старець відказав: Невже ви не знаєте, як прив'язати до моєї ноги мотузок і тягнути мене на гору? Коли ж наблизився час віддати духа, брати побачили, що він плаче, й кажуть йому: Чи справді й ти, отче, боїшся? Він відповів їм: Теперішній страх зі мною від того часу, як я зробився ченцем. І таким чином він упокоївся. Звичайно ж в старця було таке слово: Арсеніє, чому ти вийшов із своєї келії? Як я говорив, то часто каявся, а як мовчав, — то ніколи. Як почув авва Пімен, що він упокоївся, заплакав і сказав: Щасливий ти, авво Арсеніє, що оплакав себе в тутешньому світі. Бо хто не плаче над собою тут, той буде вічно плакати там. Тож або тут добровільно, або там через муки необхідно нам плакати.
10. Авва Даниїл також розповідав про нього, що він ніколи не хотів говорити про яке-небудь питання зі Святого Письма, хоч і міг, якби захотів. Навіть не квапився писати листи. Коли ж він приходив до церкви, ставав за стовпом, щоб ніхто не бачив його лиця й щоби самому теж не дивитися на инших. Вигляд його був ангельським, як вигляд Якова; він увесь був сивий, тілом поставний, але худорлявий. Бороду мав велику, що сягала до живота. Вії ж його випали від плачу. Зросту був високого, але по старости став горбатий. Умер на дев'яносто п'ятому році життя. При дворі божественної пам'яти Теодосія Великого прожив він сорок літ і був другим отцем божественних Аркадія і Гонорія. Сорок літ також провів він у скиту; десять у містечку Трої вище Вавилону, напроти Мемфісу і три роки в Олександрійському Канопі. На два останні роки він знову прийшов до Трої і там упокоївся, закінчивши своє життя в мирі і страсі Божому, бо був дуже добрий і повний Святого Духа та віри (Ді. 11, 24).
11.  Авва Йоан оповідав, що авва Анувій, авва Пімен й инші брати прийшли на місце, зване Теренут, поки не знайдуть, де їм краще лишитися, і перебували там декілька днів у древньому храмі. Старець авва Анувій сказав авві Піменові: Виявіть любов: і ти, і твої брати, нехай кожний спочиває у своїй келії й не сходімося один із одним цього тижня. Авва Пімен відповів: Зробімо, як ти хочеш. І зробили так. А там у храмі була кам'яна статуя. Старець авва Анувій уставав зранку й кидав каміння у лице статуї, а ввечері говорив їй: Прости мені. У такій роботі минув тиждень. У суботу вони зійшлися один із одним. Авва Пімен сказав авві Анувієві: Я бачив, авво, цього тижня, як ти кидав каміння у лице статуї і просив у неї прощення, чи так робить чоловік вірний? Старець відповів: Я робив це для вас. Коли ви бачили, як я кидав каміння в лице статуї, то чи говорила вона що-небудь, чи сердилась? Авва Пімен відповів: Ні! І знову, як перепрошував, то чи зворушилася вона цим і чи говорила: «не прощу»? Ні, — відповів авва Пімен. — Ось, нас сім братів! Коли хочете, щоб ми жили один із один, то будьмо як статуя, котра, хоч і зневажена, не хвилюється. Коли ж не хочете бути такими, то ось, — четверо воріт у цьому храмі: нехай кожний іде, куди хоче! І впали брати на землю, кажучи авві Анувієві: Ми зробимо так, як ти хочеш, отче, і послухаємо, як ти говориш нам. Авва Пімен сказав: Увесь наш час ми перебували разом, роблячи по слову старця, що його він нам сказав: одного з нас він поставив економом, і ми їли все, що той клав перед нами, — й не можна було кому-небудь із нас сказати: принеси нам щось иншого, або: я не хочу цього їсти. І ми провели весь час у спокої і мирі.
12. Оповідали про авву Амона, що до нього прийшли деякі люди судитися. Як почув це старець, прикинувся немудрим.
І ось, одна жінка сказала иншій, що стояла близько неї: цей старець юродствує. Старець, почувши це, прикликав її й каже: Скільки труду я поклав у пустинях, щоби набути цю юродивість, і невже сьогодні для тебе маю втратити її?
13.  Оповідали про Оксиринського єпископа на ймення Аптія: коли він був ченцем, то провадив суворе життя; коли ж став єпископом, то хотів мати ту саму строгість і в світі, але не міг. І повергся він перед Богом, кажучи: Невже через єпископство відступила від мене благодать? І було йому об'явлено: Ні! Але тоді ти був у пустелі й тому що там не було жодного чоловіка, то Бог помагав тобі; а тепер ти у світі, й люди допомагають тобі.
14.  Авва Даниїл сказав: У Вавилоні в одного вельможі була дочка, опанована демонами. Її батько любив одного ченця, і той каже йому: Ніхто не зможе уздоровити твоєї дочки, крім пустельників, котрих я знаю. Та якщо ти будеш їх просити, не схочуть цього зробити з покірливосте. А ми зробімо так: як вони прийдуть на ринок, ви вдайте, немов хочете щось в них купити. Коли вони прийдуть по гроші за посудини, ми скажемо їм, щоби вони сотворили молитву, — і я вірю, що донька твоя виздоровіє. І коли вони прийшли на ринок, найшли одного учня старців, що сидів, продаючи їх посудини, і взяли його з кошиками, як того, що мав би отримати за них гроші. Коли ж чернець зайшов у дім, то прийшла біснувата і дала ченцеві ляпаса. Але чернець, згідно із заповіддю, підставив і другу щоку. Демон, вражений цим, закричав: О приневолююча сило! Заповідь Ісуса виганяє мене. І демон притьмом вийшов, а жінка виздоровіла. Коли ж прийшли старці, повідомили їх про це, що сталося, і вони прославили Бога й сказали: Гордість диявола зазвичай скидає Христова покора.
15.  Старець сказав: Початок спасіння — пізнання самого себе.
16.  Коли авва Захарія був у скиту, мав він видіння й сповістив про це авву Каріона. Старець цей. був практичний чоловік і нічого такого докладно не знав. Він строго покарав Захарію, кажучи, що його видіння від диявола. Але думка не покидала Захарію. Він прийшов вночі до авви Пімена й виявив йому все — й як палає його нутро (див. Єр. 20, 9). Бачачи, що видіння від Бога, послав його старець до якогось иншого старця і сказав йому: Якщо щось скаже тобі, то зроби. Захарія пішов. Заки старець розпитав його про що-небудь, попередивши, сказав йому все те, й те, що видіння від Бога. Але йди, — говорив він, — будь послушний своєму отцеві.
17. Авва Мойсей сказав авві Захарії: Скажи мені, що мені робити? Захарія, почувши це, повергся на землю до його ніг і сказав: Чи тобі, отче, питати мене? Старець відповідає йому: Повір мені, сину мій, Захаріє, я бачив Святого Духа, що сходив на тебе, і це змушує мене питати тебе. Тоді Захарія зняв куколь зі своєї голови, положив його біля ніг, потоптав його й мовив: Якщо чоловік не сокрушиться в такий спосіб, не може бути ченцем.
18.  Авва Пімен сказав: Коли авва Мойсей питав брата Захарію перед його смертю, що ти видиш? Той відповів йому: Чи не краще, отче, мовчати? — Так, сказав йому Мойсей — мовчи, сину мій! А в годину його смерти присутній тут авва Ісидор поглянув на небо і сказав: Радуйся, радуйся, мій сину, Захаріє, бо відчинились тобі ворота Небесного Царства.
19.  Авва Ісая сказав: Любов людської слави породжує брехню, а відкинення її в покорі витворює в серці великий страх Божий. Тож, не бажай бути приятелем славних світу, щоби слава Божа не зміліла в тобі.
20.  Іще сказав: Коли звершуєш літургії, якщо звершуватимеш їх як негідний — у покірливості, то вони будуть милі перед Богом. Коли ж до твого серця увійде щось високодумне й лишиться, або якщо ти згадаєш про иншого, сонного й безпечного, й осудиш його, то знай, що труд твій марний.
21.  Іще сказав: Про покірливість, що вона не має язика говорити про когось, як про безпечного, або перечити, тому, що турбує її; не має очей, щоби бачити недоліки иншого, або завважувати їх в кого-небудь; не має вух слухати, що некорисне для душі його, не має діла з ніким, крім своїх гріхів. А покірливий з усіма людьми миролюбний за заповіддю Божою, а не за яким-небудь иншим нахилом. І коли хто поститиме по шість днів, або віддасть себе самого на великий труд, цураючись покірливости, то марні всі його труди.
22.  Іще сказав: Той, хто придбав покірливість, пізнає свої гріхи. Коли ж із покірливістю злучиться журба, й одна, й друга перебудуть із ним, то вони проганяють із його душі всяку диявольську думку і живлять душу самим собою і святими чеснотами. Той, що має жаль і покірливість, не турбується осудженням иншого, бо вони становлять всю його зброю, зберігають його від гніву і помсти та навчають його зносити все, що з ним відбувається. Бо як можуть заздрість або гнів наблизитись до того, хто жалує перед Богом за свої гріхи?
23.  Іще сказав: Свідоме приниження самого себе перед Богом і послух Божим заповідям у покорі породжують любов, а вона — безпристрасність.
24.  Запитали авву Ісаю: Що таке покора? І сказав: Покора — це щоб представити себе найбільш грішним з-посеред усіх людей і принижувати самого себе, як такого, що не робить перед Богом нічого доброго. Діла ж покори такі: щоби мовчати, не міряти себе з другими, не сперечатися, підчиняючися всім, зір опускати додолу, перед очима мати смерть, не брехати, не пустословити, не перечити вищому, не бажати виставляти на позір своє слово, зносити образу, ненавидіти бездіяльність, змушувати себе у всякому ділі, жити тверезо, зрікатися своєї волі, не дратувати нікого, нікому не заздрити.
25. Сказав ще: Ужий своєї сили на те, щоб не мати власного судження, щоби ти міг управлятися в плачі, постарайся всією своєю силою не сперечатися про віру й не догматизувати, але йди за Католицькою Церквою. Бо ніхто не може збагнути що-небудь із Божества.
26.  Сказав ще: Той, що набуває покірливости, сам собі наносить осуду від брата, коли говорить: «Я згрішив». Але той, що погорджує братом, даремно думає про себе, що він мудрий і ніколи нікого не образив. Той, що має Божий страх дбає про чесноти, щоби жодна з них не зниділа у нього.
27.  Іще сказав: Нехай говорить не язик твій, а діло; нехай твоє слово в порівнянні з ділом буде покірне; не говори без усвідомлення, не вчи без покори, щоб земля прийняла твій посів.
28.  Іще сказав: Мудрість не в тому, щоб говорити, не в тому, щоб знати час, коли говорити; в знанні мовчи і в знанні говори; роздумуй, заки говориш, і відповідай, що треба; будь нетямущим у знанні, щоб втекти від багатьох трудів; збуджуй труди в самому собі; виставляючи себе в знанні, не хвалися своїми знаннями, бо ніхто нічого не знає; а кінець усьому: ганити самого себе, бути нижчим від ближнього і пригортатися до Божества.
29.  Блаженний архиєпископ Теофіл прийшов раз на Нітрійську гору. До нього прийшов і авва гори. Архиєпископ говорить йому: Що кращого найшов ти, отче, на цій дорозі? Старець відповідає йому: постійно обвинувачувати й осуджувати самого себе. Архиєпископ каже йому: Справді, не має иншої дороги, крім цієї.
30.  Авва Теодор мав потіху з братами. Коли вони їли, брати брали чаші мовчки і не говорили: «Прости». Авва Теодор сказав: Ченці втратили свою благородність, щоби говорити: «прости»!
31.  Оповідали про цього авву Теодора: як був він у скиту дияконом, не хотів прийняти дияконської служби і ховався по різних місцях. Старці знову привели його кажучи: Не кидай своєї дияконської служби. Авва Теодор відповів їм: Дозвольте мені помолитися до Бога, щоби об'явив мені, чи я маю стати на місці моєї служби. Молячись Богові, він говорив: Якщо Твоя воля, щоби я став на моє місце, то об'яви мені. І явився йому вогненний стовп від землі до неба, і почувся голос: Як можеш бути таким, як цей стовп, то йди й служи. Почувши це, Теодор вирішив ніколи не приймати на себе дияконства. Коли він прийшов до церкви, браття розкаялись перед ним, кажучи: Якщо ти не хочеш служити, то принаймні хоч тримай чашу. А він і цього не прийняв, кажучи: Якщо ви мене не лишите, то я відійду з цього місця. Після цього вони лишили його.
32. Авва Колов мовив: Ворота до Бога — це покора; і наші отці багатьма скорботами, радіючи, увійшли в град Божий.
33.  Сказав ще: Покірливість і страх Божий — вищі за всі чесноти.
34.  Авва Йоан Тивейський сказав: чернець передусім мусить дотримуватися покірливости, бо це — перша заповідь Спасителя, що сказав: Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне (Мт. 5, 3).
35.  Брат спитав авву Ісаака: Як чоловік осягає покірливість? Старець відповів йому: Через страх Божий. Брат питає: а через яке діло доходить чоловік до Божого страху? Старець відповідає: Як на мене, через те, щоби кожний принижував себе при всякому ділі й щоби віддавався тілесній праці, що в нього є сили, до самого свого відходу відсіля й Божого суду — й заспокоїться.
36.  Роздумували отці скиту про Мелхиседека й забули покликати авву Копрія. Та опісля покликали його й питали про Мелхиседека. Копрій ударив тричі по своїх устах і сказав: Горе тобі, Копріє! Ти полишив те, що Бог тобі наказав робити, а пробуєш того, чого він не вимагає від тебе. Почувши це, браття розбіглися по своїх келіях.
37.  Авва Макарій оповідав про себе, кажучи: Коли я був ще дуже молодий і жив у келії в Єгипті, взяли мене і зробили клириком при церкві у селищі. Але я не хотів бути церковником і втік в инше місце. Приходив до мене побожний мирянин, забирав мою ручну працю й служив мені. Та довелося через диявольську спокусу впасти в тім селі одній дівчині. Коли вона зачала в утробі, її питали, хто винен цьому? Вона ж відповідала: Пустельник. Тоді вийшли з села, взяли мене, повісили мені на шию чорні від сажі горшки й вушка від посуди, водили мене по вулицях села, били мене і говорили: Цей чернець збезчестив нашу дівчину, візьміть його, візьміть! І збили мене, мало не на смерть. Та прийшов один старець і сказав їм: Чи довго ще ви битимете того дивного ченця? А прислужник мій ішов за мною позаду засоромлений, бо дорікали й говорили йому: Це пустельник, про котрого ти свідчив! Що він робить?
А батьки дівчини кажуть: Ми не відпустимо його, доки не дасть поручителя, що буде її годувати. Я сказав моєму прислужникові, і той поручився за мене. Прийшовши до своєї келії, я віддав йому кошики, що мав, і сказав: Продай їх і віддай моїй дружині на прожиток. І говорив собі в думці: Макаріє! Ось, ти знайшов собі дружину; треба більше працювати, щоби її годувати. І працював ніч і день та й посилав їй. Коли ж настав час народжувати, вона мучилась багато днів і не родила. Питають її: Що це значить? Вона відповіла: Знаю, я звела наклеп на пустельника й неправдиво його звинуватила; не його це було діло, а такого-то юнака. Прислужник, прийшовши до мене, радів і говорив: Дівчина не могла родити, поки не призналася, кажучи: «то не було діло ченця, але я збрехала на нього». І ось все село хоче йти і розкаятися перед тобою. Як я почув про це, встав і втік сюди в скит, щоби не турбували мене люди. Оце причина, задля якої я прийшов сюди.
38.  Якось авва Макарій, йдучи з гори до своєї келії, ніс галуззя. І ось дорогою стрінувся йому диявол з серпом. Диявол хотів зіштовхнути Макарія, але не зміг. І каже йому: Велика в тобі міць, Макаріє, бо я безсилий проти тебе. Коли ти що робиш, то й я те роблю; ти постиш, а я зовсім не їм; коли ти чуваєш, а я зовсім не сплю. Є одне, чим ти мене перемагаєш. Авва Макарій питає його: Що ж це таке? Диявол відповів: Покора. І тому я безсилий супроти тебе.
39. Авва Матой сказав: наскільки чоловік наближується до Бога, настільки пізнає себе грішником. Бо пророк Ісая, побачивши Господа, назвав себе окаянним і нечистим (див. Іс. 6, 5).
40.  Авва Матой вибрався з Раїти в Гевальські сторони. З ним був його брат. Єпископ затримав старця і зробив його пресвітером. І коли вони разом споживали страву, сказав єпископ: Прости, авво, знаю, що ти не хотів цього достоїнства, але я наважився це зробити, щоб одержати від тебе благословення. Старець же покірно сказав йому: Справді, помисел мій хотів не багато, та більше журить мене те, що розлучаюся зі своїм братом, бо я один не зможу відправити всіх молитов. Єпископ сказав старцеві: Якщо ти знаєш, що він достойний, то я рукоположу і його. Авва Матой відповів йому: Чи він достойний, я не знаю, знаю лише, що він кращий від мене. Єпископ рукоположив і його брата. Та обидва померли, не приступивши до жертівника для звершення Євхаристії. А старець говорив: Вірю в Бога, що я не підупаду великому осудженню за те, що після рукоположення ні разу не відслужив літургії, бо рукоположення мають приймати люди непорочні.
41.  Оповідали про авву Мойсея: коли його зроблено клириком і зодягнено на нього стихар, архиєпископ сказав йому: авво Мойсеє! Ось, ти тепер став увесь білий. Старець говорив йому: О владико, коли б і усередині було так, як на зовні! Єпископ захотів його випробувати і каже клирикам: Як авва Мойсей увійде у вівтар, гоніть його і йдіть за ним, щоби почути, що він говоритиме. Старець увійшов, і клирики почали ганьбити й проганяти його, кажучи: Йди геть, етіопе! Старець, виходячи, говорив сам до себе: Добре тобі зробили, землешкірий, чорний: ти не чоловік, то нащо ходиш між людьми?
42. Авва Мойсей мовив: Хто має покору, впокорює демонів, а з того, хто не має покори, демони насміхаються.
43. Сказав ще: Не тільки говори покірно, але й будь покірним, бо неможливо піднестися в Божих ділах без покори в думках.
44. Авва Пімен почув про авву Нестора, що жив у кеновії, і забажав побачити його; він просив його авву, щоби прислав його. Авва не хотів посилати його одного й не послав. Та за кілька днів економ у кеновії ублагав авву пустити його до авви Пімена, кажучи, що потребує відкрити йому свої помисли. Авва відпустив його і сказав: Візьми зі собою і брата Несторя, бо старець просив його в мене, та я не зважився пустити його одного й не послав. Коли ж економ прийшов до старця Пімена, розкрив йому свої помисли — і той уздоровив його. Опісля старець питає брата, кажучи: Авво Несторе, звідки ти здобув ту чесноту, що, коли кеновія в журбі, ти не говориш і не нарікаєш? Після багатьох принук з боку старця брат сказав: Прости мені, авво, коли я увійшов у кеновію, то на початку сказав своєму помислу: ти і віслюк одне й те саме; як віслюка б'ють, і він не говорить, як кричать на нього, то він нічого не відповідає, — так і ти, як і псалмопівець мовить: І я був погорджений, і не зрозумів, немов скотиною, стався перед Тобою. Але я завжди з Тобою (Пс. 72, 22-23).
45.  Говорили про авву Олімпія в скиті, що він був із невільників і щороку ходив до Олександрії, щоб занести заплату своїм панам. Вони, стрічаючи його, кланялися. А старець наливав води в посудину і приносив, щоби обмити своїх панів. Та вони говорили йому: Отче, не обтяжуй нас. Старець на те відповідав: Пани, я знаю, що був вашим невільником, і дякую, що ви зробили мене свобідним служити Богові; тому я обмиваю вас, і ви візьміть мою плату. Вони ж перечили й не приймали. Тоді старець сказав їм: Як не хочете прийняти, то я лишуся тут служити вам. І вони, благоговіючи до нього, дозволяли йому робити, що він хоче, проводжали його з пошаною і з усім необхідним у гаразді, щоби він зробив за них гостину любови. Так він став славним у скиті.
46.  Авва Пімен мовив: Для чоловіка завжди необхідні покора, покірливість і страх Божий, як віддих, що виходить із його ніздрів.
47.  Брат спитав авву Пімена: Яким я маю бути в тому місці, в якому живу? Старець відповідає йому: Май мудрість захожого і, як прийдеш куди, не допускай, щоби твоє слово мало владу над тобою, — і вспокоїшся.
48. Сказав ще: Принижувати себе перед Богом, не цінувати себе, залишати свою волю, — ось ділання душі.
49.  Іще сказав: Не оцінюй сам себе, а приставай із тим, що добре живе.
50.  Брат спитав авву Пімена, кажучи: Чим мені займатися, коли перебуваю в келії? Старець відповідає йому: Доки я чоловік і по саме горло перебуваю в глибині нечистоти, несу тягар на своїй шиї і молю Бога: «помилуй мене»!
51.  Мовив ще: Брат спитав авву Алонія: «Що таке є приниження?» Старець відповів: «Бути нижчим від безмовних тварин і знати, що вони не підсудні».
52.  Мовив теж: Було, сиділи старці за трапезою, а авва Алоній почав їм прислужувати. Коли старці побачили це, хвалили його, а він нічого не відповідав на це. Один старець говорив йому віч-на-віч: Чому ти не відповів старцям, що похвалили тебе? Авва Алоній відповідає йому: Коли б я їм відповів, то показав би, що приймаю похвалу.
53.  Іще сказав: Коли чоловік дотримається свого чину, то не бентежиться.
54. Авва Йосиф оповідав: Коли сиділи ми з аввою Піменом, він назвав Агатона аввою. Ми кажем йому: Агатон надто молодий, чому ти називаєш його аввою? Авва Пімен відповів: Його уста зробили те, щоби його називати аввою.
55.  Говорили про авву Пімена: Він ніколи не хотів переговорювати другого старця, а радше хвалив завжди те, що він сказав.
59. Авва Теофіл, архиєпископ, прийшов раз у скит. А брати зібралися і сказали авві Піменові: Скажи владиці одне слово, щоб було повчальним відповідно до цього місця. Старець каже їм: Якщо моє мовчання не приносить добра, то не принесе добра і моє слово.
60.  Брат Пист оповідав таке: сім пустельників пішло до якогось авви Сисоя, що жив на острові Клісматі, і просили його, щоби сказав їм слово. Авва сказав їм: Простіть мене, я чоловік простий! Але ось я ходив до авви Ора і до авви Атра. Авва Ор хворів вісімнадцять літ. Я поклонився їм, щоби вони сказали мені слово. Авва Ор сказав: Що я маю тобі сказати? Іди — і коли щось побачиш, те й роби. Бог є Богом того, що бажає придбати більшого, якщо при тому змушує себе до всього. Авва Ор і авва Атер не походили з одної сторони, але між ними був великий мир, доки не упокоїлися. Авва Атер мав великий послух, а авва Ор велику покірливість. Я прожив у них кілька днів, приглядаючись до них і побачив велике чудо, яке зробив авва Атер. Хтось приніс їм невелику рибу. Авва Атер хотів приготовити її старцеві авві Орові. Він узяв ніж і став розрізувати рибу. Та авва Ор закликав його: Атере, Атере! Авва Атер лишив ніж у середині риби, - і, не розрізуючи всієї риби, пішов до старця. Мене здивував його послух; чому він не сказав: «Пожди, поки я не розріжу риби»? Я спитав авву Атра: Де ти здобув такого послуху? Авва сказав мені: Він не мій, а старця. Опісля він узяв мене і сказав: Іди й поглянь на його послух. Атер зварив невелику рибу, зіпсував її і приніс старцеві — і старець їв, не мовлячи нічого. Я спитав його: Чи смакує, старче? Він відповів: Дуже смакує. Після того Атер приніс йому трохи дуже доброї риби і сказав йому: Я зіпсував це, старче? А він відповів йому: Так, ти трохи зіпсував. Чи бачиш, — сказав мені авва Атер, — який у старця послух? І я відійшов від них і як побачив що, то старався зберегти по своїй силі. Коли авва Сисой розповів це братам, один із них благав його, кажучи: Вияви нам любов, скажи і ти нам одне слово! Сисой відповів: Той, що признає марність у знанні, сповнює все Святе Письмо. Другий із нас спитав його: Отче, що це є мандрування? Сисой відповів: Мовчи, — і куди б ти не прийшов, говори: в жодному місці я не маю діла. Це є мандрівник.
58.  Брат спитав авву Сисоя: Яка дорога, що провадить до покірливосте? Старець відповідає йому: Дорога, що провадить до покірливосте оця: утримання, молитва до Бога і старання, щоби бути нижчим від усякого чоловіка.
59.  Один брат прийшов до авви Сисоя на гору авви Антонія. Коли вони розмовляли, брат сказав до авви Сисоя: отче! Невже ти не дійшов до міри авви Антонія? Старець відповідає: Яким чином я можу дійти до міри цього святого? Коли б я мав один із помислів авви Антонія, то був би цілий, як вогонь. Однак я знаю чоловіка, що хоч і з великим трудом, — може носити його помисли.
60.  Ще спитав його брат: Невже сатана так переслідував древніх? Авва Сисой каже йому: А тепер ще більше, бо його час близький, і він тривожиться.
61.  Якісь инші прийшли до авви Сисоя послухати його слова, та він не сказав їм нічого, тільки голосно говорив: Простіть мене! Коли ж вони побачили його кошики, спитали його учня Авраама: Що ви робите з кошиками? Авраам сказав: Розтручуємо їх туди сюди. А старець, почувши це, сказав: Сисой годується то звідси, то звідти. Як вони це почули, дуже скористали і, навчені його покорою, відійшли з радістю.
62.  Брат сказав до авви Сисоя: Я завважую в себе, що в мені перебуває пам'ять про Бога. Старець відповідає йому: Не важливо, що в тебе є помисел з Богом, а важливо — бачити себе нижчим від усякої тварини. Бо таке приниження і тілесна праця приводять до покірливости.
63.  Блаженна Синклитикія мовила: Як неможливо без цвяхів побудувати корабель, так неможливо спастися без покірливости.
64. Авва Іперехій сказав: Дерево життя, що піднімається у височінь, - це покірливість.
65.  Сказав ще: Наслідуй митаря, щоб не підпасти осудженню з фарисеєм. Полюби лагідність Мойсея, щоби твоє гостре серце не перемінилося у водяні джерела (див. Пс. 113, 8).
66. Авва Сисой мовив: Сира цегла, покладена у фундаменті близько річки, не протримається жодної години, а перепалена лишається, як камінь. Так і чоловік, що має тілесну мудрість і не загориться, як Йосиф, занепаде, тільки-но отримає владу. Бо багато спокус мають ті, що живуть між людьми. Знаючи ж свої сили добре втікати від ярма керування; тільки тверді в вірі бувають непохитні. Коли б хто хотів говорити про святого Йосифа, то сказав би, що він не був земним чоловіком. Які він мав спокуси, і в якій стороні! Там не було сліду богопочитання. Але Бог отців був із ним і визволяв його від усякої біди, і він сьогодні зі своїми отцями в Небесному Царстві. Тож, трудімося, пізнавши міру своїх сил; бо і при цьому ледве чи зможемо уникнути Божого суду.
67.  Один старий самітник, що жив у пустині, говорив сам до себе, що він виповнив чесноти і молився Богові, кажучи: Господи, покажи мені, чого ще бракує, а я зроблю. Бог задумав упокорити його помисли і сказав йому: Йди до архимандрита і зроби те, що він тобі скаже. І об'явив Бог архимандритові, кажучи: Оце один самітник іде до тебе. Скажи йому взяти батіг і пасти свині. Старець, прийшовши, застукав до дверей, увійшов до архимандрита, і, поздоровивши один одного, вони сіли.
Самітник говорить йому: Скажи мені, що маю робити, щоби спастися? Архимандрит каже йому: Чи зробиш те, що я тобі скажу? — Зроблю, — відповідає пустельник. Тоді архимандрит сказав йому: Візьми цей батіг і йди пасти свині. Самітник пішов і став пасти свині. Ті ж, що знали і чули про нього, бачачи, що він пасе свині, говорили: Бачите великого самітника, про якого ми чули; він має біса й пасе свині. Та Бог бачив покору самітника, що він так переносив зневаги людей, і відпустив його на попереднє місце.
68.  Чоловік, опанований бісами і пускаючи піну, вдарив у щоку якогось ченця-пустельника. Старець підставив йому й другу. Але біс не зніс вогню покори і тут-таки відступив від нього.
69.  Старець сказав: Не говори в своєму серці проти твого брата: «Я більше тверезий, ніж він, і більше від нього труджуся»; а корися духові вбожества й нелукавої любови благодаттю Христа, щоб духом гордині не впасти і не погубити свого труду. Бо написано: Коли комусь здається, що стоїть, нехай уважає, щоб не впав (Кор. 10, 12).
70. Старець сказав: Той, що його шанують і хвалять понад його гідність, зазнає більше шкоди; а кого люди недостатньо шанують, той прославляється згори.
71.  Брат спитав старця, кажучи: Чи добре творити велику покуту? Старець говорить йому: Ми бачимо, як до Ісуса Навина, коли він упав ниць, явився Бог.
72.  Спитали старця: чому проти нас нак повстають демони? Старець відповів: Бо ми відкинули нашу зброю: безчестя, покору, безкорисливість і терпеливість.
73.  Брат сказав старцеві: Коли хтось збоку донесе мені слова, що звеличать мене, то чи хочеш, щоб я сказав йому, аби він не доносив їх мені? Старець каже: Ні! Брат спитав: Чому ж? — Тому, — відповідає йому старець, — що й ми не зможемо дотриматися цього і щоби в такому випадку, кажучи ближньому не робити цього, самі ми опісля не зловили себе на тім, що робимо те саме. Брат каже йому: Отож, що робити. Старець відповідає: Якщо хочеш мовчати, то для ближнього достатньо лише цього образу.
74.  Спитали старця: Що таке покора? Старець сказав: Як згрішить супроти тебе брат, і ти простиш йому, заки він ще покається перед тобою.
75.  Старець сказав: У всякій спокусі не гани чоловіка, тільки самого себе, кажучи: «Це мені сталося за мої гріхи».
76.  Старець сказав: Я ніколи не переступав свого чину, щоб вийти на висоту, і, будучи приниженим, не бентежився; бо все моє старання — просити Бога до того часу, поки Він не позбавить мене старого чоловіка.
77.  Брат спитав старця, кажучи: Що таке покірливість? Старець відповідає йому: Дякувати тому, що робить тобі зло. А брат каже: А як хтось не дійде до такої міри, що має робити? — Нехай тікає, вибравши мовчання.
78.  Якийсь брат спитав старця, кажучи: Авво, скажи нам про спасіння. Хоч ти й говориш про це, ми не затримуємо, бо гірка земля наша.
79.  Брат спитав старця, кажучи: Яке діло мандрівництва? Старець відповів йому: Я знаю брата, що вибрався мандрувати, і він був у церкві; завдяки випадку здобув він любов і сів за стіл їсти з братами. Деякі казали: Хто ще дотримується цього? І сказали йому: Встань, іди геть! Брат встав і пішов. Инші ж, засумувавши, пішли й прикликали його. Після цього хтось спитав його, кажучи: Що трапилося в твоєму серці, коли ти вийшов і знову прийшов? Брат каже їм: Я подумав у своєму серці, що подібний до пса, що як проганяти його, відходить, а як кликати, приходить.
80.  Одного разу якісь люди, що мали зі собою біснуватого, прийшли в Тиваїду до одного старця, щоби він уздоровив його. Після багатьох прохань каже старець бісові: Вийди з Божого творіння! Біс сказав старцеві: Виходжу, але спитаю тебе одне слово і скажи мені: хто це в Євангелії козли, а хто ягнята? Старець сказав: Козли — це я, а ягнят знає Бог. А чорт, почувши це, закричав сильним голосом: Оце я виходжу через твою покору! І вийшов тут-таки.
81.  За цісаря Теодосія Молодшого жив на передмісті Царгороду один єгипетський чернець. Якось, переходячи цією дорогою, цісар лишив усіх, прийшов один і застукав до дверей ченця. Чернець відчинив і упізнав, хто це був, але прийняв його, як одного з жовнірів. Коли цісар увійшов, чернець проказав молитву, і вони сіли. Цісар почав питати: як живуть отці в Єгипті? Старець сказав: Усі моляться за твоє царство. І сказав йому: Спожий трохи страви. І намочив йому хліба, дав трохи оливи, дав солі — і цісар їв. Чернець дав цісареві води — і він пив. Цісар каже до нього: Чи ти знаєш хто я? Старець каже: Бог тебе знає. Тоді цісар говорить йому: Я — цісар Теодосій. Старець тут же поклонився йому. Цісар каже йому: Щасливі ви безтурботні в житті. Справді, я народився у цісарському достоїнстві, але ніколи я так не споживав хліба й не пив води, як сьогодні, бо їв оце з цілковитим вдоволенням. Від того часу почав цісар шанувати ченця. Але старець, уставши, втік і знову прийшов до Єгипту.
82.  Старці говорили: Коли ми не маємо боротьби в собі, тоді мусимо більш упокорюватися, бо Бог, знаючи нашу неміч, охороняє нас. А як будемо цим хвалитися, то відійме від нас свою охорону, й ми погинемо.
83. Одному з братів явився диявол, що перемінився у ангела світла, та й каже йому: Я — архангел Гавриїл і мене послано до тебе. Та брат мовив: Чи не до иншого тебе послано, бо я не гідний бачити ангела. І диявол тут же став невидимий.
84.  Говорили старці: Якщо й справді з'явиться тобі ангел, то не приймай, а впокорися, кажучи: Я, що живу в гріхах, не гідний бачити ангела.
85.  Оповідали про одного старця: Коли він перебував у своїй келії й подвизався, то ясно побачив демонів і поглянув на них з презирством. Коли ж диявол побачив, що його старець зневажив, то прийшов і заявив про себе, кажучи: Я — Христос! Старець, побачивши його, заплющився. А диявол сказав йому: Чому ти заплющився? Я — Христос! Старець відповів: Я тут не хочу бачити Христа. І диявол, почувши це, став невидимий.
86.  Демони, бажаючи звабити одного старця, говорили йому: Чи хочеш побачити Христа? Старець сказав їм: Анатема вам і про кого ви говорите. Я вірю моєму Христові, що сказав: Коли хто скаже тоді вам: Глянь, ось Христос, чи онде, — не вірте (Мт. 24, 23). І демон тут-таки став невидимий.
87.  Оповідали про одного старця, що він постив сімдесят тижнів і їв страву один раз на тиждень. Він просив Бога за якийсь вислів із Святого Письма, але Бог не відкрив йому. Старець каже сам собі: Такий був труд, а я нічого не скористав. Піду до мого брата і спитаю його. І коли він замкнув двері, щоби відійти, то послав Господь до нього ангела, що сказав: Сімдесят тижнів, що ти постив, не наблизили тебе до Бога; та коли ти впокорив себе самого піти до свого брата, послано мене до тебе, щоби звістити тобі слово. І ангел, відкривши йому про те слово, що його він шукав, відійшов від нього.
88.  Говорили про одного з отців, що він протягом сімох літ просив Бога якогось дару — і дано йому його. Після того пішов від до одного великого старця і звістив йому про дар. Коли старець почув, зажурився і сказав: Великий труд! І сказав йому: Йди, відбудь других сім літ і благай Бога, щоби відняв від тебе твій дар, бо це для тебе не корисне. Він пішов і зробив так, поки не віднято від нього.
89.  Передавали про одного з отців, що він говорив: Коли хто зі страхом Божим і покорою поручить братові виконати діло, то те слово, що виходить по Божому, чинить брата покірним до виконання. А коли хто хоче наказати братові не Божим страхом, а силою, бажаючи володіти, то Бог, що бачить тайни його серця, не дасть йому почути або виконати. Бо явне є діло Бога і явне з людської влади. Боже діло — покірне, з потіхою, а діло влади — із страхом і збентеженням, — воно від злого.
90.  Старець мовив: Я волію приниження з покірливістю, ніж перемогу з пихою.
91.  Старець сказав: Не погорджуй тим, що стоїть перед тобою, бо ти не знаєш, чи в тобі Божий Дух, чи в ньому. А тим, що стоїть перед тобою, називаю того, що служить тобі.
92.  Брат спитав старця, кажучи: Якщо я житиму з братами й побачу невідповідне діло, то чи хочеш, щоби я сказав про це? Старець відповів йому: Якщо будуть старші від тебе, або твої ровесники, то, замовчуючи, ти краще заспокоїшся; в такому випадку ти принизишся і будеш безтурботним. Брат говорить йому: Що ж мені, отче, зробити, якщо духи непокоять мене? Старець каже йому: Якщо ти з трудом зносиш, то пригадуй тим, що грішать, але завжди з покірливістю; а як не послухають тебе, то лиши свій труд перед Богом - і Він сам тебе заспокоїть. Бо це значить кинути себе самого перед Богом і полишити свою волю. Старайся, щоби не був ти видний, щоби твоя журба була за Богом. Але я бачу, що краще над усе мовчати, бо в цім покірливість.
93. Брат спитав старця, кажучи: Що це є поступ чоловіка за Богом? Старець відповідає: Поступ чоловіка — це покора; бо наскільки він впокорює себе, настільки осягає поступ.
94.  Старець сказав: Якщо хтось скаже в покірливості: «прости мене» — той спалює демонів.
95.  Старець сказав: Якщо засвоїш мовчання, то не думай про себе, що ти виконав чесноту, але говори: Я негідний навіть говорити.
96.  Старець сказав: Коли б мельник не накривав покривалом очі тварині, що ходить довкола жорен, то вона б оберталася і з'їдала його працю. Так і ми, за Божим зарядженням, берім покривало, щоб, не видячи, чинили добро; а як станемо влещувати себе, — занапастимо нашу нагороду. Тому ми з дня на день перебуваємо в нечистих помислах і бачимо тільки те, що осуджує нас самих; а ці нечистости служать покривалом малого добра. Бо коли чоловік ганить самого себе, то він не занапащує свою працю.
97.  Старець сказав: Я радше хочу вчитися, як учити.
98. Сказав ще: Не вчися передчасно, бо тоді весь час свого життя будеш збіднений в розумі.
99.  Спитали старця: Що таке покора? І відповів: Покора, це діло велике і божественне. А дорога покори така: тілесна праця і визнавати себе самого грішником, нижчим усіх. Брат спитав: Що значить вважати себе нижчим від усіх? Старець відповів: Це значить не звертати уваги на гріхи инших, а завжди на свої, і безнастанно молитися Богові.
100.  Один чернець образив иншого. Ображений вклонився тому, що його образив.
101. Брат спитав одного старця, кажучи: Скажи мені одне діло, щоб я дотримав його і через нього набув усі чесноти? Старець сказав: Той, що зносить приниження, зневагу і шкоду, може спастися.
102.  Старець сказав: Не знайомся з ігуменом і не ходи до нього часто, бо це тебе осмілить, і ти забажаєш панувати над иншими.
103. Старець сказав: Той, що його хвалять, має роздумувати про свої гріхи й думати, що він негідний того, що про нього говорять.
104.  Один брат жив у кеновії і всі тягарі братів брав на себе, так, що обвинувачував себе навіть у перелюбі. Та деякі брати, що не бачили його роботи, почали наговорювати на нього, кажучи: Скільки зла він робить, а ще й не працює! Але авва, що знав його працю, сказав братам: Я волю його одної рогожі, що він її робить в покорі, ніж усе те, що ви робите із гордости. І, бажаючи повчити їх, він приніс усі їх роботи й одну рогожу брата. Розклавши вогонь, авва вкинув у нього всі роботи — і всі вони згоріли, крім рогожі, що її робив брат. Як браття побачили це, настрашилися — і від цього часу мали його немов за отця.
105.  Спитали старця: Як деякі говорять, що ми бачимо видіння ангелів? Старець відповів: Блаженний той, що завжди бачить свої гріхи.
106.  Брат образив брата. Той, що образив, почувши про це, прийшов до ображеного просити в нього прощення. Та той не відчинив йому дверей. Після того він пішов до одного старця і оповів йому справу. Старець у відповідь сказав йому: Дивися, чи не маєш ти чого-небудь у своєму серці, осуджуючи брата, що він винен, а самого себе виправдовуєш, і тому саме не заряджено згори, щоби відчинилися тобі двері. Окрім цього зроби те, що я тобі говорю. Якщо він згрішив проти тебе, то йди і скажи собі в серці, що ти згрішив супроти нього; тим виправдаєш свого брата, тоді Бог врозумить його помиритися з тобою. При цьому оповів старець йому такий випадок: були два побожні миряни, що умовилися між собою, вийшли і стали ченцями. Побуджувані ревністю євангельського слова, а не знаючи, оскопили себе самі задля Царства Небесного. Архиєпископ, почувши про це, відлучив їх. Та вони, думаючи, що зробили добре, обурилися на нього, кажучи: Ми стали скопцями задля Небесного Царства, а він відлучив нас. Ходімо і занесімо на нього скаргу до Єрусалимського архиєпископа. І пішли та розповіли йому про все. Архиєпископ каже їм: Відлучую і я вас. Зажурені, вони знову пішли до архиєпископа в Антіохії і розповіли йому все про себе самих. Цей теж їх відлучив. І говорять вони між собою: Ходімо у Рим до Патріярха, він оборонить нас від них усіх. Прийшли до Великого архиєпископа Римського і оповіли йому, що зробили з ними архиєпископи. Ми — кажуть, — прийшли до тебе тому, що ти голова всіх. І цей сказав їм: Я відлучаю вас, — і ви перебуваєте у відлученні. Після цього, не розуміючи, що діється, мовили вони один одному: Ці догоджують один одному, бо сходяться разом на собори. Ходімо до святого Епіфанія Божого, Кипрійського єпископа, бо він пророк і не дивиться на лице чоловіка. Коли ж вони наблизилися до його місця, то йому об'явлено про них. І він послав їм на зустріч сказати: Не входіть у це місто. Тоді вони, отямившись, сказали: Справді, ми згрішили. Отож, пощо ми виправдовуємо себе самих, начебто вони несправедливо відлучили нас, якщо і цей пророк також відлучає, бо Бог об'явив йому про нас? І дуже обвинувачували себе за діло, що зробили. Тоді серцезнавець Бог, знаючи, що вони направду обвинувачували себе, об'явив про те авві Епіфанієві. Він послав за ними, привів їх до себе, потішив, прийняв до церковної спільноти, написав до Олександрійського архиєпископа так: прийми своїх дітей, бо вони щиро розкаялися. — І старець сказав: Оце є зцілення чоловіка, й цього хоче Бог від нього, щоби чоловік брав свій гріх на себе і просив Бога. Брат, почувши це, зробив за словом старця, пішов і застукав до дверей брата. А він, тільки-но почув його, перший розкаявся перед ним і негайно відчинив двері. Вони від душі обійнялися, і був між ними в душі великий мир.
107. Два ченці, брати за тілом, жили разом, і диявол забажав розлучити їх один від одного. Якось молодший запалив світильник і поставив його на свічник. Диявол зробив так, що перекинув свічник і брат у гніві ударив молодшого брата, та цей розкаявся перед ним, кажучи: Потерпи мені, брате, я знову його засвічу. І ось прийшла сила Господня й мучила демона до ранку. Демон пішов і звістив це своєму начальнику. Коли ж поганський жрець почув це, про що оповів йому демон, відійшов, став ченцем і від самого початку старався утримати покору, кажучи: Покора нищить усю ворожу силу, як це я сам чув від тих, що казали: коли ми непокоїмо ченців, і один з них навернеться і покається, то руйнує всю нашу силу.
108.  Авва Лонгин сказав: Пошана і покірливість завжди добре. Ось, облесний чоловік, що старається видаватися ласкавим і робить це багато разів, стягає на себе осуд; а чоловік шанобливий, що обгороджується покірливістю, завжди зберігає честь.
109.  Іще сказав: Покора має силу над усякою владою. Один із старців оповідав: два єпископи жили недалеко один від одного і якось зародилася в них взаємна зневага, бо один був багатий і сильний, а другий покірний. І сильний шукав нагоди зробити зло другому. Почувши про це, другий сказав своєму клирові: Ми переможемо його благодаттю Божою. Кажуть йому: Владико! Хто може проти нього? — Потерпіть, — каже він, — діти, і побачите милість Божу. І коли у багатого був празник Святих мучеників, покірний бере з собою свій клир і говорить їм: Ідіть за мною і дивіться, робіть те, що я робитиму, й ми переможемо його. Клир говорив: що з ним зробимо? І приходять до нього, коли закінчився молебень, і зібралося до нього місто. Покірний єпископ падає зі своїм клиром до його ніг і каже: Прости нам, владико, ми твої слуги. А він, здивований тим, що зробив покірний і зворушений переміною, що її Бог учинив у його серці, сам хапає його за ноги, кажучи: Ти будеш мій владика і отець! І від того часу була між ними велика любов. Сказав покірний своєму клирові: Чи не говорив я вам, діти, що одержимо перемогу благодаттю Христовою? Так і ви, коли маєте ненависть до кого-небудь, робіть те саме, і переможете благодаттю нашого Господа Ісуса Христа.
110. Авва Маркіян сказав: Якщо ми дбаємо за покірливість, то не потребуємо науки, бо всі нещастя бувають через наше мудрування. Бо якщо апостолові дано посланця сатани, щоб Павло не зносився і терпів пакості (див. 2 Кор. 12, 7), то тим більше нам, що величаємося, дається цього посланця щоб страждати, поки ми не упокоримося.