У житті блаженної Стефанії Квінзані, домініканки, згадується сестра на ім'я Паула, що померла в монастирі в Мантуї, проживши тривале життя, сповнене чеснот. Її тіло поклали в церкві й залишили на хорах, де були монахині. Під час заупокійних молитов бл. Квінзані клякнула поряд з труною, молячись до Бога за покійну, яка була для неї дуже дорога. Раптом покійна випустила з рук розп'яття, яке їй поклали, простягнула ліву руку, взяла праву руку бл. Квінзані і міцно стиснула, як це роблять хворі, коли в сильній гарячці просять допомоги. Вона тримала руку досить довго, потім відпустила й, безсила, лягла знову в труну. Одна монахиня, вражена цим чудом, попросила пояснення у блаженної сестри Квінзані. Та відповіла, що за той час, як покійна тримала її руку, невиразний голос у серці блаженної промовив: "Поможи мені, дорога сестро, поможи мені витримати ці жахливі муки! О, якби ти знала суворість Судді, який бажає всієї нашої любові, і якої відплати Він вимагає за найменші провини, перш ніж допустити до нагороди! Якби ти знала, якими чистими ми повинні бути, щоб побачити лице Бога! Молися! Молися і чини покаяння за мене, сама я вже не можу собі допомогти!"
Бл. Квінзані, зворушена благанням товаришки, наклала на себе всі можливі епітимії (покути) й виконувала добрі вчинки, поки через нове одкровення не дізналася, що сестра Паула була звільнена від терпінь і допущена до небесної слави.
З цих жахаючих проявів Божого Правосуддя випливає природний висновок: нам належить спокутувати свої гріхи в цьому житті. Злочинець, якому вироком призначено бути живцем похованим, не відмовиться від меншої кари, якщо йому дадуть можливість вибрати. Уявімо собі, що йому скажуть: "Ти можеш уникнути цієї страшної кари, якщо три дні поститимеш на хлібі і воді". Чи він відмовиться? Чи не будемо ми вважати того, хто віддається тортурам вогню (замість легкого покарання), таким, що втратив розум?
Незмірно більшим безумством є те, що грішник віддає перевагу вогню Чистилища перед християнським покаянням. Імператор Маврикій зрозумів це й діяв мудро. Історія розповідає, що цей правитель, незважаючи на свої добрі заслуги, які стали підставою для прихильного до нього ставлення з боку святого Григорія Великого, під кінець свого правління вчинив тяжкий гріх і спокутував його зразково покутою.
Програвши битву проти хана, короля аварів, він відмовився платити викуп за полонених, хоча в нього просили лише шосту частину золотої монети. Цей вияв скупості викликав таку шалену лють у вождя варварів, що він наказав негайно вбити ножем усіх римських солдатів кількістю дванадцять тисяч. Пізніше імператор усвідомив свою провину - настільки чітко, що послав гроші і свічки до головних церков і монастирів, благаючи Бога зволити покарати його в цьому житті, а не в майбутньому. Ці молитви були вислухані. У 602 р. він хотів змусити своє військо перебути зиму на протилежному боці Дунаю, але воно збунтувалося; воїни прогнали свого генерала й проголосили імператором Тому, звичайного центуріона (сотника). Місто імператора взяло приклад з його війська. Маврикієві довелося вночі втікати, знявши зі себе всі знаки імператорської гідності, які для нього були тепер небезпечними. Однак його впізнали й схопили разом із дружиною, п'ятьма синами і трьома доньками - з усією сім'єю, за винятком старшого сина, якого він наказав коронувати на імператора і який на цей момент втік від батька-тирана. Маврикій та його п'ятеро синів були безжально вбиті коло Халкедону. Криваву різанину розпочали з молодшого сина-принца, який не вимовив жодного благального слова і був убитий на очах нещасного батька. Пам'ятаючи про кари того світу, він вважав за щастя для себе страждати в цьому житті і під час різанини вимовив лише слова псалмопівця: "Ти - справедливий, Господи, і праві Твої присуди!" (Пс. 119, 137).
Греко-Католицька Традиція №11(195), листопад 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
