Після сумної зустрічі біля будинку Каяфи Богоматері зі Спасителем, Який знемагав під тягарем Хреста, Вона втратила свідомість. Іванна Хуса, Сусанна, Саломея та Іван разом з племінником Йосифа Ариматейського відвели її в будинок Лазаря. Богоматір знову розлучили з Її Улюбленим Сином, який знемагав під тягарем страждань!
Безмежна любов Божої Матері до Свого Сина, Її бажання бути разом з Ним, розділити Його страждання, не залишати Його, поки Він ще живий, випрохало Їй Небо.
Сумна процесія рушила до будинку Лазаря на околиці міста. Тут було також кілька святих жінок разом з Мартою та Марією Маґдалиною, що голосно ридала від горя.
З будинку Лазаря всі святі жінки (а було їх сімнадцять) пішли Хресною Дорогою, яку пройшов Спаситель. Мовчазні та серйозні, вони не зважали на глузування натовпу. Але глибина їхнього горя викликала повагу.
Прийшовши до форуму, поцілували землю в тому місці, де Спаситель взяв на Себе тягар Хреста. Звідси вони пройшли всю Хресну Дорогу Спасителя, з шаною вкло­няючись усім місцям, освяченим мукою Ісуса, намагаючись скрізь відшукати Його сліди.
Пречиста Діва Марія духовно весь час йшла за Своїм Сином, Духовним зором бачила всі Страсті Господні. Розділяючи Його Страждання, Вона могла скерувати Своїх друзів, що були біля Неї, по Його Дорозі – так відбувалося перше поклоніння та перша проща.
Отож Хресна Дорога, як найзворушливіше поклоніння християн, була чудесним способом викарбувана в люблячому Серці Божої Матері тим Мечем, про який пророче говорив Їй старець Симеон. Поклоніння Хресній Дорозі на Голготу Бо­гоматір передала всім, хто супроводжував Її, а вони, в свою чергу, передали наступним поколінням. То був безцінний дар Спасителя Своїй Матері, що перейшов з Її Серця в серця Її дітей, завдяки незмінній традиції Церкви, що гідна великої шани.
Здавен у євреїв був звичай вшановувати місця, де відбувались важливі події, встановлювати там каміння й ходити до святих місць для молитви. І поклоніння Хресній Дорозі з’явилось не як забаганка людська, а завдяки Про­видінню Божому, яке дбало про Свій народ. А приклад для поклоніння показала Найбільш любляча та Найніжніша з усіх Матерів, йдучи за Спасителем Його скорботною Хресною Дорогою!
Дійшовши до будинку Вероніки, увійшли туди, бо Пилат з ескортом, що супроводжував його до брами міста, якраз перетинав вулицю. У Вероніки вони побачили Хустину з відбитком Обличчя Спасителя. Вони дивились на неї, пла­кали, голосили, виявляли хвалу Господу за ласку до Своєї по­кірної рабині.
Вони взяли з собою посудину з запашним напоєм, який приготувала Вероніка, і рушили до брами, яка вела на Голготу. Благочестиві жінки, яких зворушив вигляд Спасителя, і навіть чоловіки, які приєдналися до святих жінок, збільшили кіль­кість тих небагатьох шанувальників Господа, які йшли на Святу гору.
Неможливо розповісти про горе та скорботу Пречистої Діви, коли Вона побачила місце страти. Вона переживала в Собі всі страждання Спасителя, усі Його муки і, крім цього, тугу, що не могла померти разом з Ним.
Марія Маґдалина, що спочатку заніміла від горя, потім почала голосно кричати та голосити; вона піднімала у відчаї руки, погрожуючи катам, її супутницям доводилося під­тримувати її, щоб вона не впала, і прикривати собою від гніву ворогів Господа.
Святі жінки піднялись на гору із заходу, де підйом по­хиліший. Тут вони поділились на три групи. Пресвята Діва Марія, Марія Клеопова, Саломея та Іван були навпроти на­сипу. Марта, Марія, Хелі, Вероніка, Іванна Хуса, Сусанна та Марія, мати Марка, стояли неподалік, підтримуючи Маґ­далину. Ще далі стояли інші жінки. Між цими трьома групами були друзі Спасителя.
Фарисеї, верхи на конях, розташувались у кількох місцях навколо насипу, а п’ять доріг, що вели на гору, охо­роняли римські воїни.
Не відводячи погляду, Богоматір дивилась на місце страти, на заглиблення, в якому мав стояти Хрест, що лежав перед Нею, на молотки, мотузки, величезні цвяхи. Жахливі, п’яні кати безперервно вигукували прокляття і лайку.
Два інші хрести були підняті, от-от їх мали опустити в заздалегідь підготовлені ями.
Пресвята Діва не бачила Спасителя, і це Її дуже за­смучувало, Її Син був ще живим! Вона хотіла Його поба­чити, і одночасно біль стискав Її Серце. Вона знала, побачити Його означало витерпіти найжахливішу муку.
Зранку і до десятої години, коли виголосили вирок, падало щось подібне на град. Під час Дороги на Голготу не­бо трохи проясніло. В полудень червонясті хмари зать­марили сонце.
Під час останнього перебування в темниці Спаситель молився безнастанно і прохав Свого Отця Небесного уділити ще сили для наступних терпінь і ще раз пожертвував Себе за гріхи Своїх ворогів.
Четверо катів вивели Його з печери, де Він був зачи­нений. І поки вони вели Його до місця страти, б’ючи та обра­жаючи, натовп дивився на Жертву та знущався з Неї. Римські воїни залишались спокійними і байдужими, дбали лише про дотримання порядку.
Нарешті Спаситель зійшов на насип, що відділяв вершину від решти гори. Коли святі жінки побачили, як вели Господа, вони дали гроші одному чоловікові, щоб той через катів передав Спасителеві посудину з освіжаючим напоєм, аби хоч трохи полегшити Його страждання. Але негідники самі випили вино.
Кати мали з собою дві посудини темного кольору. В одній – оцет та жовч, у другій – вино, спирт та миро. Вони приклали до вуст Спасителя першу, але Він спробував і відштовхнув її.
На вершині насипу було вісімнадцять катів. Шестеро з них бичували Його, четверо – тягли за прив’язані до пояса мотузки, двоє тримали за мотузки Хрест під час Дороги. Було ще шість, що мали розпинати Спасителя. Вони пиячили, готуючи все необхідне для розп’яття...
Зовні вони нагадували диких розлючених звірів. Це були чужинці, які пропонували свої послуги євреям та римлянам.
"Усе це видовище видавалось мені ще жахливішим, – свідчила Еммеріх, – бо я бачила те, чого не бачили інші – видіння пекла, що жахали мене від самого початку.
Демони безперервно збуджували лють жорстоких катів, спонукаючи їх на страшну справу. Безліч диявольських потвор у вигляді змій, драконів з гострими кігтями і найгид­кіших та найстрашніших чудовиськ, яких можна собі лише уявити, було в повітрі навколо Голготи. Вони затьма­рювали собою небо, проникали в уста та серця присутніх, сідали на їхні плечі, і люди відразу відчували особливу лють та нена­висть і починали лаяти та проклинати Спасителя.
І одночасно (це мене трохи заспокоювало) я бачила навколо Господа Ангелів, що плакали, і легіони ангельських чинів, що покривали собою Богоматір та інших святих жінок, підтримуючи їх духовно!”
Кати зірвали одяг, що покривав рамена Спасителя, зняли пояс, на якому тримались мотузки – пояс та нараменник, що були на Ньому. Позаяк не могли зняти з Нього туніку через Голову, бо на Голові був широкий терновий вінок, то брутально зірвали вінок з Голови, і рани, що трохи підсохли, знову почали кривавити. Потім вони брутально зірвали з тіла туніку через покриту закривавленими ранами Голову.
І оце став Син Людський перед лицем Своїх ворогів. Тіло Його було покрите глибокими кривавими ранами. На Спасителеві залишилися тільки нараменник та смужка тка­нини, що прикривала Його стегна. Нараменник був з твердої від засохлої крові вовни, що роз’ятрювала Його рани і завда­вала Йому невимовних страждань. З Нього брутально зірвали нараменник, оголивши покриті ранами груди. На Його плечі була глибока, аж до кістки, рана – від тяжкого Хреста. Про­сякнуті кров’ю шматочки вовни прилипли до Його ран.
Виснажений до краю стражданнями Спаситель, зда­валося, от-от упаде до ніг Своїх катів. Зауваживши це, вони посадили Його на великий камінь, який принесли сюди. На Голову Йому знову одягли терновий вінок і піднесли до вуст посудину з оцтом та жовчю, але Він відвернув Голову, не відповідаючи на знущання.
Кати, які зірвали туніку, почали зривати й смужку полотна, що покривала стегна і від великої кількості крові прилипла до тіла. Побачивши цю нову, особливо тяжку ганьбу, друзі Спасителя почали голосити.
Богоматір посилала до Неба палку молитву і вже хотіла зняти з Себе покривало та передати його Своєму Боже­ственному Синові, але молитва Божої Матері була почута, і Бог чудесно прийшов на допомогу Своєму Синові. В ту мить, коли остання наруга от-от мала звершитись, убіг якийсь чоловік, розштовхав катів та передав Спасителю полотно. Господь з любов’ю подякував йому, взяв тканину і пов’язав нею стегна. Чоловік, якому за молитвою Богоматері Бог навіяв думку надати Спасителю таку послугу, в своїй зов­нішності мав щось таке, що змушувало не перечити його волі. Він кілька разів погрозив катам кулаком і промовисто звернувся до них зі словами: "В ім’я Всемогутнього Бога, горе вам, якщо ви ще й цю ганьбу додасте до того, що вчи­нене вами!”
Більше він не промовив жодного слова і зник так само раптово, як і з’явився. Це був Йонабад, племінник святого Йосифа, син його брата, який жив на околицІ Вифлеєма. Святий Йосиф залишив братові свого останнього осла після народження Спасителя.
Ніколи раніше Йонабад не висловлювався на користь Ісуса, навіть цього дня він тримався осторонь і лише роз­питував про все, що відбувалося. Але бичування Спасителя і думка про те, що на Нього ще чекає попереду, розбурхали в ньому благородний гнів. Коли надійшов час страти, якийсь нездоланний неспокій погнав його до храму, а відтак, коли Мати Спасителя почала молитися, він раптово відчув, що мусить поспішати до Голготи, аби захистити Спасителя від останньої тяжкої наруги.
Йонабад з обуренням згадав Хама, який учинив наругу над оголеним Ноєм, і захотів прикрити Того, Хто лише був прообразом Ноя... Кати були нащадками Хама. Спаситель же уособлював вино Нового Завіту, що мало визволити люд­ство...
"Благородний учинок Йонабада був сповненням символу Старого Завіту, – казала Еммеріх, – і за цей учинок Бог його нагородив. Я розповім про це пізніше”.
Щойно Йонабад пішов, кати розпростерли Спасителя на Хресті. Живе втілення Страждання, Він Сам ліг на нього. Вони поклали Господа на спину і брутально шарпнули Його руку вгору, до місця, де був отвір для цвяха, і прив’язали її мотузками.
Один з катів уперся коліном у груди Спасителя, інший тримав розкритою долоню, яка інстинктивно стискалась, третій увігнав великий та довгий цвях в руку, яка так часто благословляла та зцілювала... Гострий цвях вбивали удар за ударом з допомогою залізного молотка. Жалібний та стри­маний стогін виривався з вуст Спасителя! Його Кров стікала на руки катів. Мотузка, якою було прив’язане зап’ястя, розір­валась, і її шматки увійшли разом з трикутним цвяхом у вузьку рану.
Пресвята Діва тихо стогнала, і здавалось, що Вона майже непритомна. Маґдалина була сама не своя.
Сверла, якими користувалися кати, були залізними, без дерев’яних руків’їв у формі літери "Т”. Великі молотки також були залізні, зроблені з цільного шмаття і нагадували муш­кель, яким користуються теслі. Цвяхи (Спаситель здригався, побачивши їх), були дуже довгими, коли їх брали в руки, вони стирчали на довжину мізинця з кожного боку. Голівка цвяха була такою великою, що майже заповнювала собою долоню руки. Цвяхи були трикутними, один кінець – широкий, як мізинець, другий – як великий палець. На кінці дуже за­гострені.
"Я бачила, – розповідала Еммеріх, – коли їх вбили, вони пройшли крізь Хрест і навіть трохи виступили зі зворотного боку”.
Коли праву руку Спасителя вже прибили до Хреста, кати побачили, що ліва рука, міцно прив’язана мотузками, майже на два дюйми не досягає до зазначеного отвору для цвяха. Тоді вони прив’язали мотузками ліву руку і, спираючись на Хрест, почали тягнути так сильно, що рука нарешті досягла отвору...
Стогін Спасителя, здавалося, міг спам’ятати і дикого звіра. Обидві руки були жахливо вивихнуті. Груди Спасителя здіймалися, а коліна наближалися до стовбура Хреста. Спершись колінами на руку і на груди Спасителя, кати мотузками прив’язали ліву руку і таким чином вбили в неї другий цвях. Кров приснула знову, і жалібний стогін Спасителя злився з ударами молотка...
Обидві руки Його утворювали пряму лінію, але точно не відповідали двом розгалуженням Хреста, тож було видно простір між нею та верхньою частиною рук.
Пресвята Діва відчувала в Собі всі страждання Свого Сина. Вона була бліда, як полотно, і невтішне голосіння виривалось з Її грудей.
Там, де була Богоматір, фарисеї не припиняли лайки та глузувань, і її довелося відвести трохи далі, до місця, де стояли інші святі жінки.
Маґдалина, наче божевільна, руками роздирала своє обличчя – Її очі та щоки були в крові!
Ближче до підніжжя Хреста, майже на третину від його висоти, великим цвяхом була прибита дошка для ніг Спасителя. Він мав начебто стояти, а не висіти на Хресті (бо руки б тоді відірвались).
У дошці було зроблено отвір для цвяха. Кати злегка вистругали деревину Хреста, щоб увійшли п’яти. Якби не ці завбачливі приготування, що робилися з ненависті, щоб продовжити агонію, страта Спасителя була би значно коротшою.
Насильницьке витягування рук Спасителя стиснуло Його тіло і припідняло коліна. Кати витягнули Йому ноги і зв’язали їх мотузками, але не змогли дотягнути ступні до перекладини для ніг. Знову почали лаятись та проклинати! Одні хотіли зробити нові отвори для цвяхів рук, їм здавалося, що міняти місце перекладини важче, інші знавісніло кричали: "Він не хоче витягнутись, але ми Йому допоможемо!” Тоді вони прив’язали мотузку до Його правої ноги і з дикою жорстокістю тягнули її, поки не прив’язали до перекладини... Усе тіло Спасителя було настільки викручене від такого насилля, що Його груди розірвались, і Він вигукнув: "Боже Мій! Боже Мій!”
Тоді вони обв’язали мотузками Його руки та груди, щоб не дати рукам та грудям розірватись ще більше. Неможливо розповісти про Його страждання – здавалося, що кістки виходили з Його тіла назовні!
Вони прив’язали мотузками ліву ногу над правою. Але ліва нога не лежала так рівно над правою, щоб їх можна було прибити разом. Щоб досягнути цього, вони пробили їх вістрям заліза, таким же гострим, як цвяхи на руках. Потім вони взяли довший за інші цвях і з варварською жорстокістю увігнали його в отвір у лівій нозі, в праву ногу і в перекладину на Хресті. Це було для Господа найжорстокішою мукою. "Я нарахувала тридцять шість ударів молотка, – казала Еммеріх, – ударів, які зливались з тихим жалібним стогоном, що виривався з грудей Спасителя. А навколо вирувала лють та ненависть – усі знавісніли від люті!”
Жахлива жорстокість, з якою мучили Спасителя, викликала в Деяких присутніх, особливо в жінок, вигуки обурення та співчуття. Звідусюди було чути: "Земле, чому ти не розверзнешся і не поглинеш їх!” Та лише лайкою відповідали кати на вигуки співчуття та обурення...
Спаситель стогнав. Він не припиняв молитися, повторювати пророцтва та псалми, що якраз у ці хвилини збувалися на Ньому і заповнювали весь проміжок Його Хресної Дороги та Страждань на Хресті до самої Смерті.
"Я чула, як Він повторював уривки пророцтв, і повторювала їх за Ним. Потім я згадала їх, читаючи псалми, але тепер така знесилена, що не можу їх пригадати.
Під час жахливого видовища розп’яття Спасителя я бачила Ангелів, які плакали навколо Нього!”
Перед розп’яттям начальник римської варти наказав прикріпити до верхівки Хреста напис, зроблений Пилатом. Фарисеї були незадоволені цим, а римляни глузували з євреїв, що вони розіп’яли свого Царя. Частина фарисеїв, скопі­ювавши напис, терміново подалися до міста, щоб домогтися у правителя дозволу замінити прибитий напис на інший.
Під час розп’яття Господа продовжували довбати отвір у скелі, щоб потім опустити в нього Хрест, але він був ще недостатньо великий, а камінь скелі надзвичайно міцний. Кати були п’яні, їх палило зсередини так, що вони збо­же­воліли і зганяли злість на Спасителеві, звинувачуючи Його в чаклуванні та знущаючись над Його терпінням. Кілька разів вони спускались з вершини до підніжжя і там купували молоко у жінок з сусіднього табору.
За сонцем було майже чверть на першу, коли Спасителя прибили до Хреста. Коли піднесли Хрест, з храму почувся голос сурми, якраз заколювали Пасхальне ягня!
Після того, як Спасителя прибили цвяхами до Хреста, кати прив’язали мотузки до кілець, прикріплених згори до Хреста, і пропустили їх через балку, поставлену з другого боку. Хрест підняли за допомогою мотузок і почали штов­хати його підніжжя до отвору в скелі. Невдовзі важкий Хрест упав у цей отвір так, що стряслася земля, і Спаситель страд­ницьки застогнав.
Усе тіло Господа наче осіло, зігнулось від стрясання, рани знову відкрилися, кров потекла ще сильніше, почувся хрускіт кісток...
Щоб укріпити Хрест, в отвір вбили п’ять шматків де­рева: один спереду, другий справа, третій зліва і два ззаду. То була урочиста й одночасно жахлива хвилина, коли серед наруги катів, фарисеїв та натовпу, що стояв неподалік, Хрест, хитнувшись у повітрі, впав на дно отвору. Водночас благо­честиві сумні голоси заволали до Хреста. Це були найсвятіші голоси землі: Богоматері, Її супутниць й усіх вірних, що мали чисті серця. Святі голоси зі зворушливою скорботою вітали Слово в Тілі, прибите до Хреста! Вони простягнули свої руки до Нього, мов би хотіли в єдиному прагненні прийти на допо­могу Найсвятішому зі святих, Нареченому душ, що живцем був прибитий до Хреста, Полоненому в руках розлючених грішників...
Коли ж почувся жахливий скрегіт від падіння підніжжя Хреста в отвір, раптом настала хвилина мовчання. Всі відчули щось нове, вражаюче, що не могли збагнути, і саме пекло з жахом відчуло це стрясання знаряддям страти, і посилились лють та ненависть, які надихали його приспішників.
А бідні душі чистилища і праведні душі, затримані перед брамою раю, наче в полоні, в чеканні визволення, від­чули радість, якої не знали досі. Нетерпляче чекання змінила радість тріумфу – це був знак, що Переможець підійде до брами їхньої в’язниці, щоб звільнити їх.
Святе дерево Хреста Спасителя повстало серед землі, як колись дерево життя в раю, а з широких ран Спасителя потекли на землю чотири потоки Крові, що мала звільнити, очистити, омити давнє прокляття і дати землі можливість принести багаті плоди спасіння.
Коли відбулося здвигнення Хреста, мовчання, що раптом запанувало, знову змінили розлючені крики, і сурми з храму сповістили про заколювання ягнят. Натовп, що зібрався біля Пасхального Ягняти, замовк, і цим урочистим мовчанням багато зачерствілих сердець були зворушені та згадали слова Предтечі: "Ось Ягня Боже, що взяло на Себе гріхи світу!”
Обличчя Спасителя на Хресті було звернене на пів­нічний захід. Поки підніжжя Хреста ще не опустили в отвір скелі, ноги Спасителя трималися на висоті людського зросту від землі, коли ж Хрест зрушився в отвір, ноги опустились так низько до землі, що Його друзі могли їх цілувати, набли­зившись до Хреста. Проміжок шляху до вершини гори, який їм потрібно пройти, щоб наблизитись до Спасителя, був стрімкий і важкий, як будь-який шлях, що веде до Хреста.
"Коли розпинали Спасителя, обидва розбійники з прив’язаними до поперечок хрестів руками лежали на спині на східному схилі Голготи. Біля них була варта, їх звину­вачували у вбивстві жінки разом з дітьми в місцевості між Єрусалимом та Йоппе. Їх затримали на якомусь заїзді, біля якого часто відбувались маневри воїнів Пилата. Обидва розбійники вдавали з себе багатих купців. Перед вироком вони довго сиділи у в’язниці.
Розіп’ятий зліва від Спасителя був старшим за іншого. Запеклий злочинець, затятий злодій, він звів багатьох людей з праведного шляху. Я чула справжні імена розбійників, але забула їх, і тому називатиму, як ми звикли, розбійника роз­судливого Дісмасом, а затятого – Гесмасом. Обидва нале­жали до банди, яка грабувала на кордоні з Єгиптом.
Під час утечі в Єгипет Свята Родина опинилася в схо­вищі цієї банди і перебула там ніч. Син одного з розбійників, Дісмас, якраз і був тим самим хворим на проказу хлопчиком, якого, прислухавшись до поради Богоматері, викупали у воді, в якій перед тим Пресвята Діва купала Немовля Христа. І хлопчик відразу зцілився. Матір дитини була нагороджена чудом за своє добре ставлення до бідних утікачів.
Це був лише прообраз справжнього зцілення, яке відбулося на Голготі, коли Дісмас очистився Кров’ю Христа на хресті біля Спасителя.
Дісмас був справжнім злочинцем, але не зовсім втра­ченою людиною. Він не визнав Спасителя в Ісусі, але безмежне терпіння Христа його надзвичайно вразило і під час Розп’яття Христа він говорив своєму приятелеві про надзвичайну мужність Жертви: "Як надзвичайно жорстоко поводяться з Галилеянином. Можливо, Новий Закон, який Він проповідує, – дуже важлива справа. Та й терпіння Його незвичайне, і видно, що має дуже велику владу над людьми”.
Але Гесмас відповів Йому: "Яка там влада? Якби Він був таким могутнім, як про Нього говорять, то зміг би звільнити і Себе, і нас!”
Кати повідомили, що час страчувати розбійників. Поспіхом почали звільняти їх від перекладин хрестів, до яких вони були прив’язані. Поспішали, бо сонце почало зать­марюватись, і все в природі сповіщало про грозу чи бурю.
Кати приставили драбини до встромлених у землю хрестів і припасували поперечні частини хрестів до стовбура. Для цього було приставлено по дві драбини до кожного хреста.
Після того, як розбійникам дали суміш оцту з миром, з них зняли їхній жалюгідний одяг. Потім їх прив’язали за руки мотузками, що були перекинуті через перекладини хрестів. На хрести їх підняли з допомогою підпорок, на яких стояли їхні ноги, їм скрутили руки і прив’язали до перекладини хрестів мотузками, зробленими з кори дерева. Потім за­кріпили за лікті, коліна і ступні. Мотузками так сильно поперетягували руки і ноги, що їхні жили рвалися і тріщали кості. Кричали вони жахливо.
Розсудливий розбійник промовив: "Як тяжко ми страждаємо! Але якщо б з нами поводились так, як з нещас­ним Галилеянином, то нас не потрібно було б прив’язувати до хрестів: ми вже би давно померли”.
Коли закінчилася страта, кати почали ділити одяг Спасителя. Верхнє вбрання було вузьке вгорі й широке внизу. Воно було підшите іншою тканиною на грудях так, що між одягом та підкладкою утворювались кишені. Вони розірвали це вбрання на довгі паси і поділили його між собою. Так само вчинили і з тунікою Спасителя, прикрашеною облямівкою, що відкривалась на грудях, з поясом та нижньою тунікою, просякнутою кров’ю.
Вони не знали, як поділити одяг без шва, тож узяли дощечки з ямками, позначеними цифрами, подібні до ква­солини камінці, які мали з собою. Так вони кидали жереб на одяг Спасителя без шва, кому він дістанеться. Тут до них поспіхом підійшов посланець від Йосифа з Ариматеї та Ни­кодима. Він сказав катам, що неподалік є люди, які куплять одяг Спасителя. Кати зібрали весь одяг Спасителя і поква­пились продати. Так християни змогли придбати ці дорого­цінні реліквії.
Коли земля стряслася під час падіння Хреста в отвір скелі, на Голові Спасителя, увінчаній терновим вінком, з’явилась кров, яка потоками текла з Його Голови, рук та ніг. Кати приставили драбину до Хреста, розв’язали ті мо­тузки, якими вони обв’язали Тіло Боголюдини, щоб, коли під­ні­матимуть Хрест, Воно не порвалось у тих місцях, де були вбиті цвяхи. Звільнене від мотузок Тіло випросталось, але всі рани відкрились.
Господь опустив Голову на груди і знепритомнів на сім хвилин. Здавалося, життя залишило Його! Кати ділили одяг Спасителя, з храму долинав звук сурми.
Усі були пригнічені: одні – скорботою, інші – нена­вистю...
"Я бачила Ісуса, мого Спасителя, моє Спасіння і Спа­сіння всього світу, нерухомим, без ознак життя. Здавалося, що Він помер, – казала Еммеріх. – Я дивилася на Нього з безмежним болем і страхом! Мені здавалося, що життя зали­шає мене, що я вже не живу, що я отримала смертельний удар. Моє серце було сповнене скорботи, горя та любові. Голова моя, наче зранена терном, нічого не тямила, намо­рочилась від страждань, мої руки та ноги палахкотіли вогнем. Гострий біль пронизував усі мої м’язи та нерви, мов би поці­лені невидимими стрілами. Увесь біль, який міг лише бути, наче зустрічався в моїх зовнішніх органах, змагаючись між собою і завдаючи мені неймовірних страждань. Та, незва­жаючи на все це, терпіння для мене було втіхою. Я перебувала серед страждань, які поглинали мене, наче серед темної глибокої ночі, де бачила лише мого Спасителя та Наре­ченого, Нареченого всіх душ, які піднімались до знаряддя Його Страждань, до Його Хреста! Дивлячись на це, я відчу­вала, як внутрішня втіха пронизує мою душу і з’єднується зі стражданнями”.
Кров була на повіках Спасителя, Його волоссі, бороді та Його Божественних вустах.
Голова впала на груди, а терновий вінок заважав Йому підняти Голову без страждань. Груди Господа були розірвані, плечі, лікті, зап’ястя рук витягнуті та викручені. З відкритих ран на руках кров текла потоками, а груди були розірвані так, що навіть виднілись оголені ребра! Суглоби ніг були також витягнуті та виднілись кістки. Кров стікала цівками навколо цвяхів, що пробили Його Божественні ступні, і по стовбуру Хреста.
Усе Тіло Спасителя було вкрите синіми, чорними та жовтими плямами, крововиливами і жахливими ранами. Від Його Тіла відривались шматки, і з них текла яскраво-червона кров. Пізніше вона втратила яскравість, і все тіло Спасителя поблідло. Він нагадував мерця, що стік кров’ю. Але, незва­жаючи на величезну кількість ран, які мали спотворити Його, Тіло Господа і на Хресті зберігало вигляд шляхетності, благості, гідності та благодаті, що розчулювало серце до сліз.
Син Бога Живого, вічна Любов, що офірувалася в часі, був прекрасним, дивним у чистоті та святості Своїй, у тілі Божого Ягняти, що проливало Свою Кров, обтяжену гріхами всіх людей з правіку...
Колір шкіри Спасителя, як і Пречистої Богоматері, був світлим та рожевим. В останні роки життя від утоми та по­стійного ходіння колір Його обличчя змінився та потемнів. Його випуклі та широкі груди ледь вкривалися волоссям, на противагу Іванові Предтечі.
Спаситель мав широкі плечі, сильно розвинуті м’язи рук та ніг. Гомілки сильні, як у людини, котра багато ходила та багато молилася. Руки були правильної форми, прекрасні та сильні, як у людини, яка живе працею Своїх рук: пальці рук довгі й надзвичайно досконалі за Своєю красою.
Голова пропорційна і не надто велика, високе чоло і прекрасний овал обличчя. Русяве і тонке волосся, розділене посередині, спадало на плечі. Шия була висока, сильна і м’язиста. Коротка борода розділена під підборіддям.
Коли Спаситель був на Хресті, то майже все Його волосся було вирване, а те, що лишилось, злиплося від крові. Усе Його Тіло було мов суцільна рана. Його груди були розірвані, Тіло втратило свою звичну форму і в деяких місцях з-під шкіри виднілись кістки... Тіло Спасителя було настільки витягнуте, що не скрізь покривало собою ширину Хреста.
Господній Хрест ззаду був круглий, а спереду плоский та гладкий, за винятком тих місць, де виднілися невеликі заглиблення. Хрест був з дерева різного кольору: жовтого та коричневого. Стовбур був найтемніший, мабуть дерево, з якого він був зроблений тривалий час перебувало у воді. Хрести розбійників зроблені абияк.
Віддаль між Хрестом Спасителя та хрестами роз­бійників була такою, що між ними міг би проїхати вершник. Хрести двох розбійників стояли один навпроти одного і були нижчими за Хрест Спасителя. Один з розбійників молився, інший ображав Спасителя.
Це було жахливе видовище. Тіла розбійників були вивихнуті й покриті ранами. Обличчя були синьо-багряного кольору. Криваво-червоні очі, здавалося, вилазили з орбіт, їхні скарги та крики викликали жах.
Гесмас лаявся та проклинав. Сп’янівши, він ще більше розлютився. Цвяхи їхніх хрестів зачіпали їхні голови, вони бились та шарпались жахливо. І хоч їхні ноги були прив’язані міцно, вони не припиняли рухати ступнями і наближали коліна до стовбурів хрестів.
Розіп’явши двох розбійників і продавши вбрання Спасителя, кати збирали знаряддя страти. Вони ще раз поглумились над своєю Жертвою й пішли геть. Фарисеї також почали збиратись. Вони під’їхали на конях до Хреста Спасителя, зупинились ненадовго навпроти Нього і, не шкодуючи образ, подалися геть. Майже половина римських воїнів, що були на Голготі та її околицях, також пішли геть, залишивши варту з п’ятдесяти чоловік. Центуріона, який очолював сотню, звали Авенадар. Це був араб за поход­женням, згодом його охрестили і дали йому ім’я Клесифон. Йому підпорядкувався начальник загону Кассій (зброє­носець Пилата, пізніше він отримав ім’я Лонгин).
У цей час повернулась делегація від Пилата, яка дома­галася дозволу зробити інший напис на Хресті. До її складу входило дванадцять фарисеїв, дванадцять саддукеїв, два­надцять законників та кілька старійшин. Римський пра­витель прийняв їх дуже погано. І це їх дуже розлютило. Вони обій­шли весь майдан Розп’яття і відштовхнули Богоматір, ображаючи брутальними словами. Іван, який не залишав Її, був змушений відвести Пресвяту Діву до святих жінок. Маґдалина та Марта обійняли Її.
Вороги наблизились до Хреста, зупинились навпроти Спасителя і хитаючи зі зневагою головами, промовили: "То як, нечестивцю? Оце так Ти руйнуєш храм, аби на третій день його відбудувати? Якщо Ти Син Божий, то зійди з Хреста і ми увіруємо в Тебе. Він надіявся на Бога, подивимось, як Бог Його порятує!”
Воїни приєднались до їхніх брутальних образ: "Якщо Ти Цар Юдейський, – казали вони, – врятуй Себе і зійди з Хреста!” Спаситель був майже непритомний від перенесених страждань.
Гесмас, розбійник, розіп’ятий зліва, сказав: "Його демон-покровитель покинув Його”, а один з воїнів прикріпив до палиці губку, змочену в оцті, й підніс до Його вуст, повторивши ще раз: "Якщо Ти Цар Юдейський, врятуй Себе Самого!”
Тоді Спаситель, ледь піднявши Голову, промовив: "Отче, прости їм, бо не знають, що творять!” – і продовжував мовчки молитися за них. Розбійник Гесмас сказав Йому: "Якщо Ти Христос, то врятуй Себе й нас”.
Образи, наруга продовжувалась до першої зміни воїнів півсотнею Авенадара.
Другий розбійник, який висів праворуч від Спасителя, був глибоко зворушений: Спаситель молиться за Своїх ворогів.
Пресвята Діва Марія почула голос Свого Сина. Вона знову підійшла до Хреста, Іван, Саломея, Марія Клеопова пішли за Нею, і центуріон не забороняв їм.
Розсудливий розбійник Дісмас завдяки молитві Спа­сителя отримав великі духовні ласки та осяяння. Коли Богоматір наблизилась до Хреста, він голосно промовив: "Ви ображаєте Його, а Він молиться за вас, та ви продовжуєте ображати Його, глумитеся над Ним. Він Пророк, Цар наш, Син Божий!”
Ці слова розіп’ятого розбійника викликали сум’яття серед ворогів Спасителя. Вони підняли каміння, щоб убити Дісмаса, але центуріон змусив їх зберігати спокій.
Дісмас сказав Гесмесу: "Ти не віруєш у Бога і страж­даєш разом з Ним, але ми страждаємо справедливо! Він же нічого злого не вчинив. Краще сповідуй свої гріхи і подумай про душу свою!” Сам же Дісмас, просвітлений та розчулений, каявся: "Господи, якщо Ти осудиш мене, це буде справед­ливо! Але будь милостивий до мене”. Після цього Дісмас отримав благодать повної покути і майже на чверть години занурився у благі думки”.
Це відбувалось від дванадцятої до пів на першу, відразу після Розп’яття. Пресвята Діва почувалася значно краще завдя­ки молитві Спасителя.
Невдовзі внутрішній стан більшості присутніх різко змінився. У природі відбулось надзвичайне явище, яке наповнило душі всіх присутніх жахом та сум’яттям.

Анна Катерина Еммеріх, ЖИВА ЄВАНГЕЛІЯ, Ангельське  Одкровення про земні дні Господа.