Смерть
Коли душа розлучається з тілом, людина - навіть якщо непритомна, чи смерть її захопила зненацька, чи уві сні - на якусь мить, що триває частку секунди, усвідомлює, що помирає.
І хоч би була готова до смерті, хоч би чекала на смерть і її не боялася, - в ту мить відчуває ні з чим незрівнянну загрозу.
Відразу після смерті душа стає на Суд Святої Справедливості. Закінчилося, здавалось би невичерпне досі Боже Милосердя. Хто переступає межу життя, опиняється супроти Його Справедливості самотній та оголений, чекаючи вироку.
До похорону душа не відділяється від землі. Це останні хвилини перед її карою чи нагородою, коли їй дозволено невидимо залишатися між людьми.
Під словами "до похорону" треба розуміти той період часу, який, згідно з обрядом, ритуалом чи звичаєм відділяє смерть від поховання тіла. Скажімо, якщо католик через якісь трагічні обставини не був похований третього дня після смерті, душа його після закінчення цього часу все одно змушена віддалитися від землі.
* * *
Душі, котрій присуджено Чистилище, ні родина, ні близькі уже нічим окрім молитви і добрих справ не можуть допомогти. Душа невимовно страждає, бо не може сказати людям, що їхні сльози жодної користі і полегші їй не дають -лише утруднюють і без того важкий перехід; що людські страждання - ніщо порівняно з тими муками, які доводиться терпіти душі.
О! Якби люди знали, якби спробували відчути увесь розпач такої душі! Бути тут, поруч зі своїми рідними, благати у них допомоги, знати, що ці останні хвилини зв'язку зі світом ось-ось проминуть, не мати змоги вимовити, відходячи, якого потребують рятунку - і бачити лише жалість їхніх близьких до самих себе, бачити, як заглиблені у власний біль, схиляються над мертвим тілом, в якому вже немає душі!
Тому, якщо душа втратить надію пробудити в рідних думку про молитву, гарячково починає шукати навіть серед знайомих когось, хто би їй в цьому не відмовив. І якщо знайде - зуміє віддячитись за допомогу. Перебуває біля такої людини до кінця, не повертаючись до своїх, котрі її не підтримали, засмутили і виявили у всій повноті егоїзм людських почуттів.
Під час похорону душа здебільшого невимовно страждає. Адже це її останні хвилини на землі. І що вона бачить? Родина умліває від власного розпачу, а близькі і знайомі з більшою чи меншою байдужістю ідуть за труною і думають, якби це швидше покинути цю процесію... Ті ж, котрі залишаються, поговоривши про обставини смерті небіжчика, переходять до інших тем. І добре ще якщо не обмовляють спочилого і родину! Ніхто не думає про молитву. Ніхто не хоче мовчання чи хоча б сам хід на цвинтар пожертвувати свідомо за душу, котра з розпачем і болем кружляє серед них. Ніхто не усвідомлює, що вона знає, бачить, чує й страждає так, як лише душа страждати може!
З часу поховання тіла будь-який контакт душі з землею припиняється і душа іде у присуджене їй місце, де починається її нагорода чи покута.
* * *
Від першої миті розлуки з тілом душа розуміє увесь огром і могутність світу, до якого увійшла, на противагу до злиденності і мізерності всього, що залишила на землі.
Відчуває також раптове осяяння. Те, що досі людським розумом вважала реальним - виявляється не існує взагалі. А те, що здебільшого називала нереальним, вигаданим - є єдиною, незмінною, одвічною правдою!
Тепер вже з вражаючою ясністю усвідомлює, що заслужила. Пануюча тут незмінна і найдосконаліша Істина, та, що на землі часто здається людині зайвою, далекою і недосяжною - тепер, коли немає повернення, коли не можна від неї відвернутися, стає такою простою і зрозумілою.
Приречена на Чистилище душа, перш ніж втратить в першому його колі усвідомлення цілісності свого існування, тривалості кари, що її чекає, і якості вічної нагороди, протягом усього часу від смерті до поховання знає, що мусить відпокутувати усі провини і відпрацювати усе, що занедбала.
Тепер вона вже щаслива, що може це зробити! Бо знає, яким неспівмірно легким є навіть найдовше і найважче життя порівняно з однією хвилиною, проведеною в Чистилищі. З якою радістю повернулася б на землю, в злидні, поневіряння, хвороби, приниження - і з якою користю могла би їх зараз переносити! На землі можна кожною хвилиною свого життя служити Богові, можна заробляти собі Його ласку і прощення, а тут нічого для себе вже не можна зробити! Душа стоїть перед Правдою і розуміє: те, що її чекає, є справедливим наслідком її провин і її безвідповідальності. Ласкою і доказом доброти Бога вважає тепер те, що може страждати.
Одним всеохоплюючим поглядом пронизує усе, що занедбала, злегковажила, не допрацювала, не використала своїх добрих можливостей. Бачить усе, чого могла сягнути. Це так, якби людина, котра за копійки продала свій лотерейний квиток, що на нього випав найбільший виграш. Душа тепер розуміє, що ошукала себе ще жахливіше, втративши той єдиний виграш, на якому має залежати людині.
Бачить також, що кожен добрий порух її серця не проминув надаремно. Кожен добрий вчинок, хоча би найменша перемога над грішною природою, кожен злет думкою до Бога був зафіксований і зарахований на її користь.
* * *
Душа після смерті зберігає усі свої почуття. Немає тіла, яке завдавало їй фізичного болю, але залишається біль душевний, і про глибину цього болю людина не має ані найменшого поняття.
* * *
В момент смерті, коли очі тіла закриваються назавжди, відкриваються очі душі, котрі ніколи не сліпнуть, незалежно від того що бачать: щастя чи страждання.
Людина може протягом усього свого життя взагалі не думати про душу і це не впливатиме на її справи земні. Після смерті ж немає інших справ, окрім справ душі. І так, як тіло страждало від найлегших захворювань, так душа після смерті страждає через найменше відхилення від того шляху, на який її скеровував Бог, і яким вона мала іти.
Реагує на кожен порух Божої Справедливості і, навіть найважче страждаючи, не бунтує проти Божого присуду.
Та якби раптом перед нею відкрилася брама Неба, не наблизилася би до неї, не відчувши, що готова і гідна туди ввійти.
Бо хіба людина неосвічена, невихована і неодягнена відповідно наважилася б прийти на царську гостину? Навіть якби проникла непомітно до царських палат, вона не зуміла б відповідно поводитись. Так само незручно почувалася б душа, якби, неочищена і недозріла, могла увійти до вічного щастя. Вона б просто не змогла його прийняти. Потойбіч самовпевненості і нахабства немає! Ніхто не хоче і не може видавати себе за когось іншого, нічого не хоче здобувати ошуканством і напоказ. Є тільки те, що є. Кожна душа добре бачить ступінь своєї досконалості, і бачить його в світлі Істини, котрої не можна ні заплутати, ні відкласти, ні уникнути, ні обманути!
Істина є! А більше нічого немає.
Чистилище
Здебільшого людське розуміння Чистилища поверхове і примітивне. Люди вважають, що оповіді про смолу і вогонь то лише байки для дітей і диваків. Чистилище не таке, але жахливіше від усього, що можна про нього розповісти: хоч це не смола і не вогонь, а невимовні муки душі, що тужить за Богом.
Як би там не було, а Чистилище існує. І ця реальність переконливіша за все, що існує на землі. Але якою несподіванкою вона стає для людини після смерті, якщо ця людина не мала віри! Та ми намагаємося не думати про це за життя, ховаємо голови в пісок замість того, аби робити все для уникнення майбутніх страждань. Здавалось би, навіщо Бог відкрив людям таємницю існування Чистилища? Якби навіть ті, такі скупі знання про нього, були для людської душі шкідливі - не давав би їх Бог світові. Але якщо вже дав - безглуздям і зухвальством було би відкинути ці знання.
Муки Чистилища
Незліченним і незбагненним для людського розуму є розмаїття усіх мук Чистилища, адже кожна провина має відповідне терпіння.
Найбільшою мукою для душі є туга за Богом, яку душа відчуває постійно, за винятком часу, коли перебуває в тих колах Чистилища, де можливість звертатися до Бога стає її найважчою мукою.
В усіх інших колах душа поривається вгору, до світла, до Бога, і страждає від того, що не може наблизитися до Нього через свої ще неспокутувані провини. Жодне прагнення, на яке тільки здатне людське серце, не може зрівнятися з прагненням повернення до свого Господа і Творця уже всезнаючої, звільненої від обмежень розуму, вічної душі. Бог притягує душу до Себе як величезний, надмірної сили магніт. Туга за Богом є чимось таким, чого душа позбутися не може, як металева стружка не може не пориватися до магнітного полюса. Але туга ця - тільки тло для інших терпінь.
У Чистилищі незліченна кількість різноманітних кіл. Скажімо, коло Голоду, Страху, Погроз, Жалю знаю лише з назв.
Про інші довідалась більше від моїх святих Заступників. Розповідаючи про Чистилище, не описуватиму туги за Богом, бо ця туга є основним станом душі, що покутує.
Здавалось би, підіймаючись в щораз вищі кола Чистилища, все більше наближаючись до Предвічного Слова, душа має все менше тужити. Але ж ні! Тепер душа прагне лише одного - якнайшвидше з'єднатися з Предвічним Світлом - і поривається до Нього з такою силою, що в останньому колі Чистилища, де крім очікування на це єднання, ніяких інших думок немає, туга душі за Богом сягає свого апогею.
Коло Блукань
Це перше і найважче коло Чистилища. Душа ще блукає навколо землі, але не має з нею ніякого зв'язку. Не пам'ятає того, що було; не знає, що на неї чекає. Знає лише якусь примарну безнадійну дійсність і не знає, коли ця мука примарності скінчиться. Нічого не розуміє, не знає, що з нею діється - і за що - і де - і на скільки...
Зустрічає часом цілі громади таких самих блукаючих душ, з якими не може порозумітися, яких боїться, але оминути їх не вміє. Не знає ні полегші, ні спочинку. її мука - це безглуздий, безперервний рух, незмінний пошук невідомо чого і думка про те, що такий стан може тривати вічно.
Єдине, що для такої душі існує - це виснажливе усвідомлення власної особистості, яка не має відчуття простору і часу, мети і сенсу свого існування. Незмінні пошуки якогось відповідного місця і неможливість його знайти.
В цьому колі і досі перебувають деякі не засуджені на вічні муки кати Христа.
Коло Темряви
Тут душа ще нічого не знає про Бога, не знає також, що її чекає в майбутньому. Але з вражаючою точністю мусить пригадувати свої гріхи і провини, помилки і недбальства, розуміючи нарешті, як мало надбала і як багато втратила. Вона пам'ятає кожну хвилину, коли вчинила зло, і мучиться думкою, що вже нічого ні повернути, ні змінити не можна. Вона відчуває невимовний жаль і розпач, усвідомлюючи, що втратила і якої кари заслужила. Гіркота, біль, відчуття покинутості, відраза до власних вчинків - ось той вогонь, в якому мучиться ця душа.
Коло Ідолопоклонників
Усі, хто згрішив проти першої заповіді, хто на перше місце ставив людину, науку, свої амбіції чи речі - тепер вже знають про існування Бога і з безнадійним розпачем тужать за Ним.
Та куди не глянуть - скрізь бачать своїх земних ідолів. Тепер вже хотіли б любити і вшановувати справжнього Бога, але в їхній пам'яті лише давні, непотрібні божки. Хочуть благати допомоги в Бога, а мусять звертатися до ідолів, хоч і розуміють усе безглуздя таких благань. Хочуть бачити світло, яке відчувають над собою, але усе те, що вшановували раніше, наче зловісна хмара, заступає їм світло. І кожна думка про вчинений за життя гріх, про добровільну підміну вартостей поглиблює їхні страждання і їхній смуток.
Коло Спільників
Тут зустрічаються ті, хто допомагав іншим чинити гріх. Хоч від такого товариства невимовно страждають - не можуть нікуди сховатися і змушені мати одне одного перед очима.
Найбільше тут тих, кого єднав перелюб. Тепер уже розуміють, що вони один одного скривдили. Відчувають і жаль, і докори сумління одночасно. Хотіли б про все забути, проте розлучитися не можуть.
О, яким гидким, плюгавим і непотрібним здається їм те, що робили колись. Не можуть зрозуміти, як могли бути такими сліпими, що не бачили справжніх вартостей. Як хотіли б зараз усю відповідальність перекласти на кохану колись у житті людину... Пам'ятаючи усе - кожну мить, кожне пожадання -відчувають лише сором і жаль, якого в житті не знали.
Коло Споглядання Наслідків
Невимовно важке це коло! Наче крізь розчахнуту завісу бачить душа землю і наслідки своїх злочинів та помилок. Бачить деколи працю усього свого життя в руїні і розуміє, що сталося так тому, що наріжним каменем життя був гріх і злочин.
Бачить, як кожне відхилення від Закону Божого відбивається на дітях, внуках і правнуках. Бачить, до якого зла спричинилося її нечесне життя, скільки душ і сердець звело з праведного шляху проголошення облудних проповідей і вчень.
Страждатиме в цьому колі не лише за себе, але й за всі гріхи, до яких спричинилася - і страждання її полягатиме в тому, що, розуміючи зло, змушена буде споглядати наслідки усіх своїх провин на землі.
Коло Самотності
Тут перебувають душі тих, хто за життя шукав гучних товариств і забав, а подумати про душу не мав Часу; хто розтрачував короткий час людського життя на справи дріб'язкові, безвартісні, і через це злі та грішні.
В абсолютній самотності розмірковують тепер про жахаючу порожнечу змарнованих в такий спосіб годин і років. Хотіли б хоч з кимось розділити свою муку, але нікого немає: навколо тільки безмірна, бездонна порожнеча і самотність.
Наче перебувають в порожньому домі без вікон і дверей, і не впевнені, що колись з нього вийдуть.
Коло Неспокою
На противагу до кола Самотності тут перебувають душі тих, котрі за життя уникали людей чи ставилися до них з погордою. Ті, котрі шукали самотності, бо їх цікавили тільки їхні переживання і почуття. Ті, котрі через велелюддя уникали Богослужінь. Ті, котрі мали змогу поділитися з ближніми своїми дарами, але не робили цього. Ті, котрі з вигоди, лінощів і небажання служити ближньому в будь-який спосіб, замикалися в тісному колі власних думок і справ. Ті, котрі над усе цінували власний спокій, не розуміючи обов'язку любові до ближнього.
Тобто, це душі людей, котрі грішили пасивно, на перший погляд нічого поганого не робили, але через власну пиху і власний егоїзм не вчинили добра стільки, скільки могли вчинити.
Тепер душі їхні перебувають у безперервному неспокої і русі. Ніде немає тихого закутка для усамітнення. Гурти душ стужилися за тишею, один в одного цю тишу крадуть. Скрізь чиїсь погляди, чиясь присутність, чиясь увага.
Рух - гамір - безлад - рух - гамір - безперервна мука і виснажлива втома...
Коло Спраглих
Душі тих, котрі жили в гріху нечистоти, котрі прагнення тіла гамували збоченнями і розпустою - з повним усвідомленням огидності власних вчинків розуміють, що самі собі загатили дорогу до джерела Живої Води... Вони відчувають жахливу, непогамовну спрагу чистоти... Мучить їх відраза до самих себе, до власного бруду. Хотіли б помитись, очиститись, але усе навколо сухе, спекотне і вороже.
Люди ці пили за життя з брудних джерел, тож мусять довго очищатися терпінням, перш ніж їм буде дозволено напитися з чистого джерела.
Коло Химер
В цьому колі перебувають душі людей, котрі жили забаганками, вигадками, які весь час шукали нових вражень, нових відчуттів, втішалися вигаданим життям, яке - як їм здавалося - було для них найцікавішим.
Тут перебувають душі людей, які уникали найпростіших обов'язків земного життя, створюючи навколо себе якесь штучне середовище, від якого ні їм, ні їхнім ближнім ніякої користі не було. І тепер змушені блукати в колі химер, з тією різницею, що вони вже розуміють усе безглуздя і всю беззмістовність такої штучності.
Коло Зраджених Надій
Душі людей, які за життя не дотримали слова чи обітниці, які зраджували чиїсь надії, мали багато добрих намірів і поривів, але через власне недбальство ніколи не доводили їх до кінця, які давали собі слово виправитися, але не дотримували його, які занедбували молитву - тепер сподіваються на звільнення з цього кола. І здається їм, що ось-ось закінчиться мука, що відкривається перед ними уся повнота щастя, що тільки руку простягнути, кілька кроків зробити... Та раптом опиняються на самому дні розпачу і сумніву.
І повторюється це знову і знову... Завжди та сама надія і те саме розчарування. Наче спинаються на скляну, прямовисну стіну і безсило зсуваються в долину. І спинити цю муку неможливо. Незліченну кількість разів починатимуть все спочатку і незліченну кількість разів спізнаватимуть розчарування. І триватиме це доти, поки не буде викуплена їхня остання провина.
Коло Відповідної Покути
Це найрозгалуженіше коло, якщо можна так сказати, через яке проходять усі душі, що покутують.
Так як в інших колах душа мучилася власним болем, переносячи те, що її саму мучило - так тут, в колі відповідної покути, відпокутуючи за все ще раз, пам'ятає найголовніше: своїми негідними вчинками вона образила Творця! Усвідомлення особистої провини зникає в цьому колі безслідно. Залишається лише повне, досконале розуміння своєї провини перед Богом.
Душа бачить тут усе детально і болісно переживає кожен день, кожну хвилину, охоплюючи думкою усе своє життя. Жодне грішне прагнення серця не буде їй подаровано, позаяк не було відпокутувано свідомим терпінням на землі.
Душа бачить зараз чітко кожну мить земного життя, коли могла звернути з неправедної дороги, розрізняє світло, яким Бог вказував їй на марноту її вчинків. Розуміє, що сама вибирала те, що ображало Бога і що Богові не потрібне, тоді як достатньо було незначного зусилля, аби вибрати те, що було б на славу Божу.
Душа бачить тепер добре те, в чому за життя сумнівалася: що кожна людина отримує від Бога достатньо сили і світла, аби Його ніколи не ображати.
І так з невблаганною послідовністю і виразністю проходять перед очима душі картини її власного життя, але тепер вона уже ясним розумом бачить ту красу, святість, силу, досконалість і справедливість Божу, яку ображала. Очищена і звільнена мукою в попередніх Колах Чистилища від усього особистого, від усіх земних нашарувань - найтяжче страждає від думки, що ображала Бога, Його Предвічну Досконалість. І чим шляхетніша душа, чим обдарованіша - тим більший її біль і тим глибше розуміння, наскільки ближчою могла бути до Бога на землі. Неможливо описати цю муку сорому і жалю. Якби душа не була безсмертна - вона померла би тут від розпачу, якби могла стати божевільною - збожеволіла б!
І лише коли остання провина, остання помилка, остання затаєна думка у вогні найдосконалішого жалю буде переплавлена, душа переходить до останнього кола Чистилища -кола Байдужості.
Коло Байдужості
Якою легкою і щасливою почувається душа, коли, нарешті, пройшовши усі попередні кола Чистилища, опиняється тут! Після усіх попередніх страждань нічого не відчувати для неї - щастя. Радіє цьому колу, як корабель, що потрапив в аварію, радіє рятівному острову.
В цьому колі уже немає страждання - тільки чекання. І хоч невідомо скільки доведеться чекати, страждань це не завдає.
Одні душі залишаються тут доти, поки - якщо можна так сказати - не відпочинуть після терпінь і не наберуться сил до вступу в перше коло Неба. Душі інших людей, що вже відбули своє покарання, чекають тут уже без страждань доти, поки хтось на землі не виправить те, що вони зруйнували чи занедбали. Скажімо, священики, які відправляли Богослужіння неуважно, чекають, доки хтось на землі не відправить ретельно Службу Божу за таких недбалих пастирів. Є тут такі, котрі за життя надбали маєток з людської кривди і сліз. Поки хтось за них не офірує якогось милосердного вчинку, що за вартістю перекриває заподіяну ними кривду, поки на землі не зникнуть усі наслідки їхніх недобрих вчинків - вони не зможуть перейти до наступного кола.
Душі письменників, які своїми творами зневажали заповіді Божі, перебуватимуть тут доти, поки хтось на землі не успадкує їхнього натхнення і не використає його на славу Божу. Але все це може відбутися лише в цьому колі і лише з ласки Божої.
Часом душу, котра чекає, підняти до наступного кола може палка, повна самозречення молитва чи добра справа близької людини, якщо ця людина пожертвує її за спасіння саме цієї душі.
В цьому колі перебувають ще й ті душі, яким завдяки заступництву Матері Божої, святих, а також молитвам і пожертвам близьких, Бог скоротив термін покути в попередніх колах Чистилища. Чи ті, кому покара була замінена з короткої і болісної на тривалішу, але лагіднішу. Тут вони перебуватимуть до свого повного прозріння і очищення, що дозволять їм перейти в перше коло Неба, яке називається колом Пізнання.
Душа, удостоєна амністії, яка раніше попереднього присуду перейшла з кола суворого в коло Байдужості добре знає і бачить все, що ще мала відпокутувати і що їй - без жодної її заслуги - було подаровано. І позаяк ніяких мук вже не відчуває, саме розуміння того, що її чекало і від чого її звільнено, наповнює її вдячністю до тих, котрі молитвами допомогли їй уникнути таких страждань.
Деякі люди переконані, що досить добре висповідатися і одразу після смерті можна потрапити до Царства Небесного. Але це не так.
Чистилище - це місце не лише для очищення, але й для дозрівання душі, яка за життя не дбала про свій духовний розвиток. Тому їй доведеться про це подбати тупи Така душа перебуватиме в Чистилищі, поки стражданням не виробить в собі розуміння найвищої вартості і найбільшого щастя, до якого має прагнути людина. І часом таке дозрівання триває віки.
Перебувають тут і душі людей добрих, жертовних, шляхетних, діяльних, які творили добро з етичних чи якихось інших міркувань, а не з любові до Бога. Вони зможуть побачити Бога лише після того, як у Чистилищі навчаться Його любити.
* * *
У потойбіччі береться до уваги не лише те, що людина зробила злого чи доброго, але й те, чи зробила стільки добра, скільки могла зробити за життя.
Оте все, чого бракуватиме до максимуму Божих вимог -згідно обдарувань душі - і все, що переходитиме максимум Божої терпимості - зважаючи на гріховність тіла - мусить душа відпокутувати в Чистилищі.
* * *
Лише незначна кількість душ уникає Чистилища, хоч уникнути його могла б кожна, якби люди нарешті збагнули, що кожний, навіть найменший гріх мусить бути тут чи там свідомо відпокутуваний.
Якщо людина добровільно за життя приймає моральні і фізичні терпіння, покірно і з довірою віддаючи себе волі Божій, вона може спокутувати своє відступництво від Божих заповідей і найлегшим способом заслужити щастя після смерті.
Терпіння з наміром покути, прийняте добровільно за життя, є доказом нашої доброї волі і за це Бог, з ласки Своєї, вимагає від нас за той самий гріх легшої і короткочаснішої покути, аніж вимагав би в Чистилищі.
Порівняти це можна з децибальною вагою. Хто хоче за життя відпокутувати провини, може скласти з цього боку навіть малі тягарці, бо в потойбіччі вони переважать центнери. Так само навіть найменша заслуга на землі має "там" значно більшу вартість. Але не треба забувати, що на такій самій децибальній вазі зважує Бог і провини людські. За кожен "тут" невідпокутуваний гріх треба буде "там" покласти на шальку терезів значно важчу кару, аби здобути рівновагу. Бо хто відкладає покуту до примусового терпіння в Чистилищі, жодної полегші від Божого Милосердя не отримає.
Якою ж дивовижно великою є сила терпіння, яке людина приймає свідомо і жертвує Богові! Це зрозуміють після смерті ті, хто навіть у страстях Богочоловіка і в мучеництві Його послідовників бачить лише містичну облуду!
На думку інших, піднесення терпіння до гідності заслуги є лише геніальною вигадкою шляхетного філософа з Назарету, який зі співчуття, для полегшення чогось, чого все одно уникнути не можна, навіяв бідним облудну віру у вічну нагороду, яку вони начебто отримають, якщо терпляче зноситимуть терпіння тимчасового життя. Обітницю чогось, що здійснити можна тільки після смерті - на їхнє переконання - можна було дати світові безкарно... Бо кому потім пред'являти претензії?
Душі в Чистилищі нічого вже для себе зробити не можуть, окрім лише того, що терплять. Терпіння - це їхня єдина молитва, праця і, врешті-решт, спосіб наближення до мети.
Але люди для них можуть зробити багато.
Бог з ласки Своєї дозволив, щоб Церква Воююча допомагала долати болісне безсилля Церкві Страждаючій. Кожне Богослужіння, кожна думка, молитва, зречення чи пожертва, зроблені з відповідним наміром, мають величезне значення для душі в Чистилищі. Як тіло потребує поживи, так душа, що покутує, потребує молитви.
Душі в Чистилищі, як жебраки, чекають на милостиню. Інколи цілі століття мусять чекати і, якби не безперервна жертовна молитва Церкви за душі в Чистилищі, чимало з тих нещасних чекали б даремно. Світ швидко забуває про тих, котрі відійшли, а вони, позбавлені тепер будь-якої людської машкари, в невимовно болісному забутті чекають допомоги. Найзлиденніший жебрак - король в порівнянні з такою душею. Терпінням, хворобою, каліцтвом, голодом чи самотністю можна ще якось прислужитися Богові, можна, зносячи усе терпляче, заслужити Його ласку і відкупити провини. А душа в Чистилищі може розраховувати лише на милостиню любові і пам'яті своїх ближніх, милостиню, якої сама просити не може.
Щоправда, душам, котрі перебувають в деяких колах Чистилища, дозволено з ласки Божої снитися або являтися людям. Лише так вони можуть просити допомоги. Але люди, здебільшого, легковажать снами, а тих нещасних з'яв так бояться, що рідко хто здогадається помолитися за них, дати на Службу Божу за померлих або пожертвувати за них якусь добру справу чи терпіння. Не здогадуються, що знак з потойбіччя дається лише з дозволу Божого і легковажити ним не можна.
* * *
Цікаво, що молитва за померлих потрібна і їхнім душам, і душам тих, хто за них молиться.
Душі, що покутують в Чистилищі, такі нещасні, що, коли їм хтось допоможе звільнитися, уміють бути вдячними і вже ніколи цієї послуги не забувають. Перше, що вони зроблять, потрапивши до кола Пізнання - звернуться до Духів з першого осяйного Кола з проханням заопікуватися їхніми доброчинцями. Вищі Духи передають це прохання в наступне коло - і так, як вітер перебігає струнами - прохання це переходитиме усіма колами Неба аж до самого трону Найвищого.
Душі звільнені, як духи ясні, можуть допомагати людині в багатьох справах духовних, і навіть матеріальних.
* * *
Ніщо так не мучить душу в Чистилищі, як жаль чи ненависть тих, хто зостався на землі. На противагу користі пожертви чи молитви - ненависть приносить взаємну шкоду. Той, хто плекає в серці ненависть - хоч би ця ненависть була викликана заподіяною колись кривдою - перш ніж не відпокутує такою самою мукою, на яку штовхнув душу винуватця свого, - Творця не побачить.
Пробачити померлому - означає дати велику полегшу його душі, а собі надбати ласку Божу. Хоч пробачати треба усім за життя, аби самим отримати після смерті прощення.
* * *
Наймилосерднішою, наймогутнішою, найніжнішою Заступницею душ в Чистилищі є Пресвята Діва Марія.
Її співчуття схиляється над тією жахливою котловиною невимовних мук, а найніжніше Її Серце, хоч і покірне Справедливості Божій, співчуває усім нещасним і безперервно заступається за них.
Завдяки винятковим привілеям Вона має силу і право в кожне зі Своїх свят звільняти кілька душ з останнього Кола Чистилища або випросити лагіднішої кари для тих, котрі тяжко страждають.
Лише протягом одного дня на рік - в Задушний день -муки усіх душ, котрі перебувать в Чистилищі, припиняються. В усіх незліченних Колах, на всіх рівнях цієї велетенської прірви настає спокій і тиша. Душі відпочивають від страждань. Як струмінь свіжого повітря, долинає до них потужна, соборна молитва усієї Воюючої Церкви. Увесь християнський світ в єдиному, великому пориві співчуття, туги і любові благає у Неба предвічного світла для померлих. Навіть найбайдужіші серед людей квапляться того дня на кладовище проказати хоч одну молитву, засвітити хоч одну свічечку...
Та якщо хтось не може відвідати померлих на місці їхнього вічного спочинку, нехай помолиться за них там, де перебуває: щира молитва завжди віднаходить душу і приносить їй полегшу.
Дуже важливо знати, як треба поводитись на кладовищі. В оселі померлих треба дотримуватись їхніх законів і не турбувати їх метушнею та галасом, бо це їх ображає.
В Задушні дні відчутніша присутність Духів. Кожна пожертва, моральна, фізична чи матеріальна, має в ці дні особливу вартість. Найменше зусилля можна жертвувати тоді за душі померлих. Скажімо, труднощі, які трапляються на шляху до кладовища, якщо хтось промокне, промерзне, сяде в переповнений трамвай - треба лише жертвувати свідомо. Намір надає значення і важливості кожному зусиллю. Навіть якщо молитву за померлого промовить абияк подорожній жебрак, але з милосердним наміром. Людина хоче хоч якось допомогти душі, тож дає Богові запалену свічечку взамін за незгасне світло Вічності. Бог цю жертву приймає і світло матеріальне замінює духовним, яке роз'яснює душам темряву Чистилища. Є якийсь таємничий зв'язок між наміром освяченим, полум'ям свічі і темрявою могили.
Можна офірувати за душу в Чистилищі ще й фізичний біль. Знаю випадок, коли кілька людей виявили бажання прийняти на себе фізичний біль в Задушний день, і хоч до цього ніяких проблем зі здоров'ям не мали, того дня зовсім несподівано захворіли.
Біль голови, зубів, суглобів, хребта докучав їм рівно до 12-ї години ночі, відтак усі болі наче рукою зняло... Знаю від моїх святих охоронців, що за такі короткочасні терпіння, узяті на себе добровільно з наміром допомогти душам, які страждають в Чистилищі, Бог зменшує інколи померлим тривалу і важку кару. Знаю також від них, що за кожну конкретну провину померлого можна перепросити Бога, жертвуючи Йому зусилля, протилежне до провини. Скажімо, за скупого треба жертвувати милостиню, за атеїста - молитву, за брехуна - мовчання і т.п.
Найбільше ласк для душ, котрі страждають у Чистилищі, можуть випросити діти.
Мучеництво, прийняте свідомо з любові до Бога, перекреслює відразу усі кари Чистилища.
Фулля Горак
Потойбіччя
