Християни, які не тільки традиційно визнають свою віру, але намагаються довести духовністю і знанням свою віру у Господа, задаються питанням про померлі душі. Беремо тут до уваги віруючих Католицької, Православної та Протестантської (Євангельської) Церков. Усіх нас об’єднує три остаточні речі, в які віруємо, – Смерть, Суд, Небо, Пекло. Не будемо зараз аналізувати кожне поняття зокрема. Спробуємо сьогодні за допомогою Світла Святого Духа розказати про молитву за померлих, про те, куди ще потрапляють душі, крім Неба і Пекла. Коли у вічності є лише Небо, то душа не потребує молитви, адже мета молитви – освячення і наближення до Бога, а ті душі вже перебувають у Бозі. Якщо душа у Пеклі, теж не потребує молитви, бо перебуває на місці остаточного вибору та вироку. Отож сьогодні, опираючись на інформацію, зібрану раніше, а також на логічне мислення, спробуємо дійти точного висновку про існування чистилища або про його відсутність.

Сучасне людське суспільство у своїх внутрішніх стосунках намагається керуватися Законом Справедливості. Який це Закон? «Твори добро – уникай зла!» Добро – все, що сприяє збереженню життя і розвитку людини, таким чином, зло – руйнування вище сказаного будь-яким способом. Справедливість передбачає дію щодо цих двох напрямків - за добро має бути нагорода, а за зло - кара. Ми розуміємо природу добра. Спробуймо зосередитись на злі. Якщо справедливість тут буде безкомпромісна, то за будь-яке зло належиться кара. Наприклад, убив людину – розстріл, украв річ – розстріл. «Але ж стоп! – скажемо ми. – Злочин злочину не рівний». Кара має бути відповідна до важкості злочину. Отже, не можна всіх карати однаково. Людина прийняла і впорядкувала Закони, які регулюють її стосунки зі світом. Чи зможе юридичне право допомогти нам зараз переконатися в логічності існування чистилища? Отож випробуємо силу закону, доводячи справедливість духовних істин.

Розгорнувши книгу державних законів України (подібно й в інших державах), можемо знайти там розділ «Кримінальне право» та «Кримінально-процесуальне право», де чітко передбачені злочини та ступінь їх тяжкості. Таким чином, застосована за злочин кара до людини скерована на відшкодування завданих збитків особі, установі, державі тощо, а також - перевиховання людини, щоб у майбутньому не чинила подібного. Не будемо говорити про злочин убивства, за який у деяких державах призначена смертна кара або довічне (досмертне) ув’язнення, але зосередимося на злочинах, коли людина завдала шкоди, що не «заслуговує» на найвищу міру покарання або дуже суворе покарання судочинною владою держави. Частину злочинців засуджують до ув’язнення. Тут справедливість закону виявляє «милосердя» до людини, бо має на меті виправити її поведінку. Місце спокути - це ув’язнення. Отже, тюрма «намагається» (не все так виходить, звичайно) змінити людину та відшкодувати кривду. Якщо підсудний визнає вину, це( певною мірою ) пом’якшує покарання або сприяє підставам умовного засудження. Візьмімо до уваги цитату зі Статті 45: "Підстави умовного засудження – це сукупність факторів, що стосуються обставин справи та особи винного, які свідчать про можливість досягнення мети виправлення та перевиховання засудженої особи без відбування основного покарання шляхом реального застосування лише додаткового (додаткових) покарання (покарань) та обов‘язкового випробування засудженого зі здійсненням за його поведінкою державного контролю і можливого застосування заходів громадського нагляду та впливу. Під обставинами справи (ст.45) слід розуміти певний характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину та інші фактори – зокрема, сукупність пом‘якшуючих чи обтяжуючих обставин, передбачених ст.40 та ст.41 КК”. Державний закон за певні злочини все ж таки дає людині можливість «перевиховатися», «очиститися» «виправитися», зрозуміти, чи буде вона здатна на майбутнє творити добро. Стаття 76 Кримінального кодексу України передбачає навіть звільнення від умовного засудження (за наявності виявлення позитивних змін, повторного перегляду справи у суді за протекції адвоката чи інших чинників, які сприятимуть звільненню), але накладає певні обов’язки підсудному: «Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, призначаючи покарання, включаючи обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд, відповідно до ст. 76 КК України, може покласти на засудженого такі обов'язки:

1)попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

3)повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4)періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Отже, людський закон, що керується правом справедливості, допускає можливість змінитися, хоча виносить вирок, якому та мусить підпорядкуватися, щоб на майбутнє повернутись до нормального життя у суспільстві. Виходячи із вищенаведених аргументів, можна сміливо відповісти: якщо людське право справедливості в судовій системі влади має в собі ознаки «милосердя» до злочинця з метою перевиховання, очищення та відшкодування, то чи не є це віддзеркаленням Божого Права Милосердя над грішником, яке є незрівнянно вище від людського та передбачає можливість «очищення» у вічності, якщо душа на землі мала «нахил» до добра та бодай намагалася налаштувати свої стосунки з Богом, тобто не чинити великих, смертельних гріхів? Слово Боже відповість на це запитання!

Віримо, що Абсолютним Гарантом Справедливості є Господь Бог. Даючи людині Розум і свобідну волю, Він також подав їй засади, згідно з якими Людина може прожити та отримати в нагороду Небо або втратити його та потрапити до Пекла. Якщо людина під час життя на землі не вчинила великих злочинів, тобто смертельних гріхів, мабуть, не може заслуговувати на Пекло, але на Милосердя Боже. Здається, коли згрішили наші прародичі, то Бог їх не покарав, як колись упадших ангелів, тобто не відправив їх до Пекла, але, вигнавши з Раю, дав їм можливість очищення через життя на землі, а згодом - повернення «у землю». Мусимо ствердити, що Господь не тільки дозволив людині не загинути відразу, але дав шанс покаятись, очиститись. Навіть більше, знаючи слабкість людини до зла, Сам прийшов на Землю, щоб відкупити її від вічного прокляття та відкрити людині Небо. Ісус відкупив нас від смерті вічної та від гріхів. Запитуємо: «Що тоді стається з нами, коли чинимо діла, які є злом?». Відповідь: «Вертаємось у рабство зла». Те саме, що випрати одяг та свідомо знову його забруднити.

Ми бачимо іноді бруд, швиденько його чистимо, але якщо пильніше придивитися, то пляма до кінця не вичищена. На перший погляд - одяг чистий, але потребує більших зусиль. У Старому Заповіті, у книзі Виходу, читаємо про момент, як Мойсей мав отримати таблиці Заповідей на горі Синай. Перед тим люди мали приготуватись: «Господь сказав до Мойсея: Йди до людей та освячуй їх, сьогодні і завтра; нехай повипирають одежу свою і стануть готові до третього дня, бо третього дня зійде Господь на очах усього народу на Синай-гору. Ти окреслиш для людей з усіх боків межі і попередиш: Бережіться виходити на гору, а то й не доторкайтесь її підніжжя. Хто доторкнеться до гори, тому смерть. Ніхто нехай не доторкається до неї, бо буде побитий камінням або прошитий стрілою. Чи то людина, чи скотина, - не останеться живим. А як протяжно засурмлять у ріг, тоді зійдуть на гору» (Буття 19,10-13). Передання Божих Заповідей - це особиста зустріч з Богом, а до неї треба приготуватись. Місце перебування ізраїльтян - це земне життя, окреслена лінія - це межа між земним і небесним. Щоб піднятись на гору Синай, яка є символом Неба, треба було очиститись та чекати на сигнал сурем. Бачимо тут глибоку символіку очищення. Прання одягу має не тільки матеріальне значення, але й духовне, що вже є прообразом «чистилища» у вічності. Символіка одягу «нечистого», тобто який не відповідає одягу для весілля, розтлумачується Ісусом у притчі про весільну гостину: «Як же ввійшов той цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіть йому ноги й руки та й киньте у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт.22,11-12). Існує потреба очищення свого одягу, тобто життя, бо, за словами Івана Богослова в книзі Одкровення: «Ніщо нечисте не ввійде до Царства Бога»(Одкр.21,27).

Апостол Павло ще яскравіше це підкреслює в І посланні до Коринтян: «Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує із золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, - кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається у вогні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (І Кор.3,11-15). Очевидність та міцність духовного життя (наші вчинки) з Богом порівнюється з матеріалами для будови, але у всій основі є Христос. Хто вмирає в Христі, має можливість очиститися від наслідків гріхів вже прощених. Спокутування після прощення є природнім процесом для осягнення первинної святості душі, яка може бути здатною, так би мовити, вийти на волю:«Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя - возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт.5,25-26). Пригадаймо собі момент, коли розбійник, розп’ятий на хресті, говорив з Ісусом: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк.23,42). Розбійник, висячи на хресті, усвідомив своє помилкове життя та в останню мить звернувся до Ісуса. Господь прийняв його покаяння і терпіння на хресті як очищення за гріхи й сказав до розбійника: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раю» (Лк.23,43). Апостол Петро пише: «На те бо й мертвим проповідувано благовість, щоб, суджені за людською волею в тілі, вони жили у Бозі духом» (І Пт.4,6). Автор говорить про суд та земне життя людини, адже у вічності береться до уваги саме це, і прощення гріхів та спокутування їх має мету вічного життя душі з Богом. Запорукою прощення гріхів є любов до Господа і ближнього свого: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває» (І Пт.4,8). Апостол Павло сказав до Євреїв: «Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, то скільки більше кров Христа, - який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, - очистить наше сумління від мертвих діл на служіння Богові живому!» (Євр.9,13-14). Мертве діло – гріх - принесло смерть людині. Христос через свої заслуги уможливив душам очистити сумління, але тільки у вічності перед воскресінням, бо людська душа залишається вповні свідомою свого прожитого життя та певних помилок, скоєних раніше, тому не може відразу осягнути свою Ціль. Логічність кари як очищення знаходимо в іншому місці цього листа до євреїв: «Усяка кара на хвилину здається не чимось веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведності» (Євр.12,11). Мрія кожної душі - у праведності увійти до Неба, тому неприємна кара «очищення» йде на повернення праведності душі, як перепустки в Боже Царство. Святий Петро так пише про життя у вірі, бо саме, за його словами, у вічності випробовується вона на стійкість: «…щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об’явлення Ісуса Христа, якого ви, не бачивши, любите, в якого, не оглядаючи, віруєте, радіючи радістю невимовною і повною величі, осягаючи ціль вашої віри – спасіння душ ваших» (І Пт.1,7-9). Далі апостол Петро в цьому ж листі закликає: «Очистивши послухом правди душі ваші для братньої нелицемірної любови, любіть гаряче один одного щирим серцем, відроджені наново не з тлінного насіння, а з нетлінного: словом Божим живим і вічним» (І Пт.1,22). Слово Господа вічне і живе, тому воно продовжить очищати душу навіть у вічності, якщо вона наповнювалася Живим Словом під час свого земного мандрування. Апостол Павло в першому листі до Солунян каже: «Сам Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота – дух, і душа, і тіло – буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа. Вірний той, хто вас покликав, - він і здійснить це» (І Сол.5,23-25). Господь освячує нас; на це йде час; не завжди вистачає земного часу життя для очищення. Людська істота має бути очищена з будь-якої плями. Пляма на одязі ще не свідчить, що весь одяг брудний, але вона мусить бути усунена.

Коли людина голодна, то вона не буде довго відтягувати можливість споживання страви, але намагатиметься пришвидшити час заспокоєння голоду. Тому Свята Церква звертається до найбільшого середника очищення і прощення померлої душі – молитви Господу за померлих, щоб люди у вічності могли найшвидше пройти очищення. Молитва має привілей скорочувати час очищення і поєднувати душу з Господом, адже головне завдання людини – пізнати правду і спастись: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувались прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей…Це добре і приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (І Тм.2,1.3-4). Потрібно очиститись від гріхів, усунути перешкоди, завдяки благодаті Христа. Про це дізнаємося ще в першому листі апостола Івана: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. Як же ми визнаємо гріхи наші, то він – вірний і праведний, щоб простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (І Ів.1,8-9). Як одна Церква, подібна до сім’ї, ми повинні допомагати, рятувати, вимолювати в Бога прощення один для одного від гріхів чи тут на землі, чи у вічності: «Коли хто бачить брата свого, який грішить не на смерть, нехай молиться, і він дасть йому життя, бо є гріх, що веде на смерть, і я не за цей кажу, щоб молитися. Всяка несправедливість – гріх, але є гріх, що не веде до смерті» (І Ів.5,16-17). Уже в Старому Завіті розуміли потребу перепрошення душ померлих тодішні провідники ізраїльського народу брати Макавеї. Вони принесли пожертву у храм на молитву за душі загиблих: «Наступного дня вояки Юди прийшли, - саме тоді була це крайня пора, - щоб зібрати трупи полеглих і поховати їх у батьківських гробах разом із родичами. Вони знайшли під тунікою в кожного з померлих дрібні речі, присвячені ямнійським ідолам, що були юдеям заборонені законом, тож усім стало зрозуміло, що вони через те й полягли. На той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним; і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе від усякого гріха. Він зібрав, з кожного поголовно, 2000 тисячі драхм сріблом і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, - бо якби він не надіявся, що полеглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При цьому він мав на увазі нагороду для тих, що благочестиво вмирають (що за свята й благочестива думка!). Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (ІІ Мак. 12, 43-46). У своєму листі апостол Яків говорить про важливу молитву за недужих, але тут теж це звернення має логіку молитви за «недужих» гріхами, а це впливає на спасіння душі у вічності: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, - і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться. Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу»(Як.5,14-16). Сповідь є першим кроком прощення гріхів, а молитва за людину є допомогою на шляху очищення і входження до Неба. Найбільша молитва за померлих - це Свята Літургія, допоміжна молитва – Парастас (правимо в 9-ий день, 40-ий день, річницю, у Великий Піст та після Літургії за померлу душу).

Церква підтверджує це на основі Отців – вчителів: св. Кирило Єрусалимський (ІV століття) каже: «За всіх, які померли, молимося в тому переконанні, що дуже помічним для їхніх душ є жертви в поєднанні з молитвами». Тертуліан (ІІ ст.) пише: «Кожного року у визначений день складаємо жертви за душі померлих». Св. Єфрем Сирійський († 373) у своїм заповіті залишив таку просьбу: «Дайте мені на прощання молитву, псалми і Жертву Святої Літургії. А по 30 днях зробіть поминки за мене, бо померлі дістають поміч через Святу Літургію, що її живі жертвують». Святий Григорій Великий, папа римський, дав раз вказівку молитися за одного ченця на ймення Юст – відправити за нього тридцять Богослужб. Коли закінчено відправляти, на тридцятий день появився цей монах своєму колишньому настоятелеві Копіозові, сказавши ось що: «Я терпів муки. Тепер же є звільнений!» Сьогодні заохочується відправляти так звані «григоріанки», тобто 30 безперервних Служб Божих за конкретні душі померлих.

Згідно з католицьким віровченням, чистилище – це місце, де душі померлих грішників можуть очиститися від гріхів, що були здійснені за життя, завдяки різним випробовуванням, а також молитвам і добрим справам родичів, які залишилися живими, та їх грошовим пожертвам на храм. Догмат про чистилище був прийнятий у 1438–1445 роках Флорентійським собором та підтверджений у 1562 р. Триденським собором. У Катехизмі Католицької Церкви знаходимо інформацію про чистилище – Артикул 12 «Вірую у вічне життя», Частина ІІІ, Остаточне Очищення або Чистилище, канони 1030-1032, ст.254-255.

Щодо братів православних, які стверджують, що «чистилища» немає, а лише існують так звані «митарства» (згідно лекції А. Осипова про «митарства», (повна версія тексту http://www.bible-for-you.org/Issleduem/mytarstwa.htm), то спершу, ніж їм відповісти, давайте почуємо їхню думку: «Дія митарства виявляється протягом 40 днів. Тоді у світлі Бога постають пристрасті перед сумлінням людини, одна за другою. Що ж вона має? Деяких вже позбавилася, якщо боролася з ними і каялася. Від інших, закоренілих, вона не може відмовитися навіть перед Божим лицем. Це - падіння з певного ступеня митарств. Тобто людина перебуває у пристрасті – не здатна… Митарства – це стан душі, яка не очистилася від пристрастей. Там, звільнившись від тіла, душа безперервно відчуває вплив пристрасті. Тому в молитві ми єднаємось із духом тої людини, наскільки це можливо, і допомагаємо їй відмежуватися від дії цих пристрастей…Там починаються справжні муки». Православна Церква каже, що молитва живих, поєднана з постом, може допомогти душі побороти пристрасті та позбавитися їх. Якщо вдатися до логічного пояснення, то все ж таки існує можливість перемогти свої «пристрасті» та піднятися до неба. Тобто доля людини не вирішується в момент смерті, а у вічності після остаточної боротьби.

Ну що ж, проаналізуємо… Якщо людина звільнилася від тіла, то тепер досконало усвідомлює зло, яке робила, і добро, якого не робила. Якщо ми всі створені Богом і покликані до життя в Небі, то хто, як не душа, усвідомлюючи можливість потрапити до пекла, але маючи шанс виграти боротьбу проти зла, не змогла б скористатися такою можливістю, щоб туди не дістатися? Звичайно, що могла б. Достатньо однієї молитви Церкви, яка молиться за всіх померлих, щоб душа, незважаючи на те, що робила на землі, змогла піти до Неба після боротьби з пристрастю. Для чого тоді жити праведно, якщо є можливість провести остаточну боротьбу у вічності проти зла і перемогти? Так було б несправедливо. Православна Церква говорить, щоб на землі боротись зі спокусами, тоді буде легше їх подолати у вічності, але якщо ти раб пристрасті на землі, тоді кінець – ти не здатен боротися, бо немає сил. А ще Церква заохочує до молитви за душі, сподіваючись, що душа переможе у боротьбі з рабством та звільниться від митарств. Хотілося б, щоби усі люди спаслись, але Бог на землі дав свободу вибору добра і зла, тому людина у вічності лише підтверджує попередній вибір, вчинений на землі, але не бореться ще у вічності. Покаяння важливе на землі, воно відкриває вічність. Там не може бути змін, як тут, на землі. Людина, звільнившись від тіла, лише утверджує свій досконалий вибір – Небо або Пекло. Лише дорогою до Неба Господь дає можливість очистити «свій одяг», щоб гідно увійти в світлицю «Весільної Слави Царства Божого».

У цих роздумах використана кропітка праця багатьох богословів, в основі яких лежить Біблія. Хтось може закинути: «Але ви чітко не сказали про чистилище, лише наштовхували на логічні висновки». Можна відповісти: «Ісус Христос говорив притчами про Царство Боже, щоб людина могла зрозуміти та піти дорогою до Неба. Якщо б Він говорив мовою Небесного Світу, хто міг би Його збагнути? Основа наших пошуків - це Віра, яка шукає логічного підтвердження Розумом у Світлі Святого Духа та Науки Церкви. Хто уважно читатиме ці рядки, вірю, що дійде до позитивних висновків існування чистилища та потреби молитися за померлих». Господь сказав: «Хто має вуха слухати, нехай слухає» (Лк.8,8). Молімося за наших померлих, щоб вони, очищені Божою Любов’ю в Небі, просили за наше спасіння.

о. Володимир Сампара
www.livingrosary.org.ua