Щоб мати змогу допомогти бідним душам, треба бути милосердним

Коли наша свята релігія вчить, що ми в цілому повинні перебувати в стані милості - для того, щоб праведно і богоугодно вершити наші справи, то це справджується особливо стосовно того, яку допомогу ми надаємо померлим, та й сам Божественний Спаситель мовить: "Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Йоан. 15,5). Через те варто давати поради тому, хто перебуває в смертному гріху, примиритись із Богом у покаянній Сповіді, інакше ж бо неможливо допомогти бідним душам. Про це виразно свідчить такий приклад: якось батько на смертному ложі попросив свого сина часто згадувати його після смерті. Син вірно чинив його волю, багато молився за упокій свого батька і робив ще багато інших добрих справ. Проте через 32 роки йому явився його бідний батько, охоплений полум'ям, і гірко нарікав на нього через те, що він так багато літ не давав йому жодної розради у його жахливих муках. "Як це, - здивовано відповів син, - хіба я не допоміг вам моїми численними молитвами, подаяннями тощо, усім, що я чинив для вас і далі чиню?" - "Так, мій сину, знай, - відповів батько на це, - все те добре, що ти робив і тепер робиш, не допомогло ані тобі, ані мені, бо ж ти робив це у смертному гріху, твої сповіді не приносили тобі жодного разу користі, тобі бракувало необхідного розкаяння. Господь дозволив мені милосердно сказати про це тобі - мені на користь, а тобі - для самопізнання''. Після цієї з'яви його син виправився, відбув сповнену покаяння Сповідь і скоро врятував свого батька своїми добрими справами.

Бідним душам не допоможуть ані плачі, ані великі витрати

Благочестивий єпископ Кембрійський Тома Кантімпре з Чину проповідників пише: "Одна любляча мати на ім'я Авола день і ніч оплакувала безутішно передчасну смерть свого доброго сина, на якого вона покладала великі надії, і жодного разу, проливаючи ці непотрібні сльози, вона не здогадалась зробити те, що йому допомогло б. А тим часом бідний син, який тяжко мучився в чистилищі, гірко страждав від цієї непотрібної ніжності, яка більше шкодила йому, ніж приносила користі. Проте милосердному Господеві угодно було вказати їй на цю помилку такою з'явою. Якось у її скорботі привидівся їй похід юнаків, які радісно й швидко наближалися до якогось гарного міста. Вона почала гарячково серед них шукати свого коханого сина, і ось, аж у самому кінці вона побачила його, бо йому заважала мокра, важка жалобна одіж. Зітхаючи, він мовив до неї: "Поглянь, мамо! Ця одежа, важка від твоїх безконечних сліз, заважає мені поспівати за іншими, щоб зрівняти з ними крок; перестань же голосити і проливати сльози і, якщо ти дійсно мене любиш, постарайся підтримати мене молитвою, подаяннями, причастям та іншими добрими справами".

Про пишноту для покійників св. Августин мовить: "Розкішні похорони і дороговартісні могили служать певною втіхою хіба для живих, а померлим вони не допоможуть".

І відразу ж додає цей святий Отець Церкви: "Нехай посильною буде турбота про поховальні церемонії і спорудження пам'ятників, бо вона теж зараховується у Святому Письмі до справ добрих, і там хвала віддається тим, хто вчинив це не лише для тіл патріархів та інших святих чи також деяких інших покійників, але також і для тіла Господа нашого. Нехай люди роблять ці останні послуги своїм близьким, нехай вони це чинять для полегшення своєї скорботи, але нехай значно докладніше, старанніше і багатше чинять вони те, що допоможе душам померлих: св. Тайну Причастя, молитву і подаяння, бо це люблять померлі не лише тілесно, але й духовно".

Бідні душі часто лише через певний час отримують спасіння

Св. Людовік Бертран запевняє, що душа його батька була 8 років у чистилищі, батько ж його був слугою Божим, який сподобився навіть надзвичайних ласк: так, наприклад, йому неодноразово являлись святі й мали з ним розмови; до того ж його син був одним з великих святих останніх століть, який, побачивши його страждання, що не залишили б байдужим навіть найчерствіші серця, робив усе, щоб полегшити його муки. А саме, він відмовляв у ці роки за батька безконечну кількість псалтирів і вервиць, неймовірно суворо постив, цілими днями бичував себе до крові, здійснював святу Тайну Причастя; і все ж цей святий, якому Господь так легко давав усе, про що той просив, зміг добитися порятунку свого батька, який був людиною надзвичайно доброчесною, лише через вісім років.

Учитель Церкви св. Тома Аквінський мовить: "Для того, щоб возз'єднатись із своїм первоначалом в небі, душа мала б бути такою ж чистою, якою вона вийшла звідти у стані невинності". У ній знову повинна бути досконало відтворена подоба Божа, і що вищою є велич, в яку вона має бути прийнята, то досконалішою має бути в ній ця подоба. Бо відповідно до того, який має бути палац, обтесується і шліфується каміння на будову, або як співається на храмовий празник: "Наші душі - живе каміння, з якого має бути збудоване небесне місто, і яке має бути відшліфоване стражданнями".

Не вважайте нікого назавжди втраченим

Святий Альфонс Лігорі у своїх прославляннях Марії розповідає таку історію: у місті, в якому у святого Августина перебувала блаженна сестра Катерина, мешкала також жінка на ймення Марія. Від юних років і до старості вела вона розпутний спосіб життя. Люди нарешті зібралися, вивели Марію за місто і запроторили її до печери. Незабаром вона там померла без сповіді і без будь-якої людської допомоги від страшної хвороби: її тіло розпалося на шматки, які були зариті, мов труп собаки, далеко в полі. Сестра Катерина, яка мала звичку молитися за бідні душі, не згадувала більше бідолашну грішницю, тому що також вважала її проклятою. Проте через чотири роки явилась перед Катериною під час молитви душа Марії і звернулася до неї зі словами:

"Сестро Катерино, я така нещасна! Ти молишся за всіх померлих, але до мене ти не маєш жодного співчуття" - "Хто ти така?", - запитала її слуга Божа. "Я, - відповіла душа, - та бідолашна Марія, яка померла в печері, але милосердя Матері Божої мене врятувало. В останні хвилини мого життя від мене, грішної, відвернулися усі, і я звернулася від чистого серця до Неї: "Ти, що є притулком для всіх покинутих, змилуйся наді мною! Ти - моя єдина надія! Прийди мені на допомогу!" Мої молитви не були марними; через заступництво Марії і завдяки чистосердечному каяттю я уникла пекла, а мої страждання були зменшені. Проте, зараз я страждаю ще дужче. Звели відправити за мене кілька Служб Божих. Лише тоді я зможу визволитися з чистилища: я тобі обіцяю, що надалі вічно буду просити за тебе на небі Бога та Його святу Матір". Катерина звеліла відправити Служби, і через кілька днів до неї з'явилася ця душа знову. Вона була яскрава, мов сонце, і дякувала за своє визволення.

Про наполегливість та запал, з якими святий Августин молився за покійників

Отець Церкви св. Августин був переконаний у тому, що за покійників потрібно молитися наполегливо, і сам він виконував цей обов'язок з великою запопадливістю. Про це свідчить те, що він сам, впродовж всього життя, ревно молився за свою покійну матір, Моніку, хоча вона вела зразковий спосіб життя. Крім того, він склав наступну молитву, яку записав у своїх "Сповідях": "О, Боже, сльози, які я зараз проливаю за моєю матір'ю, відрізняються від тих сліз, які я проливав під час її втрати у хвилину її смерті: це ті сльози, котрі течуть, коли душа вражена спогляданням страждань, які очікують на кожну душу, яка помирає в Адамі. І хоч, оживши у Христі, вона, ще не звільнившись від тіла, жила так, що прославлялось Ім'я Твоє у її вірі і звичаях, я все ж не наважуюсь сказати, що з того часу, як ти відродив її Хрещенням, не вийшло з її уст жодного слова, яке суперечить заповідям Твоїм. Бо ж сказано самою Істиною, Сином Твоїм: "Хто ж скаже братові: Нікчема! - той підпаде Верховному Судові. А хто скаже: Дурень! - той підпаде під вогонь пекельний" (Мт. 5, 22), і лихо людському життю, навіть хвальному, якщо, відкинувши милосердя, ти розглянеш його по найдрібніших частинах...

Отже, "хвало моя й життя моє", "Боже серця мого", забувши на короткий час про добрі справи її, за котрі з радістю складаю Тобі подяку, тепер благаю Тебе за гріхи Матері моєї: почуй мене в Ім'я Того, хто зцілив рани наші, хто висів на дереві і сидить праворуч від Тебе, "щоб клопотати за нас". Я знаю, що вона була милосердна і від серця прощала "провини винуватцям своїм", - прости і Ти їй гріхи її, якщо у чомусь вона провинилась за стільки років після Хрещення. Прости їй, Господи, молю Тебе, прости їй, "не входи з нею у суд"; "милосердя ж понад суд" (Якова 2, 13), слова Твої - правдиві, і Ти обіцяв милосердя милостивим. А бути такими - це твій дар. Ти бо сказав: "і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милосердуватись" (Вихід 33, 19). Після цієї молитви Августин порекомендував своїм читачам молитись за душу своєї матері, а також свого батька, який помер набагато раніше.

Свідчення про коротке і довге перебування в чистилищі

Сестрі блаженного Ніколауса Вольфа, коли вона була уже в роках, явилася, відразу після своєї смерті, її власна дочка. Через жести та стогін сестра почула її слова: "О, смерть, о, смерть!" Цими словами небіжка хотіла підкреслити, що смерть - це жахлива справа. Потім вона додала, що їй випала не така вже й страшна доля, оскільки вона повинна пробути в чистилищі лише приблизно вісім днів, а потім буде звільнена. Якщо б вона свої страждання і смерть об'єднала з гіркими стражданнями і смертю нашого Спасителя, то б відразу потрапила на небо. Тому дочка зверну лась до матері з докором: "Я цього не знала, мамо! Ви мені це повинні були сказати".

Незабаром після смерті дочки, її матері з'явилася жінка, яка таким же чином висловилася про жахи смерті і сказала, що вона повинна ще на кілька днів залишитися в чистилищі, та що на її долю випало не так багато страждань. Потім вона додала: "Ти повинна подякувати сердечно усім людям, що були на похоронах твоєї дочки, і які так багато за неї молилися і принесли їй цим самим на тому світі величезну користь". Ці обидві історії розповів блаженний Миколай Вольф.

У одкровеннях святої Мехтільди ми знаходимо приклад довготривалого перебування в чистилищі. Коли ця свята ігуменя одного разу роздумувала над тим, яка неосяжно велика Божа любов, Всевишній їй сказав: "Іди сюди і поглянь на найменш щасливого з тих, що перебувають на небі: по ньому ти зможеш пізнати мою доброту". Мехтільда була перенесена на небо і уважно оглянулася навкруги себе, щоб дізнатися, про кого говорив Всевишній, їй назустріч ішов чоловік з королівським виглядом та гідністю; він був у квітучому віці, його обличчя було шляхетним, гарним, сяючим і надзвичайно волелюбним. Мехтільда його запитала, хто він такий і як він дійшов до такої великої радості і такої пишності. На це чоловік відповів: "На землі я був розбійником і злочинцем. Але оскільки я творив зло через незнання та за звичкою, яку я перебрав від своїх батьків, а не зі злості, то я, зрештою, через покуту досяг милосердя. Проте, у чистилищі я пробув сто років і витримав дуже багато мук, поки пройшов очищення. Тепер, дякуючи доброті Бога, якої я не заслуговую, я переведений собі на вічний спокій."

Про особливий обов'язок дітей щодо покійних батьків

Діти зобов'язані уже від природи любити і шанувати своїх батьків, тому що вони від них отримали своє життя. "Усім твоїм серцем прославляй свого батька, - написано у Святому Письмі, - і не забувай про болі матері своєї. Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?" (Сирах 7, 27-28). Діти отримують від своїх батьків крім життя ще й багато інших добродіянь. Тому вони зобов'язані до ніжної взаємної любові і до добродійного співчуття до них після їх смерті. Ще суворіше стосується це священиків, оскільки вони, як представники Церкви, - особливо під час святого Причастя можуть зробити для них набагато більше. Благословенні ті батьки, сини яких стають священиками.

Батькові Єпископа Томи Кантімпре Чину Проповідників (як він сам розповідає) було сказано в Єрусалимі, куди він ходив на прощу, що він отримає звільнення від одного дуже великого гріха, за якого сповідався і за якого заслуговує покарання в чистилищі, якщо його син стане священиком і звільнить його передчасно від цього гріха. Тому родичі Томи Кантімпре, після того як він став священиком, а його батько помер, віддавали йому невпинно увесь свій запал, особливо при виставленні святих Божих Дарів і незабаром отримали велику втіху, коли дізналися про звільнення його батька з чистилища. Про це дбає також і Церква, коли під час панахиди додає три молитви за батьків священика, і перша з них звучить так: "О, Боже, що наказав нам шанувати наших батьків, змилуйся милосердно над душами мого батька і моєї матері, пробач їм їхні гріхи, а я сподіватимуся побачити їх коли-небудь у великій радості вічної розкоші. З допомогою Ісуса Христа, Амінь".

Про особливий обов'язок подружжя після смерті чоловіка чи дружини

Чоловік і дружина з любов'ю і співчуттям повинні допомагати одне одному також після смерті. Подружня любов, яка повинна увесь час підтримуватися сакраментальним (утаємниченим) милосердям, зобов'язує їх присвятити себе одне одному, як Ісус Христос Церкві. Адже не можна з певністю сказати, що між ними панувала справжня взаєхмна любов, якщо вони зовсім не допомагають одне одному після смерті. З цього приводу Тертуліян висловився так: "Вдова молиться за душу свого чоловіка; вона молиться за його спокій і за поєднання з ним і робить у роковини його смерті пожертвування. Якщо вона цього не робить, то вона віддаляється від подружніх уз зі своїм чоловіком". А Цезарій пише про те, що одного разу жінка сказала єпископу, який не хотів виділити місце для її покійного чоловіка на прицерковному цвинтарі через те, що той був лихварем: "Я чула, що чоловік і дружина це одне й те ж, і апостол сказав, що невіруючий чоловік може бути врятований віруючою жінкою. Якщо мій чоловік, з яким я утворюю одне тіло, занадто мало робив для віри, то я готова його замінити і служити Богові замість нього". Та жінка незабаром поселилася у помешканні недалеко від цвинтаря, де її чоловік все-таки був пізніше похований, молилася і робила свої добрі справи день і ніч задля нього. Через сім років він явився їй і сказав: "Бог винагородить тебе! Дякуючи твоїм добрим справам я зараз звільнений від найтяжчих мук. Якщо ти ще сім років будеш для мене робити такі ж добрі справи, то я буду звільнений повністю". Пізніше так і сталося.

Золота порада Людвіга Блозія побожним душам, які дуже бояться чистилища

Напевно ти боїшся, що тобі доведеться після смерті важко мучитися у чистилищі. Але цього перебільшеного страху ти повинен позбутися. Буде корисно для тебе, якщо ти повністю віддаси себе у руки Бога і дозволиш з собою робити все, що Він вважатиме за потрібне. Так, як ти любиш Його милосердя, так ти повинен любити і Його справедливість. Він не перестає бути Всемилостивим Отцем навіть тоді, коли карає своїх дітей у цьому житті чи в чистилищі, бо робить це з батьківською любов'ю. Ти ніколи не повинен піддавати сумнівам сповнену любові доброту Небесного Отця. Якщо ти будеш робити все для того, щоб Йому сподобатися, а з іншого боку, щиро покаєшся за те, що колись міг Його образити, то Він тебе прийме після смерті у лоно свого Милосердя. Якщо ти і потрапиш у чистилище, то не будеш навіть там позбавлений утіхи і відради; ти будеш знати, що на тебе чекає зцілення та вічне блаженство і тобі буде приємно бути там, а не тут, де є стільки небезпек образити Бога. Не випадково один святий чоловік написав: "Якщо б я точно знав, що потраплю після смерті у чистилище, то я б кожної секунди від щирого серця готовий був покласти свою голову під меч, аби впевнитися у своєму прощенні". Проте є недбайливі люди, які не прагнуть докорінно поліпшити своє життя і які, як правило, кажуть, що їх влаштовує й те, що вони після смерті потраплять у чистилище, а не в пекло. Вони говорять дуже зарозуміло і самі не знають, що кажуть; тому що, обстоюючи свої недбалості та вади, потраплять у надзвичайно суворі та страшні умови в чистилищі, і це при умові, якщо їм буде ще дозволено відправитися у чистилище, а не в пекло.

А ти, людино доброї волі, яка уже зараз ненавидить кожен гріх, любить Бога і готова Йому служити, повинна позбутися надмірного страху перед чистилищем. Тому що ті, які мають любов і звернені усім серцем до Бога, хоч ще і після смерті не будуть повністю очищені, все одно мають бути щасливими, оскільки вони залишаються з Богом. Після повного очищення вони коли-небудь потраплять у блаженне небесне перебування. Тому дуже вірно написано: "Блаженні мертві, що в Господі вмирають"(Одкровення 14,13).

"УТІХА БІДНИХ ДУШ повчання та приклади про стан бідних душ у чистилищі", Йозеф Акерман
www.saintjosaphat.org