За свідченням святих, у Чистилищі існує багато різних тілесних пока­рань. І хоч основним інструментом мук є вогонь, не бракує також мук, спрямованих на різні органи відчуттів людського тіла. Різновиди страж­дань співвідносні з природою гріхів, кожен з яких вимагає окремої кари, як написано: "Quia per quae peccat quis, per haec et torquetur" - "...чим хто грішить, тим і карається" (Прем. 11, 16). Справедливо, що так повин­но бути й щодо покарання, бо така ж відмінність існує й щодо розподілу нагород. На небесах кожен отримає за ділами своїми і, як говорить Беда Високоповажний, кожен одержує свій вінець, свої одежі слави. Для мучеників ці одежі криваво-червоні, а на ісповідникові вони сяють сліпучою білизною.

Історик Йоан Веласкес розповідає у своїй хроніці 940 року про те, як Санчо, король Леона, з'явився королеві Гуді і як був звільнений від Чистилища завдяки її побожності. Санчо, котрий прожив правдиво християнське життя, був отруєний одним зі своїх підданих. Після його смерті королева Гуда весь час про­водила в молитвах за упокій його душі. Окрім численних Мес (Служб Божих), відправлених за померлого, вона вступила до монастиря в Кастилії, де спочивало тіло її мужа, щоб мати змогу оплакувати його і молитися біля дорогого гробу. Одно­го разу в суботу, коли вона молилася біля стіп Пречистої Діви й віддавала душу померлого мужа Її опіці, їй з'явився Санчо, але в яко­му вигляді! Боже милосердний! У брудній одежі, підперезаний розпеченим до червоного подвійним лан­цюгом. Подякувавши своїй побожній удові за пожертвувані заупокійні мо­литви, він благав продовжити розпо­чату справу милосердя. "О! Якби ти знала, Гудо, як я страждаю, - сказав він їй, - ти б зробила ще більше! В ім'я Божого Милосердя благаю тебе допомогти мені, бо це полум'я по глинає мене!"

Королева подвоїла свої молит­ви і добрі вчинки: вона роздава­ла милостиню бідним, закликала відправляти Меси по всій країні і справляла розкішний одяг для Боголужінь, який віддавала до монасти­ря.

Через сорок днів король з'явився їй знову. Він позбувся свого розжа­реного пояса та всіх інших страж­дань. Замість лахміття на ньому була білосніжна мантія, подібна до тих священних риз, які Гуда пожертву­вала для монастиря. "Подивися на мене, дорога Гудо, - сказав він, - завдяки твоїм молитвам я звільнений від усіх терпінь. Будь же навіки бла­гословенною! Продовжуй свої побожні вправи, часто роздумуй про суворі покарання потойбічного світу та про радощі Раю, де я чекатиму на тебе". З цими словами він зник, за­лишивши побожну Гуду втішеною.

Одного разу до святої Лідвіни прийшла безмірно зажурена жінка і сказала, що вона втратила брата. "Мій брат щойно помер, - розповіла вона, - і я прийшла, щоб довірити його бідну душу вашому милосер­дю. Помоліться за нього і пожерт­вуйте Богові частину страждань, які Ви терпите через хворобу, в його наміренні". Свята Лідвіна пообіцяла це зробити, і невдовзі під час одного з частих її екстазів Ангел-Хоронитель запровадив її у підземні темниці, де вона побачила, глибо­ко співстраждаючи, муки бідних душ, занурених у полум'я. Одна з них особливо привернула її увагу. Лідвіна побачила, що ця душа наскрізь пронизана залізними прутами. Ангел повідомив їй, що це брат тієї жінки, котра просила Лідвіну молитися. "Якщо хочеш попросити якоїсь милості для нього, не мати­меш відмови", - додав він. "Тоді я прошу, - відповіла вона, щоб він був звільнений від тих жахливих прутів, що пронизують його". І тієї ж миті вона побачила, що їх вийняли з бідного страждальця, котрого потім перемістили з цієї спеціальної тюрми до такої, де перебували душі, яких не піддавали жодним особливим мукам. Незабаром надійшла сестра покійного. Свята Лідвіна розповіла їй про стан душі брата й порадила до­помоти йому, збільшуючи молитви й милостині за упокій його душі. Сама Лідвіна теж молилася за нього й жертвувала свої страждання Богові, поки він, врешті, не був звільнений від мук (Життя святої Лідвіни).

У житті блаженної Маргарити-Марії читаємо, що одна душа за своє лінивство (упродовж життя) зазнала мук на ложі тортур, водночас особливих мук зазнало її серце - за певні нечестиві почуття, а також її язик - за жорстокі слова, сказані нею. Більше того, вона змушена була терпіти жахливий біль цілком іншого типу, викликаний не вогнем і не залізом, а спогляданням приреченої душі. Подивімось, як описує це бла­женна Маргарита у своїх спогадах.

"Я бачила уві сні, - каже вона, - одну з наших сестер, що помер­ла недавно. Вона сказала мені, що дуже терпить у Чистилищі і що Бог завдав їй покарання, яке перевищує всі інші терпіння, показавши їй одно­го з родичів, що перебував у Пеклі".

"При цих словах я прокину­лася й відчула, ніби все моє тіло вкрите побоями, так що важко було навіть поворухнутися. Оскільки ми не повинні вірити снам, я майже не звернула уваги й на цей, але мій духівник, навпаки, змусив мене зва­жити на сон. Відтоді вона не дава­ла мені спокою, постійно говорячи мені: "Благай Бога за мене; жерт­вуй Йому свої терпіння, єднаючи їх із Христовими, щоб полегшити мої, і жертвуй за мене все, що можеш, до першої п'ятниці травня, коли роз­мовлятимеш зі мною". Я так і зроби­ла з дозволу мого настоятеля".

Тим часом біль, якого завдала мені ця терпляча душа, став таким сильним, що я не знаходила ні спо­кою, ні полегшення для себе. По­слух зобов'язував мене відпочивати у ліжку, але, як тільки я лягала спа­ти, здавалося, що вона наближалася до мене й казала: "Ти безтурботно лежиш у своєму ліжку, а подивись на якому лежу я, терплячи жахливі муки". Я бачила це ліжко: сама думка про нього змушувала мене здригнутися. На поверхні ліжка і в його основі були палаючі вістря, що продірявлювали тіло. Потім вона розповіла мені, що це була кара за недбалість і байдужість у дотриманні правил статуту. "Моє серце страждає, - продовжувала вона, - і завдає мені найжахливішого болю - за недоброзичливі думки та критику моїх настоятелів. Мій язик пожирають паразити, і, так, як це було зі сло­вами, вони постійно вихоплюються з моїх уст - за ті вислови, які я до­зволяла собі, а також за недотри­мання правила мовчання. О, коли б усі посвячені Богові душі могли по­бачити мої муки! Якби я могла пока­зати їм, що приготоване для тих, хто живе, зневажаючи своє покликання, то їхня ретельність і ревність, без сумніву, зазнали б цілковитої обнови і вони б уникли тих помилок, через які я так страждаю зараз!".

Дивлячись на це, я заплакала. "На жаль! - сказала вона. - Один день, проведений усіма сестрами згромадження в суворому мовчанні, зцілив би моє пересохле горло, а ще один, проведений у практиці свято­го милосердя, зцілив би мій язик, а третій день, що його усі сестри згро­мадження провели б без найменшо­го нарікання і невдоволення настоя­телем, зцілив би моє зранене серце, але ніхто не думає звільняти мене".

Після того, як я прийняла Святе Причастя в тому наміренні, в яко­му вона просила мене, вона сказа­ла, що її жахливі страждання трохи зменшилися, однак вона все ж по­винна буде провести тривалий час у Чистилищі, приречена на те, щоб витерпіти покарання, призначені для душ, котрі не виявляли належної ревності в служінні Богові. "Що ж до мене, - додала блаженна Маргарита-Марія, - то я, що не по­збулася страждань, про які йшлося вище, і вони не зменшаться доти, доки ця душа сама не одержить виз­волення".
 

Розділ 2
Різновиди покарань. - Бласіо, якого воскресив із мертвих свя­тий Вернардин Сієнський. - Пре­подобна Франческа Памплонсь­ка і вогненне перо. - Святий Корпреус і король Малахія.
 

Славний Бласіо Массеї, якого воскресив святий Вернардин Сієнський, бачив дуже багато різних кар Чистилища. Розповідь про це чудо подається докладно в Acta Sanctorum.

Незадовго після канонізації свя­того Вернардина Сієнського в Коша, в Неаполітанському Королівстві, по­мерла дитина одинадцяти років на ім'я Бласіо Массеї. Його батьки при­щепили йому таку саму пошану до нового святого, яку мали самі, і свя­тий не забарився винагородити їх за це. Через день після смерті, коли труну з його тілом несли до могили, Бласіо пробудився, ніби з глибоко­го сну, і сказав, що святий Вернар­дин повернув його до життя, щоб він розповів про чуда, які святий пока­зав йому в потойбічному світі.

Неважко уявити, яке зацікавлення викликала ця подія. Упродовж цілого місяця малий Бласіо тільки те й робив, що розповідав про побачене, а також відповідав на запи­тання відвідувачів. Він говорив з ди­тячою безпосередністю, але разом з тим його висловлювання відзначалися точністю і знанням речей потойбічного світу, не властивих дитячому розумові. Він сказав, що в момент смерті йому з'явився святий Вернард і, взявши його за руку, ска­зав: "Не бійся, але будь дуже уваж­ним до того, що я тобі покажу - щоб ти все запам'ятав і пізніше зміг повідомити це".

Потім святий послідовно провів свого підопічного Пеклом, Чистилищем, Лімбом (місце перебування дітей і людей, які померли тільки з первородним гріхом, не будучи охрещеними) і, врешті, дозволив йому побачити Небо.

У Пеклі Бласіо бачив неймовірні жахи та різні тортури, що їх зазна­вали горді, жадібні, розпусні та інші грішники. Серед них він упізнав декого з тих, що їх бачив у житті, і навіть став свідком прибуття двох із них - щойно померлих Бурчеллі і Фраша. Останній був проклятий за те, що володів майном, здобутим не­чесним способом. Сам Фраші, ніби вражений блискавкою, почувши це одкровення і знаючи, що воно прав­диве, негайно все повернув і, не за­довольняючись цим справедливим учинком, щоб колись не повтори­ти сумної долі свого батька, роздав рештки своїх статків бідним та всту­пив до монашого згромадження.

Звідти Бласіо був відведений до Чистилища, де побачив найжахливіші муки, що різнилися між со­бою залежно від того, карою за який гріх вони були. Він упізнав ба­гато душ; деякі з них благали його розповісти їхнім батькам чи роди­чам про їхнє нужденне станови­ще, вони навіть назвали конкретні заупокійні молитви і добрі вчинки, які були їм потрібні. Коли його пи­тали про стан померлої душі, він без вагання відповідав і подавав вичерпні деталі. "Ваш батько, - повідомив він одному з відвідувачів, - перебуває у Чистилищі з такого-то дня; він просив вас роздати стільки-то милостині, а Ви знехтували цим". "Ваш брат, - розповів він іншому, - просив Вас замовити стільки-то Святих Мес; Ви погодились це вико­нати, але не виконали Вашої угоди; отож, певна кількість Святих Мес все ще повинна бути проведена".

Бласіо також говорив про Небо, останнє місце, куди його було заве­дено, але він висловлювався майже так, як святий Павло, котрий був ув'язнений до третього Неба, в тілі, чи поза тілом, - він не знав, чув там таємничі слова, яких язик смертної людини повторити не може (ІІ Кр. 12, 2-4). Увагу дитини найбільше привернула незліченна кількість ангелів, які оточували трон Божий, і незрівнянна краса Пресвятої Діви Марії, піднесеної вище всіх ангельсь­ких хорів.

Життя преподобної матері-насоятельки Франчески Святих Дарів, монахині з Памплони, містить кілька фактів, які підтверджують, що кари в Чистилищі співвідносні з прови­ною, яку належить спокутувати. Ця високоповажна слугиня Божа перебувала у найтіснішому зв'язку з душами Чистилища, надзвичайно багато їх приходило і заповнювало її келію, покірно очікуючи в черзі до­помоги від її молитов. Нерідко, щоб швидше осягнути її співтерпіння, вони з'являлися з інструментами своїх тортур. Якось вона побачила монахиню в оточенні дорогих речей - картин, крісел тощо, і все це було в полум'ї. Ця монахиня за життя зібрала ці речі в своїй келії, наперекір своїй монашій обітниці убогості, і після смерті вони стали її мукою.

Одного разу до неї з'явився нотаріус із предметами, якими користувався у своїй праці. Вони були розкладені навколо нього, і полум'я, що виходило з них, завдавало йому бо­лючих терпінь. "Я користувався цим пером, цим чорнилом, цим папером, - говорив він, - для своїх незакон­них дій. Я мав пристрасть до азар­тних ігор, і ці карти, які я змушений постійно тримати в руках, тепер є моїм покаранням. У цьому палаючо­му гаманці - мої незаконні прибутки, він змушує мене покутувати за них".

З усього цього нам слід почерп­нути кілька великих рятівних порад. Усі створені речі даються людині як засіб служіння Богові, все повин­но бути інструментом удосконален­ня і добрих вчинків. Коли людина зловживає чим-небудь, перетворю­ючи його на знаряддя гріха - то це справедливо, якщо все створене стає інструментом покарання для неї, виступає проти неї.

Життя святого Корпреуса, ірландського єпископа, яке знахо­димо у болландистів (болландисти - католицька конгрегація, яка складалася переважно з учених-єзуїтів, що займалися збиранням, створенням та друком Життів свя­тих і манускриптів. Результат їх праці - багатотомне і багатовікове зібрання "Acta Sanctorum". Допо­внення друкуються від 1882 р. у Парижі та Брюсселі в "Analecta Bo-llandiana") від 6 березня, дає нам ще один подібний приклад. Одно­го разу, коли цей святий священик молився після читання бревіарію, він побачив перед собою жахливого привида зі смертельною блідістю на обличчі, вогняним коміром навколо шиї та вбогою полатаною накидкою на плечах. "Хто ти?" - спитав свя­тий, анітрохи не розгубившись. "Я душа з потойбічного світу". - "Що привело тебе до такого жалюгідного стану, який я бачу?" - "Моя провина накликала на мене цю кару. Незва­жаючи на убогий вигляд, до якого я дійшов, я - Малахія, колишній ко­роль Ірландії. На цій високій посаді я міг би зробити багато доброго, і робити це було моїм обов'язком. Я нехтував цим, і тому покараний". - "Хіба ти не покаявся за свої гріхи?" - "Я покаявся недостатньо, і це ста­лося через гріховну безвольність мого духівника, якого я змусив за­крити очі на мої примхи, запропону­вавши йому золотий перстень. Саме тому я тепер маю на шиї вогняний комір". - "Я хотів би знати, - продо­вжував єпископ, - чому на тобі таке лахміття?" - "Це ще одне покаран­ня. Я не одягнув нагого. Я не допо­магав бідним милостинею, пошаною і щедрістю, як цього вимагала моя королівська гідність і звання християнина. Ось чому ти бачиш мене бідно вдягненим і розгубленим".

Оповідь додає, що святий Кор­преус у спільній зі своєю капітулою (капітула - тут: колегія або рада ду­ховних осіб при єпископі, єпископській катедрі) у молитві через шість місяців виблагав для короля Малахії полегшення його страждань, а невдовзі - повне звільнення.
 

Розділ 3
Тривалість перебування у Чистилищі. - Погляди Учителів Церкви. - Беллармін.
- Розра­хунки отця Маморда.

Наша віра не навчає того, скільки конкретно тривають страждання у Чистилищі. Нам відомо загалом, що вони обмежені Божою справедливістю і що для кожного вони пропорційні до кількості й важкості злочинів (гріхів), яких ще не спокутувано. Бог може однак без шкоди для Своєї справедливості вкоротити ці страждання, збільшуючи їх інтенсивність; Воююча Церква теж може їх полегшити, приносячи Святу Жертву Меси (Літургії) та інші заупокійні молитви за померлих.

Учителі Церкви вважають, що покутні страждання тривалі. "Немає сумніву, - говорить святий Беллармін, - що кари Чистилища не обмежуються десятьма чи двадцятьма роками, а в деяких випад­ках вони тривають цілими століттями. Але припускаючи, що їх тривалість насправді не перевищує десять чи двадцять років, чи може­мо ми вважати дрібницею засуд на найболючіші страждання без найменшої полегші упродовж такого терміну? Коли б хтось знав, що буде змушений терпіти сильний біль ніг, голови чи зубів упродовж двадцяти років без сну чи найменшого пере­починку - чи не бажав би він радше померти, аніж жити в такому стані? Або якби йому дозволили вибрати між такими статками, щоб позбутися такої муки? Чи можна в такому разі вважати, що звільнення від мук Чи­стилища не вартує зусиль і покаян­ня? Чи можемо ми уникати практики постів, найважчих зусиль: чування (неспання), милостинь, тривалих молитов і особливо щирого каяття зі сльозами і жалем?". У цих словах - усе вчення святих і теологів.

Отець Мамфорд зі Згромаджен­ня Ісуса у своєму "Трактаті про ми­лосердя до усопших" обґрунтовує тривалість перебування у Чистилищі за допомогою ось яких підрахунків. Отець бере за основу принцип, що, за словами Духа Святого, "Правед­ний сім раз упаде (тобто згрішить)..." (Прип. 24, 16), тобто навіть ті, хто найповніше посвячується служінню Богові, незважаючи на добру волю, в найчистіших очах Господа чинять багато помилок. Нам лише залишається звернутися до власного сумління й визнати перед Богом свої думки, слова і вчинки, щоб упевнитися у своїй нікчемності. О, як легко шанувати молитву, віддавати перевагу лінощам замість виконан­ня обов'язку, грішити пихатістю, нетерпеливістю, чуттєвістю, жорсто­кими думками й словами, відсутністю покори Божій волі! День довгий; навіть доброчесній людині важко не допуститися не те що семи, а навіть двадцяти чи тридцяти таких гріхів і недосконалостей.

Уявіть собі, що ви, за скромни­ми підрахунками, допускаєтеся де­сяти гріхів на день; через 365 днів ви матимете 3650 гріхів. Скоротімо їх кількість для зручності підрахунку до 3000 на рік. Через 10 років ця сума становитиме 30000, а через 20 років - 60000. Припустімо, що зі 60000 гріхів половину ви спокутува­ли покаянням та добрими вчинками, але ще ж залишається спокутувати 30000.

Тож продовжімо наше припущен­ня: Ви помираєте після тих двадцяти років доброчесного життя й постаєте перед Богом із боргом у 30000 гріхів, за які вам слід дати звіт у Чистилищі. Скільки часу вам буде потрібно, щоб здійснити це своє відкуплення? При­пустимо, в середньому кожен гріх вимагає одногодинного перебуван­ня у Чистилищі. Це дуже скромна міра, якщо брати до уваги міркування й одкровення святих, та все ж це 30000 годин у Чистилищі. Чи відомо вам, скільки це років? Три роки, три місяці і п'ятнадцять днів. Отже, добрий християнин, котрий пильнує себе і присвячується покуті та добрим учинкам, як бачимо, має обов'язок відбути три роки, три місяці і п'ятнадцять днів у Чистилищі.

Попередні оцінки базуються на підрахунках без крайнощів. А тепер, якщо розширити тривалість страж­дання і замість години взяти день на відкуплення провини - якщо замість того, щоб допуститися лише легких (простимих) гріхів, ви приходите до Бога із боргом смертних гріхів, більшою чи меншою мірою численних, які ви колись учинили; якщо визначити в середньому, як говорить свята Франциска Римська, сім років на відкуплення одного смертного гріха, провина за який прощена, то кожному стане зрозумілим, що перед нами жахаюча тривалість і що відкуплення цілком просто може тривати довгі роки і навіть століття!

Роки і століття мук! О, якби ми лише думали про це, як старанно ми уникали б найменшого гріха! Як ревно практикували б ми покаяння, щоб дати відповідь за свої вчинки в цьому житті!
 

Розділ 4
Тривалість перебування у Чистилищі.
- Цистерціанський абат і Папа Інокентій ІІІ. - Жан де Льє.

У житті святої Лютгарди (6 черв­ня), написаному її сучасником То­мою з Кантімпре, згадується про монаха, який за свою недоречну ревність та надмірну старанність був покараний сорока роками терпінь у Чистилищі. Це був настоятель (абат) Ордену цистерціанців на ім'я Симон, котрий виявляв свою велику пошану святій Лютгарді. Свята, своєю чер­гою, охоче приймала його поради, і згодом між ними зародилося щось на зразок духовної приязні. Але абат не був таким добрим зі своїми підлеглими, як зі святою. Суворий до себе, він і керував суворо та був надміру, аж до жорстокості, вимогливим щодо дисципліни, забуваючи науку Божественного Наставника, котрий навчає нас бути покірними і смиренними серцем. Коли він по­мер, сестра Лютгарда ревно молила­ся і завдавала собі епітимії (покути) за упокій його душі; він з'явився їй і повідомив, що одержав присуд на сорок років Чистилища. На щастя, в особі Лютгарди він мав благород­ного і впливового приятеля. Вона подвоїла свої молитви і самозречен­ня в наміренні звільнення душі по­мерлого, сказавши: "Я не перестану плакати й не перестану випрошу­вати Твоєї, Господи, милості, поки не дізнаюся, що він звільнений від страждань".

Оскільки я згадав святу Лютгар­ду, то чи не слід сказати і про зна­мениту появу Папи Інокентія ІІІ? Мушу визнати, що розгляд цього випадку шокував мене, і я б охоче оминув його мовчанням. Я не хотів думати, що Папа (і то який Папа!) був засуджений на таке тривале й жахливе перебування в Чистилищі. Нам відомо, що Папа Інокентій ІІІ, котрий очолював знаменитий Ла­теранський Собор 1215 р., був од­ним із найвизначніших понтифіків, які коли-небуть займали Престіл Святого Петра. Його побожність та ревність допомогли йому зверши­ти великі справи для Церкви Божої і для церковної дисципліни. Як же в такому разі припустити, що таку людину судили надзвичайно суворо на Верховному Суді? Як співставити це одкровення святої Лютгарди з Божественним Милосердям? Щодо цього я був схильний вважати це помилкою і намагався відшукати ар­гументи на підтримку такої ідеї. Але виявив, що реальність цього явища визнана найсерйознішими авторами, і ніхто не відкидав його. Більше того, біограф Папи, Тома з Кантімпре, дуже відвертий і водночас дуже стриманий. "Зауважте, читачу, - пише він наприкінці своєї розповіді, - що з уст самої побожної Лютгарди я чув про гріхи, виявлені померлим, але не називаю їх тут з огляду на по­вагу до такого великого Папи".

Крім того, щодо самого випадку - чи можемо ми знайти якусь розумну причину, аби в ньому сумніватися? Хіба ми не знаємо, що Бог не робить винятків - і Папа постає перед Його судом як найскромніший вірний, і всі великі та жалюгідні рівні перед Ним, і кожен отримує за вчинка­ми своїми? Хіба ми не знаємо, що ті, хто керує іншими, мають вели­ку відповідальність і їм доведеться скласти суворий звіт? - "Бо суд на вельмож суворий буде" (Муд. 6, 5). Так проголошує Дух Святий. Отож, Папа Інокентій ІІІ виконував свої обов'язки упродовж вісімнадцяти років, у найнеспокійніші часи; бол­ландисти додають: "Чи не написано, що Божі суди незбагненні та дуже відрізняються від суджень люди­ни?!".

Отже, реальність цього явища не може піддаватися сумніву. Я не бачу причин оминати його, через те що Бог відкриває такі таємниці лише задля того, аби про них говорили для повчання Його Церкви.

Папа Інокентій ІІІ помер 16 лип­ня 1216 р. Того ж дня він з'явився святій Лютгарді у її монастирі в Айв'єрі, Брабант. Вона зчудувала­ся, побачивши привида, охопле­ного полум'ям, й запитала, хто він і чого хоче. "Я Папа Інокентій", - відповів він. "Невже це можли­во, щоб Ви, наш спільний батько, перебували в такому стані?" - "Це більш ніж можливо. Я покутую за три гріхи, котрі могли привести мене до вічної загибелі. Завдяки Пресвятій Діві Марії, я одержав відпущення, але мушу спокутувати їх. На жаль! Відплата жахлива, і вона триватиме століттями, якщо ти не допоможеш мені. В ім'я Марії, Котра отримала для мене дозвіл з'явитися тобі, допоможи мені!" З цими словами він зник. Лютгарда повідомила про смерть Папи своїм сестрам, і вони разом почали молитися й чинити по­кути задля великого й шанованого понтифіка, про смерть якого дізналися з іншого джерела через кілька тижнів.

Дозвольте тут подати більш утішний факт, який знаходимо в житті цієї ж святої. Один відомий проповідник на ім'я Жан де Льє був дуже побож­ною людиною, і його добре знала наша свята. Він уклав з нею угоду, згідно з якою вони пообіцяли одне одному, що той, хто помре першим, з Божого дозволу з'явиться друго­му. Жан першим покинув цей світ. Вирушивши в дорогу до Рима, щоб вирішити деякі питання релігійного характеру, він зустрів свою смерть в Альпах. Пам'ятаючи своє приречен­ня, він з'явився Лютгарді у згадано­му монастирі в Айв'єрі. Побачивши цього проповідника, свята, не знаю­чи, що він помер, запросила його, згідно зі Статутом, піти до зали для аудієнцій, щоб порозмовляти з ним. "Я вже не в цьому світі, - відповів він, - і прийшов сюди лише задля того, щоб виконати своє приречен­ня". Почувши ці слова, Лютгарда впала на коліна і деякий час пере­бувала в збентеженні. Потім, гля­нувши на свого блаженного прияте­ля, сказала: "Чому ти так розкішно вдягнутий? Що означають ці потрійні одежі, які я бачу на тобі?" - "Білий одяг, - відповів він, - символізує незайманість (цнотливість), яку я завжди зберігав, червона туніка означає зусилля і страждання, які передчасно виснажили мою силу, а блакитна мантія, що вкриває ці одежі, означає досконалість духов­ного життя". Після цих слів він несподівано покинув Лютгарду, спри­чинивши сум'яття в її почуттях: жаль з приводу втрати такого доброго батька і радість за його щастя".

Святий Вінсент Ферреро, слав­ний чудотворець з Ордену святого Домініка, котрий проповідував з ве­ликим натхненням велику істину про Суд Божий, мав сестру, яку не зворушували ні слова, ні приклад її пра­ведного брата. Вона була сповнена духом світу цього, отруєна його при­надами і стрімко прямувала до вічної загибелі. Тим часом святий молив­ся за її навернення, і його молитви були, врешті, вислухані. Нещасна грішниця захворіла на невиліковну хворобу, але перед самою смертю опритомніла й висповідалася, щиро покаявшись.

Через кілька днів після смерті, коли її брат служив Святу Жертву, вона з'явилася йому в полум'ї, за­знаючи нестерпних мук. "Шкода, мій дорогий брате, - сказала вона, - я приречена терпіти ці муки до дня Останнього Суду. Однак ти мо­жеш мені допомогти. Сила Святої Жертви настільки могутня, що якщо ти відслужиш за мене приблизно тридцять Мес, я можу сподіватися щасливішої долі". Святий не за­барився виконати її прохання. Він відслужив тридцять Святих Мес, і на тридцятий день його сестра знову з'явилася йому в оточенні Ангелів, здіймаючись до Неба. Завдяки силі Божественної Жертви, відкуплення тривалістю в кілька століть було скорочене до тридцяти днів. Цей приклад ілюструє нам одночасно й тривалість страждань, яких може за­знавати душа, і могутню дію Святої Жертви Меси, коли Бог бажає застосувати її до будь-якої душі. Про­те це застосування, як і у випадку з іншими заупокійними молитвами, не завжди має однакову повноту.

 

Розділ 5
Тривалість перебуванняу Чистилищі. - Дуеліст.
- Отець Шофс і привид з Антверпена.

Ще один приклад демонструє не лише тривалість покарання, спри­чиненого конкретними гріхами, а й складність у ймовірній прихильності Божого Правосуддя до тих, хто вчинив такі гріхи. В історії Ордену візитанток серед його перших мона­хинь згадується сестра Марія Денис (світське ім'я - Марі Мартіньє). Вона виявляла величезне милосердя до душ, що перебували в Чистилищі, й відчувала особливе покликання в тому, щоб особливим способом по­свячувати Богові тих, хто займав високе становище в світі, тому що з досвіду знала небезпеки, які підстерігали їх на цьому становищі. Один принц, ім'я якого не називається (імовірно, з Французького Дому), був убитий під час дуелі, і Бог дозво­лив йому з'явитися сестрі Денис, аби просити в неї такої потрібної йому допомоги. Він розповів їй, що не був проклятим, хоча його злочин заслу­говував цього. Він був урятований, але отримав найсуворішу кару за грішне життя - присуд перебувати в Чистилищі до самого Судного Дня.

Милосердна Сестра, глибоко зво­рушена станом цієї душі, щедро за­пропонувала себе як жертву за ньо­го. Неможливо висловити те, що їй довелося пережити упродовж тривалого часу внаслідок цієї героїчної самопосвяти. Бідний принц не да­вав їй спокою і змушував поділяти його муки. Вона завершила свою жертву смертю, але перед відходом зізналася своїй настоятельці, що за таке відкуплення вона одержала для свого протеже (принца) полег­шення лише у вигляді кількох го­дин. Коли настоятелька висловила здивування таким результатом, що здався їй украй непропорційним із тим, що перетерпіла сестра, Денис відповіла: "Ох, дорога моя матінко, години в Чистилищі не рахуються так, як на землі; роки горя, знеси­лення, бідності чи хвороб у цьому світі ніщо в порівнянні з годиною страждань у Чистилищі. Досить того, що Божественне Милосердя взагалі дозволяє нам якось впливати на Його Правосуддя. Жалюгідний стан, у якому я побачила ту знема­гаючу душу, зворушив мене мен­ше, ніж те, що завдяки Божествен­ному Милосердю ця душа уникла вічного прокляття. Вчинок, під час якого принца застала смерть, за­слуговував Пекла; мільйони інших, імовірно, заслужили б довічного осудження в таких же обставинах, в яких він знайшов своє спасіння. Він опритомнів лише на мить, але цього вистачило, щоб поєднатися з неоціненною дією благодаті, котра спонукала його вчинити повноцінне покаяння. Ця благословенна мить видається мені надмірністю мило­сердя, прихильності й безмежної любові Божої".

Так висловлювалась сестра Де­нис; вона одночасно захоплювалася суворістю Божественного Правосуд­дя і Його безмежним милосердям. І те, й інше дивовижним чином відображене цьому прикладі.

Продовжуючи тему тривалого перебування у Чистилищі, наведемо тут ближчий до нас за часом при­клад.

Отець Шофс із Згромадження Ісуса, котрий помер у 1878 р. в місті Левені, розповідав ось яку подію, що сталася в Антверпені в час перших років його служіння у цьому місті. Він проповідував на місії і щойно повернувся до Університету Діви Марії, оселившись на Імператорській вулиці, коли йому повідомили, що хтось чекає на нього в залі для аудієнцій. Він одразу зійшов униз і побачив там двох молодих чоловіків у розквіті років з блідим хворобли­вим хлопчиком приблизно десяти років. "Отче, - сказали вони, - цю бідну дитину ми всиновили, і він заслуговує на наше піклування, тому що добрий і побожний. Ми годуємо його, даємо йому освіту, і понад рік він був щасливий і здо­ровий після того, як став частиною нашої сім'ї. Але останніми тижнями хлопчик почав худнути й в'янути, як Ви бачите". - "Яка причина такої переміни?" - спитав отець. "Страх, - відповіли вони. - Хлопчик прокидається щоночі через видіння. Він запевняє нас, що якийсь чоловік перебуває біля нього, і він бачить його так само виразно, як нас удень. У цьому причина його постійного страху і тривоги. Тому ми прийшли до Вас попросити якихось ліків". - "Друзі мої, - відповів отець Шофс, - з Богом є ліки від усього. Почніть обидва з доброї Сповіді і Святого Причастя, благайте Бога відвернути від вас усяке зло і нічого не бійтеся. Що ж до тебе, моя дитино, то мо­лися ревно й тоді зможеш спокійно спати, ніякий дух тебе не збудить". Тоді він відпустив їх, наказавши зно­ву прийти, якщо ще щось трапиться. Вони повернулися через два тижні. "Отче, - повідомили вони, - ми ско­ристалися Вашими вказівками, але видіння не зникло. Дитина весь час бачить ту саму людину". - "Від цьо­го вечора, - порадив отець Шофс, - стійте біля дверей дитячої кімнати з папером і ручкою, щоб записува­ти відповіді. Коли дитина повідомить вас про присутність цієї людини, спитайте, в ім'я Бога, хто він, коли помер, де жив і чому прийшов".

Наступного дня вони повернули­ся, принісши папір, де були записані одержані відповіді. "Ми бачили цьо­го чоловіка, - сказали вони, - що з'являється нашій дитині". Вони опи­сали його, як старця, бо змогли роз­дивитися його лише до грудей і те, що вдягнений він був у старовинний костюм. Їм він повідомив своє ім'я і назвав будинок в Антверпені, в яко­му жив. Він помер у 1636 р., за жит­тя займався банківською справою в тому ж домі, і за його життя до цього дому були приєднані ті два будинки, які тепер бачимо праворуч і ліворуч від нього. Зауважимо принагідно, що документи, які підтверджують точність цих свідчень, знайшли пізніше в архівах Антверпена. Він до­дав, що був у Чистилищі і за нього мало молилися. Потім благав, щоб люди з їхнього будинку прийняли Святе Причастіє в його наміренні, і врешті попросив, щоб за нього було здійснене паломництво (одне) до Нотр-Дам-де-Ф'євр і ще одне до Нотр-Дам-де-ла-Шапель до Брюсе­ля. "Ви вчините добре, якщо виконаєте всі ці прохання, - сказав отець Шофс, - і якщо дух повернеться, перш ніж говорити з ним, змусьте його відмовити "Отче наш", "Радуй­ся..." і "Вірую".

Вони виконали ці добрі справи з належною побожністю, на яку лише були здатні, що спричинило бага­то навернень. Коли все скінчилося, молоді люди повернулися. "Отче, - розповідали вони о. Шофсу, - він молився з такою невимовною вірою і побожністю! Ми ніколи не чули, щоб хтось так молився. Яка побожність в "Отче наш"! Скільки любові в "Ра­дуйся, Маріє!" Який запал у "Вірую"! Тепер ми знаємо, що означає моли­тися. Потім він подякував нам за молитви; він отримав величезне полег­шення і був би цілком звільнений, якби не продавець з нашого магази­ну, котра недостойно прийняла Свя­те Причастя. Ми передали, - продо­вжували вони, - ці слова тій жінці. Вона зблідла, визнала свою провину і побігла до духівника, поспішаючи виправити свій злочин". - "Від того дня, - підсумовує отець Шофс, - той будинок ніхто ніколи більше не тур­бував. Сім'я, що жила там, незаба­ром почала розквітати, і зараз вони дуже багаті. Два брати жили, подаю­чи всім приклад, а їхня сестра стала монахинею в монастирі, а потім настоятелькою".

Усе наводить нас на думку, що добробут тієї сім'ї був наслідком до­помоги, наданої тій душі. По двох століттях кари цій душі залишалася ще невелика частка спокутування і сповнення кількох добрих учинків, про які вона просила. Коли все це було завершене, чоловік той був звільнений і бажав виявити свою вдячність, отримавши Боже благо­словення для своїх благодійників.
 

Розділ 6
Тривалість перебуванняу Чистилищі. - Абатство Латраб.
- Сто років страждань за зволікання у прийнятті Останніх Тайн.

Подія, про яку піде мова, з достовірним доказом висвітлюється в журналі Le Mone за квітень 1860 р. Вона трапилася в Америці в абатстві бенедиктинців, розташо­ваному в селі Латроб. Упродовж 1859 р. відбулося кілька з'яв. Американська преса зайнялася цим фактом і ставила складні за­питання з властивою їй легковажністю. Щоб припинити плітки, абат Уіммер, настоятель цього дому, скерував до газет такого листа:

"Це дійсно правда: в нашо­му абатстві Святого Вікентія біля Латроба 10 вересня 1859 р. один монах бачив привида (одного бе­недиктинця) в монашому одязі. Ці з'явлення тривали щодня від 18 вересня до 19 листопада, що­разу об одинадцятій годині дня або о другій годині ночі. Лише 19 листопада цей монах допитав привида в присутності ще одного члена згромадження, запитав­ши при цьому про причини його появ. Він відповів, що страждав сімдесят сім років через те, що не потурбувався докладно, аби відслужити сім обов'язкових Свя­тих Мес; що він уже з'являвся в різні роки сімом іншим бенедик­тинцям, але його не почули, і що йому доведеться з'явитися знову через одинадцять років, якщо мо­нах не допоможе йому. Врешті, привид попросив, щоб за ньо­го відслужили ті сім Святих Мес; більше того, монах повинен був залишатися в самотині упродовж семи днів, зберігати суворе мовчан­ня і впродовж тридцяти днів тричі на день читати псалом Miserere босим і з розпростертими у формі хреста ру­ками. Всі ці умови були виконані між 20 листопада і 25 грудня, і того дня після відправлення останньої Святої Меси привид зник".

"За той час привид являвся кілька разів, умовляючи монаха молитися якнайстаранніше за душі в Чистилищі; "тому що, - сказав він, - вони жахливо страждають і надзвичайно вдячні тим, хто бере участь у їхньому звільненні". Він із сумом додав, що з п'яти священиків, котрі померли в абатстві, жоден ще не відійшов до Неба, всі терплять у Чистилищі. Я не роблю жодних висновків, але це правда". Цей звіт, підписаний абатом - незаперечний історичний документ. Що ж до висновків, які високоповаж­ний прелат запропонував нам зро­бити самостійно, то вони очевидні. Дізнавшись про монаха, покараного сімдесятьма сімома роками Чистили­ща, визнаймо необхідність роздумів про тривалість майбутнього пока­рання як для священиків і монахів, так і для звичайних вірних, що жи­вуть у розбещеному світі.

Нерідко причиною тривалого перебування у Чистилищі є те, що багато людей позбавляють себе ве­ликих засобів, даних Ісусом Христом для скорочення цього перебування, відкладаючи прийняття Останніх Тайн у стані небезпечної хвороби. Ці Тайни, що допомагають приготу­вати душі в останню дорогу, очисти­ти їх від решток гріха й звільнити від страждань у потойбічному світі, вимагають (для одержання належ­ного ефекту), щоб хворий приймав їх з усіма необхідними приготуван­нями. Що надовше їх відкладати, що більше немічним стає хворий, то більше неповноцінними стають ці приготування. Про що я говорю? Дуже часто трапляється, що через таку нерозсудливу затримку хво­рий помирає, позбавлений цієї аб­солютно необхідної допомоги. Як наслідок, померлий, якщо він не за­суджений на вічні муки, опиняється у найглибшій прірві Чистилища, об­тяжений тягарем своїх боргів.

Мішель Алікс розповідає про одну духовну особу, котра замість того, щоб негайно прийня­ти Єлеопомазання й подати таким чином добрий приклад віруючим, проявила недбалість і була покара­на століттям перебування у Чистилищі. Знаючи, що він важко хворий, що йому загрожує смерть, цей бідний священик повинен був повідомити про свій стан здоров'я і негайно вдатися по до­помогу, що її Мати-Церква при­готувала своїм дітям на останню годину. Він знехтував цим. Чи то через помилку, поширену серед хворих людей, він не повідомив про свій тяжкий стан, чи то потрапивши під вплив фатального забобону, який змушує хворих християн відкладати прийняття Останніх Тайн, але він не попро­сив про них, ані не подумав про це. Але знаємо, як несподівано підкрадається смерть; нещас­ний чоловік так довго зволікає, що помирає, не маючи часу ні на Viaticum (Viaticum - святе на­пуття, передсмертне Причащан­ня), ні на Єлеопомазання. І ось Богові вгодно було використати ці обставини, щоб дати серйозне попередження іншим. Померлий сам прийшов повідомити свого духовного брата про те, що при­речений до ста років Чистили­ща. "Я так покараний, - сказав він, - за зволікання у прийнятті благодаті останнього очищення. Якби я прийняв Таїнства, як тре­ба, то уникнув би смерті силою Єлеопомазання і мав би час для каяття".

Розділ 7
Тривалість перебування у Чистилищі. - Преподоб­на Катерина Палуцці і сестра Бернардина.
- Брати Фінетті і Рудольфіні. - Святий Петро Кла­вер і дві бідні жінки.

Наведемо ще кілька прикладів, які будуть ще більшим доказом тривалості страждань у Чистилищі. За їх допомогою побачимо, що Боже­ственне Правосуддя досить суворе до душ, покликаних до досконалості, і тих, які отримали багато благодаті. Чи не говорить Ісус Христос у Євангелії: "Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагати­муть; а кому повірено багато, від того більше зажадають" (Лк. 12, 48)?

У Житті преподобної Катерини Палуцці читаємо, що свята мона­хиня, яка померла в неї на руках, не була допущена до вічного блаженства, поки не провела цілий рік у Чистилищі. Катерина Палуцці провадила святе життя в єпархії Нерпі, в Італії, де вона заснувала домініканський монастир. Там жила монахиня на ім'я Бернардина, яка досягла великої досконалості в ду­ховному житті. Ці дві святі були при­кладом одна для одної щодо ревності й допомагали одна одній ще більше зростати в досконалості, до якої по­кликав їх Бог.

Біограф блаженної Катерини порівнює їх із двома вуглинками, що ділилися своїм теплом, чи з двома арфами, струни яких налагоджені для суголосного співу вічного гимну любові для більшої слави Божої.

Бернардина померла, тяжка хво­роба, яку вона переносила з хри­стиянською терпеливістю, звела її у могилу. Перед смертю вона сказала Катерині, що не забуде її перед Бо­гом і, якщо Бог дозволить, повер­неться до розмови з нею на духовні теми, щоб допомогти її освяченню.

Катерина довго молилася за душу своєї подруги, благаючи Бога, аби Він дозволив, щоб та з'явилася їй. Минув цілий рік, а померла не вернулася. Врешті, в річницю смерті Бернардини, під час молитви Кате­рина побачила яму, з якої виривали­ся хмари диму і полум'я; потім вона зауважила фігуру, що виходила з ями в оточенні темних хмар. Посту­пово ці хмари розвіялися, і привид засвітився незвичним блиском. У цій прекрасній особі Катерина впізнала Бернардину і кинулась до неї. "Чи це ти, моя дорога сестро? - вигукну­ла вона. - Але звідки ти вийшла? Що означає ця яма, цей дим з вогнем? Невже твоє Чистилище закінчилося щойно сьогодні?" - "Так, - відповіла душа, - мене затримано на рік у цьому місці відкуплення, і сьогодні я вперше ввійду до Неба. Щодо тебе, то продовжуй надалі свої святі вправляння: будь благородною і ми­лосердною - і заслужиш на милість".

Інший випадок - з історії Товари­ства Ісуса. Двоє схоластів (схоласт - особа, яка сприймає лише зовнішню, формальну сторону будь-якої науки; відірвана від практики), двоє моло­дих монахів цього інституту, брати Фінетті і Рудольфіні, відбували на­вчання в Римському Інституті наприкінці XVI століття. Обидва були взірцями побожності й постійності, і обидва одержали попередження з Небес, яке вони відкрили, як ве­лить Статут, своєму духівникові. Бог відкрив їм, що невдовзі вони по­мруть і що їх чекають страждання у Чистилищі. Один буде там два роки, другий - чотири. Вони померли фак­тично один за одним. Їхні брати у вірі, не гаючись, склали найгарячіші молитви та всі можливі покути за упокій їхніх душ. Вони знали, що якщо Святість Божа визначає три­вале покаяння Своїм вибраним, то воно може бути скорочене і цілком прощене завдяки заупокійним мо­литвам живих. Якщо до тих, хто от­римав багато знань і благодаті, Бог настільки вимогливий, то Він дуже поблажливий до бідних і звичайних людей - у тому випадку, якщо вони терпеливо й щиро служать Йому.

Святий Петро Клавер із Товари­ства Ісуса, апостол карфагенських негрів, знав про Чистилище двох душ, котрі прожили бідне й смиренне життя на землі, їхні страждання були скорочені до кількох годин. У Житті цього великого слуги Божого знахо­димо таку розповідь: він переконав побожну негритянку на ім'я Анжела прийняти в свій дім іншу негритян­ку на ім'я Урсула, котра втратила здатність володіти руками й ногами, а тіло її вкрилося ранами. Одного разу, коли він відвідав їх, як робив це час від часу, щоб уділити Свя­ту Сповідь і принести трохи харчів, щиросердна господиня повідомила його з великим жалем, що Урсула помирає. "Ні-ні, - відповів отець, потішаючи її, - вона проживе ще чо­тири дні і не помре до суботи". Коли настала субота, він відслужив Святу Месу в інтенції Урсули і пішов готу­ватися до її смерті. Провівши деякий час у молитві, він упевнено сказав господині: "Радій, Бог любить Ур­сулу; вона помре сьогодні, але про­буде в Чистилищі лише три дні. Хай вона пам'ятає про мене, коли буде з Богом, хай молиться за мене й за ту, що була їй замість матері". Вона померла опівдні, і сповнення цієї ча­стини пророцтва дало переконливу підставу припускати, що сповниться й друга.

Наступного дня, коли він при­йшов уділити Тайну Святої Сповіді бідній хворій, яку часто відвідував, то застав її мертвою. Родичі були прибиті горем, та й сам він відчував безмірний сум через те, що не зміг допомогти їй в останні години. Він клякнув біля тіла, щоб помолитися, але потім раптом устав і зі спокійним обличчям сказав: "Варто заздрити такій смерті, а не горювати; ця душа приречена усього на двадцять чоти­ри години Чистилища. Постараймося скоротити цей час нашими щирими молитвами".

Про тривалість покарань сказано достатньо. Бачимо, що вони мо­жуть тривати жахливо довго; навіть найкоротші, якщо врахувати їх ступінь тяжкості, - тривалі. Тож стараймося скоротити їх для інших і пом'якшити для себе, а ще краще - взагалі відвернути їх.

Ми відвертаємо їх, усуваючи причини. Які ці причини? За що ми покутуємо в Чистилищі?
 

Розділ 8
Причина страждань. - За що ми покутуємо в Чистилищі.
- Док­трина Суареса. - Свята Катерина Генуезька.

Отже, чому душі повинні страж­дати перед тим, як їм буде дозво­лено оглядати обличчя Бога? Яка цьому причина, за що ми покутуємо? Що повинен очистити вогонь Чисти­лища, що знищити? Учителі Церкви кажуть, що це скверна (бруд), яка залишилася від гріхів.

Але що слід розуміти тут під сло­вом "скверна"? Більшість теологів вважають, що це не провина через гріх, а той біль чи страждання, що їх завдає гріх. Щоб добре це зрозуміти, мусимо пам'ятати, що дія гріха на душу має двояку природу і спричиняє те, що називається станом провини і станом під покаранням (Лат. Reatus­culpae - стан провини; reatus poe­nae - стан під покаранням (Тышке­вич, Краткий лат.-рус. Богословский словарь. Нью-Йорк, 1954). - Прим. перекл.); гріх чинить душу не лише винною, а й такою, що заслуговує страждання чи кари. І коли прови­на вже прощена (гріх прощений), як правило, ще належить витерпіти покарання, повністю або частково, в цьому житті чи в житті майбутньому.

Душі в Чистилищі не мають найменшої скверни провини на собі; вина, яку можна пробачити і яка була на них у момент смерті, зникає у полум'ї чистої любові, що запалюється у цих душах в іншому житті, але вони все ж повинні бути покарані - це борг, який вони не сплатили перед смертю.

Цей борг бере свій початок від усіх гріхів, учинених упродовж жит­тя, особливо від смертних гріхів, провина за які була прощена в щирій сповіді, але які не були спокутувані достойними, наочними плодами по­каяння.

Таке загальне вчення теологів, що його кардинал Суарес узагальнює у своєму "Трактаті про Таїнство По­каяння". Він каже: "Отож, можемо дійти висновку, що провина за всі гріхи, які можуть бути прощені, тобто легкі гріхи, з якими помирає людина праведна, дарується в той момент, коли душа відділяється від тіла, си­лою любові Божої і досконалого по­вного каяття, яке вона тоді відчуває за всі вчинені гріхи. Фактично в той момент душа чудово усвідомлює своє становище і гріхи, якими вона прови­нилася перед Богом; водночас вона володіє всіма своїми здібностями і може діяти. Зі свого боку Бог надає їй найнеобхіднішу допомогу, щоб вона могла діяти, відповідно до тієї міри освячуючої благодаті, яку вона має. Отже, з цього випливає, що в таких ідеальних умовах душа діє без найменшого вагання. Вона звертається безпосередньо до Бога і бачить, що звільнена від усіх дрібних гріхів, тому що зненавиділа їх. Цієї універсальної та ефективної дії до­статньо для відпущення провини.

Вся скверна гріха щезла; але ще слід витерпіти страждання, з усією їх суворістю і тривалістю, в усякому разі, це стосується тих душ, котрим не допомагають живі. Вони не мо­жуть отримати ані найменшого по­легшення, бо час заслуг проминув; вони вже нічого не можуть заслужи­ти, можуть лише страждати і в такий спосіб сплатити страшному Божому Правосуддю за все, що заборгували, до останнього "шага". "Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага" (Мт. 5, 26).

Ці борги - це рештки гріха, щось на зразок плями, яка заслоняє нам Бога і є перешкодою на шляху поєднання душі зі своєю остаточною метою. "Оскільки душі в Чистилищі звільнені від провини гріха, - пише свята Катерина Генуезька, - то більше не залишається жодної пе­решкоди для їхнього поєднання з Богом, окрім решток гріха, з яких вони повинні очиститися. Ця перешкода, яку вони відчувають у собі, змушує їх терпіти муки проклятих, про які я говорила в іншому місці, і ці муки затримують той момент, коли інтуїція, що скеровувала їх до Бога як до Найвищого Блаженства, досягне свого апогею. Вони вираз­но бачать, наскільки серйозна перед Богом ця навіть найменша перешко­да, що її спорудили рештки гріха, і що з необхідності правосуддя Він відкладає повне забезпечення їхньої спраги вічного блаженства.

Розуміння цього запалює їх таким же палким полум'ям, як і пекельне, але від провини за свій гріх".
 

Розділ 9
Що ми спокутуємо. - Рештки смертного гріха. - Лорд Стортон.
- Гріх хтивості (розпусти), не повністю відкуплений на землі. - Свята Лідвіна.

Як уже говорилося, загальний об­сяг провини, за яку належить страж­дати в Чистилищі, походить із суми гріхів, провина за які відпущена. Людям, котрі проводять усе своє життя у стані постійного смертного гріха і відкладають каяття до смерті, сподіваючись, що Бог подарує їм цю рідкісну благодать, доведеться зазнати найжахливішого покаран­ня. Приклад Лорда Стортона дає їм добрий привід до роздумів. Лорд Джон Стортон, англійський аристо­крат, хоча й був католиком у душі, проте, щоб зберегти своє станови­ще при дворі, регулярно відвідував протестантське богослужіння. Він потай утримував у своєму домі ка­толицького священика, дуже цим ризикуючи, і обіцяв собі належно скористатися з його присутності, примирившись із Богом у годину смерті. Але з ним несподівано тра­пився нещасний випадок, і, як часто буває в таких ситуаціях, за справедливим вердиктом Господнім він не мав часу усвідомити своє ба­жання запізнілого навернення. Од­нак Божественне Милосердя, зва­живши, що він багато зробив для переслідуваної Католицької Церкви в Англії, наділило його благодаттю повного каяття і в наслідку, гаран­тувало йому спасіння. Але лордові все ж належало дорого заплатити за своє злочинне недбальство.

Минули роки. Його вдова знову вийшла заміж і народила дітей. Одна з її дочок, леді Арундель, розповідає (оскільки була свідком подій) ось що:

"Одного разу мама попроси­ла отця Корнеліуса, дуже шанова­ного єзуїта, котрий пізніше помер мученицькою смертю (через зраду служниця сім'ї Арундель його стра­тили в Дорчестері 1594 р.), відправити Святу Месу за упокій душі Джона, лорда Стортона, її першого чоловіка. Він пообіцяв це зроби­ти. Перебуваючи перед вівтарем поміж Переєстествленням і Поми­нанням усопших він зробив тривалу паузу, немовби поринув у молитву. Після Меси у проповіді, адресованій присутнім, він розповів про видіння, яке мав під час Святої Жертви. Пе­ред ним простягався безконечний ліс, весь охоплений полум'ям; це був один суцільний котел. Посередині його перебував померлий аристократ, гірко стогнучи й страждаючи з приводу грішного життя, яке він провадив у цьому світі при дворі. Назвавши всі свої гріхи, нещасний чоловік закінчив каяття словами Йова зі Святого Письма: "Змилуйте­ся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, бо рука Божа мене доторкнулась" (Йов. 19, 21). І тоді зник.

Розповідаючи про це, отець Корнеліус ревно плакав, і всі ми, чле­ни сім'ї, двадцять чотири особи, теж плакали. Несподівано, поки свяще­ник ще продовжував говорити, на стіні навпроти вівтаря ми помітили відблиски палаючого вугілля".

Така розповідь Дороті, леді Арундель, яку можна прочитати в "Історії Англії" Деніела.

Свята Лідвіна теж бачила в Чистилищі душу, що страждала за смертний гріх, не повністю відкуплений на землі. Цей випадок подається у Житті святої. Одному чоловікові, котрий довго був рабом духа хтивості (роз­пусти), нарешті пощастило наверну­тися. Він висповідався зі своїх гріхів з великим каяттям, але його смерть не дала йому можливості побожни­ми ділами спокутувати свої численні гріхи. Лідвіна, яка дуже добре знала його, багато молилася за нього. Че­рез двадцять років після його смерті вона все ще продовжувала молити­ся, коли в одному зі своїх екстазів, опинившись за допомогою свого Ангела-Хоронителя в Чистилищі, вона почула скорботний голос, що виходив із глибокої ями. "Це душа того чоловіка, - сказав Ангел, - за котрого ти молилася так ревно і постійно". Вона здивувалася, що він був так глибоко в Чистилищі через двадцять років після смерті. Ангел, бачачи її схвильованість, запитав, чи не бажає вона якось страждати зад­ля його звільнення. "Зі щирого сер­ця", - відповіла милосердна дівчина. Відтоді вона почала терпіти нові страждання й жахливі муки, які, зда­валося, перевищували спроможність людини їх витримувати. Однак вона мужньо зносила їх, черпаючи силу в любові, котра сильніша від смерті, поки Бог не зіслав їй полегшення. Тоді вона зітхнула, ніби народже­на до нового життя, й водночас по­бачила ту душу, задля порятунку якої стільки вистраждала; та душа виходила з безодні біла, як сніг, і підносилася до Неба.

Rev. F. X. Schouppe. SJ.Purgatory. London. 1893. Пер. з англ. О. Н. Старжинської. "Молись за нас", №2 (58,) 2013 р. Б. отець Ф. Х. Шуппе, ТІ / http://www.saintjosaphat.org

Схожі матеріали: Кари Чистилища – Святий Беллармін і свята Христина Бельгійська Кари Чистилища - Брат Антоніо Перейра - Преподобна Анжела Соломі Кари Чистилища - З'явлення з Фоліньо - Монах-домініканець із Замори Кари Чистилища – Святий Антонім і монах - Чверть години в Чистилищі о. Россіньолі - Ангельський брат Кари Чистилища – Блаженна Стефанія Квінзані – Імператор Маврикій Чистилище Небо і Пекло Спілкування зі святими Кари Чистилища – Брат св. Магдалини де Пацці - Станіслав Кокошка – Катерина Раконіджська Кари Чистилища - Св. Перпетуя - Св. Гертруда -Св. Катерина з Генуї - Брат Йоан де Віх Молитви за душі в чистилищі Місцерозташування Чистилища - Святий Григорій Великий, Диякон Пасхазій і священик із Центумцелли, Бл. Стефан Францисканець та ін. Кари Чистилища – Богословське вчення Покарання у відчуттях – Муки вогнем і холодом - Святий Беда Високоповажний і Дрительм Кари Чистилища - Св. Магдалина де Пацці і сестра Венедикта - Св. Гертруда - Бл. Маргарита Марія і матінка де Монту Хресна Дорога за Душі в Чистилищі ЩО НАС ЧЕКАЄ ПІСЛЯ СМЕРТІ? Наш християнський обов’язок щодо померлих Спомин вірних померлих і забобони на похоронах КАТЕХИЗМ: ОСТАННІ РЕЧІ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ. СМЕРТЬ СПОВІДЬ – ПРИМИРЕННЯ З БОГОМ І ЦЕРКВОЮ СТРАЖДАННЯ: фатальна неминучість, покарання чи Божественний задум? НАУКА ЦЕРКВИ ПРО ПЕКЛО ЛИСТ З ПОТОЙБІЧНОГО СВІТУ Наш християнський обов'язок щодо померлих ПРО ДУШІ В ЧИСТИЛИЩІ НАСТАНОВИ ПРО БІДНІ ДУШІ Літанія за померлих Чистилище, таємниця Божого Правосуддя Місцерозташування Чистилища